Спецможливості
Агробізнес

ПРО СТАНДАРТ НА ПШЕНИЦЮ І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НЬОГО...

05.06.2008
288
ПРО СТАНДАРТ НА ПШЕНИЦЮ І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НЬОГО... фото, ілюстрація
ПРО СТАНДАРТ НА ПШЕНИЦЮ І НЕ ТІЛЬКИ ПРО НЬОГО...

Як відомо, пункт 27 Постанови КМУ №1150 від 24 липня ц. р. “Про недоліки в роботі окремих органів виконавчої влади із забезпечення продовольчої безпеки та заходи щодо стабілізації ринку основних продовольчих товарів” зобов’язує Мінагрополітики та Держкомітет з питань технічного регулювання та споживчої політики ввести у тритижневий термін новий державний стандарт на пшеницю, гармонізований з міжнародними вимогами і передбачаючий скасування розподілу пшениці на класи. Термін, заявлений у постанові, минув 15 серпня, і на той час було відомо декілька варіантів змін стандарту, що пропонувалися різними учасниками зернового ринку, але жоден з них не був прийнятий навіть за основу, тим більше затверджений урядом упродовж десяти днів після закінчення зазначеного терміну і до моменту передачі до друку цієї статті. Текст матеріалу, що ми приводимо нижче, був опублікований на сайті http://www.apk-inform.com і є досить цікавим баченням цієї проблеми одним з найкомпетентніших фахівців з якості української пшениці, члена технічного комітету №41 “Зернові культури”, заввідділом генетичних основ селекції Селекційно-генетичного інституту, кандидата сільськогосподарських наук Федора Поперелі.

Останні два роки на найвищих рівнях влади постійно ведеться розмова про недосконалість нашого стандарту ДСТУ 3768–98 “Пшениця. Технічні умови” і про його невідповідність міжнародним стандартам. У нас шість класів, а за кордоном — тільки два. І нам треба зробити теж два класи, тоді навіть наш п’ятий клас на світовому ринку, за словами Леоніда Козаченка, стане таким, “як пшениця Канади чи Казахстану”. Нині це питання виникає знову з ще більшою гостротою.
Категорично стверджуємо, що ці думки не відповідають дійсності і не стосуються головних, кардинальних проблем катастрофічного стану всього нашого зерновиробництва. Головна причина цього критичного стану та, що наш селянин на наших чорноземах одержує дуже низьку врожайність пшениці, а зерно має неймовірно низьку якість (мало білка і низькі фізичні властивості клейковини). За більшість років посередньої за якістю пшениці третього класу в нас не набирається навіть 20%. Вісімдесят же відсотків зерна — хліб для нашого неперебірливого народу, але фураж — для світового ринку. Тому на світовому ринку наша пшениця є найдешевшою, а Україна вважається державою, що поставляє фуражне зерно. Але низька якість нашого зерна — це не підступ імпортерів, а, на превеликий жаль, прикра правда, яку ми ніяк не можемо чи не хочемо усвідомити.
На високому валі фуражного зерна дещо може заробити держава, щось трейдер, а селянин, крім збитків, не заробить нічого. При цьому, що більший вал, то більші збитки несе селянин. Йому потрібні високий урожай і висока якість зерна. Вал за рахунок екстенсивного землеробства — смерть для селянина як хазяїна. Він же, селянин, тисячу разів обдурений у минулому державними структурами, а тепер у ринкових умовах ще й не відомо ким підісланими хлопчиками-скупщиками будь-якої пшениці за ціною 200 грн, розчарований у всьому і неозброєний необхідними знаннями для роботи в нових умовах, залишається приниженим усім суспільством, безправним і засунутим на задвірки другорядним і сліпим суб’єктом зернового ринку. Сьогодні він не тільки не може, але і не хоче вирощувати конкурентоздатне на світовому ринку зерно. От у чому наша головна трагедія. Доти, поки селянин не відчує, що суспільство визнає його головним, чи хоча б рівноправним суб’єктом зерновиробництва, Україна не зможе використовувати свої безмежні можливості одержання мільярдних прибутків від вирощування пшениці.
Сьогоднішні дилетантські розмови про недосконалість нашого стандарту заженуть селянина, а з ним і державу, у ще більш глухий кут нашої дрімучої безпорадності, нездатності реалізувати на практиці світові досягнення нашої селекції і високої науки в цілому.

