Спецможливості
Архів

“Не роз’ятрюй рани ближнього…”

05.06.2008
157
“Не роз’ятрюй рани ближнього…” фото, ілюстрація
Маючи бажання й наполегливість, ми можемо та повинні зробити світ навколо себе красивішим

Частина 1
“О враг — овраг”
Коли спостерігаєш за цією місцевістю з літака, вражаєшся, наскільки густа тут мережа ярів і балок: Придністров’я належить до одного з найеродованіших регіонів країни. В деяких місцях уражені землі займають 30–35%, площа ярів і крутих кам’янистих схилів перевищує 12 тисяч гектарів. Як вдалося залікувати їх, що поставила людина на сторожі родючого чорнозему, аби не вимивався він, не сповзав за водою в балки та річки?
Уперше я побував тут понад два десятиліття тому, коли йшлося про чергову “будову тисячоліття” — нове водосховище. Після спорудження Дністровського комплексного гідровузла воно мало розлитися на півтисячі гектарах. Тривали підготовчі роботи. Переселяли село Бакота, робили свою справу будівельники, гідротехніки... Не менше клопотів було і в трудівників Новоушицької лісомеліоративної станції, організованої згідно з рішенням уряду 1977 року. З раннього ранку до пізньої ночі працювали трактористи, терасуючи схили, готуючи їх під посадку. Жили у вагончиках, додому навідувалися лише на вихідні. На зміну їм приходили ті, кому належало “замкнути” зелене кільце довкола блакитного плеса. Тоді, в 1982-му, вже засадили лісом 250 гектарів урвистих берегів та скельних стрімчаків. Творіння людських рук дало змогу нейтралізувати згубну дію вітрової та водної ерозії, забезпечити оптимальний екологічний режим. Насадженням належало захищати й унікальну геолого-ботанічну пам’ятку минулих років: саме в цьому куточку починаються подільські Товтри — вапнякові гори, народжені в глибинах давнього Сарматського моря.
І ось я знову на Дністрі.
— Природний берег річки формувався століттями, — розповів заступник начальника Хмельницького облуправління лісового господарства Володимир Хоптинець. — Побудували водосховище — вода в одну чудову мить піднялася на сорок метрів. Утворився новий берег. Допомогти сформуватися йому мала людина — розумна, грамотна, небайдужа. Нічого ж ліпшого для закріплення схилів, аніж зелені насадження — немає. От і трудяться вже близько трьох десятиліть лісівники: спершу ЛМС, а з 1983 року — Кам’янець-Подільського і Новоушицького лісгоспів. Працюють не покладаючи рук: обсадили за цей час берегові смуги завдовжки 100 кілометрів та завширшки від 100 метрів до 2-3 кілометрів. Ліс посадили майже на 6 тисячах гектарів.
Стоїмо на високому крутому пагорбі — в зоні діяльності ДП “Кам’янець-Подільський лісгосп”. Під нами — важка кам’яниста земля. Як тільки прижилися на схилах сосни? Вони ростуть собі, злегка погойдуючись на вітрі, і не видно жодної всохлої. Міцно пустили коріння й берізки, що вишикувалися на самому верхів’ї гори, на кордоні з полем.
— Коли ми розпочинали роботу на цих ось повністю вимитих схилах, мешканці навколишніх сіл дивилися на нас, наче на прибульців з інших планет, — згадує лісничий Новоушицького лісництва Микола Мельник. — Мовляв, даремна трата коштів, марна справа, навряд щось приживеться. “Швидше волосся на долонях виросте” — казали. “Е-е-е, — відповідали ми на те, — ви ще й маслюки тут збиратимете”.
Дух перехоплювало, коли механізатори вперше вивели на гору бульдозери, трактори з плугами і терасерами, — продовжує лісничий (із 1967 року на посаді!) Подільського лісництва Антон Долинський. На крутих схилах створювали довгі розпушені горизонталі — наорні, нарізні тераси, майданчики, які й ставали життєдайним ложем для майбутніх дібров...
