Спецможливості
Архів

Селянський ліс: можливості та реалії

05.06.2008
172
Селянський ліс: можливості та реалії фото, ілюстрація
Лісові насадження

Селянський ліс: можливості та реалії

Скільки існує селянин — стільки й послуговується благами лісу. Ліс забезпечує його паливом, деревиною і, звісно ж, іншими своїми дарами. В Україні з початку 60-х років ХІХ століття — після столипінської реформи — селяни постійно користувалися лісами.

Агромеліоративна служба чи підприємство?
У 70-х роках минулого століття в колишньому СРСР владці замислилися: що треба зробити для ефективного ведення лісового господарства? І створили міжгосподарські лісгоспи.
Чи правильно вчинили? Цікавилися думкою ветеранів лісової галузі. І здебільшого отримали тотожні відповіді: “Правильно!”

Так поліпшили ведення лісового господарства, бо всю діяльність новостворених структур зорієнтували на вміле поєднання нових досягнень науки з передовою практикою.

Кошти, які давала виробнича діяльність міжгосподарських лісгоспів, спрямовували на ведення лісового господарства. Треба ж було утримувати спеціалістів, охорону, садити ліс, заліснювати яри, піски та інші землі, непридатні для сільськогосподарського використання. Слід було здійснювати рубання лісу для догляду за ним і санітарні вирубування, охороняти насадження від шкідників і хвороб. Ліси колишніх колективних сільськогосподарських підприємств утримували за рахунок самофінансування. А після 1992 року їх “підтримував” і Державний бюджет 25–30%-ною дотацією.

А яка ж ситуація тепер?
Після реформування міжгосподарські лісгоспи реорганізовано в спеціалізовані агролісгоспи. Вони підзвітні та підконтрольні Головним управлінням сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій та управлінням чи відділам сільського господарства і продовольства райдержадміністрацій.

Одне з основних завдань нових лісогосподарських підприємств агропромислового комплексу — забезпечувати сільгоспвиробників за доступними цінами деревиною та виробами з неї.

Земельні ділянки лісового фонду надані в постійне користування правонаступникам КСП в особі спеціалізованих лісогосподарських підприємств системи АПК. Це стосується Вінниччини, Волині, Житомирщини, Івано-Франківщини, Львівщини, Полтавщини, Рівненщини, Сумщини, Хмельниччини, Черкащини, Чернівецької і Чернігівської областей.
У них — значні обсяги лісовідновлення і вирубування головного користування. Це потребує особливо кваліфікованого ведення лісового господарства. А от у більшості інших регіонів, зокрема в Автономній Республіці Крим, за теперішніх екологічних обставин навряд чи доцільно створювати лісогосподарські підприємства. За переконанням головного спеціаліста Мінагрополітики з цих питань Степана Біндаса, на Дніпропетровщині, Донеччині, в Одеській та інших південних областях варто відновити агролісомеліоративні служби. І, звичайно ж, спеціаліст-агромеліоратор має бути в штаті агропромислового підрозділу обласного та районного рівня.

Законодавчі неузгодження
В аграрному секторі економіки склалося кілька напрямів формувань виробничо-господарських структур, але пошук їх оптимальних форм триває. І це потребує виваженого його відстеження, відповідного організаційного, нормативно-правового та наукового забезпечення. Скажімо, в Івано-Франківській області, крім обласної ради, засновниками Верховинського лісгоспу та Косівського районного підприємства “Райагроліс” стали відповідні районні ради. Обидва підприємства незалежні в своїй діяльності й підпорядковані Івано-Франківськоблагролісу з певних питань. А в Чернігівській області, за наказом МінАП, почали діяти державні спеціалізовані лісогосподарські агропромислові підприємства — п’ять лісгоспів і стільки ж лісництв АПК. Їх створення ініціювала облдержадміністрація. До сфери управління МінАП прийнято державне підприємство “Іршавський лісгосп” Іршавського району Закарпатської області й державне лісогосподарське підприємство “Полтаваоблагроліс”. На Рівненщині ліс — у користуванні сільськогосподарських підприємств, і тут азяйнують обслуговуючі кооперативи. А от Київське обласне спеціалізоване державне агролісогосподарське підприємство “Київоблдержагроліс” створене за наказом начальника Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації…

Не робить честі МінАП те, що воно не ініціювало законодавче врегулювання проблем права постійного лісокористування та власності на землі лісового фонду колишніх КСП. Такий висновок зробили, зокрема, перевіряючі Рахункової палати. Перевірка стосувалася аналізу повноти та обгрунтування виділення коштів на охорону і відновлення лісових ресурсів, а також контролю за їх використанням у Карпатському регіоні.