Що таке вітчизняні і міжнародні стандарти?

1.Міжнародних стандартів на зерно не існує
У світі не існує жодного міжнародного стандарту на зерно чи іншу сільськогосподарську культуру. Є тільки міжнародні класифікації складових зерна, в яких уточнюється, що таке зерно основної культури бездоганної якості, бите зерно, проросле зерно, зернова домішка (зерно інших культур, щупле зерно, зерно, поїдене шкідниками й ушкоджене хворобами), домішки бур’янів, отруйна домішка тощо. Найбільшою популярністю в цьому плані користуються нещодавно прийняті Європейською комісією Правила ЄС 824/2000.
У цих правилах визначається максимально можливий рівень тих чи інших домішок і мінімально припустимий вміст (чи величина) окремих біохімічних показників якості (наприклад, білка). За цими граничними величинами всі партії зерна поділяють на дві групи — зерно продовольче і фуражне. І все. Ніяких уточнень і параметрів як у продовольчого, так і фуражного зерна в цих правилах-рекомендаціях не існує. Таким чином, це не стандарти. Але треба знати, що у будь-якому разі навіть ідеальна партія зерна тільки за яким-небудь одним єдиним показником низької якості буде віднесена до фуражного зерна. У зв’язку з цим надії наших деяких горе-фахівців на те, що партії нашого зерна з вмістом білка менше 10,5% чи з дуже низькою силою борошна “проскочать” у високоякісне продовольче зерно, даремні. Це очікування невігласів, що тільки дезорієнтують усе наше суспільство і, у першу чергу, тих, хто до зерна не має ніякого відношення.
2. На світовому ринку роль міжнародних стандартів на зерно виконують контракти
На світовому ринку роль міжнародних стандартів (у нашому розумінні) на зерно чи інші культури і на продукти їхньої переробки виконують контракти. У будь-якому контракті обов’язково обумовлюються мінімальні (для цього конкретного контракту) головні показники якості: вологість, натура, показник числа падіння, вміст білка, іноді вміст і якість клейковини, сила борошна — і зазначається, за якими правилами чи вимогами яких організацій (ІSО, ICC, ЄС 824/2000) чи за якими національними стандартами інших держав визначаються складові зерна.
У кожному такому контракті, виходячи з величини мінімальних вимог, обумовлюється і ціна зерна. Усе просто і зрозуміло. Залишається головне. Як точно визначити показники якості зерна? На засіданні Кабміну представник компанії “Каргілл” наводив такий приклад. Судно з 50 тис. т зерна на борті. За даними Держхлібінспекції, вміст білка в ньому — 11,7%. При розвантаженні зерна в Гамбурзі місцева лабораторія визначає в цьому ж зерні 12,1% білка. Різниця в ціні однієї тонни цього зерна становить 7 USD. Наслідок — Україна втратила 350 тис. USD. От так! І це лише за одним показником якості. А таких показників десятки.
3. Міжнародні стандарти на методи визначення показників якості зерна
Для визначення показників якості зерна існують сотні міжнародних стандартів на методи визначення показників якості зерна і продуктів його переробки.
При будь-яких операціях із зерном у світовій торгівлі цими методами визначається якість зерна в декількох лабораторіях обома сторонами — продавцем і покупцем зерна, як при його завантаженні, так і при розвантаженні зерна в місці призначення.
Офіційними визнаються результати, отримані тільки в лабораторіях, оснащених сучасним лабораторним устаткуванням і які раз у півроку проходять міжнародну сертифікацію за вимогами GAFTA, FOSFA, ICUMSA тощо.
У цьому плані Україна знаходиться в катастрофічному стані. Без перебільшення ми робити нічого не можемо і не вміємо. Єдине, на що ми здатні, так це відмити клейковину. Але так, щоб обдурити власника зерна. Раніш це торкалося селянина, а тепер кого завгодно. У тому числі і партнерів, що ще недавно перебували під одним дахом з Міністерством заготівель. Це зовсім неважко, тому що ГОСТ на відмивання клейковини цілеспрямовано створювався так, щоб була можливість захистити інтереси держави (від зазіхань “другорядного” класу суспільства). От і дозахищались. До речі, селянину якість зерна може визначити тільки покупець. Якщо селянин виявляє ініціативу і визначає якість зерна навіть у визнаній у світі лабораторії, то цими результатами завжди зневажають. Ще б! Вони в абсолютній більшості випадків кращі, аніж дані покупця. В Україні немає арбітражної системи, яка б захищала селянина як власника зерна. Що ми тоді хочемо від селянина? На що сподіваємося?