Ми пливли моторним човном водами Дністра вздовж високого берега і не переставали чудуватися жадобі до життя акації та глоду, сосни та шипшини, дуба й берези — всіх тих кущиків і деревець, що знаходять поживу серед суцільного каміння й тягнуться, тягнуться до сонця. Поміж скелями — вимиті ярки, і в руслі кожного вхопились корінням за важкий грунт дерева! Освоїли лісівники схили глибоких каньйонів, де крутизна — 45-60 градусів. Ніде не залишили й шматка лисої землі. А як працювали?! Неначе справжні альпіністи: двоє на мотузках опускали вниз третього, і він засівав ті урвища. У деяких місцях готували грунт навіть з допомогою вибухівки: закладали її в шурфи і підривали.
— Їду тепер через Суржинецький або Совий яри, дивлюся на навколишню красу й згадую, якими вони були 30 років тому, — каже Сергій Бульба, котрий стояв біля витоків ЛМС, потім очолював Кам’янець-Подільський лісгосп, а після виходу на пенсію ще довго, аж торік до серпня, обіймав посаду провідного інженера. — Глянеш, було, з висоти — дух перехоплює. Тепер уже лісовий мікроклімат утворився, люди гриби збирають, з’явилися дикі кабани, козулі. А головне — талі води та зливи більше не вимивають із русла річок родючий шар землі, не замулюють їх.
Так, надійний заслін ерозії поставлено на Кам’янеччині — за період діяльності лісгоспу лісистість зросла на 3%. В цілому ж по району вона становить 12,6%. Це, звичайно, дуже мало, вважають трудівники галузі. Тому головним завданням для них було й залишається — розширення площ насаджень до оптимальних рівнів, підвищення продуктивності, поліпшення породного складу, раціональне використання наявних ресурсів, їх охорона та захист. Але для всього цього потрібні значні кошти. Де брати їх, коли державну справу сама ж держава фінансує вкрай недостатньо: торік, скажімо, бюджет виділив на лісове господарство ДП 18,1% від потреби, за дев’ять місяців нинішнього року — 19,7%. Одержаних грошей навіть на оплату праці лісової охорони не вистачає. За який кошт садити й охороняти ліс, вести боротьбу зі шкідниками та хворобами, розширювати матеріально-технічну базу? Доводиться заробляти ті кошти самотужки.
Наприкінці минулого століття на підприємстві склалася, було, тривожна ситуація, насамперед фінансова: зростала заборгованість із зарплати перед бюджетом. Кардинально все змінилося, коли за справу взявся новий директор — Анатолій Швець. Досвідчений лісівник із 25-річним стажем (останні 17 років працював лісничим Дунаєвецького лісництва), він із 2000-го повів так справу, що дуже скоро здолали відставання, господарство стало платоспроможним. Допомогла передусім виробнича діяльність. Лісгосп має свою специфіку: із загальної площі, а це 25,9 тис. га, третина лісів належить до категорії заповідних. Зрозуміло, що на заготівлі та переробці деревини багато не заробиш. Увагу звернули на тонкомірну, низькоякісну — все пішло в діло, навіть технологічні дрова. Почали виготовляти фризу для паркету, заготовки для меблів... Лише торік реалізували продукції на суму 5,8 млн грн, що майже втричі більше, ніж було до господарювання Анатолія Миколайовича. Частину прибутків дає заготівля лікарської сировини та дикорослих плодів і ягід, вирощування новорічних ялинок, декоративного посадкового матеріалу... Копійка до копійки... Вже давно забули про борги, бартерні операції. Один той факт, що середньомісячна зарплата зросла за ці роки від 154 гривень до 560, — багато про що свідчить.
З’явилася можливість виділяти кошти на соціальні потреби, оновлювати матеріальну базу й будувати. У капітально відремонтованих або нових приміщеннях уже розмістилися майже всі лісництва. Остання новобудова — адмінбудинок Кадиєвецького. Двоповерховий, сучасної архітектури. Днював і ночував на об’єкті лісничий Станіслав Чорний, який три роки тому очолив лісництво. Починав будівництво практично з нуля, а тепер має чим пишатися. До того ж, і ліс у нього доглянутий, і виробничі показники добрі.
Директор тримає курс на те, щоб не в селах, а на лісових кордонах жили лісники. Створюють їм для цього всі умови. Із задоволенням показував мені обхід Олексія Бабака з Маківського лісництва. Насадження в нього у зразковому стані, немає випадків крадіжок деревини, браконьєрства. Ще й завершує реконструкцію кордону, де живе разом із сім’єю.
