Спецможливості
Статті

Нема без жайворонка поля

05.06.2008
75
Нема без жайворонка поля фото, ілюстрація
Нема без жайворонка поля

Останнім часом дедалі важче стає звірині й птаству знаходити затишні куточки, надійні притулки. Постійне перебування на полях людей, техніки, свійських тварин позбавляють звірину умов для нормального харчування, розмноження. Під впливом чинника неспокою в диких тварин розвивається так звана “хвороба перенапруження”. Вона супроводжується різноманітними порушеннями — аж до припинення розмноження.

Пройдімося полем чи луками. Забачивши нас, не на жарт переполохаються і птахи, і звірі — людини вони бояться. А ось трактора чи комбайна — вже не так. Що й губить їх. Гинув молодняк і тоді, коли техніки не було, — потрапляв під лезо коси. Та до розпалу сінокосу основна маса виводків покидала гнізда, птахи дорослішали, міцнішали, набували досвіду. Крім того, неушкодженими залишати небезпечну зону допомагали їм повільний темп, поступальний метод косовиці.
З приходом на поля потужних швидкісних машин з багатометровими захватами навісів і причепів все різко змінилося. Коли, наприклад, під час сівби руйнуються гнізда, це ще не так страшно: якщо пташка не почала насиджування, вона зів’є собі нове гніздо. І виводок буде — щоправда, пізній і менший.
Та ось іде жниварка. Різальний апарат її прилягає до самої землі. Відчувши небезпеку, частина зайченят і пташенят тікає подалі в масив, інші ж, перелякані, причаїлися десь у ямці між грудками — і загинули. Під час збирання зернових хедер піднято, але й там втрати не менші — просто на ножі стрибають нажахані зайченята.
А без диких мешканців полів та луків нам не обійтися. Адже те, скільки хліба намолотимо, значною мірою залежить і від тих самих птахів — чудових помічників людини в її боротьбі за врожай. Візьмімо куріпку. Вона поїдає комах, що живуть у верхніх шарах грунту й у траві, на злакових та овочевих культурах. Трьох-чотирьох виводків досить, щоб знищити довгоносика і його личинок на гектарі цукрових буряків. Або хто ще, крім неї та ще фазана, поїдає колорадського жука? Харчується куріпка й насінням бур’янів — тож вони не поширюються. Щодо зерна, то скльовує лише падалицю. І тут користь: відбирає харч у гризунів.
Різні гризуни та комахи — раціон і іншого представника сімейства фазанових — перепела. До 24 перепеленят висиджує самка, трохи більш як за місяць вони сягають розмірів дорослих птахів. Скільки ж то шкідників може знищити одна тільки сім’я!
“Нема без жайворонка поля” — писав поет. Де оселилися пернаті — там нема потреби кликати на допомогу хімію. Справляються з усілякими совками, жуками, довгоносиками.
Як же оберігати дичину за нинішньої, дедалі зростаючої індустріалізації робіт?
— Наука і практика довели, що не механізація як така спричиняє загибель диких тварин у пору сінокосу та жнив, — говорить начальник Головного управління мисливського господарства Держкомітету України з лісового господарства Микола Шадура. — Уся річ у тім, які прийоми та способи косовиці трав, збирання зернових та інших культур застосовуємо. Де часто-густо починаємо жнивні роботи? Від лісосмуги, яру, балки — і туди вже не побіжить заєць, не полетить перепел. А звідки завжди починали совісні господарі? З протилежного боку, щоб міг молодняк утекти до лісу, яру, в масиви кукурудзи, проса, які простяглися по сусідству.
Так само не косять трави, зернові круговим, “загінним” способом. Бо що виходить? За “загінного способу” заганяють дичину до центру, там вона концентрується й на останніх гонах потрапляє під машину. Тільки “у розгін” косять справжні поціновувачі природи — від центру. Тоді безперешкодно, під прикриттям пшениці, жита, конюшини розбігаються “друзі наші менші”…