Виявлено законодавчі неузгодження в структурі Львівського обласного комунального спеціалізованого міжгосподарського підприємства “Галсільліс”. За наказом його генерального директора, ще у вересні позаминулого року 18 новостворених дочірніх лісогосподарських підприємств підпорядковано ЛГП “Галсільліс”. Керівник підприємства Йосип Мочарський запевняв представника МінАП, що його наказ відповідає чинному законодавству, ніяких порушень ані юристи, ані прокурори не виявили. А ось висновок Рахункової палати: відповідно до статті 3 Закону “Про підприємництво в Україні”, підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству держави. Генеральний директор не має права підпорядковувати підприємства, як і обласна рада своїм рішенням — створювати об’єднання.

Один із висновків Рахункової палати: фінансування заходів лісогосподарської діяльності агролісгоспів Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей юридично не обгрунтоване.

Раїса Григорівна розповідає...
Наказом №334 від 17 жовтня 2002 р. МінАП започаткувало державне агролісомеліоративне підприємство “Харківоблагроліс”, яке має 66,7 тис. га землі лісового фонду. Розмовляємо з його генеральним директором — Раїсою Гонтар.

— До складу “Харківоблагролісу” входять три структурні підрозділи — міжрайонні лісництва: Куп’янське, Водолазьке і Вовчанське. Їх створено замість трьох колишніх лісгоспів, — розповідає пані Раїса. — Це були комунальні підприємства, а тепер — агролісомеліоративна державна структура. Харківський регіон — на межі Степу і Лісостепу. Його грунти постійно зазнають впливу водної та вітрової ерозій. Основний напрям з охорони земель тут — агролісомеліорація.
— А як із коштами?
— Напрочуд складне запитання… Якщо запрацює госпрозрахунок, з’являться гроші на утримання лісової охорони, створимо ще шість лісництв. Якщо…
— Скільки лісосмуг на території володінь вашого підприємства?
— Понад 25,5 тис. га. Та біда в тім, що новий Земельний кодекс вивів їх із категорії угідь лісового фонду… Вони хоч і державні, але державі до них нема діла…
— То що ж ви пропонуєте?
— Створити державні агролісомеліоративні служби, які б упорядковували, реконструйовували старі лісосмуги та створювали нові.
— Реконструйовували?
— Саме так. Кожна лісосмуга повинна мати певну конструкцію… Бути ажурною чи продувною, щоб могла сповна слугувати полю, а не захаращувати його.
— Як зрозуміти — “захаращувати”?
— Порідний склад дерев полезахисних смуг на Харківщині — швидкорослі клен, ясен, береза. Є й дубові… Для швидкорослих властиво поширюватися завдяки самовисіванню та кореневим відгалуженням. Є в нас лісосмуги, які розрослися врізнобіч щонайменше на 15 метрів і “завойовують” нові гектари ріллі…
Зрозуміло: якщо вивільнити сільськогосподарські угіддя від таких деревних насаджень і надати лісосмугам попереднього (проектного) вигляду, у виробництво повернуться великі площі родючої землі. Отож, вочевидь, має слушність Раїса Григорівна. За її переконанням, лісосмугами мають опікуватися спеціалізовані державні служби, і їх не можна передавати у власність, як це передбачено новим Земельним кодексом.
У зоні діяльності агролісомеліоративного підприємства — хвойні, листяні та змішані ліси… Вони виконують природоохоронні захисні функції. Промислових лісів для вирубування тут практично немає. Лісомасиви потребують догляду, охорони, захисту від шкідників і хвороб, відтворення… Це — державна власність, і держава повинна виділяти кошти, щоб не тільки зберігати, а й розвивати свою власність.
— Ліс та лісосмуги, — ремствує Раїса Гонтар, — залишилися поза увагою. Потрібні ж кошти на утримання лісової охорони, лісовідновлення, на охорону від пожеж…
Раїса Григорівна повідомила: щоб бодай у кожному районі був один фахівець, треба щонайменше 450 тис. грн на зарплату. Держава ж виділила на рік тільки 130 тис. То як же “розкручуватися”?… Чи можливо це без лісової охорони, основних фондів, приміщень, потрібної техніки, засобів зв’язку і, врешті, без паливно-мастильних матеріалів?
— Попри всі складнощі, — сказала генеральний директор, — у моїх планах — створення лісозахисних насаджень для господарств, лісорозведення, облаштування розсадників деревних та чагарникових порід…
— То що ж, орієнтуєтеся на самоокупність? — запитуємо.
— Харківщина — одна з областей, де практично немає ділової деревини. Говорити про самоокупність — це обдурювати себе.

Занедбані та нічийні
У постійному користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств, які належать до сфери управління МінАП, — 2847,9 тис. га угідь. Це — 26,4% земель лісового фонду країни. А скільки їх було, скажімо, років шість чи сім тому? Відповідь на це запитання дає Державний лісовий кадастр станом на 1 січня 1996 року.

