Спецможливості
Агробізнес

СЕРГІЙ ГНАТЮК:"Головне завдання - розвивати великотоварне виробництво" (повна версія)

05.06.2008
933
СЕРГІЙ ГНАТЮК:"Головне завдання - розвивати великотоварне виробництво"   (повна версія) фото, ілюстрація
15–20 років тому поголів’я свиней в Україні було на рівні 19–20 млн голів, і основне стадо утримувалось на великотоварних підприємствах: спецгоспах, свинокомплексах, колгоспних свинофермах. На сьогодні кількість українських хрюшок не налічує й семи мільйонів, більшість із яких зосереджена в індивідуальних приватних господарствах. Збанкрутіння та розорення великотоварних виробників свинини за роки незалежності та домінування на ринку малих і середніх свинарів призвело до суттєвого падіння виробництва м’яса й постійного зростання цін на нього, особливо за останні два роки. Про шляхи виходу з нинішньої кризи та майбутнє свинарства в Україні ми вирішили довідатися в одного з “останніх могікан” великотоварного виробництва — генерального директора Української корпорації з виробництва м’яса на промисловій основі “Тваринпром” Сергія Гнатюка.

ГНАТЮК СЕРГІЙ АНДРІЙОВИЧ
Народився 1955 року на Вінниччині, в Погребищенському районі, в с. Збаржівка, де й закінчив середню школу. Після служби в лавах радянської армії вчився в Українській сільськогосподарській академії в Києві, потому працював ветеринарним лікарем. Згодом — провідним та головним ветлікарем у корпорації "Тваринпром". Очолював виробничий відділ, був заступником генерального директора корпорації. Сьогодні — генеральний директор Української корпорації з виробництва м'яса на промисловій основі “Тваринпром”. Одружений. Має дві дочки. Захоплюється садівництвом.


— Сергію Андрійовичу, з якого часу почалася стагнація в галузі і яка ситуація на сьогодні?


— На великих тваринницьких підприємствах, що входять до корпорації “Тваринпром”, спад виробництва розпочався в 1992–93 роках. Корпорацію було створено з великих комплексів та спецгоспів із виробництва свинини. Колись ми здійснювали кураторство також над комплексами, що виробляли яловичину, але нині вони майже всі припинили своє існування через відсутність коштів на комплектування та банківських кредитів. Зрештою ці комплекси просто “розбазарили”. І дуже прикро бачити, що зробили з тваринницьких господарств у деяких регіонах. Хоча свинокомплекси, які перебували в нашій системі, збереглися. Нині — це 38 великих підприємств.
А взагалі в Україні з 1970 року було збудовано 141 свинокомплекс різної потужності: від 12 до 108 тис. дорослих свиней за рік. Скільки їх залишилося нині — ніхто точно не знає й сказати не може, тому що вони мають різні форми власності й не звітують про свою діяльність. А з підприємствами (теж різних форм власності), що входять до корпорації “Тваринпром”, ми тісно співпрацюємо і з 2000 року почали збільшувати виробництво свинини та вдвічі збільшили поголів’я свиней. У 2000 році у нас було 218 тис. голів, а тепер маємо 413 тис. До речі, нині й інші виробники бажають увійти до нашого об’єднання. На останніх зборах ми прийняли до корпорації дев’ять підприємств.
Скажу відверто, потрібно займатися власним виробництвом свинини, відновлювати власні великотоварні комплекси, щоб у сільгосппідприємствах було не 2,3 млн свиней, а 5 і більше. І ми розвиваємось. Із нового року щомісячно нарощуємо виробництво. У нас середньодобові прирости загалом по корпорації становлять 360 грамів.


— Показовими в плані різкого зменшення поголів’я худоби в Україні є саме 2000 та 2003 роки...


