Спецможливості
Агробізнес

ПУСТЕЛЯ САХАРА

05.06.2008
158
ПУСТЕЛЯ САХАРА фото, ілюстрація
За словами фахівців цукрової галузі, цукробуряковий комплекс України практично розвалився. За останнє десятиріччя українські буряківники скоротили посівні площі цукрових буряків у 2,3 раза, при цьому врожайність культури зменшилася в 1,2 раза, а обсяги заготівлі “солодкого коренеплоду” — більше ніж утричі: з 50 до 16 млн т. Внаслідок таких галузевих “досягнень”, виробництво цукру в Україні знизилося з 5 до 1,5 млн т, тобто до рівня, меншого за внутрішні потреби країни. Раніше в галузі працювало 192 цукрових заводи, сьогодні реально працюють 120, та й ті в сезон переробки завантажені сировиною всього 40–50 діб за оптимальних — 90. Практично на металобрухт продано 37 заводів, те саме очікує ще 35–40 підприємств. І якщо тоді в цукробуряковому комплексі працювало 1,5 млн чоловік, то тепер — близько 1 млн.

Маємо те, що маємо
Колись потужна цукрова галузь, яка нараховувала 192 заводи, в тому числі 5 — рафінадних, а також 10 кар’єрів з видобутку вапняку, 12 машинобудівних і ремонтних заводів, будівельно-монтажні й інші організації виробничої та соціальної інфраструктури, сьогодні може похвалитися лиш тим, що, незважаючи на перманентну кризу, все ж торік виробила цукор в обсягах майже на рівні потреб країни. Хоча деякі експерти ринку вважають, що насправді продукції було випущено менше, ніж стверджує офіційна статистика (приписки торік було зроблено під час передвиборчих перегонів президента), про певний дефіцит цукру на внутрішньому ринку свідчить травневе підвищення цін на нього. Але про це розповімо далі.


Нині на більшості цукрових заводів технологічне устаткування відпрацювало свій ресурс. Якщо наприкінці 80-х років старіння основних фондів було на рівні 51%, то в 2004 році — 70%. І модернізувати підприємства ніхто не збирається, адже їх власникам почасти вигідніше пустити завод на металобрухт, ніж зазнавати збитків на виробництві цукру. До речі, цукровики вважають, що найбільшої шкоди галузі завдала приватизація підприємств. Через постійний перепродаж контрольних пакетів акцій іноді важко встановити реального власника заводу. За браком державного контролю над процесами приватизації окремі ділки-бізнесмени спромоглися порізати і продати на металобрухт майже 40 цукрових заводів, причому, за словами голови правління Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор” Миколи Ярчука, на жодному з цих заводів немає юридичного рішення щодо його ліквідації чи знищення. А найбільше демонтовано підприємств у Черкаській, Сумській та Вінницькій областях. Тож немає в нас уже “цукрового Донбасу”, і сьогодні цукрові заводи, як зазначив М. Ярчук, практично перестали бути суб’єктом господарсько-фінансової діяльності. Вони є переробними підприємствами для певної комерційної структури або фінансово-промислової групи.



  • Ще в лютому новий уряд разом із парламентом провів “розбір польотів” у цукровій галузі, й міністр агрополітики Олександр Баранівський, відповідаючи на запитання: чи зможе цукробурякова галузь України вийти з кризи, — оголосив план свого Міністерства, в який спосіб це буде здійснюватися. Серед головних напрямів роботи називались такі:
    з допомогою Аграрного фонду здійснювати інтервенційні закупівлі цукру;

  • провести ліцензування оптової торгівлі цукром;

  • змінити оподатковування для сільгоспвиробників, зважаючи на сезонність виробництва;

  • заборонити ввезення цукру й цукровмісних продуктів;

  • обов’язково додавати 2% високооктанових кисневмісних добавок у паливні матеріали;

  • переглянути домовленості з країнами СОТ про квоту на імпорт цукру-сирцю;

  • провести інвентаризацію цукрових заводів усіх форм власності;

  • здійснювати контроль за реєстрацією заводів як суб’єктів інвестиційної діяльності;

  • підвищити мінімальні ціни на цукрові буряки і цукор з 2005/06 МР;

  • квотувати виробництво цукрових буряків.

