Повернення до цукру

У селі Миролюбівка, що на Попільнянщині, дуже добре пам’ятають недавню скруту. Кількарічне збиткове господарювання, невпинне перетворення сільгосптехніки на брухт, брак коштів на закупівлю виробничих ресурсів робили свою справу: врожаї дедалі меншали, а головна культура господарства — цукрові буряки — на деяких полях давала смішні (якби не було так сумно) врожаї. Натомість бур’янам буялося вволю, але їхня “продуктивність” око не тішила. Добрі спеціалісти не бачили сенсу працювати за обіцяну “колись потім” зарплатню й залишали господарство, шукали заробітку по чужих краях. А ті, кому такі пошуки були не до снаги, “товаришували” з чаркою.
Ось таку картину два роки тому побачили в Миролюбівці запорізькі інвестори, які викупили Корнинський цукрозавод і заходилися розбудовувати його сировинну зону. Керівник тодішнього господарства сказав бізнесменам: “Землю ви тут візьмете, а людей доведеться шукати. Бо одні п’яниці, ледацюги, злодії”. Однак цьому прогнозу не судилося збутися: село ожило, запрацювало.
А тепер розповімо про події в Миролюбівці та навколишніх селах докладніше.
Отже, на базі трьох тисяч гектарів землі, що її Корнинський цукрозавод орендував у господарств своєї сировинної зони (в селах Миролюбівка, Котлярка, Відродження, Липки, Ходорків), було створено сільгосппідприємство “Хортиця-Агро”. Його очолив Сергій Карнаух. Крім того, “Хортиця-Агро” орендувала в селян ще й паї загальною площею теж три тисячі гектарів. Завдання, яке інвестори поставили перед новоствореним агроформуванням, полягало у забезпеченні цукрозаводу сировиною. Для більш-менш нормальної його роботи селяни повинні здавати на переробку щонайменше 120 тис. т солодких коренів: виходячи з цієї цифри й розраховували площі посівів. Арифметика мала приблизно такий вигляд: за врожайності буряків 400 ц/га площа посівів має становити 3000 га, за 600 ц/га — 2000 га. Однак за цими простими, на перший погляд, розрахунками будь-який сільгоспвиробник побачить багато запитань. А саме: як вийти на такий високий рівень урожайності? чи вдасться залучити землі? як побудувати сівозміну? скільки і якої треба техніки? чим удобрювати й захищати посіви? як збалансувати затрати й собівартість?
У “Хортиці-Агро” ці питання також ставлять і шукають на них відповіді. Зокрема, постійно розширюють площі під цукровими буряками. Торік їх вирощували на 730 га, з яких було зібрано в заліку 33 тис. т коренів. Нині буряки зайняли 1400 га, на наступний рік готують площі під 1650, а в перспективі планують вийти на рівень 2000 га. Але подальше розширення є проблематичним: вільні (тобто безгосподарні) землі навкруг уже практично вичерпано.
Урожайність культури значною мірою залежить від технології вирощування, тож її дотриманню в “Хортиці-Агро” приділяють велику увагу. Ось як висловилась із цього приводу Ніна Самко, агроном господарства: “Ці поля я знаю добре. На деяких із них за попереднього керівництва вирощували буряків по 50 ц/га. Гербіциди не застосовували — не було за що — або домовлялися за них в якихось фірмах, що постачали невідомо що. Тому й дії тих гербіцидів не було. Міндобрив не закуповували. Насіння сіяли третьої-четвертої репродукції. Але нові господарі зрозуміли, що вини агронома в такій роботі немає. Адже якщо в хазяїна немає грошей, то й нема чого за землю братися.
Тепер підхід повністю змінили. Торік ми внесли під буряки стільки міндобрив, скільки за десять років не вносили жодного разу. Робимо аналіз грунту, даємо під культуру не тільки NPK, а й мікроелементи”.
Завдяки інтенсифікації технології одержали й результат. Торік на кращих полях зібрали по 600–650 ц/га, але, щоправда, на круг вийшло 452. Цьогоріч планують мати не гірші показники, хоча природа й створювала певні форс-мажори: через холодну весну сіяти почали пізно й робили це два з половиною тижні. А копати треба починати вже на початку вересня, щоб завершити збирання до листопада, до перших морозів.
Технологія великою мірою визначає й собівартість урожаю. Порівняти, скажімо, традиційну стару технологію, за якої для збирання буряків із площі 700 га треба щонайменше п’ять комбайнів РКС — а це 10 комбайнерів, — трактори, інші машини, на яких, знову-таки, буде задіяно людей. І зовсім інша справа, якщо ці 700 га впорали два комбайнери на “Холмері”.
Інший важливий інструмент здешевлення врожаю — своєчасність виконання агрозаходів. Подивімося на прикладі застосування гербіцидів. Якщо бур’яни у фазі сім’ядолі, страховий гербіцид потрібен у дозі 800 г/га; перша пара справжніх листків — мінімум 1,1 л, дві пари — 2 л. Тобто якщо не встигати виконувати операції захисту, то затрати збільшуються, і це негативно впливає на собівартість. Усім цим “дрібницям” приділяють увагу в “Хортиці-Агро”, тому й вважають цукрові буряки високорентабельною й перспективною культурою.

