Розширення ЄС на схід

 Хоча дискусія довкола квотування певних сегментів торгівлі й продовжується, питання розширення Європейського Союзу — вже справа вирішена. Останні перепони з цього шляху було усунуто, коли голови урядів країн ЄС дійшли згоди про фінансовий план аграрної політики ЄС до 2013 року. Вступ нових членів може відбутись не раніше 1 травня 2004 року. Внутрішній ринок ЄС розшириться на 10 країн із загальною кількістю населення 75 млн. Для сільського господарства ЄС це означає нові ринки збуту і появу нових конкурентів! Картина європейського сільського господарства буде відчутно мінятися.

- Корисна площа сільгоспугідь зросте з майже 132 млн га до 170 млн га (+ 29%)
- До сьогоднішньої кількості сільгосппідприємств (7 млн) додадуться ще 3,8 млн (+ 54%)
- Поголів’я ВРХ (92,3 млн голів) зросте, однак тільки на 10,7 млн тварин (+ 13%) Свинопоголів’я (123 млн свиней) зросте до 152 млн тварин (+ 24%) Але це ще нічого не говорить про вплив на ринок, оскільки врожаї в рільництві і тваринництві майбутніх країн-учасників помітно нижчі за середній рівень по ЄС. До того ж, якість важливих видів сільгосппродукції, таких як м’ясо, молоко та картопля, часто не досягає рівня вимог ЄС.

Внутрішній ринок з 450 мільйонів споживачів

Внаслідок приєднання нових членів зросте не тільки кількість виробників, а додадуться ще 75 млн нових споживачів! Назагал внутрішній ринок ЄС становитиме 450 млн споживачів — це величезний ринок збуту! Якщо економічна ситуація у новоприбулих країнах поліпшиться, як це й очікується, то зросте попит населення на високоякісні продукти харчування. Де нині (а це ще в багатьох сім’ях) вирощують для власних потреб свою картоплю, тримають свиню, а то й корову, там через десяток років на кухні можна буде знайти ранню іспанську картоплю, вестфальську свинину або баварські молочні продукти. Для розвитку збуту високосортних продуктів вступ нових країн дає чудові шанси. З другого боку, фермери в цих країнах не збираються залишатися на сьогоднішніх позиціях. Вони пристосовуватимуться до вимог Євросоюзу. При цьому їхні господарські структури важко порівняти з пануючими нині в ЄС. З точки зору статистики, господарства майбутніх сусідів по ЄС обробляють у середньому площу 10 га. В Євросоюзі це 19 га, не говорячи вже про Німеччину, де на господарство в середньому припадає добрих 40 га. Фактично ж ситуація в різних країнах різна. Наприклад, з великим відривом іде Польща, найбільша аграрна країна серед десяти. Польські селяни приносять 18,4 млн га сільгоспугідь (у Німеччині — 19,3 млн га). Колективізація в Польщі впродовж 40 років наражалася на спротив селян. З 1950-го по 1990-й мало що змінилось у структурі сільського господарства (спад з 3 млн господарств до 2,7 млн). Зміни відбулися вже після розпаду Радянського Союзу, отже, на сьогодні зареєстровано близько 1,9 млн господарств, які обробляють у середньому 10 га. Щоправда, серед них є багато карликових підприємств, які частково з причин оподаткування зберегли статус сільськогосподарських. Для багатьох старших жителів на селі це єдина можливість забезпечити себе при невеликій пенсії. І навпаки, перспективні підприємства, які прагнуть розвитку, мають проблеми з надмірним розшматуванням землі. Віддаленість полів на 2 і більше кілометрів — явище доволі поширене. Загалом у Польщі домінує дрібноструктуроване сільське господарство. Так, наприклад, тільки 40% площ в обробітку мають понад 15 га (в ЄС — понад 80%). Справжні великі господарства існують тільки на півночі та заході країни, де раніше переважали державні форми (радгоспи, колгоспи).

