Особливості національної цукрозалежності

Наприкінці травня споживачів засмутив цукор, який, замість п’яти гривень за кілограм, подорожчав у супермаркетах до семи-восьми.

З ситуацією на ринку цукру знайомився
В. Друженко

Буряків висіяли менше, то й стратегічний продукт подорожчав
Підвищення відбулося у найнезручніший для господинь час -  у країні триває сезон консервації полуниці та малини. Можна припустити, що не в останню чергу зростання цін спричинила інформація про скорочення, порівняно з минулим роком, посівних площ під буряками майже на 40%. У засобах масової інформації додатково лякають, що в окремих областях, приміром на Сумщині, взагалі відмовилися сіяти буряки - не вигідно. А там, де це робили - частину площ ще спишуть. Сіють буряки зазвичай на глибину 3-5 см. А тому через весняну спеку насіння потрапило у сухий шар грунту.

Монополісти задирають ціни?
Відтак, можна припустити, що і зберемо коренеплодів значно менше. Урожай прогнозується близько 10 млн т, тоді як у 2012-му мали 18,3 млн. Таким чином, вирахувати приблизну кількість звареного восени цукру не складно - орієнтовно 1,2-1,3 млн т. Але якщо зважати на перехідні запаси солодкого піску з врожаю минулого року, а також на те, щорічне споживання в країні становить 1,8 млн т, за бажання, вдасться обійтися своїм цукром. Але, схоже, ситуацією скористалися потужні компанії (їх можна перелічити на пальцях однієї руки), які контролюють понад половину всього цукрового ринку. У сезон консервації карту навколо начебто дефіциту цукру вони розігрують не вперше. Це допомагає роздмухати ажіотаж і за вигідною компаніям ціною розпродати залишки солодкого піску, від якого нині тріщать склади. А далі взятися за імпорт тростинного цукру-сирцю. На його завезенні можна заробити значно краще, ніж на вирощуванні цукрових буряків. При цьому, щоправда, людей на виробництві буде задіяно в сотні чи навіть у тисячі разів менше.

Згадала бабка, як дівкою була
Тим часом «солодка» галузь України продовжує здавати позиції. Про те, що за роки незалежності вона розгубила колишню міць і до кризових ситуацій виявилася зовсім неготовою, можна зробити висновок, ознайомившись з інформацією профільної асоціації. Якщо на початку 1991 р. вітчизняний бурякоцукровий комплекс мав у своєму активі 192 цукрових заводи, то минулого року до переробки стали лише 64. Функціонувало 135 насінницьких господарств, чотири насіннєві заводи, а понад 8 000  колективних підприємств вирощували буряки. У бурякоцукровому комплексі було задіяно понад 1,5 млн працівників. Україна посідала провідне місце у світі за площами цукрових буряків (1,6 млн га) та за виробництвом солодкого піску з цих коренів (понад 5 млн т), що становило 10% світового виробництва бурякового цукру та 60% виробництва у колишньому СРСР. Україна входила до числа перших світових експортерів солодкого піску. Галузь підтримувала життєвий рівень села, давала надходження до бюджетів усіх рівнів, цукрові заводи були осередками, навколо яких формувалася соціальна сфера сільських і міських населених пунктів (школи, дитсадки, лікарні, їдальні, магазини, будинки побуту, житло, зокрема й гуртожитки).
Ті, хто працював у радянські часи «на буряках», переконують у прибутковості цього виду діяльності для людей й водночас для бюджету. Вони з ностальгією пригадують, що частину зарплати видавали цукром за собівартістю - по 38-39 коп. за кіло. Тоді як на полицях магазинів солодкий пісок стояв по 78 коп. Тобто на кожному кілограмі цукру держава, умовно, мала значний дохід. Таким чином, більше мільярда карбованців щороку давала до бюджету цукрова галузь.

