Спецможливості
Інтерв'ю

Петро Мельник: “Ми віримо у перспективу, тому інвестуємо кошти у розвиток своїх потужностей і своїх людей”

12.08.2016
1476
Петро Мельник: “Ми віримо у перспективу, тому інвестуємо кошти у розвиток своїх потужностей і своїх людей” фото, ілюстрація
Petro Melnyk

Компанія Agricom Group спеціалізується на рослинництві. Обробляє землю на Чернігівщині та Луганщині, вирощує олійний льон, соняшник, кукурудзу, овес та гречку. Але більш відома як виробник товарів із зернових культур. Споживачі добре знають пластівці, суміші злаків, харчові висівки, насіння льону і борошно торгової марки “Добродія” та пластівці швидкого приготування San Grano.

 

Петро Мельник керує компанією вже другий рік. У 2013-му, ще на посаді фінансового директора,  рік разом з родиною прожив у Луганську.  Донька там у садочок ходила, в школу мала піти. Після початку АТО на Сході України компанія втратила частину своїх активів.

Чи легким для Вас було це рішення?

— Не скажу, що для мене то був простий крок — кинути звичне місце і їхати туди з Києва, — пригадує Петро Мельник. — Тим більше, що свій негативний вплив чинило багато інформаційних штампів-жахалок… Насправді усе виявилося по-іншому — та сама Україна, ті самі люди… У той час говорити у Луганську українською було досить нормально. Там я мав цікаву роботу, у нас була чудова команда однодумців. Майже пів року пішло, щоб чітко визначитися, що потрібно робити, але  почалися усі ці події. Ми  не були готові до цього — досить велика частина і активів, і коштів, і зерна, нажаль, зосталася на непідконтрольній території. Це був липень 2014-го. На базі того, що у нас залишилося, ми вже й організовували юридично компанію Agricom Group, вибудовували управлінську структуру. Тільки зо три місяці проводили інвентаризацію, щоб зрозуміти, що у нас реально залишилося.

Одночасно треба було збирати врожай, і зразу ж виникла проблема з елеватором. Був у нас елеватор, один із найпотужніших, але ж він залишився у Луганську. Ми на нього розраховували везти зібране збіжжя — а тут усе перекрилося. Довелося шукати, де розмістити урожай — щоб на підконтрольній Україні території. Два місяці пожили там, на півночі Луганської області, якраз у ті непрості часи, але треба було людей заспокоїти, що ми продовжуємо працювати. Три-чотири місяці місцеві жителі дивилися на нас як на диваків — багато хто зі зрозумілих причин узагалі припинив там свою діяльність. Ми все-таки зібрали врожай, продовжували обробляти грунт, навіть більше — ми розробили план щодо підняття орендної плати, збільшення зарплати людям, модернізації виробництва. Кілька разів збирали людей, пайовиків, а також запрошували керівників району — виступали перед ними, розповідали про свої наміри і бачення подальшого розвитку. Зрештою, люди нам повірили, і мені приємно констатувати: все, що ми обіцяли, — виконали. І це можуть підтвердити селяни Білокуракинського, Новопсковського, Марківського, Троїцького районів (майже 20 тис. га землі орендуємо там).

Розумію, що прозвучить, можливо, дещо пафосно, але скажу, що не тільки з автоматом треба воювати... Часом сила слова, переконання конкретними справами і реальними результатами має не меншу вагу, ніж зброя. Особливо на «проблемних територіях».

Так, ми продовжуємо підвищувати орендну плату в тому регіоні, опікуємося місцевою інфраструктурою — утримуємо там школи, церкви тощо. Зарплати раз на півроку стабільно підвищуємо, ми не можемо, звісно, «угнатися» за стрімким бігом гривнево-доларового курсу і повернутись до того рівня, що був у людей раніше, але все ж таки ми працюємо на його підвищення.

Якщо хочемо, щоб наші люди споживали кращі продукти, то й обладнання для їхнього виробництва маємо обирати найкраще

Петре Петровичу, на непідконтрольній території залишилися Ваші переробні потужності. Для Вас ці вимушені труднощі відкривають можливості для модернізації?