Автору цих рядків відомі тільки три лабораторії в Україні, що пройшли сертифікацію GAFTA. Це SGS-Україна, INSPETORATE-Україна і AGMINTEST CONTROL UNION-Україна. Дослідження, виконані саме в останній з цих лабораторій, стали базисом для розробки під моїм керівництвом двох проектів нових вітчизняних стандартів на методи визначення якості зерна, а саме:
а) універсальний метод визначення вмісту клейковини і її якості;
б) седиментація з автолізом борошна як непрямий метод визначення сили борошна.
Про розробку таких стандартів мова йде вже більше року. І зрушень ніяких.
4. Яку функцію виконують національні стандарти?
Основною функцією усіх без винятку національних стандартів є заохочення хлібороба вирощувати якомога кращої якості зерно. Щоб мати механізм реалізації цього заохочення, у кожній державі (!) установлюється більше чи менше число класів зерна (як правило, 4–6 класів). У всякому разі ціна, за якою купується зерно в хлібороба, зростає від показника нижчого до вищого класу. При цьому компенсуються додаткові витрати на одержання зерна вищої якості і гарантується великий чи менший прибуток хлібороба.
У світі немає жодної держави, де б було тільки два класи зерна — продовольче і фуражне. Таку думку може сформулювати тільки цілком некомпетентна в елементарних питаннях людина.
Іншою функцією будь-якого національного стандарту є регулювання відносин між хліборобом як власником зерна і будь-яким споживачем цього зерна всередині держави. Жоден національний стандарт у світі не справляє якого-небудь безпосереднього впливу на міжнародну торгівлю. Так і наш стандарт ДСТУ 3768–98 (як і будь-який інший наш стандарт, наприклад, на цукор чи сталь) дійсний тільки в межах кордонів України. Далі починається стихія контрактів і міжнародних стандартів на методи визначення якості продукції.
5. Що можна сказати про наш стандарт 3768–98 “Пшениця. Технічні умови”
Без перебільшення це один із кращих національних стандартів світу. У нашому стандарті дуже вдало проведена градація між класами за всіма основними, визначальними показниками якості. Він народжувався в тривалих дискусіях між представниками аграрної науки і переробниками зерна. На сьогоднішній день у фахівців він не викликає ніяких серйозних нарікань.
Чи має наш стандарт недоліки? Так, має. Два з них мають дуже серйозні негативні наслідки. Перший — це те, що в стандарті ще залишається можливість класифікації зерна за вмістом клейковини, що відмивається за ГОСТом 13586.1. По-перше, вміст клейковини — дуже ненадійний показник, і він не може використовуватися для класифікації зерна. По-друге, згаданий ГОСТ дає можливість відмити стільки клейковини, скільки кому треба. По-третє, вміст клейковини, крім держав СНД, ніде у світі не використовується для класифікації зерна. У зв’язку з цим зі стандарту слід вилучити текст, що дозволяє класифікувати зерно за вмістом клейковини. У той же час ми змушені визначати якість клейковини в зв’язку із сильним ушкодженням зерна в Україні шкідливим клопом черепашкою. Для цього треба відмивати клейковину.
Другий. У чинному стандарті до першого класу відносять зерно, показник ІДК якого не більше 75 одиниць. У зв’язку з цим зерно з вмістом білка 15,0% і з силою борошна 500 о.а. в абсолютній більшості випадків відноситься до другого класу. Цим ми самі себе принижуємо і даємо підстави імпортерам збивати ціну на фактично надсильну пшеницю.
Потрібно також погодити
класифікацію домішок з міжнародною. Ця “дріб’язкова” проблема не вирішується вже два роки — зацікавлені розробники стандартів домагаються для цього спеціального рішення Кабміну.
6. Чи виконує ДСТУ 3568–98 свою основну функцію в Україні?
Практично не виконує. Чому? Для відповіді проаналізуємо таблицю, у якій іде мова про ціну зерна того чи іншого рівня якості.
Підкреслюємо, що за сучасної технології вирощування пшениці в кращому разі вноситься близько 50 кг азоту на 1 га. Це забезпечує в 40% випадків одержання зерна 4-го і тільки 20% — 3-го класу. Для одержання більшої питомої ваги пшениці 3-го класу, і тим більше 2-го і 1-го класів, норми внесення азоту треба збільшити до 200 кг/га. Це оптимальні дози азоту для Західної Європи. Використання таких доз добрив дає змогу на території всієї України одержувати кращої якості зерно, ніж яра пшениця Казахстану чи Канади.

