Спецможливості
Інтерв'ю

«Горіхи — це не золоте дно, а бізнес для нащадків»

13.10.2017
889
«Горіхи — це не золоте дно, а бізнес для нащадків» фото, ілюстрація

Сергій Потапов, менеджер з розвитку плодоовочевого бізнесу Українського проекту бізнес-розвитку плодоовочівництва, як виявилось, давно обізнаний з горіховою тематикою. А зараз серед партнерів проекту є і одне об’єднання виробників горіхів — волоського і фундука. Propozitsiya.com звернулася до нього за порадами для всіх тих, хто захопився нинішньою горіховою лихоманкою.

 

Якось у своєму виступі на одній з конференцій, присвячених овочівництву, Ви побіжно окреслили своє скептичне ставлення до нинішньої горіхової лихоманки. На чому воно ґрунтується?

 — Я б не сказав, що я скептичний — скоріше консервативний. Базуються мої погляди на розумінні того, що для реалізації ефективного проекту, виведення його на окупність треба більше часу, ніж здається на перший погляд.

Я познайомився з горіховим бізнесом майже 20 років тому. Тоді мої друзі, почувши про такий модний тренд, про таку перспективну культуру, як горіхи, вклали чималі кошти в оренду, саджанці. Але вони й досі не отримали бажаного результату і не розбагатіли, хоча люди вони наполегливі.

 — Чому?

 — Мої друзі не розбагатіли на горіхах, бо не виправдалися їхні сподівання щодо врожайності горіхів, швидкості їх росту, виходу ядра. На горіхах стали масово з’являтися внутрішні гнилі, пліснява. Виявилося, що потрібно більше, ніж просто посадити дерево і очікувати врожай. Передусім потрібні знання.

Працюючи зі свіжими овочами і фруктами, увесь час я поглядав на сторону, вивчаючи можливості для диверсифікації. І я увесь час розумів, що горіхи — хороший варіант для диверсифікації, але не більше. Передусім через тривалий строк окупності.

Крім фінансових вкладень горіховий сад — це ще й затрати часу. Якщо під горіхом навіть 1–2 га, треба, щоб хоча б одна людина з квітня по вересень проводила увесь свій час, день при дні. Тому ситуації «насадив — і чекаєш прибутку» в житті не вийде.

Тож зараз існує принаймні 3 категорії людей, які йдуть у горіховий бізнес:

ті, хто свято вірить у те, що на горіхах можна заробити великі гроші і швидко;

ті, хто розуміє, що на цьому можна зробити бізнес, продаючи саджанці, ЗЗР, тощо;

ті, для кого було б непогано, аби чимось руки займалися.

А тепер я хочу задати запитання Вам: Ви пам’ятаєте горіхові сади раніше?

Не пригадую.

—І я не пригадую. Всі горіхові насадження з радянських або поміщицьких часів — це насадження вздовж доріг. Горіхи за Союзу були віддані на відкуп власникам присадибних ділянок.

Одна з причин того, що великих горіхових  садів не було — крім того, що горіхи треба зібрати, їх ще треба ферментувати, тобто висушувати ядро, в ході чого воно набуває певного кольору і вмісту сухих речовин. Це непроста процедура, бо і пересушений горіх, і недосушений — однаково некондиційні.

Досить багато було дослідів із меристемним розмноженням (тобто, шляхом відділенням бруньки) горіха, але в Україні жоден не закінчився успішно: погано приживаються, висока захворюваність. Знаю, були успішні досліди з фундуком.

Чому ж тоді зараз усі кинулися вирощувати горіхи?

 — Через попит на зовнішніх ринках.

Один з основних рушіїв цього попиту — те, що мусульманські країни в Рамадан потребують продуктів, які мають велику енергетичну цінність і водночас рослинного походження. Другий рушій — енергетичні снеки як тренд здорового харчування: модно споживати саме горіхи в якості основного джерела білків, протеїнів і амінокислот.

Тож якщо попереду є прогнозованих і сприятливих 20–25 років — іти в горіховий бізнес варто. Адже горіховий сад, що насаджується зараз, принесе дохід наступному поколінню.

До речі, цікаво, чи вітчизняні кондитерські компанії, які так чи інакше вибудовують вертикальну інтеграцію, мають власні цукрозаводи, теж включилися в горіхову лихоманку чи ні?

—Ні. Для них Закупівля горіхів на спотовому ринку цікавіша, ніж такі довгострокові інвестиції.

В чому конкретно полягають помилки тих людей, які не отримали бажаного результату від волоського горіха?