Лісосмуги до прийняття нового Земельного кодексу (25 жовтня 2001 р.) належали Державному лісовому фонду. Державний контроль за їхнім збереженням здійснював Державний комітет лісового господарства разом із Міністерством екології та природних ресурсів, а відомчий — МінАП. У новому Земельному кодексі лісосмуги — в складі земель сільськогосподарського призначення несільськогосподарських угідь, отож, і залишилися бездоглядними.
Земельний кодекс дає можливість надавати їх у приватну власність нарівні з внутрігосподарськими шляхами та господарськими дворами (стаття 25, пункт 8). Утім, кому вони потрібні? У багатьох місцях лісосмуги “окупували” значну частину полів, і, щоб “поборотися” з ними, потрібні чималі кошти, технічні засоби. Та й земля перебуває “в русі” — від одного хазяїна до іншого. Нині її орендує одне господарство, опісля інше. До того ж, агропідприємства — “на глиняних ногах”: і досі діляться.

На Донеччині, Дніпропетровщині, у Запорізькій області відмовляються від полезахисних смуг. Нема охочих викидати гроші на вітер. І, звісно ж, клопітна справа ці насадження доводити “до розуму”. Якщо ж зважитися, це потягне за собою — “стаціонарні” витрати: охороняй їх від пожеж, самовільних вирубувань, шкідників і хвороб.
А яка вигода господарям платити за гектари лісосмуг як за ріллю? Вочевидь, держава має виділяти дотацію на догляд за ними. Бо, насамперед, саме вона зацікавлена в їх збереженні і розвитку. Чи всі державні мужі розуміють значення полезахисних лісосмуг для землеробства? Вони разом із придорожними, прибалковими та прияружними лісосмугами, а також з іншими видами штучних і природних насаджень, які прилягають до полів, захищають понад 13 млн га ріллі, або 40% її загальної площі.

— Мікрокліматичні дослідження свідчать, — пояснює головний спеціаліст МінАП Степан Біндас, — що полезахисні лісосмуги зменшують швидкість потоку приземного шару повітря. А це, своєю чергою, знижує інтенсивність вертикального обміну його над поверхнею полів, що уповільнює випаровування вологи з грунту і сприяє підвищенню температури в ньому. У результаті цього: не видувається сніг із полів, підвищується вологість повітря над міжсмуговими полями на 3–4%, захищені від видування і суховіїв слаборозвинені сходи сільгоспкультур, зберігаються достигаючі посіви від вилягання та осипання зерна у вітряну погоду…

У роки з пиловими бурями на відкритих полях за кілька днів видувається орний шар грунту на 3–5 см, подекуди 10 см. На таких еродованих землях зменшується гумусний горизонт і запаси гумусу, зростає засміченість посівів, погіршуються водно-фізичні процеси, знижується родючість грунтів, різко падає врожайність культур і погіршується якість зерна.
Пилові бурі завдають шкоди посівам не лише у районах сухого Степу, а й у центральному та східному Лісостепу, а з осушенням торфовищ — і на Поліссі.

За матеріалами обстежень 16 південних областей у колишньому СРСР, середній приріст урожаю сільськогосподарських культур під захистом лісосмуг, порівняно з відкритими полями, становив 2,2 ц/га.

— Аж ніяк не додає оптимізму, — наголошує С. Біндас, — наше ставлення до лісосмуг: у країні полезахисна лісистість залишається низькою і становить лише 1,5% — 412 тис. га.

Площа лісу господарств, підпорядкованих колишньому Міністерству сільського господарства і продовольства, на 1 січня 1996 року становила 2,8 млн га, у тому числі лісосмуги — 413 тис. га. А в 2000 році землі лісового фонду без лісосмуг — 2,4 млн га. Крім того, за попередніми даними, рішеннями обласних рад передано Держкомлісгоспу близько 300 тис. га лісу. Залишилося 2,1 млн га. На Луганщині до реформування аграрного сектора економіки країни було 68,1 тис. га лісу. Обласна рада своїм рішенням передала сільськогосподарським підприємствам 64,1 тис. га лісів, а 4,1 тис. га лісу та 27,1 тис. га полезахисних лісових смуг залишили сільгоспвиробникам.

Виникає запитання, чи варто МінАП створювати в цій області свої структури лісового господарства? Можливо, Держкомлісгоспу доцільно прийняти в своє користування і решту лісу та й доглядати за полезахисними лісосмугами?

А. Басенко
 

Інтерв'ю
Ансгар Борнеманн, директор Nestlé в Україні та Молдові
Nestlé в Україні активно співпрацює з місцевими постачальниками. За даними на кінець 2016 року, близько 70% компонентів для товарів компанія купує на місцевому локальному ринку.  Із 2007 року
Органіка
Садівництво належить до найперспективніших галузей аграрного сектора. Інтенсивні сади у поєднанні з органічним садівництвом збільшують можливості експорту продукції.

1
0