v v v

Техніку в “Хортиці-Агро” поступово оновлюють. Крім згаданого вже “Холмера”, інвестори купили чотириметрову зернову й п’ять бурякових сівалок “Кун”, дві шестиметрові сівалки “Амазоне”, трактор “Кейс” із начіпним обладнанням — дискрипером для безполицевого обробітку грунту, а також культиватором для підготовки грунту під сівбу. Ці машини дадуть змогу відмовитися від плуга й перейти на грунтоощадну технологію. У планах на наступний рік передбачено придбання ще одного комбайна “Холмер”.
Що ж до спеціалістів, яким цією технікою керувати, то здебільшого вони місцеві — “варягів” вирішили не завозити. Пияцтво на робочому місці вдалося приборкати, дисципліна зросла. Добрі працівники, що пішли були з господарства (бо не хотіли працювати за старого менеджменту) тепер повертаються. З’явилися навіть такі поняття, як конкурс і випробувальний термін. Механізатори в “Хортиці-Агро”, зазвичай, багатопрофільні: він, скажімо, і сіє, і вносить гербіциди, і на комбайні ці буряки збирає. Водії теж спроможні пересісти на комбайн чи трактор.
Тобто люди мають серйозну зайнятість і бажають працювати. Тепер усі одержують регулярну зарплатню, а за підсумками року господарство виділяє преміальні від одержаного прибутку. Як сказав керівник господарства Сергій Карнаух, “стосунки з робітниками прості й зрозумілі: середня зарплатня — понад 700, а на збиранні механізатори одержують і 3000 гривень”.
А від одного з працівників господарства довелося почути таке: “Робота дуже цікава. Сіяли буряк на полі, де п’ять років не оралося. Люди підходили й питали: “Що ви робите, хіба вам немає де гроші закопати?!” А як збираєш на цій площі понад 600 ц/га, кажуть: “Не розуміємо, як воно росте…” І тоді душа радіє!”
Із сільською радою Миролюбівки стосунки складаються також добрі. “Хортиця-Агро” організовує харчування школярам, перед кожним сезоном ремонтує школу, бере активну участь у газифікації села. Взимку чистить дороги від снігу. На двох полях обабіч села, де виростили й зібрали ранні зернові, солому після них не подрібнювали, а поскидали у копи, щоб люди могли взяти для своїх господарських потреб, адже в кожного є худоба.

v v v

Дивлячись на те, як цукровий бізнес допомагає відродженню наших сіл, знову наштовхуєшся на запитання: навіщо везти в Україну тростинний цукор-сирець, маючи тут і робочу силу, і чорноземи, і працюючу промисловість? Тим більше, що в галузь нині ідуть інвестиції, приходять люди з новим мисленням. Сьогодні навіть світовий ринок підказує, що вітчизняне цукрове буряківництво кидати не можна, бо в нього великі перспективи. Тростинний цукор у світі істотно подорожчав, його вартість на внутрішньому ринку України (з урахуванням мита, доставки й переробки) уже практично зрівнялася із вартістю вітчизняного бурякового.
“Ми б теж могли завозити сирець, — каже Сергій Карнаух, — але виробництво є виробництво, його треба підтримувати. Бути залежними, як з газом, нафтою… Ще й з цукром нам не вистачало!”

Павло Коротич