 — Ну от зараз у південних областях мені довелося бачити сади площею і 20, і 50, і 150 га горіха. Інвестори потратили великі кошти в надії на те, що вони швидко повернуться. Але практично скрізь я бачу труднощі з приживанням, джерелом поливу, вологою в грунті. Тут поряд з Каховкою, де я живу, по дорозі на Кам’янку-Дніпровську є 16 га горіха. З дороги Ви побачите слабкі рослини, які за 5-6 років ще не сформували крони: дерева погано приживаються чи то через брак поливу, чи то через брак догляду.

У горіхівництва є ще одна проблема: зараз офіційні документи на горіх отримати практично неможливо. Якщо хтось купує горіх у населення, не обійтися без форми 3-ДФ. Але щойно вона з’являється, у фінмоніторингу виникає питання: скільки горіхів можна зібрати з 1 ділянки?

А експортеру обов’язково треба отримати документи на товар. При цьому він не може подавати списки на форму 3-ДФ, де було б 50–60 джерел закупівлі горіха — зазвичай це 5–6 джерел. Та при вартості горіха 50–80 грн/кг і це — значна сума. По довідці 3-ДФ є обмеження в 1,5 млн грн. Як тільки межа перевищена — відразу приходить перевірка. Малювати документи можна тільки до пори до часу — поки не скажуть, що треба ділитися. Існує певне квотування: експорт горіхів дозволений для 5–6 «наближених» компаній. Періодично їх список змінюється.

Що заважає посадити 1 га горіхів і написати, що вродило 100 т/га?

—Зараз існує єдина база податкового кредиту, яка містить нормативи: скільки може бути зібраного тієї чи іншої культури з 1 га. Нещодавно виникла велика проблема з підтвердженням у цій системі податкових накладних, бо компанії писали собі досить високі суми, і такі накладні зупиняли. Потім розпорядженням Кабміну накладні стали проводити, але проблема чистоти за документами залишилась, і горіх тут на 1 місці, бо 1 кг коштує порівняно дорого і надто швидко перевищуються ліміти, що підлягають фінансовому моніторингу.

Чи можете Ви назвати горіхові сади, які Вам сподобалися?

—Найкращий сад я бачив у Молдові у Іона Бабая. Саду 4 роки. Основні культури у фермера – виноград і горіх. Виноград дає основний грошовий потік, горіх повинен обійти виноград за прибутками через 5 років. Головний висновок, який я для себе там зробив: горіховий сад має бути обов’ на поливі. Там створені 2 штучні водойми, встелені геотекстилем, для збирання атмосферних опадів. У Молдові працювала програма зі створення власних штучних водойм малими і середніми виробниками. Без програми він би їх не викопав.

А в Україні Ви бачили позитивні приклади?

—Так. Дуже цікаве господарство Павла Тулби з Одеської області. Він вирощує саджанці волоського горіха і фундука. Останній розвивається швидше і, на його думку, повинен принести прибуток уже в найближчі 3-4 роки, тоді як горіхи вийдуть на самоокупність за 7–8 років. На сьогодні у нього 68 га насаджень, крім того він має 11 партнерів з площами під горіхом від 1 до 12 га і віком насаджень від 1 до 4 років. Тобто, загальна площа — близько 100 га.

Це неформальне об’єднання виробників горіха, яке супроводжує наш Проект. На жаль, вони почали співпрацю з Проектом уже після висадки саджанців. Якби ми почали співпрацю ще на етапі проектування садів, можна було б вибудувати їхній бізнес так, щоб він у перспективі був іще ефективнішим. До того ж горіховий сад покаже якісь результати через 10 років, а наш Проект розрахований тільки до 2020 року.

Але там уже реалізовуються речі, які не практикуються більше в жодному горіховому бізнесі в Україні. По-перше, це об’єднання товарних партій. По-друге, там організовується сушіння й ферментація горіхів. Павло Тулба переобладнав старий корівник на приміщення для сушіння, сортування, ферментування і чищення горіхів. Тобто, вже за 5–8 років заздалегідь готується післязбиральна доробка горіхів. За нинішній сезон він здійснив доробку близько 280 т горіха, а в перспективі хоче вийти на рівень близько 6000 т з площі близько 100 га.

В чому ж секрет цього господаря?

—Перш за все розуміння, що горіхи — це частина певної екосистеми. Наприклад, він змушений був зайнятися вівчарством. Яке це має відношення до горіха? Те, що вівці з’їдали й витоптували рослинність під горіхами, аби все там не заросло кущами.