Великі підприємства в Чехії, Угорщині та Словаччині

Зовсім інакша ситуація в сільському господарстві решти вступників. Там має місце так звана “дуальна” структура господарства. З одного боку, багато дрібних підприємств, які виробляють продукцію переважно для власних потреб. З другого — конкурентоспроможну продукцію на ринок поставляють головним чином великі господарства, які виросли з колишніх кооперацій або колгоспів. Сімейний бізнес, такий характерний для Німеччини, там швидше дивина. Великі господарства особливо домінують у Чехії, Угорщині та Словаччині. У прибалтійських країнах, навпаки, багато з реорганізованих великих господарств за останні роки збанкрутували. На землях господарюють селянські родини, кількість сімейних ферм зростає. Ситуація в Словенії схожа на польську. З давніх-давен на словенській землі газдують окремі родини. Маючи площу сільгоспугідь в 450 тис. га, Словенія не належить до важливих гравців на аграрному ринку. Те саме стосується і Мальти й Кіпру з 150 тис. га загальної площі сільгоспугідь. Крім того, на цих середземноморських островах вирощуються здебільшого овочі та фрукти. Отож, побоюватися конкуренції з боку цих держав аграріям ЄС не варто. Прямими конкурентами для європейських фермерів є передусім польські селяни та великі підприємства в Чехії, Угорщині та Словаччині. ЄС з острахом дивиться на низький рівень оплати робочої сили в цих країнах, що може вплинути на загальний ринок. Але відомий і зворотний бік цієї медалі — низька продуктивність. Старт з 25% квот
Пропозиція ЄС передбачає, що на перший рік (імовірно — 2004-й) нові члени Євросоюзу отримають лише 25% прямих платежів внесків від старого кістяка ЄС. Цей відсоток щороку зростатиме, досягнувши у 2013-му повного обсягу. Разом з тим, країни зможуть перші три роки розподіляти отримані дотації (страхові премії) загалом на всю площу, незалежно від фактичного обсягу виробництва. Чекати східноєвропейським селянам, що розширення ЄС сприятиме поштовху цін, не варто, адже останнім часом ціни виробників старих та нових країн ЄС значно зблизилися. Найбільшими перепонами для країн, що приєднаються, будуть все-таки стандарти з охорони довкілля та якості продукції, затверджені ЄС. Так, наприклад, велика частка молочної продукції не відповідає гігієнічним вимогам ЄС. Багатьом бойням та м’ясопереробним підприємствам бракує коштів для необхідних інвестицій, без чого не отримати офіційного дозволу ЄС. Тому багатьом доведеться швидше за все згортати свою діяльність. З другого боку, фермери нових членів Європейського Союзу не сьогодні-завтра опиняться в умовах запеклої конкуренції з сільгоспвиробниками та переробними підприємствами всього ЄС. Для новачків цей вступ означає потужний виклик. Вони небезпідставно побоюються входження в нове середовище більше, ніж тамтешні фермери — конкуренції зі Сходу.

Зернові: чи загрожує після приєднання нове перевиробництво?