«Посипався» добробут, побудований на піску...
Після розпаду Союзу галузь почала занепадати. Відбулося значне скорочення виробництва цукру - від 6 млн 791 тис. т (адже ще сирець переробляли) у 1990-му до 2 млн 34 тис. у 1997-му. Один за одним зупинялися заводи. Багато з них нові господарі повирізали на металобрухт. Якісь змушені були просто припинити виробництво або стати частиною великих індустріальних холдингів. У цьому контексті можна пригадати безліч історій, коли бізнес-структури постачали заводам матеріально-технічні ресурси і у підсумку виходило: завод винен більше, ніж коштувало саме підприємство.
Треба сказати, за часів незалежності були роки, коли, здавалося, галузь виборсається з кризової ями. Та завезення значних обсягів тростинного цукру-сирцю підкосило ціни на солодкий пісок з буряків. Після щедрого урожаю 2006 р. (тоді зібрали 22,4 млн т буряків і зварили майже 2,6 млн т цукру) галузь знову повернула до прірви. Низькі закупівельні ціни на буряки змусили аграріїв відмовитися від вирощування коренів чи принаймні скоротити площі посівів. Протягом наступних трьох років виробництво цукрових буряків впало вдвічі - до 10 млн т у 2009-му.
У 2010 р. на «солодкі» посіви запровадили бюджетну дотацію, площі зросли на 55%, однак через несприятливі погодні умови врожайність знизилась до 279 ц/га й у підсумку зібрали 13,7 млн т буряків та зварили 1,5 млн т цукру. У 2011 р. внутрішнє виробництво цукру становило 2,34 млн т, тобто майже у півтора раза більше, ніж у 2010-му.
Дефіцит - штучний,
подорожчання солодкого піску не виправдане
Тим часом минулий рік у кількісному плані також видався не найгіршим. Красномовні цифри статистики свідчать, що солодкого піску в країні накопичилося немало, тож суттєве його подорожчання у роздробу за всіма ринковими законами, м'яко кажучи, не виправдане.
Отже:
   цукрові буряки викопані на площі 449 тис. га;
   середня врожайність по Україні становила 407 ц/га;
   валовий збір цукрових буряків - 18,3 млн т;
   виробництво бурякового цукру - 2,23 млн т;
   річна потреба внутрішнього ринку - 1,83 млн т.
Логічно, що ресурси цукру в Україні на період поточного маркетингового року (з 1 вересня 2012 по 1 вересня 2013 р.), з урахуванням перехідних запасів (648 тис. т), повністю забезпечують потребу внутрішнього ринку і створюють експортний потенціал, щонайменше, обсягом 500 тис. т.
Але є інший бік медалі: через перенасичення внутрішнього ринку, заводам доводиться реалізувати солодкий пісок собі у збиток. Середні оптово-відпускні ціни на цукор донедавна коливались у межах 4900 грн/т за витрат на його виробництво 6500-7200 грн, нарікають цукровики. Тож переробка буряків минулого урожаю призвела до збитків у понад мільярд гривень.

Гойдалка гойдається,
як їй заманеться
У підсумку ринок цукру нагадує гойдалку. В дефіцитні роки високий попит на солодкий пісок стимулює сільгосппідприємства збільшувати площі висіву буряків. Виникає перевиробництво, ціни падають - і аграрії скорочують посіви. В результаті утворюється дефіцит, який Україна намагається покрити переважно за рахунок імпорту цукру-сирцю. Дорожнеча на внутрішньому ринку солодкого піску стимулює господарства знову нарощувати площі під буряками. Отже, пропозиція цукру знову перевищує попит, і ринок знову обвалюється. Цикл повторюється. За всім цим відсутня чітка державна політика, адже за виваженого підходу амплітуду коливання цін можна було б помітно зменшити. У цьому контексті варто наголосити, що Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» прийнято ще у 1999 р. Але він виявився малодієвим.

Об'єднана Європа «підсолоджує» нам кризу замінниками
Цікаво, що обсяг споживання цукру всередині країни змінюється. Відбувається це у зв'язку з міграцією і скороченням чисельності населення, а також показниками роботи кондитерських та інших підприємств харчової промисловості. Споживання всередині країни залишається на колишньому рівні - 38-39 кг, але кількість населення скорочується. Крім того, збільшується використання цукрозамінників, які «утилізувалися» з об'єднаної Європи, де їхнє застосування обмежене, тож осідають на нашому ринку. Це теж значна конкуренція солодкому піску. Достатньо сказати, що є такі цукрозамінники, кілограм яких замінює до 1 т цукру.
Україна досі не відреагувала на ситуацію і не виписала, як це зробили в ЄС, правила, скільки і які цукрозамінники можуть міститися в тому чи іншому виробі. У минулому маркетинговому році до України було імпортовано цукрозамінників в обсязі, що заміщає 250-300 тис. т (!) цукру, і ця тенденція наростає. Адже їхнє використання і продукцію здешевлює, і технологічно простіше.
За кордоном і свого вистачає
Треба сказати, що прилаштувати свій «зайвий» солодкий пісок по інших країнах нині важко. Україна за вересень 2012 - квітень 2013 р., тобто за вісім місяців нинішнього маркетингового року поставила на зовнішні ринки лише 76 тис. т цукру. Принаймні такі дані наведено в балансах Міжвідомчої робочої групи при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі. Ще 64 тис. т солодких кристалів, згідно з прогнозами міністерства, мають шанс покинути територію нашої держави до кінця серпня. При цьому перехідні залишки цукру на 1 травня становили 1 млн 557 тис. т, що нижче, порівняно з квітнем, на 175 тис. т. На початок вересня, очікується, в Україні цукровий запас сягатиме 884 тис. т, чого достатньо буде ще на п'ять місяців споживання, тобто про дефіцит цукру наразі не йдеться.
Минулий маркетинговий рік був більш оптимістичним для галузі у плані відновлення експортних поставок. З вересня 2011 по серпень 2012 р. цукру білого відвантажено на експорт 150 тис. т - майже у 20 країн. Серед основних імпортерів значилися Казахстан, Грузія, Ліван, Киргизія, Туркменістан, Узбекистан, Угорщина, Хорватія, Сирія.

Імпортерам невигідно.
І то добре...
З вересня по травень Україна імпортувала тисячу тонн цукру, а до кінця 2012/13 МР, за прогнозами Мінекономрозвитку, надійде ще чотири тисячі тонн цього продукту. Такі низькі обсяги імпорту пояснюються невисокими цінами на цукор, що донедавна трималися на внутрішньому ринку - завозити не вигідно.