Небезпека від підгризаючих совок

Упродовж останніх семи років на посівах сільськогосподарських культур в Україні спостерігається зростання кількості й шкодочинності підгризаючих совок. Серед цих шкідників найбільше поширення набула озима совка (Agrotis segetum Schiff.), менше і в певні роки — оклична совка (A. Exclamationis L.). Особливості біології та спосіб життя обох цих видів багато в чому подібні. І зустріти їх можна в господарствах різних форм власності, навіть на присадибних ділянках.

Гусениці підгризаючих совок пошкоджують озимі зернові, буряки, ріпак, кукурудзу, соняшник, рицину, картоплю, тютюн, коноплі, овочеві, баштанні та інші культури. Вони підгризають рослини біля кореневої шийки. На буряках перегризають черешки листків біля основи, виїдають коронку й верхню частину коренеплодів. Високі рослини, такі як рицина, кукурудза тощо, внаслідок пошкоджень совками вилягають, посіви зріджуються, знижується врожай, погіршується його якість. Озима совка здатна розвиватися майже на 150 видах рослин із 36 родин.
Протягом 80-х і до середини 90-х років середня по Україні чисельність гусениць підгризаючих совок на полях не перевищувала 0,5–0,7 екз./м2; максимальна щільність їх у вогнищах коливалася від 2–10 до 20–30 екз./м2. А починаючи з 1996 року середня щільність гусениць на посівах підвищилася до 0,8–2 екз./м2. У вогнищах вона сягала 40–63, а подекуди 80 і навіть 160 екз./м2. При цьому спостерігалася значна (40–100%) заселеність першим поколінням совок кукурудзи, цукрових буряків, проса, соняшнику, овочевих культур (особливо пізніх посівів), а також люцерни. Гусениці другого покоління пошкоджували як озимі культури (зернові, ріпак), так і буряки, моркву, картоплю. Пошкодженість рослин озимої пшениці у вогнищах інколи сягала 68–100%. Найбільші вогнища підгризаючих совок було зафіксовано в Донецькій, Харківській, Сумській, Полтавській, Черкаській, Чернігівській, Київській, Вінницькій, а в певні роки і в Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях.
Є. М. Білецьким встановлено циклічність масових розмножень багатьох шкідників сільського господарства та її тісний зв’язок з величиною сонячної активності. До того ж, 1998–2000 роки були періодом підвищеної сонячної активності, що могло сприяти посиленому розвиткові озимої совки. На розвиток останньої значною мірою впливають як погодні фактори, так і умови господарювання.
У зв’язку із загальною економічною скрутою нинішній стан сільського господарства в нашій країні залишається важким. Дефіцит коштів призводить до того, що технологія рослинництва часто виконується далеко не в повному обсязі і, як результат, значно порушується агротехніка вирощування культур, зростає забур’яненість полів, до абсурдного мінімуму зводиться застосування трихограми, вкрай недостатньо здійснюються хімічні заходи захисту посівів. Погіршенню фітосанітарної ситуації, стрімкому поширенню шкідників, зокрема совок, сприяє також стихійне вилучення землі із сівозміни й разом з тим відновлення екологічної ніші різних багатоїдних фітофагів.
Озима совка в умовах України розвивається, як відомо, у двох поколіннях. Зимують дорослі гусениці в грунті на глибині орного шару 18–20 см. Навесні вони піднімаються у верхній шар (6–10 см), де й заляльковуються.
Літ метеликів першого покоління припадає на середину травня — червень. Метелики активні в присмерк та вночі. Удень вони ховаються в куртини бур’янів, а також під грудочки грунту. Для відкладання яєць віддають перевагу паровим полям, посівам просапних і овочевих культур, вибираючи серед них зріджені й забур’янені. Самки відкладають яйця на нижній бік листків осоту, березки польової, лободи та інших бур’янів, а також на грунт і сухі рослинні рештки — зазвичай по одному, рідше невеликими купками по 10–30 шт. За сприятливих умов один метелик може відкласти до 2000 яєць. Гусениці у своєму розвитку проходять шість віків. У молодшому віці вони живляться листками бур’янів, а починаючи з третьої генерації — пошкоджують культурні рослини. Живляться гусениці ввечері та вночі, а вдень ховаються в поверхневому шарі грунту або з нижнього боку листків, які прилягають до землі. Живлення гусениць триває 24–26 днів, після чого вони роблять у грунті, на глибині до 6 см, комірку, в якій заляльковуються.
Метелики другого покоління літають із середини липня до середини вересня. Самки відкладають яйця переважно на забур’янених парових полях, на стерню, низькорослі й пізні посіви просапних культур. Гусениці цього покоління живляться бур’янами, сходами озимих культур, можуть вигризати бульби картоплі, коренеплоди моркви, буряків, а також знищувати висіяне насіння й проростки. Особливо потерпають пізні й недружні сходи озимої пшениці, які пошкоджуються до кущіння — у таких випадках рослини гинуть. За більш пізнього пошкодження вузол кущіння залишається неушкодженим, і рослини можуть вижити. Живлення гусениць триває до початку жовтня, а за теплої осені — до середини місяця, після чого, досягши п’ятого-шостого віку, шкідники залазять у глибокі шари грунту на зимівлю.