Тож на які реальні показники варто орієнтуватись тим, хто закладає горіховий сад?

—Їм слід пам’ятати, що вихід на повне плодоношення займає 20–25 років. А за 7–8 років, як обіцяють деякі продавці саджанців, зазвичай навіть перший урожай не з’являється.

Крім того, з огляду на глобальне потепління важко розраховувати на стабільний результат без поливу навіть у Лісостепу. От і в цьому році було мінімум 2 тижні екстремальної спеки. Ну і постійно оцінювати небезпеку заморозків: он цієї весни пагони померзли в травні, і багато хто залишився без горіхів.

Який же тоді реальний термін окупності горіхового саду?

—Зазвичай сад окуповується за 6-7 років. Горіховий — виняток: тут потрібно 25 років. На жаль, нинішній час нестабільний не сприяє таким довгостроковим проектам. Відтак у горіховий бізнес можна входити, маючи інший основний бізнес.

Але ж є схема загущених посадок низькорослих дерев, які, як обіцяють, швидше входять у плодоношення…

—Все одно все впирається в питання, чи є у господаря 30-40 років, поки дерево росте. І чи вистачить власнику грошей підтримувати сад у потрібному стані увесь цей час.

Де ж найкраще розташовувати горіхові насадження?

Найкраще закладати горіхові сади ближче до заходу України. На півдні теж можна, там ядро горіха виходить світлішим. Але в першу чергу закладати горіхові сади слід там, де достатньо атмосферних опадів. Бо полив трудомісткий і дорогий: прокладати довговічну трубку, насосні станції, чистити крапельниці. Тому ключовим моментом перед закладкою горіхових садів у південних областях є вартість води. Адже для того, щоб отримати 1 кг горіха, треба набагато більше води, ніж для 1 кг більшості овочевих культур.

На Півдні слід дбати не тільки про полив: поки горіх набере листову масу, яка б закривала його від палючого сонця, пройде 3-4 роки. Увесь цей час він знаходиться у стресі. Тому землю навколо нього вкривають тюками з соломою, матами — чимось, що запобігає її висиханню.

Але ж достатньо атмосферних опадів у нас тільки на Заході й Півночі, де частіше трапляються сильні морози…

—В кожній області є місцевості, де мікроклімат тепліший, де морози слабші, ніж у цілому по території. Якщо висадити на пустирі, на якійсь верхівці, то, звичайно, імовірність вимерзання висока.

На яку селекцію варто орієнтуватись?

—Ближче знайдеш – менше втратиш. Одна з проблем горіхівництва — це районування. Втім, є й чудові вітчизняні сорти, які ростуть і дають хороший урожай.

Тобто на країни, куди наші потенційні виробники горіхів їздили за досвідом — Франції, Італії, тощо — не варто орієнтуватись?

—В цих країнах навіть овочеві плантації — це результат зусиль кількох поколінь. Що вже говорити за сади, тим більше такі довговічні! Крім того, тамтешні горіхи не перенесуть таких зим, які навіть зараз у нас трапляються регулярно. На що я радив би звернути увагу, так це на те, що у Франції, наприклад, горіхові сади розташовані зазвичай на схилах і незручних землях, які коштують дешево. Тому й наша конкурентна перевага у вирощуванні горіхів значною мірою тримається на тому, що поки що у нас плата за оренду символічна і земля надто дешева.

Що б Ви порадили тим, хто зараз планує насадити горіхові сади?

—Садити горіховий сад — це надто велика інвестиція і надто великий ризик для реалій нашої економіки. Те, що робила радянська влада — посадки вздовж доріг — на мою думку, правильніше, ніж суцільний великий сад. Якби я був власником землі, я б обсадив свою ділянку горіхами. Зазвичай ефективна посадка — це 3–4 ряди.

Хоча на Півдні надто ризиковано навіть для таких посадок. Крім проблем з водою в деяких місцевостях регулярні перебої з електроенергією. Той же Павло Тулба витрачає багато дизпального для своїх насосних станцій, позаяк не влаштовував водойми і бере воду з досить великої глибини.

Наскільки цікава і перспективна культура для України фундук? В яких областях він ростиме?

 - Так само, як і волоському горіху, йому треба джерело води і мікроклімат, що захищає від заморозків і засухи. На відкритій місцевості він, скоріше за все, не ростиме.

Інтерв'ю
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи
Клінт Мартін
11 липня 2016 року Україна і Канада підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі. Це найбільша угода такого плану після ЗВТ з Євросоюзом. 

1
0