Деякі країни — претенденти на членство в ЄС уже сьогодні успішно вирощують зернові, які відповідають вимогам світового ринку. Орна територія збільшиться на 35%. Замість нинішніх 73,6 млн га ріллі буде 98 млн га. Ця площа може ще зрости, якщо будуть використані зелені угіддя або земля під паром за оптимістичного розвитку ринку. Уже сьогодні партії зерна, що потрапили зі Східної Європи через безмитні торгові квоти на ринок ЄС, спричинюють падіння внутрішніх котирувань нижче від інтервенційної ціни. Так було, наприклад, у Австрії з кукурудзою на зерно, яку поставила Угорщина. Чи не є цей приклад вісником майбутнього перенасичення ринку? У будь-якому разі останніми роками спостерігалися й картини іншого роду: розлючені польські землероби зламували товарні вагони із завезеним “дешевим” німецьким зерном. Вони протестували проти загрози заниження внутрішніх цін, які, наприклад, на харчову пшеницю становлять 14–15 євро з центнера. Проте, оскільки Польща не в змозі сама покрити свої потреби, вона змушена імпортувати. А торговельні угоди з ЄС уже сьогодні дозволяють безмитне ввезення зерна з ЄС. Якщо Польща, найбільша аграрна країна серед нових членів, не може забезпечити власних потреб, розширення ЄС принесе чудові перспективи своїм зерновикам. А для польських воно означатиме скоріше падіння, ніж зростання закупівельних цін. Тому стимул для розвитку зерновиробництва в Польщі прогнозувати важко. Інакше складається ситуація в Угорщині. Самозабезпечення коливається від 110 до 148%. Закупівельні ціни нижчі від рівня ЄС. Угорщина може виступити конкурентоспроможним експортером, особливо щодо пшениці та зернової кукурудзи. Щоправда, у посушливі роки Угорщина потерпає від суттєвих втрат урожаю. У Чехії вирощування зернових культур зосереджене на пшениці (4,4 млн т) та ячменю (2 млн т). Ідеться переважно про ячмінь для пивоваріння, призначений для задоволення попиту місцевих броварень. У Польщі, крім пшениці, вирощується ще й багато жита. На легких грунтах це зазвичай єдина альтернатива. Обсяг виробництва в майже 5 млн т дорівнює німецькому. Комісія побоюється, що після вступу почнеться інтервенція великої частки польського жита, що підніме витрати на врегулювання ринку. Тому Брюссель переконаний, що ще до приєднання в ситуації з житом відбудуться певні зміни.

Олійні культури: високі врожаї

Не такою проблематичною є ситуація з олійними культурами. Тоді як в Угорщині домінує соняшник, у Польщі та Чехії щороку на площі під ріпак припадає 440000 та 340000 га. При ринкових цінах, які практично не відрізняються від цін ЄС, та врожаях 30 ц/га (в Чехії), конкуренція дасть про себе знати. Єдиним чинником, що може стримати запал експортного потенціалу цих країн, може стати обов’язкова в майбутньому консервація 10% земель.

Цукрові буряку: квоти пригальмують виробництво

Якихось істотних змін у вирощуванні цукрових буряків очікувати не доводиться. 20 млн т — сукупний щорічний урожай майбутніх членів ЄС. Відповідно до цього комісія ЄС і пропонує розподіл квот. Хоча закупівельні ціни на буряки у більшості новоприбульців значно зростуть, завдяки квотуванню це не приведе до збільшення виробництва. З картоплею маємо інший стан речей. У самій лише Польщі вирощується майже стільки картоплі (1,2 млн т), скільки в усіх 15 разом узятих країнах нинішнього Євросоюзу (1,35 млн т). Низька врожайність (близько 160 ц/га) свідчить про неінтенсивний спосіб виробництва. Це, переважно, дрібні підприємства, які з давніх часів на легких грунтах вирощують картоплю для власних потреб та на годівлю свиней. Якість польської картоплі часто не можна порівняти з тією, що виробляється в ЄС. Можна припустити, що невеликі господарства вирощуватимуть картоплю доти, доки потребуватимуть її для себе. Вирішальним буде фактор, як швидко зможуть пристосуватися до нових ринкових умов картоплярі промислового масштабу.