Якось довелося мені побувати в Литві. У господарствах Кедайняйського, Аникщяйського районів звернув увагу на те, що попереду тракторів із сінокосарками прикріплено по металевій трубі з ланцюгами. “Це пристрої для відлякування тварин, — пояснили косарі. — Сконструювали їх спеціалісти Литовського інституту електрифікації та механізації сільського господарства спільно з Інститутом зоології і паразитології АН Литви. Почали застосовувати на місцях — і жодного покаліченого зайця після косовиці не знайшли. Варто ланцюгу загриміти , як кидається довговухий навтікача. Розлітаються птахи”.
Застосовують прибалтійці й інші методи. Так, для відлякування косуль втикають у землю прапорці з целофану, фольги, використовують ліхтарики, сирени, ходять із собаками, які відлякують тварин; аби їм було де сховатися під час сінокосу, серед поля залишають невеликі групи кущів, визбирують і складають каміння. Бережуть дичину, сприяють примноженню її. Не випадково у Паланзі та Віьнюсі навіть в аеропортах можна побачити зайців, що вибігають… на злітні смуги. Отже, привільно тут звірам і птахам.
— Ефективніше мусимо виховувати любов до живої природи в механізаторів, розповідати їм про роль звірів і птахів у сільському господарстві, — почув я від науковців Інституту зоології НАН України. — Треба, щоб керівники орендних, фермерських господарств відповідали за стан поголів’я дичини в угіддях.
Питання збереження звірів і птахів упродовж довгих років не випускало з поля зору Головне управління мисливського господарства Держкомлісгоспу. Творчо працювали й у низці обласних об’єднань, у товариствах мисливців і рибалок. Та останнім часом робота значно послабилася. Як колись у колективних, так тепер у приватних сільгосппідприємствах збереження місцевої екологічної рівноваги на полях не стало кровною справою для керівників. Цього літа побував на Запоріжжі та Хмельниччині. Їдучи вздовж полів та луків, де велася заготівля кормів, скрізь і всюди бачив: механізатори починають косовицю від лісу, лісосмуги, яру, балки, до того ж косять круговим способом…
– Хоча ще задовго до сезону ми розмножили схеми правильної та неправильної організації робіт на літньому полі, на різних зборах просили голів районних рад УТМР, керівників орендних, фермерських господарств довести їх до кожного тракториста, косаря, комбайнера, — розповідав головний мисливствознавець об’єднання “Хмельницькліс” Святослав Савицький.
Слухав я тривожні слова мисливствознавця і згадував нині покійного голову колгоспу “Перемога” з Дніпропетровщини Івана Кісенка. Під час однієї із зустрічей він теж ділився наболілим:
— Показував якось гостеві лани. “До вас спеціально треба приїздити, щоб послухати неполоханих перепелів”, — радів чоловік. Та мені було сумно. Далеко, виходить, треба їхати, аби помилуватися куріпкою в житі чи послухати пісню перепела…
Велика площа була в степового господарства — і серед широкого степу можна було побачити зелені острівці. Їх спеціально відводили для птахів і дичини, засаджували осокорами, тополями, засівали травами.
— Туди ховаються куріпки, перепели, жайворонки, коли починаються жнива, — говорив Іван Григорович. — То свого роду заповідники, біологічні лабораторії, де розмножуються птахи і тварини. Ті острівки теж “працюють” на врожай…
Тваринний світ надзвичайно вразливий і відтворити його нелегко. Пам’ятаймо про це. Луг без крику деркача — не луг, і поле без бою перепела, без куріпки, за якою поспішає виводок, — не поле.
М. Пуговиця

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
Змінити своє життя та переїхати за кордон, до Європи, мріє зараз чи не кожен українець. Про те, чи настільки позитивним є цей досвід та яким чином будувати свою аграрну стратегію, аби завоювати

1
0