Старі пісні на новий лад
Заходи, які запропонувало Мінагрополітики, не нові, їх озвучував не один попередній уряд, от тільки жаль — ніхто не виконував. Наскільки нам відомо, про ліцензування оптової торгівлі, інвентаризацію заводів, заборону імпорту цукру-сирцю, квотування виробництва буряків і т. д. розмови ведуться ось уже восьмий рік. Не менше. Однак реалізація цих заходів не витримує ніякої критики. Додамо, що й мінімальні ціни, згідно з відповідним законом про цукор, уряд встановлює щороку, але не коли кому заманеться або коли згадають урядовці, а у чітко визначені терміни. Навіть про імпортні квоти цукру-сирцю в рамках вступу до СОТ говорять уже кілька років поспіль.


Голова правління НАЦУ “Укрцукор” Микола Ярчук:
“У нас є всі підстави говорити, що цукру власного виробництва буде достатньо, адже плануємо накопати цього року 18,9 млн т цукрових буряків, з яких буде вироблено 1,8 млн т цукру. Споживання, за розрахунками Мінагрополітики, становитиме 38 кг на душу населення, а це — 1,79 млн т на маркетинговий рік.
Сьогодні потрібна програма реструктуризації цукрової галузі України, тому що для забезпечення внутрішнього ринку власним цукром нинішніх потужностей забагато. Раніше вони на 60% були зорієнтовані на ринок СРСР. Окрім іншого, ми можемо виробляти найдешевший цукор з буряків, собівартість якого — 400 USD/т. Нам треба знову відвойовувати зовнішній ринок, зокрема російський”.


Справді, щось схоже на новеньке — це інтервенційні закупівлі цукру через Аграрний фонд. Чому начебто новеньке? Бо свого часу, також років вісім тому, НАЦУ “Укрцукор” уже пропонувало створити своєрідний цукровий фонд, який би займався регулюванням внутрішнього ринку, здійснюючи інтервенційні закупівлі цукру для стабілізації цін на нього. Але цей фонд так і залишився на папері в проектах асоціації. Натомість незрозуміло, якщо сьогодні є законодавчі документи щодо мінімальних цін на цукор, то навіщо проводити якісь інтервенційні закупівлі, коли треба лише чітко дотримуватися одного — мінімальних цін. Тобто потрібно проконтролювати виконання закону, й більше нічого. Проте урядовці все одно придумують різні фонди, які нібито допоможуть стабілізувати ринок. До речі, названий Аграрний фонд (який у вересні-жовтні 2005 року має закупити аж 180 тис. т цукру) також поки що існує тільки в проекті, а коли його створять — ще невідомо. Подейкують, що навряд чи такий фонд взагалі буде створено, а якщо в уряді все ж погодяться на це, то таких повноважень, на які розраховує міністр агрополітики Олександр Баранівський, він не матиме. Тоді для чого каламутити воду? Самі цукровики впевнені, що врегулювати ситуацію на ринку можна з допомогою всього двох складових: мінімальної ціни та механізму її дотримання. Все інше, можна сказати, від лукавого. І не потрібно буде щоразу вибивати з Державного бюджету кошти на проведення закупівель цукру, витрачати гроші на його зберігання та транспортування тощо. Наприклад, на придбання згаданих 180 тис. т цукру знадобиться щонайменше 400 млн грн. Невже наш Держбюджет гумовий і витримає будь-які видатки. До того ж, такі операції на ринку може здійснювати й здійснює останнім часом Державний комітет із Державного матеріального резерву. Наскільки це вдало робиться — важко сказати, але це досить відомий та потужний гравець на внутрішньому ринку продовольчих товарів.