Клас зерна
Вміст білка, %
Шляхи досягнення
Ціна 1 т зерна, що забезпечуе рентабельність за врожаю зерна 50 ц/га, грн
6
Мах. 9,9
Природна родючість грунтів
300
5
10,5
Природна родючість грунтів
350
4
11,5
Внесення N 50 кг/га (1,5 ц/га ам.сел.)
400
3
12,5
Внесення N 100 кг/га (3,0 ц/га ам.сел.)
500
2
13,5
Внесення N 150 кг/га (4,5 ц/га ам.сел.)
550
1
>14,0
Внесення N 200 кг/га (6,0 ц/га ам.сел.)
600

Ми цього не робимо з психологічної причини і втрачаємо на будь-якій тонні проданої за кордон сечовини до 750 USD чистого прибутку. Дуже істотна інша причина стримування внесення підвищених доз добрив — неможливість продати зерно 1-го і 2-го класів в Україні. Воно нікому в країні не потрібне через свою дорожнечу. Його, щоправда, вишукують наймудріші трейдери і без сплати імпортного мита продають більшості французьких млинів. Саме це стало першопричиною початку торгової війни проти України — французькі фермери першими злякалися української пшениці.
7. Чи потрібні нам ще якісь окремі стандарти для експортного зерна?
Абсолютно не потрібні. Досить тільки запевнити селян і не збрехати, що держава чи який-небудь трейдер обов’язково куплять зерно 1-го і 2-го класів в Україні, бажано під час жнив, за ціною не менш 600 грн/т, незважаючи на зернову кон’юнктуру. Така ціна при високій врожайності забезпечить рентабельність вирощування пшениці на рівні 300%. Я можу назвати десятки господарств, що взяли на озброєння рекомендовану нами стратегію вирощування пшениці, що одержують саме такий рівень рентабельності.
8. Хто винен у сучасній ситуації з хлібом і насінням в Україні?
Усі галки влади обвинувачують нині якихось спекулянтів, трейдерів у тому, що вони скупили за безцінь (300 грн/т) усю пшеницю під час жнив минулого року, а тепер спекулюють цим зерном. Це дає підстави поставити ряд риторичних питань, а саме:
— Що, влада не знала, що селяни змушені продавати зерно за безцінь у період жнив?
— Хто, як не влада, давала дозвіл на закупівлю цього зерна і його експорт під час збирання?
— Де були ДАК “Хліб Укра
їни” й усі без винятку губернатори в період збиральних робіт? Чому вони не закупили за ту саму безцінь зерно на рік для свого регіону?
— Невже так важко було додуматися, що 1 млн т зерна треба було притримати до березня як страховий насіннєвий фонд і продати його дуже вигідно в квітні-травні, якщо він не буде затребуваний як насіння?
— Невже ніхто в Україні не знає, що в умовах економічного безладу насіннєві господарства інститутів розшивають мішки з нереалізованою елітою і продають її як товарне зерно?
— Невже держава не розуміє, що скуповування зерна в селян з-під комбайна — це дикість? Де біржа зерна? Комусь вигідно, щоб її не було. Це полегшує експлуатацію селян і робить їх рабами.
Раби багатою Україну не зроблять ніколи.
Матеріал друкується з дозволу інформаційного агентства “АПК-Інформ”

Інтерв'ю
Міжнародна фінансова корпорація (International Finance Corporation, англ. IFC) - міжнародний фінансовий інститут, що входить у структуру Світового банку. Штаб-квартира організації знаходиться у
Віктор Шеремета, заступник Міністра АПК з питань фермерства
На початку жовтня в Міністерстві аграрної політики та продовольства була введена окрема посада заступника міністра з питань фермерства. Ним став Віктор Шеремета, який раніше обіймав посаду Віце-президента Асоціації фермерів і... Подробнее

1
0