З огляду на зазначені трофічні особливості та спосіб життя озимої совки в обмеженні її чисельності й шкодочинності важливу роль відіграють організаційно-господарські й агротехнічні заходи, які є складовими технології отримання високих урожаїв майже всіх культур, вирощуваних у тому чи тому господарстві. Інші ж спеціальні заходи (біологічні, хімічні) мають лише доповнювати основні в інтегрованій системі захисту.
У періоди спалахів чисельності підгризаючих совок треба посилювати спостереження за їхнім розвитком та встановлювати ступінь загрози на кожному полі. Для цього слід мати феромонні пастки або коритця для меляси, що шумує. Останні є універсальними для всіх видів совок і відловлюють більше самок перед відкладанням та в період відкладання яєць. Це дає змогу простежити не лише за силою льоту метеликів, а й за їхньою потенційною плодючістю та дозріванням яєць. За допомогою контрольних коритець можна встановити на кожному полі початок та масове відкладання яєць, розрахувати щільність популяції шкідника, норми, строки і кратність випуску трихограми.
Велике значення мають ранні й стислі строки сівби просапних культур, забезпечення оптимальної густоти рослин та умов їхнього росту й розвитку. Такі посіви менше заселяються совками.
У період відкладання яєць ефективно тричі випускати яйцеїда-трихограму совкової форми з інтервалом у 4–5 днів — по 30–40 тис. особин на 1 га посіву. У цей же період, а також під час заляльковування совок ефективним заходом є розпушування міжрядь просапних та овочевих культур із присипанням бур’янів у рядках.
У зоні зрошуваного землеробства в період виплодження гусениць та їхнього відходу на заляльковування полив дощуванням забезпечує загибель близько 85% популяції цих шкідників.
При підготовці полів під посів озимої пшениці після нестерньових попередників, а також на чистих та зайнятих парах рекомендовані культивації в період відкладання яєць та виплодження гусениць озимої совки. Це сприяє як очищенню полів від бур’янів, так і зниженню щільності популяції шкідника на 80–92%. Ефективним заходом для обмеження чисельності гусениць у цей період є також випуск трихограми; за точного дотримання вимог щодо випуску паразита зараження ним яєць шкідника перевищує 60%.
Значно знизити чисельність гусениць підгризаючих совок на озимих посівах можна й за допомогою передпосівної культивації. Важлива роль у підвищенні стійкості рослин до цих шкідників належить і оптимальним строкам сівби.
У зниженні чисельності озимої совки певну роль відіграють також природні ентомофаги. Це паразити яєць, гусениць та лялечок із ряду перетинчастокрилих: трихограма, наїзники (іхнеумоніди, браконіди). На гусеницях та лялечках паразитують також певні види мух. Гусениць знищують жужелиці, мурахи, земноводні, плазуни і птахи (грак, шпак, чайка, одуд), ссавці (кріт). Деякі птахи поїдають і метеликів. Отже, важливим резервом у захисті вирощуваних сільгоспкультур від підгризаючих совок є природоохоронні заходи.
До того ж, гусениці совки можуть заражатися грибними (білий, рожевий і червоний мускардиноз), вірусними (гранульоз та ядерна поліедрія), протозойними хворобами й нематодами.
За значної чисельності гусениць совок на посівах треба застосовувати інсектициди. Обприскування доцільно здійснювати тоді, коли їхня щільність у фазі сходи — кущіння озимої пшениці або трьох-чотирьох справжніх листків у цукрових буряків та інших культур перевищує економічний поріг шкодочинності: на озимій пшениці — 1–3 екз./м2, цукрових буряках — 1–2, кукурудзі, соняшнику й інших просапних — 3–8, багаторічних травах — 5 екз./м2. Ефективними є Арріво (Шерпа), 25% к.е. (0,24–0,4 л/га), Децис (Штефесин), 2,5% к.е. (0,25–0,5 л/га), Дурсбан 480, 48% к.е. (2–2,5 л/га), Золон, 35% к.е. (3–3,5 л/га). До того ж, проти гусениць молодших (першого-другого) віків слід використовувати нижчі норми витрати препаратів, старших (третього-шостого) — вищі й, до того ж, у вечірні години. Враховуючи поведінку гусениць і невелику тривалість захисної дії піретроїдів, краще застосовувати суміші їх із фосфорорганічними препаратами у половинних нормах витрати. Для підвищення ефективності обробок у робочу рідину можна додавати 5 кг/га сечовини або рідких комплексних добрив.
На присадибних ділянках для боротьби з озимою совкою велике значення мають агротехнічні заходи, що сприяють поліпшенню росту й розвитку рослин, підвищують їхню стійкість до пошкоджень. Важливі ретельний обробіток грунту і знищення бур’янів. Грунт восени слід перекопувати, бур’яни на межах обкопувати. За великої кількості гусениць можна застосовувати отруєні принади: подрібнені бур’яни (лободу, осот, жабрій) змочують розчином інсектициду (Арріво, Децис) і невеликими купками розкладають уздовж гряд.
М. Круть,
канд. біол. наук,
Інститут захисту рослин УААН