Спецможливості
Архів

Прибуткове насінництво у “Покровському”

18.08.2008
83
Прибуткове насінництво у “Покровському” фото, ілюстрація

В Одеській області 986 великотоварних і понад сім тисяч фермерських господарств. Дослідне господарство “Покровське”, що в Біляєвському районі, одне з небагатьох залишається державним підприємством, підпорядкованим Одеському селекційному інституту, який входить до системи Української академії аграрних наук. Ось уже двадцятий рік господарство очолює Олександр Баранов. Дісталось воно йому в 1987 р. з двомільйонним боргом. Нині це рентабельне виробництво, в якому дбають і про соціальну сферу. Навіть утримують футбольну команду, яка є неодноразовим чемпіоном районних змагань.

В Одеській області 986 великотоварних і понад сім тисяч фермерських господарств. Дослідне господарство “Покровське”, що в Біляєвському районі, одне з небагатьох залишається державним підприємством, підпорядкованим Одеському селекційному інституту, який входить до системи Української академії аграрних наук. Ось уже двадцятий рік господарство очолює Олександр Баранов. Дісталось воно йому в 1987 р. з двомільйонним боргом. Нині це рентабельне виробництво, в якому дбають і про соціальну сферу. Навіть утримують футбольну команду, яка є неодноразовим чемпіоном районних змагань.