— Так. Особливо важким був 2003 рік, тому що врожай зерна зібрали дуже низький. Але ми вірили, що тваринництво в країні утримається, тому й великого спаду поголів’я в нашій системі не було. Ми сподівалися на новий урожай, на підвищення цін, і ми вижили. Що вплинуло на скорочення поголів’я? Був диспаритет цін — між продукцією, яка була потрібна для виробництва свинини, і вартістю цієї свинини. Дуже великим був диспаритет на паливо й корми... А почалася руйнація в галузі з того, що переробники хотіли гарно жити, виробники кормів — мати гарний прибуток, а ми страждали. Всі тисли на нас, і ми не мали прибутку. Нашу продукцію не хотіли брати, а якщо брали, то розраховувалися за неї із значним запізненням. Ми місяцями чекали тих розрахунків.
Сьогодні ситуація змінилася. Наші підприємства зміцніли та й зрозуміли, що вижити вони можуть тільки, розраховуючи на власні сили, і ніхто вже не буде за них думати та піклуватися, як було колись. Раніше держава давала все, адже це були державні комплекси. Але з розвалом СРСР — розвалилася система, й пішов спад поголів’я. Проте з кінця 90-х років господарства почали самі поступово підніматися: брали банківські кредити, орендували сільськогосподарські землі для вирощування кормів, закуповували зерно. Деякі підприємства повністю мають власну переробку. Обладнання для цього є. І ми плануємо мати все своє: і корми, і переробку. Тоді рентабельність свинини буде вищою. Тим більше, що наша свинина — це м’ясо. Тобто ми рівняємось на світових виробників, які надають перевагу м’ясності свиней. Для цього завозимо з Данії, Англії, Франції свиней м’ясних порід, працюємо над гібридизацією, щоб збільшити м’ясність.
Сьогодні ми вже беремо довгострокові кредити, бо, завдяки цим коштам, можемо вплинути на ціну, отже, свинина буде дешевшою. Ми цього хочемо, але щоб виробляти дешеву свинину, треба мати нове обладнання і за прийнятними цінами. Є одне підприємство в Донецькій області, яке повністю модернізувалося, встановивши іноземне сучасне обладнання, і вони виробляють дешеве м’ясо. На жаль, в Україні таке обладнання не випускають. Отже, потрібно вирішити й це питання.


— Сергію Андрійовичу, чи не було помилкою, плануючи забезпечення країни м’ясом, робити ставку на “малий” приватний сектор — фермерів та особисті підсобні господарства?


— Є такі думки. Раніше, коли працювало великотоварне виробництво, і кожне село мало власні колгоспні свиноферми, легше було утримувати худобу й приватникові: було де взяти порося, дешеві корми. Тепер цього немає. І малому приватнику теж довелося скоротити поголів’я свиней. Сподіватися на те, що вони повністю забезпечать м’ясом державу... Думаю, цього не станеться. Давайте порахуємо: в селі живе близько 14–16 млн людей, а скільки тримає свиней — 4,5 млн?! Не виходить навіть по одній свині на людину. Одна на 3–4 мешканців! То невже вони забезпечать країну? Хоча, я вважаю, що ми не повинні відкидати особисті приватні та фермерські господарства. Потрібно їм надати можливість закуповувати поросят і корми, нехай вони розвиваються, забезпечують себе й своїх родичів, продають свіже м’ясо на ринку. Але для країни головне завдання — розвивати великотоварне виробництво. Як це робиться в світі. Потрібно об’єднуватися, укрупнюватися. Ще кілька років потішимося та й прийдемо до цього.


— То що ж потрібно для того, щоб відновити на колишньому рівні товарне виробництво свинини?


— З чого почалося відродження підприємств корпорації? Ми поставили питання з Міністерством агрополітики про підтримку товаровиробника в 2003 році. І з червня місяця того року пішла підтримка: доплата за реалізованих на переробку свиней. Великотоварний виробник відчув цю дотацію, ці 85 копійок за кілограм живої маси (з 9 квітня 2005 року — 1 грн/кг. — Ред.), якщо він здав 10 тис. т м’яса на переробку. А якщо мале підприємство або дядько здають по 10, 20 чи 30 свиней, хіба вони відчують цю допомогу. І ми працювали зі своїми господарствами, пояснювали, доводили — саме тому вони не зменшили поголів’я, а, навпаки, збільшили виробництво. Ця підтримка нині дуже потрібна, і відчутна вона саме для великого товаровиробника.


— То які складові конкретного плану дій, аби ми ще три-чотири роки не сіпалися в різні боки, а розвивали великотоварне виробництво?


— План дій один: має бути ціна на свинину! Півтора року тому закупівельна ціна на свинину була 3,5 грн/кг. Сьогодні — 11. Це добра ціна, хоча хтось просить більшу, але ми проти високих закупівельних цін. Та загалом у країні немає стабільної ціни, ніхто не впевнений, що вона знову не впаде до мінімуму. Нині робиться все для того, щоб ціна знову впала, бо завезуть імпортне м’ясо, і ніхто не знає, якою в нас буде ціна. Ми знову можемо опуститися до найнижчого рівня.


— Але ж ціноутворення — то прерогатива ринку, ринкових відносин?


— Ринок теж потрібно регулювати. Сьогодні за певної нестачі м’яса зчинився такий ажіотаж, і дехто зажадав дуже високої ціни: по 14 грн/кг у живій масі. Ми проти цього. Ми збираємось, проводимо наради зі своїми керівниками і говоримо: люди, схаменіться, бо держава не може спокійно дивитися на це, і якщо ми будемо й далі підвищувати ціни, буде вживати якихось заходів, наприклад, м’ясо почнуть імпортувати. А дороге — воно нікому не буде потрібне. Тож 11 грн/кг — це дуже прийнятна ціна.


— А для представників малого бізнесу?