— Звичайно. Ми вже починаємо думати над цим. Досить скоро відкриється сучасний завод із виробництва вівсяних пластівців та інших продуктів із зернових культур. В Україні за останні 30 років, наскільки я знаю, ніхто не будував «з нуля» такого підприємства - повністю нового і з найсучаснішим швейцарвським обладнанням.  Є галузі, у яких домінують спеціалісти певних країн. Тому у своїй діяльності ми спираємось на принцип: якщо хочемо, щоб наші люди споживали кращі продукти, то й обладнання для їхнього виробництва маємо обирати найкраще. Інакше — це не матиме перспективи, не стане окупним проектом.

Для виготовлення якісних вівсяних пластівців потрібні особливі сорти вівса. Ви використовуєте українську селекцію чи закордонну?

— Із сортами поки експериментуємо. Цього року на території Чернігівського району вирощуємо сорт Айвері німецької селекції (Saaten Union), а також вітчизняні — Скарб України, Нептун, Райдужний, Деснянський Носівської селекційно-дослідної станції Чернігівського інституту агропромислового виробництва НААН. Порівнюватимемо якісні показники. Насправді наш овес досить якісний, тож із вірогідністю 90% — це буде саме український овес. Тому що в селекції наша держава має певні напрацювання. Ми знайшли на Чернігівщині підрозділ Національної академії аграрних наук, висіяли їхній матеріал і бачимо вже по сходах, що сорти непогано йдуть — на рівні із закордонним.

«Вівсянка, сер!»

Одне із завдань — це налагодити сучасну переробку. Які ще маєте ключові плани?

— Узагалі, стратегія у нас така: це має бути компанія, яка сама вирощує, виробляє, контролює, переробляє і реалізує свою продукцію — як українським споживачам, так і на експорт. Тому саме із урахуванням експортного потенціалу ми не економимо на обладнанні, беремо сучасне, високотехнологічне, тому що хочемо відповідати світовим стандартам якості продукції.

Наразі вже експортуєте якусь свою продукцію?

— Так, продаємо за кордон вівсяні пластівці та суміші злаків. На жаль, не в тій кількості, яку б хотіли реалізовувати, оскільки поки що не маємо власних виробничих потужностей. Але й тепер до 10% обсягу нашої реалізації йде на експорт.

А попит є? Які країни вподобали продукцію вашого виробництва?

— Ви знаєте, попит є. Зокрема, у Польщі. Наразі ведемо перемовини із представниками США — там велика зацікавленість з боку вихідців з України, які мають дистрибуторську компанію, що працює із торговельними мережами. Якраз плануємо з ними зустрічатися. Також є попит на нашу продукцію в Африці, країнах Азії. Узагалі, географія експорту досить різноманітна — вівсяну кашу їдять на сніданок у кожному готелі світу, і ми розуміємо, що це все — наші потенційні покупці.

Наприклад, на новому обладнанні ми матимемо змогу виготовляти достатньо тонкі пластівці, які швидко готуються, проте без зміни їхньої структури і без жодних добавок. Єдине, що ми пропонуємо споживачеві, — це додати до вівсянки сухофрукти чи інші натуральні компоненти на будь-який смак. І це буде продукт, який, на мою думку, має більше переваг у довгостроковій перспективі.

Злаки чи іншу сировину також відправляєте на експорт?

— Звісно. Ми вирощуємо пшеницю, кукурудзу, соняшник, ріпак. Із нетрадиційних — олійний льон, який сіємо і на Чернігівщині, і в Білокуракинському районі Луганщини. Вже третій рік поспіль працюємо із цією культурою, яка йде переважно на експорт або напряму від нас, або через посередників.

В Україні насіння льону залишається близько 10%. Великий попит на нього в Китаї — йде на олію. В об’єднаній Європі — попит на саме насіння, яке зазвичай подають в окремій тарілочці як корисну смакову приправу до основних страв. В Америці цей продукт користується надзвичайним попитом. Там взагалі все приправляють насінням льону: додають його до будь-якого продукту харчування — у хліб, кондитерські вироби, навіть до ковбаси.