Травневий дзвіночок
У травні, на додаток до м’ясної та паливної кризи, почали говорити про “цукрову кризу”. Ціни на цукор у роздрібній торгівлі “перевалили” за 4 грн/кг, в оптовій — за 3300 грн/т. Згодом у пресі почали писати про певний дефіцит товару в країні та кончу потребу імпортного ввезення 260 тис. т цукру-сирцю з тростини за пільговими цінами для утримання стабільної ситуації на внутрішньому ринку до початку нового сезону цукроваріння. Проти імпорту цукру-сирцю відразу ж виступили Міністерство агрополітики та НАЦУ “Укрцукор”. Голова правління НАЦУ ”Укрцукор” Микола Ярчук вважає, що ажіотаж на ринку надуманий і має політично-бізнесове підгрунтя, бо власних запасів цукру вистачить аж до кінця нинішнього сезону. За мінімальними підрахунками фахівців асоціації, в Україні на 1 червня було приблизно 900  цукру, а для споживання до кінця сезону знадобиться всього 450 тис. т.


М. Ярчук вважає, що зростання цін на цукор у травні відбулося під впливом таких чинників: по-перше, сезонне збільшення споживання цукру, яке пов’язано з консервацією; по-друге, збільшення цін на енергоносії, зокрема (нафтопродукти); по-третє, через заяви у засобах масової інформації щодо зміни мінімальної закупівельної ціни на цукрові буряки — до 230 грн/т та цукор — 3200–3500 грн/т (тому власники цукру чекали, коли на ринку буде ціна 3500 грн/т і притримували товар); по-четверте, на початку маркетингового року (жовтень-грудень) ціна на цукор була значно нижчою за мінімальну і за рівень його собівартості, тому цукрові заводи були змушені продавати свій цукор (аби розрахуватися по кредитах та з товаровиробниками) за такими низькими цінами, а сьогодні вони забажали компенсувати ті втрати вищою ціною.


А головна причина штучного ажіотажу, як зазначив М. Ярчук, це політично-бізнесовий фактор: створити певну кризу на ринку цукру, довести уряду, парламенту й громадськості, що цукру не вистачає, тому потрібно дозволити ввезення 260 тис. т цукру-сирцю за пільговими цінами. Під лозунгом стабілізації ринку, за його словами, розроблено аж два законопроекти про ввезення цукру-сирцю. Перший передбачає ввезення 260 тис. т сирцю до нового сезону, другий законопроект пов’язується зі вступом України в СОТ, де також записана цифра квоти на рівні 260 тис. т сирцю з подальшим збільшенням до 2011 року цієї квоти до 460 тис. т сирцю на рік. Звісно, що цукровики проти таких дій і таких квот, тому що ніяких економічних підстав для підвищення цін на цукор немає. “Сьогодні буде інша ситуація. Коли був ажіотажний попит, то деякі посередницькі фірми купували цукор по 3300–3400 грн/т, а нині, якщо він потрапляє до роздрібної торгівлі, він коштує 4–4,15 грн/кг, і там ціна вже не зменшиться, бо комерсанти не хочуть зазнавати збитків. Ціна зміниться у вересні, коли заводи почнуть сезон цукроваріння, як мінімум на 5–6%, якщо не більше”, — підкреслив М. Ярчук. До того ж, за його словами, оптові ціни на цукор уже стали нижчими. Якщо на 1 червня максимальна ціна на оптовому ринку була 3300, то вже через десять днів — 3150–3200 грн/т. Зниження сталися завдяки заходам уряду із стабілізації ринку — продаж 33 тис. т цукру з Держєрезерву та реалізація його оптовим споживачам.


До речі, уряд все ж почув цукровиків і вирішив не поспішати з імпортом цукру-сирцю, а, натомість, має намір детально вивчити ситуацію і тільки тоді приймати рішення. Хоча, як зазначив М. Ярчук, імпорт цукру-сирцю — дуже спокуслива справа для комерсантів, і вони продовжать лобіювати свої інтереси, але, в разі прийняття рішення на їхню користь, в Україні знову не дорахуються ще 22 цукрових заводів, посівні площі під буряками скоротяться, як мінімум, на 100 тис. га, а без роботи залишиться приблизно 80 тис. чоловік.