— І їх влаштує. Якщо взяти живу свиню за ціною 11 грн/кг, то при виході м’яса (а це близько 65% живої маси) воно коштуватиме приблизно 17-18 грн/кг. Тобто ціна не та, що ми бачимо на базарах у перекупників, які творять сьогодні й ціну і цей ажіотаж. Тільки вони. Тому що людина, яка вирощує свиней, не може потрапити на базар. Її туди не пускають саме ці перекупники. Ми це на собі відчули, коли реалізовували свою продукцію під час проведення різних ярмарок та продовольчих базарів.


— Досить дивно, коли в усіх бідах звинувачують невелику групу торговців, хоча м’ясо та м’ясопродукти дорожчали впродовж кількох місяців, і не тільки на ринках, а й у магазинах в усіх регіонах країни?


— За ціну треба спитати з усіх: і з товаровиробника, і з переробника, і з продавців. Ми готові сьогодні зібратися й домовитися з ким потрібно про зменшення ціни. Але й торгівля, й переробка мають також знизити ціни. Хоча сьогодні насамперед потрібно наситити ринок.
Я знаю перекупників. Це люди, які займаються тільки тим, що їздять по селах та в дядьків закуповують свиней і забивають їх. У них уже все поставлено на конвеєр. А дядько, якщо й піде на базар, то не може два-три дні торгувати, тому згоден, хай і дешевше, продати своє порося за один день. А перекупникам це не подобається.


— То що ж, імпорт нас врятує?


— Наразі імпорт потрібний, бо ми самі себе не забезпечуємо м’ясом. Але він має бути таким, щоб не знищив вітчизняного товаровиробника. Тобто ціна імпортного й нашого м’яса повинна бути однаковою. Поки що ведуться переговори в Кабінеті Міністрів. Планується ввозити продукцію, сплачуючи ввізне мито та ПДВ. Ввізне мито — 600 євро/т, але ми думаємо, що такий рівень є низьким, і м’ясо по імпорту буде дешевше за вітчизняне. Потрібний вищий тариф.


— Кажуть, що до нас повезуть всілякий непотріб...


— Ні. Ми були на зустрічі у Юлії Тимошенко, де порушували питання якості, щоб обрізків і низькоякісного м’яса не завозили, а закуповували туші, напівтуші та четвертини. Сподіваюсь, що так воно й буде.
 
— А які найближчі перспективи галузі?


— В останні роки, як ніколи, великотоварне виробництво піднімається. Якщо раніше виробництво свинини було малопривабливим, на відміну, скажімо, від птахівництва, то сьогодні нами вже цікавляться інвестори. Приходять інвестори, комплекси піднімаються. Наприклад у с. Калита Броварського району поголів’я на 108-тисячному комплексі зменшилося до 500 голів!!! Сьогодні там маємо вже 86 тис. Відновили роботу! Так само відроджується виробництво на свинокомплексах у Херсонській, Івано-Франківській, Вінницькій областях. Є інтерес інвесторів, який треба підтримати. Нам потрібні довгострокові кредити, щоб реконструювати та модернізувати ці комплекси, аби свинина була дешевшою. І це не повинно бути сьогоднішньою потребою — саме така ціна необхідна нині на свинину. Ціну треба готувати, до цього потрібно йти роками. Мабуть, держава повинна дбати про накопичення свинини, допомагати нам брати кредити для закупівлі зерна під час збору врожаю, щоб ми могли дешевше його купувати і, відповідно, випускати дешевшу продукцію. Надавати довгострокові кредити під реконструкцію, щоб була дешевша свинина... В Україні дуже мало виробляють свинини. Наприклад, Данія, з населенням у п’ять мільйонів, щороку забиває 22 млн свиней. І Данія приходить на наш ринок як інвестор. Вони взяли 54-тисячний комплекс в Івано-Франківській області, реконструюють його і вже найближчим часом завезуть своїх свиней та й почнуть у нас працювати. Цікавляться виробництвом свинини в Україні й голландці.


— То, може, з допомогою інвестора не тільки забезпечимо себе м’ясом, а й збільшимо його експорт, наприклад, до Росії, куди традиційно постачаємо продукцію?


— Не можу сказати, які обсяги ми нині експортуємо до Росії, але російські переробні підприємства дуже просять українського м’яса. Ми кілька разів зустрічалися з ними, та поки що не можемо домовитися про ціни. Проте інтерес великий, адже наша продукція, зокрема свинина, дуже якісна для переробників. Тобто є великий потенціал галузі, є куди розвиватися.



Розмову вів
Олег Музиченко
Фото Юрія Альошина

Інтерв'ю
В лютому, саме під час роботи виставки «АгроВесна 2020», в Україну на запрошення проекту Києво-Могилянської бізнес-школи Ukrainian Food Valley приїздив колишній фермер сенатор парламенту Нідерландів, де він очолює Комітет з питань... Подробнее
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури

1
0