А не пробували в Україні переробляти льон?

— Щодо переробки льону на олію, то це практикується в Україні, а далі продукт у вигляді олії чи шроту експортується. На наше замовлення льон переробляється сертифікованими підприємствами, а потім ми вже самостійно реалізуємо готову продукцію.

Очищений кондитерський льон експортуємо до об’єднаної Європи, а для потреб хімічної промисловості  у вигляді олії — до Китаю. Там із нього виробляють технічні та косметичні олії, парфуми тощо. Спектр використання лляної олії дуже широкий. Так, Китай уже уклав контракти із більшістю експортерів льону в Україні. І хоча наша держава не входить до переліку лідерів — експортерів льону, таких як Казахстан, але за три роки вирощування цієї культури нашою компанією наша частка у національному виробництві стабільно збільшується і вже становить близько 10–15%.

Зі всього зібраного врожаю 50–60% переробляється в Україні і йде на експорт у вигляді олії чи шроту. Останній, до речі, використовується для годівлі корів, з молока яких виготовлять добре відомий у світі «Пармезан» — італійський твердий сир. Омега-кислоти, що містяться у лляному насінні, мають важливе значення у годівлі цих тварин і є важливим чинником для створення цього особливого виду сиру.

Petro Melnyk3

Англійці, як відомо, люблять вівсянку. Чи пропонували ви їм свою, українську?

— Ви попали в самісіньку точку — як ніби знали, що три дні тому я саме спілкувався із Лондоном щодо нашої вівсянки, відправили їм наші зразки. Проте на цьому етапі є деякі стримуючі фактори щодо її експорту, тому що попит перевищує обсяги, які можемо запропонувати. Тож чекаємо рік до відкриття заводу і тоді активніше працюватимемо в цьому напрямі. Адже зацікавлена у нашій продукції сторона готова купувати її обсягом від тисячі тонн у місяць, а ми, на жаль, поки що гарантувати такі поставки не можемо, бо маємо покладатися на партнерів, які не завжди в змозі виконати зобов’язання. Тому вважаємо, що запускати цей ланцюжок наразі не варто, хоча потроху, в невеликих обсягах, підтримуємо експорт до Молдови, Болгарії, Румунії.

Якщо у людини є бажання працювати, то нам по дорозі

Ви берете участь у процесі приймання спеціалістів на роботу? Яким вимогам потрібно відповідати, щоб працювати у Вашій компанії?

— Так, я особисто беру участь у співбесах. Разом зі своїми заступниками ми заздалегідь обумовлюємо ті вимоги, які мають бути у кандидатів.Є певні визначені якості, тобто мірило цінностей, якому мають відповідати наші співробітники. Воно зашифроване у короткому слові «лідер»: Л — лояльність, І — інноваційність, Д — довіра, Е — ефективність, Р — розвиток.

Коли постає питання, кому саме із кандидатів надати перевагу, чим Ви керуєтесь? Що найважливіше в людині, щоб її призначити, приміром, керівником структурного підрозділу?

—Інколи я також роблю помилки у виборі людей під час приймання на роботу — і це нормально. Я також завжди маю чомусь учитися. Але для мене головним є бажання людини працювати: якщо вона шукає місце, де може себе реалізувати, то я б сказав, що нам разом по дорозі. Якщо розумію, що людина шукає насамперед матеріальний зиск або сама, можливо, ще не зрозуміла, чого вона хоче, то брати на роботу такого спеціаліста немає резону. Тож перший критерій відбору — це бажання працювати, а другий — професіоналізм. Кожна людина, яка приходить у колектив, має додати у його здобутки щось нове — або зараз, або в перспективі. І якщо цього не відбувається, то компанія втрачає набагато більше, ніж, скажімо, від прорахунків у фінансуванні чи отримання неякісного врожаю. Тому що без людей змінити взагалі нічого неможливо. Це я добре розумію, і тому люди у нас завжди на першому місці.