Тож розмову з Олександром Леонтійовичем почали із з’ясування: “Навіщо цей зайвий клопіт для ділової людини?”.
 — Спортивна команда — це наша, маринівська, гордість. А я ж патріот свого села. Мої діди та прадіди по батькові та матері — з Маринівки. Маринівські також майже всі керівники різних ланок нашого господарства. Коли очолив його 1987 року, тут не було ні газу, ні води, ні школи, ні сільради. Спочатку зайнявся будівництвом школи, яка прийняла учнів уже через два роки. Щоб запросити вчителів на роботу, звели двоповерховий житловий будинок. Побудували адмінприміщення. В кожний будинок провели воду, а там, де неможливо було це зробити, підвозимо її за рахунок господарства. 1995 року заклали перший камінь храму на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Колись у селі була церква, але її зруйнували. То тепер є.
— А чим сьогодні живе господарство?
— Намагаємося в оптимальні строки, із чітким дотриманням усієї агротехнології завершити весняно-польові роботи. У нас 3600 гектарів землі, 2954 — ріллі. Сіємо зернові: пшеницю, ячмінь, ріпак, соняшник. Уже восьмий рік працюємо за технологією мінімального обробітку грунту. І пальне економимо, і вологу зберігаємо. Сіємо тільки з одночасним внесенням добрив. Купили їх за власні кошти, але розраховуємо одержати від держави дотацію. Інтенсивно підживлюємо озиму пшеницю. До речі, попри побоювання, і вона, й озимий ріпак навесні — в доброму стані. Все, що сіємо, сіємо тільки з добривами. Господарство забезпечене засобами захисту рослин, і, в принципі, ми на півроку забезпечені пально-мастильними матеріалами. Все за власні кошти. Стабільно виплачуємо зарплату, торік, у середньому, вона становила 690 гривень. Своєчасно сплачуємо податки, в 2006 р. їхня загальна сума дорівнювала 290 тисячам гривень. Люди налаштовані на роботу.
— Щоб сплачувати стабільно податки, треба мати стабільні прибутки. Як Вам це вдається, адже ринок насіння сьогодні дуже конкурентний?
— Господарство в системі Одеського генетично-селекційного інституту працює дванадцятий рік. Були роки, коли у нас залишалося нереалізованим близько 800 тонн насіння. І це на економіку господарства дуже негативно впливало. Нині, повірте, левову частку насіння (наприклад, пшениці й озимого ячменю) продаємо ще в серпні, тобто люди купують його, так би мовити, на корені. Тому що ми зробили відповідні висновки з наших помилок. І зрозуміли: лише якісне насіння може завоювати ринок. Тепер покупці дуже вибагливі й добре розбираються в якості. Але той, хто раз купив у “Покровському” насіння, вже стає нашим постійним клієнтом. Продаємо ми еліту й супереліту. Для нас певний прорив, що два вагони насіння ярого ячменю — Вакула й Сталкер — “Покровське” продало в Росію. А чому беруть? Бо я вже вам казав: якість, якість і ще раз якість. Якщо немає якості, ніхто з тобою не працюватиме. Клієнта можна обдурити один раз, вдруге до тебе ніхто не приїде. Тому ми нині спокійно реалізуємо 1,5 тисячі тонн пшениці, а позаторік і дві тисячі тонн продали та плюс 300–400 тонн ярого ячменю, соняшник, люцерну.
— Тож яку рентабельність у вашому господарстві має рослинництво?
— Рослинництво має 36% рентабельності, а насінництво — від 55 до 70 залежно від року.
— І навіщо Вам тоді тваринництво з його проблемами?
— Тваринництво — це невід’ємна частина рослинництва й насінництва. Дбаючи про сівозміни, не будемо ж ми пшеницю після пшениці, ячмінь після ячменю по стерньових попередниках сіяти. А для цього треба кормові культури, а якщо вони є, то потрібно комусь їх згодовувати. От і маємо племінну ферму чорно-рябої породи на 100 голів. Середні надої на фуражну корову — п’ять тисяч кілограмів. Усе робимо, щоб покращити цей показник. Якщо реалізаційна ціна торік становила 1 грн 15 к., а собівартість — 95 к., то молоко таки дало прибутки, а по м’ясу ми ледь-ледь спрацювали так на так. Його собівартість — 8 гривень за кілограм, а заготівельники пропонують 5,50–6 гривень. Думаю, що держава має втрутитися в цей процес, і треба дотувати тваринництво. Я кажу за всіх. Щодо нашого господарства, ми без допомоги держави постараємося вийти з цієї проблеми за рахунок реалізації племінних тварин. Адже господарство має статус племінного. Нам тут ніхто не заважає. Вже 15 елітних телиць готові до реалізації. А за них за один кілограм живої маси дадуть навіть не 8, а 18 гривень!
— Але ж племінне тваринництво потребує чималих фінансових укладень?
— Ми одержали від УААН в минулому році 100 тисяч гривень, а в позаминулому 200 тисяч. На ці 200 тисяч придбали 26 голів чорно-рябої породи в Черкаській області, а 100 тисяч витратили на купівлю польської комбікормової лінії, яка дає можливість балансувати корми, добре їх змішувати, вносити мікроелементи, мінеральні добавки, макуху, а не визначати “на око” цебром. Тепер укладаємося в норму кормових одиниць, а раніше мали перевитрати через незбалансованість кормів.
— Наскільки для Вашого господарства, як для такого, що перебуває в державній власності, актуальне питання майбутнього продажу землі?
— Це дуже болюче питання, особливо для мене. Тільки-но вибори, так багато хто починає спекулювати: державне підприємство, земля не розпайована. Я особисто маю право на пай, і мої батьки його мали, але ніхто його не одержав, бо немає відповідного закону щодо державного підприємства. Біда це чи ні — кожен має особисту думку. Маю її і я. Безумовно, якби все це розвивалося з 27-го року минулого століття, коли у мого діда було 12 десятин землі, і в другого діда теж 12, якби вони розвивали цей бізнес, то це були б ті власники, які працювали б з 27-го року. Але порахуйте, з тих часів до сьогодні змінилося три покоління. І ці три покоління не працювали на власній землі, а були об’єднані в колективну форму господарювання. Спробуйте з того хазяїна колективної форми господарювання зробити сьогодні власника. Я за приватну форму власності, але це все має робитися не так спонтанно, як у нашій державі. Вчора ти був колективним господарем, аж раптом переночував і став уже приватним власником. А менталітет і самі підходи залишилися старими. Дуже багато землі (це ж не секрет) не обробляють, а скільки її, нічиєї, за ставленням до неї як до не колективної вже і не власної. У нас в господарстві державна земля, і я вважаю, що результати нашого господарювання на ній свідчать самі за себе. Знову-таки, на жаль чи на щастя, нині немає закону, за яким державне підприємство підлягало б приватизації.
— А які негативні і які позитивні результати були б у разі розпаювання?
— На сьогодні ми маємо ліцензію на право виробництва насіння. Якщо б ми, скажімо, завтра розпаювалися, цієї ліцензії у нас не буде. І не продавали б ми пшеницю по 1,5, соняшник — по 8 тисяч гривень за тонну. Що таке тепер один господар і 3600 гектарів землі або завтра у 200 господарів по 4 гектара? Я, як директор, їм уже буду не указ. Вони сіятимуть те, що самі забажають. Я без ліцензії на право виробництва насіння перший залишу це господарство, тому що в нашій посушливій зоні, між двома лиманами — Ходжубеєвським і Куяльником, на камінні вже ні з чого буде сплачувати вчасно зарплату й податки. У нас машинно-тракторний парк налічує чотири “Дони”, чотири “Кіровці”, “Джон Дір”. І все — за рахунок насінництва. Дорогу від Одеси до Малинівки — всі ямки, всі вибої — вирівняно, образно кажучи, ячменем і залито олією. Звичайно, я не кидав у ті вибої зерно, ним я розраховувався з тими, хто утримує дороги в належному стані. 200 тисяч гривень спрямовуємо тільки на матеріальну допомогу пенсіонерам, людям, які раніше працювали, та й понині працюють. У нас є екскаватор, щоб централізовано збирати і вивозити гній, адже в кожному дворі дві–три корови. Маємо будівельний кран. Якби лише господарювати на власному паї, навіщо була б ця будівельна техніка? А так ще дитячий садочок побудуємо. Та й багатоквартирний будинок чекає добудови.
— І знову повернулися до соціальної сфери. Що ж Ви так собі життя ускладнюєте, головне ж — економічні показники?
— Для мене головне — люди. У 1975 році повернувся сюди з армії, п’ять років працював водієм. По закінченні факультету механізації Одеського сільгоспінституту в цьому ж господарстві вісім років був головним інженером і ось уже двадцять працюю директором. Куди мені без усього цього? Це мої люди на все життя.

Спілкувалася
Вікторія Волошка

 

Інтерв'ю
Горіхівництво залишається чи не найприбутковішим напрямком садівництва
Цікавість до горіхівництва як до прибуткового бізнесу зростає. Про особливості цього сегменту розповідає директор Інституту горіхоплідних культур Віталій Радько.     
Зовсім недавно в Української зернової асоціації з'явився новий керівник - Микола Горбачьов. Ми поговорили з ним про проблеми, які хвилюють УЗА, прогнози на нинішній сезон і особисте бачення бізнес

1
0