Що нас чекає?
За даними Державного комітету статистики, цього року під цукровими буряками — 675,1 тис. га (на 1 червня 2004 було посіяно — 761 тис. га). Проте МінАПК вважає, що посівні площі — на рівні торішнього показника, і буряківники зможуть зібрати від 16 до 18 млн т сировини, з якої буде вироблено приблизно 1,8 млн т цукру. За повідомленням НАЦУ “Укрцукор”, цього року заявки на сезон цукроваріння надіслали 115 заводів, вони вже й атестацію одержали. Всього ж у переробний сезон, як вважають фахівці асоціації, працюватиме 120 заводів із загальною добовою потужністю 310 тис. т цукрових буряків. Нагадаємо, що добова потужність усіх 192 заводів становила 510 тис. т буряків, тобто потужності в 200 тис. т на добу — знищено. Проте й тих потужностей, що залишилися, забагато для країни, яка виробляє сьогодні 1,6–1,8 млн т цукру. Отже, не всі підприємства будуть працювати повний сезон (90 діб), що позначиться на собівартості кінцевого продукту. Торік заводи в середньому працювали 54 доби.


До речі: Національна асоціація цукровиків України “Укрцукор” заявила, що станом на 1 червня 2005 року запаси цукру в Україні становили 900 тис. т, а до 1 вересня ц. р. його буде спожито 450 тис. т. За словами голови правління “Укрцукор” Миколи Ярчука, максимальне місячне споживання цукру в країні (населення, промислова переробка та спецспоживачі) становить 150 тис. т. З його слів, населення й спецспоживачі використовують 310 тис. т цукру, промислова переробка — 140 тис. т (Укркондитер — 104 тис. т, Укрпродспілка — 2,5, Укрпиво — 6, Укрспирт — 0,5, Укрконсервмолоко — 15, Укрхлібпром — 6, виноробні підприємства — 1, інші підприємства — 5 тис. т).
За даними Укрцукру, 900 тис. т, що були в наявності на 1 червня розподілено так: 90 тис. т — на цукрових заводах, 150 — у компаніях-власників цукрозаводів й оптових посередників, 220 — у товаровиробників, які здавали цукрові буряки на переробку, 10 — на підприємствах харчової промисловості, 30 — у державному резерві, 100 — у сільського населення, 300 тис. т — у продавців-посередників на місцевих ринках та в роздрібній торгівлі. Таким чином, за словами М. Ярчука, в Україні достатньо запасів цукру, й цінова криза штучна і спровокована колами, які хочуть увезти в Україну цукор-сирець із тростини.


І ще такий момент, якщо посівні площі такі самі за обсягом, як торішні, то, щоб зібрати урожай буряків у 18 млн т, потрібно мати середню врожайність на рівні 270 ц/га, що є досить сумнівним на фоні подвійного подорожчання матеріально-технічних ресурсів. Навіть якщо врахувати, що торік селянам вдалося підвищити середню врожайність на 33 ц/га (до 238 ц/га), порівняно з 2003 роком, то, щоб тільки втримати цей показник, доведеться вдвічі більше витратити коштів на гектар посівів. Наприклад, торік господарства, в яких урожайність сягала 400–450 ц/га, на гектар посівів витрачали 3–3,5 тис. грн. Цього року їм знадобилося 7–8 тис. грн на гектар. Але це більш-менш потужні господарі, тоді як значна кількість постачальників сировини — не такі вже й міцні господарства.


Олег Музиченко

Інтерв'ю
Виробники добрив та аграрії не можуть дійти згоди у питанні справедливого ціноутворення на добрива вітчизняного виробництва. Ця ситуація викликає занепокоєння.
Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України
Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий визначив органічний напрямок як один із головних у роботі Мінагрополітики на цей рік. "Це одне з питань, яке мене особисто хвилює і за яке

1
0