Кому вигідно нарощувати врожайність «на папері»

Повернімося до АПК. Скорочення обсягів сільгоспвиробництва, яке вже другий рік поспіль демонструє офіційна статистика— це тимчасове явище чи певний показник нашої деградації?

— А я їй не вірю. Бо все сприймається у порівнянні. Я бачу, що відбувається наразі із землею, як щороку конференції BASF чи «Сингенти» збирають все більше зацікавлених людей, натхненних і з вогником в очах — і фермерів, і керівників потужних підприємств, які охоче вивчають нові підходи, намагаються зрозуміти, як краще і результативніше працювати. Проблеми і труднощі, звичайно, є. Торік, наприклад, аграрії мали негативний ефект від посухи. Майже всі компанії, які працюють у східній і центральній частинах країни, відчули її наслідки. Також була проблема з обіговими коштами. В основному, працювали на тому, що накопичили раніше, бо кредити були недоступні навіть для великих холдингів. Чимало компаній брали насіння в борг, збирали врожай і розраховувалися за позичені ресурси. І за рахунок цього ми той складний рік пройшли і навіть сформували певний запас для розвитку.

На жаль, у нас, в сільському господарстві, є така проблема, як підвищення чи заниження показників для застосування різних схем. Щиро кажучи, я противник цього всього.

Тобто Ви проти будь-яких бюджетних підтримок?

— Так, якщо ми не хочемо, щоб у нас і надалі «пиляли бюджети». Коли прагнемо досягнути якогось результату, то нам треба просто не заважати. І якщо, можливо, й допомогти із фінансуванням, то це не має бути фінансування дотаційне.

Можливо, якісь напрями сільського господарства і потребують дотацій, навіть у рослинництві. Але є і переробка, і м’ясне виробництво, і молочне, і вони дуже відрізняються, у них різне становище, це різний ринок — і внутрішній, і світовий, — різні тенденції. Коли говоримо про аграрний бізнес — треба це все розмежовувати і дивитись на ситуацію за кожним напрямом окремо, щоб чітко розуміти, що, де і скільки потрібно.

ПДВ, що господарства залишали собі на розвиток, якоюсь мірою допомагав тим, хто готовий був розвиватися. Водночас — це схема, задля якої і підвищували виробничу статистику.

Можна докладніше?

— На жаль, звичайна річ: якщо треба —  нарощували «на папері» врожайність, щоб за продаж вирощеного нарахувати більшу суму ПДВ, а потім більше того ПДВ відшкодувати. Ланцюг досить складний, та наші податківці дуже добре його знають.

Тому я радий, що нині всіх вирівнюють, але це «вирівнювання» відбувається якимось незрозумілим чином. У птахівництві залишають на розвиток галузі 80% ПДВ, у сфері вирощування зернових — 15%, а приміром, буряків — 50%. Так не має бути, інакше знову створимо проблему, яку через кілька років доведеться вирішувати.

Країна має мислити не річними чи дворічними планами, а стратегічно. У нас, приміром, у компанії п’ятирічне планування. Якщо держава «мислить» на перспективу менш ніж на 20–50 років, то, вважайте, держави не існує. І нам це потрібно розуміти.

Дізнатись, що відбувається в країні, можна із перегляду її бюджету

Наразі наша країна дуже орієнтується на зовнішні запозичення, від яких ми втрачаємо значно більше...

Запозичення — це тільки інструмент вкладення грошей у країну. Головне питання — не в кого береш -  у МВФ чи ЄБРР, чи в українських бізнесменів, — а куди позичене використовуєш. Якщо спрямовуєш на те, щоб роздати ці кошти як соціальну допомогу і при цьому вкрасти 30%, то, вибачте мене, МВФ наступного року для тебе знову буде «поганим». У МВФ є певні свої вимоги.  Лі Куан Ю, творець відомого «сингапурського дива»,  насправді не співпрацював із МВФ, але не відкидав такої можливості. По-перше, інвестиції, які він мав залучити на територію 700 км2 Сингапуру, значно менші, ніж треба залучити в Україну. По-друге, Україну своїми внутрішніми грошима ми не змінимо. От наприклад, зараз ми купуємо швейцарське обладнання, то кредити в Україні взяти неможливо. Беремо під швейцарські гарантії, нам швейцарці готові давати гроші, беручи до уваги нашу репутацію — ми можемо розраховувати на них, позаяк компанія добре себе зарекомендувала. І ці гроші, як я бачу, цілком окупні.

