Основний обробіток грунту під соняшник

Шляхи підвищення врожайності соняшнику в сучасних умовах аграрно-промислового комплексу країни повинні базуватися на комплексному виконанні технологічних операцій у встановлені строки з ретельним дотриманням агротехнічних вимог. Це насамперед раціональний зяблевий обробіток грунту залежно від наявності і видів бур’янів, правильне чергування культур в сівозміні, розміщення посівів по кращих попередниках, впровадження високопродуктивних районованих сортів і гібридів, науково обгрунтоване застосування мінеральних добрив, мінімалізація технологічних операцій з використанням широкозахватних знарядь і комбінованих агрегатів, дотримання оптимальних строків сівби, своєчасний і якісний догляд за посівами, безгербіцидна технологія боротьби з бур’янами, система заходів захисту рослин від шкідників та хвороб, удосконалення методів збирання врожаю та інші.

Головним завданням основного обробітку грунту під соняшник є максимальне знищення багаторічних і однорічних бур’янів, нагромадження та збереження якомога більшої кількості вологи осінньо-зимових і ранньовесняних опадів у кореневмісному шарі, мобілізація поживних речовин, активізація біологічних процесів грунту, надання орному шару оптимальної структури, запобігання вітровій і водній ерозії.
Система зяблевого обробітку грунту складається з лущення поля на глибину 6–8 см, яке проводиться зразу після збирання врожаю стерньових попередників. На забур’янених площах застосовують дворазове лущення з інтервалами 15–20 днів та оранку.
Глибина оранки на грунтах, не схильних до ущільнення та запливання, повинна становити 20–22 см, на грунтах з важким механічним складом — 25–27 см, а на площах, засмічених кореневищними та коренепаростковими бур’янами, — 28–35 см.
На полях, засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур’янами, обробіток грунту слід проводити по типу поліпшеного зябу (два-три дискових лущення стерні, оранка). При такій системі основного обробітку грунту технологія вирощування соняшнику цілком можлива без застосування гербіцидів.
Прийоми обробітку грунту в системі поліпшеного зябу рекомендується так чергувати, щоб домогтися виснаження бур’янів, а потім їх знищення.
Доцільно перше лущення проводити слідом за збиранням урожаю попередника дисковими знаряддями (ЛДГ-10, ЛДГ-15, БД-10, БДТ-7) на глибину 6–8 см, друге та третє — у міру відростання бур’янів — багатолемішниками (ІШЛ-10-25), важкими дисковими боронами (БД-10, БДТ-7), паровими культиваторами (КПС-4) чи культиваторами-плоскорізами (КПШ-5, КПШ-9) на глибину 8–10 та 10–12 см. Розрив у часі між лущеннями та останнім лущенням і оранкою встановлюють так, щоб бур’яни встигли дати пагони, завдяки чому досягається найповніше їх знищення. При недотриманні потрібних інтервалів між лущеннями їх роль у знищенні бур’янів знецінюється.
У боротьбі з осотом найефективніше сполучати передоранкові розпушення з використанням гербіцидів. Після відростання багаторічних бур’янів, коли вони утворюють достатньо розвинену надземну масу (не менше 5–6 листків), треба посіви суцільно чи вибірково (по куртинах) обприскувати розчином рекомендованих гербіцидів по вегетуючих рослинах за середньодобової температури 16...18, але не нижче 12...14°С, коли гербіцид проникає в кореневу систему найінтенсивніше. Орати потрібно не раніш як за два тижні після обприскування, щоб гербіцид встиг дістатися до кореневої системи багаторічних бур’янів. Таке поєднання обробітку грунту як поліпшеного зябу із застосуванням гербіцидів забезпечує загибель 94% осоту рожевого і 96% березки польової.
Недотримання цього важливого агротехнічного правила призводить до того, що посіви соняшнику заростають осотом і боротьбу з ним доводиться вести під час міжрядних розпушувань. Проте підрізання цього злісного бур’яну в посівах не досягає мети, бо підземні кореневища продовжують пригнічувати рослини соняшнику. Підрізані пагони осоту розносяться грунтообробним знаряддям по полю і на незасмічених ділянках швидко укорінюються, нормально вегетують, за-смічуючи весь масив.
При розміщенні соняшнику після зернових (табл.) догляд за посівами значно ускладнюють однорічні бур’яни. У практиці їх поділяють, в основному, на ранні ярі (гірчиця польова, гречка витка та інші), які проростають за порівняно низької температури (6...8°С), і середньоранні ярі (амброзія полинолиста, лобода біла та інші ), які проростають при прогріванні грунту до 10...12°С. Посіви соняшнику цими бур’янами, зазвичай, не засмічуються, тому що їх проростки можна знищити, як правило, передпосівним обробітком чи під час боронування по сходах.