Значно пожвавилася в лісгоспі робота і на головній ділянці — лісовідновлювальній. Власне, діяльність підприємства тут, на півдні області, й оцінюють гектарами вирощеного лісу. Трудівникам галузі є чим пишатися, до того ж, не лише минулим — садять щороку понад півтори сотні гектарів на місцях зрубів держлісфонду, на невгіддях. Взагалі, лісівники Хмельниччини взяли курс на заліснення земель, непридатних для сільськогосподарського використання, в чому їх активно підтримує обласна влада.
— Влітку-восени прийняли чимало зарослих бур’янами, нерозпайованих ділянок, підготували до весняних посадок, — розповів головний лісничий ДП Юрій Мартинюк. — Посадковий матеріал для відтворення плекаємо у потужному Циківському розсаднику, яким завідує молодий перспективний спеціаліст — В’ячеслав Муштак. При кожному лісництві є ще й невеликі тимчасові розсадники. Крім головних лісоутворюючих порід, сміливо вводимо інтродуценти — модрину європейську, горіх чорний... Похідні грабові деревостани замінюємо високопродуктивними культурами.
— Дуб і ще раз дуб домінує, — додає лісничий Малієвецького лісництва Олександр Данилов.
Декоративні породи — то сфера діяльності провідного інженера садово-паркового господарства Любові Войнаровської. Разом із лісничим Дунаєвецького лісництва Василем Снігуром вони на достатньо високому рівні організували вирощування саджанців, які користуються величезним попитом в озеленювачів Києва, Донецька, Луганська... Мають чотири теплиці для живцювання і дві посівні. Живці та насіння заготовляють на місці, адже розсадник поруч із чудовою пам’яткою природи — парком, який ще 1963 р. заклав Тимофій Шелестюк. Лісничого вже немає серед живих, а його пам’ятають. Він і подарував Анатолію Швецю зібрану власноруч багату колекцію насіння лісових і декоративних порід, нині її зберігають у лісництві. Яке розмаїття порід у парку! Береза даурська і паперова, багряник японський, гінкго дволопатеве, слива пасарді, бархат амурський — усього понад 300 видів. Вони й слугують базою для заготівлі живців і посівного матеріалу. Чимало нових видів хвойних закупили останніми роками в Польщі. Кількарічні саджанці безплатно відпускають школам, сільським радам для озеленення.
— Пора навертатися до краси, — каже Любов Володимирівна. Вона віддала улюбленій справі понад 20 років і тепер просто не мислить себе без неї. — Пора перетворювати наші села на зелені оази, на райські куточки. Як у тій самій Польщі.
— Тригектарний розсадник, — підсумовує почуте й побачене в диво-парку директор ДП, Заслужений лісівник України Анатолій Швець, — дає за рік у касу підприємства понад 100 тисяч гривень. Левову частку тих коштів теж спрямовуємо на лісовідновлення. Ще є чимало еродованих площ, ділянок над Дністром, іншими річками, які можна заліснювати. І ми обов’язково це зробимо.
... Свого часу Козьма Прутков повчав: “Не роз’ятрюй рани ближнього; стражденному пропонуй бальзам”. Нині всі ми бачимо, як, на жаль, спустошуються, деградують величезні площі колись родючих земель. Як страждають, умирають кровоносні артерії планети — річки. Якщо хтось і допомагає їм — то це лісівники. Насадження в ярах та балках, понад руслами — то і є бальзам для землі, для блакитних стрічок, що їх називали красунями. Хоча чому називали? На півдні Хмельниччини й сьогодні так називають. Тамтешні Калюс, Ушиця, Студениця... то прообраз малих річок. Не завадило б усім нам повчитися відроджувати їх у подільських лісівників.
Уявляю, яка ж то краса повернулася б на рідну Вкраїну, якби повсюдно отак: поле — в зеленій запасці, річка — і обіруч ліс...
Смугою 50-100 метрів... Від витоку — до гирла...

Далі буде

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
Клінт Мартін
11 липня 2016 року Україна і Канада підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі. Це найбільша угода такого плану після ЗВТ з Євросоюзом. 

1
0