Так само треба чітко розуміти, навіщо ми як країна беремо кредити міжнародних фінансових організацій. Для того, щоб вкласти їх у окупні проекти, чи для того, аби їх і надалі «законно» розкрадали, приміром купували на «гострі потреби» високопосадовців літаки, латали «чорні діри» бюджету тощо. Не бачу проблеми зі співпрацею ні із МВФ, ні зі Світовим Банком, треба лишень розуміти вимоги, які перед нами ставлять, а також те, що в нас досить непроста ситуація. Дізнатись, що відбувається в країні, можна із перегляду її бюджету - так само, як, проглянувши бюджет будь-якої фірми, через звіт про доходи та витрати можна за 20 хв проаналізувати її діяльність і поточний стан.

Досвід не купиш за жодні гроші

Як вирішуєте питання з орендодавцями, які не хочуть отримувати офіційну плату за свої паї?

— Не підписуємо договори. Пояснюю їм, що вони більше втратять. Нам довелося кілька зборів провести, пояснювати людям, зрештою вдалося знайти переконливі аргументи, достукатися до людей, щоб вони усвідомили, що субсидії — не вічні, що це не ключ до розв’язання всіх проблем. Кожному власникові паю потрібне підтвердження того, що відбувається із його землею.

Скажімо, така ситуація: люди із півночі Луганщини переїжджають у Росію. Ми їм виплачуємо за сім-десять років орендну плату, а вони за рахунок цього купують собі будинок у Росії, щоб жити біля своїх родичів, мати змогу доглядати батьків. Але без офіційного договору оренди я б цього не зробив. Уся наша земля зареєстрована. І громади нарешті починають розуміти важливість такого підходу. Тому можна, звісно, написати, що обробляєш і 500 тис. га, але в тебе зареєстрованої землі, на жаль, зовсім інша кількість… Також це варто контролювати на рівні держави.

Тобто Ви твердо впевнені у перспективі, якщо видаєте людям орендну плату на сім років наперед?

— Звичайно, ми віримо у перспективу, тому й інвестуємо кошти у свої потужності, й сучасну техніку купуємо. І сам підхід будуємо не так, як та компанія-одноденка, що сьогодні людям наобіцяла, а завтра збере врожай і зникне.

Petro Melnyk4

А яку техніку берете?

—Як не прикро, закордонного виробництва… Я патріот України і з радістю купував би вітчизняне, проте щодо її якості і надійності є ще, на жаль, чимало «але». Звісно, кілька одиниць вітчизняної техніки у наших господарствах є. Наприклад, торік у Ніжині взяли перевантажувачі для зернових. Змінили підхід до технології: тепер машини в нас уже не їздять полями. Зерно із комбайна відразу подається у бункери перевантажувачів, а ті, своєю чергою, зсипають зібране у машини, які стоять на дорозі обабіч поля… Таким чином зменшується навантаження на землю, що додає врожайності добрих 5–10%. І грунт справді краще «працює», і до того ж економія на бензині.

Тобто трактори у Вас — основна техніка на полі. Ви самі їх обирали?

— Звичайно. До всього, що купуємо, ставлюсь дуже серйозно, безпосередньо беру участь у процесі відбору найоптимальніших варіантів, якщо це великі інвестиції. У нас чотири трактори Caterpillar — це найдорожчі придбання. Challenger МТ700/800Е  є… Називаємо їх три «трійки» і одна «п’ятірка» — 370 і 507 к. с. Такі собі потужні гусеничні «коники».