Інша група бур’янів — пізні ярі (курай, просо півняче, щириця, нетреба, мишії та інші), що проростають за температури 14...16°С і вищій, найнебезпечніші, оскільки їх масові сходи з’являються в посівах переважно після закінчення обробітку грунту в міжряддях.
Для знищення пізніх бур’янів застосовують переважно грунтові гербіциди. Проте треба мати на увазі, що в посушливих умовах застосування Трефлану недоцільне. Виходячи з цього, значно зростає роль системи основного обробітку в знищенні пізніх бур’янів.
Пізні післяжнивні бур’яни продовжують вегетувати після збирання хлібів, дають насіння і постійно поповнюють запаси його в грунті. Тому потенційна засміченість невпинно зростає.
При інтенсивній технології потрібно зосередити основну увагу на запобіжних заходах: максимально використовувати післяжнивний і ранньоосінній періоди для очищення грунту від насіння бур’янів. Такий шлях економічніший, ніж боротьба з бур’янами, коли вони вже завдали шкоди врожаю.
Застосування до оранки неодноразових неглибоких обробітків провокує проростання минулорічного насіння, що перезимувало в грунті і в якого закінчився період біологічного спокою. При утриманні понад два місяці у злущеному стані і після наступної оранки проростає і знищується бур’янів удесятеро більше, ніж по ранньому зябу після одноразового лущення.
Виняткове господарське значення такого обробітку полягає в тому, що поле очищується від пізніх або післяжнивних бур’янів, які рано навесні через нестачу тепла не проростають.
Унаслідок багаторазових обробітків до оранки верхній шар грунту достатньо зволожується навіть невеликими опадами і росами при високій відносній вологості пригрунтового шару повітря, що створює сприятливі умови для підвищення біологічної активності грунту і вмісту азоту, а звідси — і збільшення врожаю соняшнику.
Поліпшений зяб ефективний майже в усіх зонах, де вирощують соняшник.
При засміченні поля багаторічними бур’янами (будяк, осот, берізка, латук татарський, ластовець гострий та ін.) слід здійснювати пошаровий обробіток грунту: раннє дискове лущення на глибину 8–10 см, після відростання бур’янів — лущення дисковими боронами або лемішним знаряддям на глибину 10–12 см; після повторного відростання бур’янів проводять культивацію на 8–10 см та оранку на глибину 27–30 см.
Напівпаровий обробіток грунту застосовують у районах достатнього зволоження після озимих та ярих колосових на полях, які не уражені вітровою ерозією. При цьому злущене поле виорюється в липні-серпні. Бур’яни, що з’являються, знищують культиваціями на глибину 8–10 см з одночасним боронуванням. Після напівпарового обробітку грунту вдвічі-втричі зменшується забур’яненість полів однорічними бур’янами.
У районах, що зазнають вітрової ерозії, доцільне безполицеве розпушення грунту з залишенням стерні на поверхні поля. Система протиерозійного обробітку складається з мілких лущень культиваторами-плоскорізами та безполицевого розпушення на глибину 25–27 см культиваторами-глибокорозпушувачами.
Плоскорізний обробіток під соняшник доцільний на полях, схильних до вітрової ерозії, як засіб боротьби з нею. Але після такого обробітку основна маса насіння бур’янів залишається у верхньому шарі, через що у весняно-літній період різко збільшується засміченість посівів. Тому при плоскорізному обробітку слід під передпосівну культивацію вносити гербіциди.
На схилах (до 2°) для нагромадження більших запасів у грунті води і боротьби з водною ерозією потрібно орати тільки впоперек схилу. На ерозійнонебезпечних землях треба застосовувати оранку з грунтопоглиблювачем, що запобігає стокові води і сприяє прискоренню поглинання, нагромадження її в грунті.
При розміщенні соняшнику після просапних культур, зокрема після кукурудзи, зяблевий обробіток складається з дворазового дискування відразу після збирання попередників. Подрібнення коренестеблових решток сприяє повнішому їх заорюванню. Кращі результати дає обробіток ярусним плугом ПНЯ-4-40, яким загортають всі післяжнивні рештки на дно борозни.
За наявності мінеральних добрив варто внести їх під зяблеву оранку.
Досліджено, що своєчасне лущення стерні підвищує врожай соняшнику на 2–3 ц/га, а при збільшенні глибини оранки з 22 до 32 см на площах, засмічених кореневищними та коренепаростковими бур’янами, — на 2 ц/га і більше.
Б. Оверченко,
ст. наук. співробітник НЦ “Агроресурси” Інституту гідротехніки і меліорації, канд. с.-г. наук, заслужений працівник с/г України