Низька інтенсивність у землеробстві

Це стосується практично всіх галузей сільського господарства майбутніх членів ЄС:
- урожайність (окрім олійних культур) порівняно низька;
- продукція на даний час ще не відповідає рівневі якості ЄС;
- грунтам бракує достатнього насичення поживними речовинами;
- переважно екстенсивний спосіб обробітку, з незначною кількістю фунгіцидів та гербіцидів, зменшує врожайність та прибутковість землі. Причина цього криється в недостатньому капіталоозброєнні фермерів. Сумнівні умови землеволодіння та невпевненість щодо подальшого економічного розвитку призвели до малої кредитоспроможності сільгосппідприємств. Відтак їм бракує сучасного устаткування, потужної техніки та необхідних обігових коштів. Приєднання до ЄС дасть, однак, поштовх до поступового розвитку землеробських підприємств, навіть за обмежених на початку дотацій ЄС. Це підтверджує досвід нових федеральних земель Німеччини: там у землеробів справи пішли вгору душе швидко!

Молоко: малі квоти загальмують експансію

Виробники молока в нових країнах ЄС теж будуть змушені дотримуватися стандартів гігієни ЄС. Але багатьом бракує для цього необхідного капіталу. Від 1990 року виробництво молока у вступників до ЄС скоротилося з понад 30 млн т до 22 млн т. І саме на цьому рівні мають бути визначені для них квоти ЄС. Проти швидкої експансії на європейський молочний ринок говорить і несприятлива організаційна структура, оскільки, незважаючи на наявність деяких великих аграрних фірм, саме в молочній галузі є багато дрібних господарств, які кількома коровами покривають потреби у свіжому молоці — свої та сусідів. Так, наприклад, на молокозаводи поставляється тільки 14,7 млн т молока, а це 67%. Для порівняння: в Євросоюзі обсяг поставки на молочні підприємства становить 95%.

Польща: мільйон виробників молока

Вступ самої тільки Польщі додасть Євросоюзові ще один мільйон виробників молока, тобто фактично подвоїть їхню кількість. Добрих 96% польського молока виробляється на фермах, де тримають менше 10 корів. А молочних ферм, які мають понад 50 корів, налічується лише 400. З огляду на середні надої — 4000 кг з корови — навряд чи можна назвати цю господарську структуру ефективною. До того ж, лише чверть із них має можливість зберігати молоко в охолоджувальному резервуарі, а більше половини молочарів доять досі вручну. За цих умов гігієнічні стандарти, згідно з вимогами ЄС, не зможе дотримати значна частина фермерських господарств. В інших країнах-кандидатах проблеми схожі:
- у Прибалтиці, де зростає число сімейних ферм, молочна продуктивність становить трохи більше 4000 кг/корову;
- в Угорщині та Чехії середні надої становлять 5600 кг/корову. Домінуючі великі молочні ферми досягають показників від 6000 до 8000 кг/корову. Усі молочні ферми вступників до ЄС мають одну спільну рису: через низькі ціни на молоко останні дванадцять років їм не вистачає капіталу, такого потрібного для модернізації хлівів, спеціальної охолоджувальної та доїльної техніки. Буквально до останніх років ціна на літр молока коливалась від 15 до 20 центів, у Польщі — навіть від 10 до 15 центів. На сьогодні ціни зросли до 16 центів/л у Польщі та 20–27 — в Угорщині та Чехії.

Зростаюче споживання

Перед виробниками молока в старому складі ЄС постає важливе питання: наскільки зросте попит у приєднаних країнах на молочні продукти. На загальну думку, поліпшення достатку людей збільшить споживання високоякісних молочних продуктів. Але хто матиме користь з ринку збуту на сході? Відсоток самозабезпечення молокопродуктами майже всіх країн-кандидатів перевищує 100%. Надлишки, щоправда, експортуються, наприклад, Польщею, не так до Німеччини (6% на суму 9,3 млн дол.), як до Росії та Алжиру. Водночас німецькі молокопереробні заводи збули на польському ринку продукції на 48 млн дол. Отже, можливо, що нові члени ЄС відкриватимуть для себе ринки поза межами Союзу. Балтійські держави стоять, наприклад, перед дверима російських метрополій Санкт-Петербурга та Москви. Південні країни зможуть постачати ненаповнені ринки Хорватії, Югославії, Боснії-Герцеговини та Македонії. З іншого боку, видаються непоганими шанси просунути на ринки східноєвропейських держав продукцію Німеччини та інших членів нинішнього складу ЄС. Деякі західні молочні фірми вже встигли застовпити собі місце. Так, французька фірма Danone інвестувала майже в усі ці країни. У Польщі мають філіали також фірми Onken, Zott, Campina, в Угорщині — італійський Parmalat. В Угорщині, крім того, майже 80% молочного бізнесу зосереджується в руках іноземних фірм. Загалом розширення на схід створює західним фірмам добрі перспективи для збуту високоякісних молочних продуктів. Як захисники своїх інтересів вони сподіваються на обмежене квотування нових членів ЄС, що дасть додаткові можливості збуту на їхніх ринках.