Беремо техніку через дилерів, але тендери проводимо обов’язково. Побував аж у Америці, на потужностях заокеанського виробника, але, як не парадоксально, так і не добрався до вітчизняних Харківського тракторного заводу чи Херсонського комбайнового…

Та, зрештою, і це все — не найголовніше. Думаю, можна придбати найкраще виробниче обладнання, але досвід не купиш. Їхній досвід, на жаль, мінімум років на сорок нас випереджає. У них завжди була чітка спорідненість між виробництвом і аграріями, і вони дійсно випереджають нас у технологіях.

А комбайни у Вас які?

— John Deer. Використовуємо ті, які нам дістались у спадок... Якраз аналізуємо, чи взагалі є резон купувати комбайни, чи вигідніше їх орендувати. Є речі, які немає сенсу робити самому, а варто довірити їх аутсорсингу (англ. outsourcing — передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям на умовах субпідряду. — Ред.).

Ми по-максимуму повіддавали. Наш офіс, як бачите, не дуже великий, хоча тут розміщуються одразу дві компанії: ТД «Добродія» і наш центральний офіс Agricom Group. Працює тут усього 70 осіб, і це все керівництво. Загалом у штаті компанії 350 працівників — з персоналом елеваторів, охоронцями, яких у нас досить багато. Чому така розширена охоронна служба? Бо маємо багато заморожених об’єктів. Приміром, свинарники — вирішили, що поки це не на часі. І їх потрібно охороняти.

Чи не найважливішими для агросектору є земельні питання. Зокрема, запровадження механізму купівлі-продажу гектарів для ведення товарного сільгоспвиробництва. Якими Ви бачите тут перспективи?

— Це настільки глобальне питання, що я, чесно кажу, не знаю, як на нього відповідати. Моя особиста думка, що земля має бути предметом товарних відносин.

Я взагалі намагаюся будувати все за найпростішим сценарієм. На жаль, він передбачає якийсь перехід, якусь «шокову терапію».Земля — це предмет товарних відносин. Мені здається, якби раніше почали працювати над ринком землі, було б більше порядку.

Я думаю, що через кілька років нас «накриють» земельні проблеми, якщо вже зараз не почати їх вирішувати, навіть складними методами. Це так, як раніше було з мовним питанням — тепер цю «козирну карту» вже не так сильно розігрують. Земельне питання так само болюче, і труднощі його вирішення можуть стосуватися кожного.  Я реаліст, мені не подобається казка, яку подають співвітчизникам - про те, що «ми не запроваджуємо обіг землі, щоб сюди не прийшли закордонні інвестори і не скупили всю Україну». Це нісенітниці!

Головне — не нагороди, а реалізувати себе у цьому житті

Ви живете у приватному секторі? Маєте сад, город?

— Я ще будуюсь. Зводжу власний будинок. Буде і сад, і турнік. А взагалі — не знаю, чи потрібен мені цей будинок. Просто будую, щоб і собі спокійніше, і чимсь зайнятися додатково.

А доньку свою чому навчаєте?

—Скільки б я не видумував собі, що я її чомусь навчаю, — навчити я її можу тільки своїм прикладом. Якщо вона бачитиме, що я роблю щось правильно, і це дає результати — мабуть, це й буде найкраще навчання. У житті людини на першому місці має бути мораль. Якщо в людини немає справжніх духовних цінностей, то немає, мені здається, і самої людини. Доньці зараз вісім років, намагаюся їй пояснити, що треба бути терплячішою, добрішою, із розумінням ставитись до інших.

У червні моя донька виграла тенісний турнір — це її перша перемога, перша медаль. Вона у шість років захотіла займатися настільним тенісом — побачила, як ми з мамою граємо. Звісно, я радий її першому успіху. Хоча головне — не нагороди, важливо, щоб дитина відчувала, що вона крок за кроком реалізує себе у цьому житті.  

Г. Квітка, спеціально для журналу «Пропозиція»

Ключові слова: Agricom Group

Інтерв'ю
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 
клубника
Ринок ІТ-рішень для сільського господарства у світі сягає $400 млрд. Застосування ІТ-технологій значно збільшує продуктивність аграрного виробництва.  

1
0