Переробна промисловість: ціни на свинину подекуди вищі від рівня ЄС, якість — навпаки. Прикрий факт для країн-кандидатів

Рівень споживання в них свинини в 43,5 кг/людину на рік майже дорівнює євросоюзному. Так чого чекати: додаткової конкуренції чи нового ринку збуту? Угорщина та Польща експортують разом понад 200000 т свинини на рік. Переважно м’ясо поставляється до східноєвропейських країн, а найбільше — до Росії. Попри значну фінансову допомогу, яку надають тваринникам Угорщина, Польща та Чехія, виробництво останніми роками продовжувало скорочуватись. Якщо з 2004 року діятимуть однакові умови на Заході та Сході, це не означає, що для східноєвропейських свинарів автоматично покращаться шанси на освоєння ринку та виторг. Проте не можна судити однаково про всі ці країни. Структура господарювання місцями суттєво відрізняється. Так, наприклад, у Польщі близько 90% усіх тварин утримуються у приватному секторі. У Чехії ж, 80% свиней розводять фермерські товариства, в Угорщині — трохи більше половини. Але навіть великі свиноферми ще недостатньо озброєні для жорсткої конкуренції на європейському ринку м’яса. Насамперед, щодо якості. У Польщі, наприклад, тільки 30% вигодуваних свиней належать до категорії “Е” або “У” (у Данії та Нідерландах це понад 95%). Навіть при тому, що деякі країни вже впровадили класифікацію, фермерам платять не за її результатами. Драматичні наслідки має вступ до Євросоюзу для переробних підприємств. Вже кілька місяців єврокомісія перевіряє, чи будуть в змозі бойні та м’ясопереробники виконати гігієнічні приписи ЄС. Отримали санкцію ЄС поки що 19 польських м’ясопереробних заводів. Решта 400 зможуть працювати тільки за особливим дозволом в порядку винятку, який визначає термін реконструкції за нормами ЄС. Це максимально три роки. Тим часом продавати продукцію фірма має право лише на батьківщині.

Державну цінову підтримку незабаром буде скасовано

Що стосується закупівельних цін, виробники свинини у країнах-вступниках сьогодні більше виграють від таких інструментів, як втручання держави, мито на імпорт та експортні пільги. Завдяки цьому їхні прибутки перевищують стандарти Євросоюзу. Та протягом кількох місяців ціни рішуче поповзли вниз. Всупереч втручанню закупівельна ціна в Польщі впала до 1 євро/кг забійної ваги. В Угорщині (1,43 євро/кг забійної ваги) було скасовано пільги на експорт, а в Чехії ( 1,50 євро/кг забійної ваги) було введено безмитні квоти на імпорт свинини. Адаптація до внутрішнього ринку ЄС почалась! Експерти бачать мало ознак того, що наступними роками східноєвропейські тваринницькі підприємства зможуть заполонити свининою західний ринок. Майбутнє покаже, чи нові країни ЄС зможуть, а якщо так, то наскільки швидко, довести свою конкурентоспроможність в галузі виробництва та продажу свинини.

Переклад Любові Сочки