Спецможливості
Архів

Монолог

05.06.2008
201
Монолог фото, ілюстрація
Монолог

Ранній телефонний дзвінок відволік мене від вранішньої кави. Голос абонента був дуже стурбованим: “Давно працюю у сільському господарстві, але зараз я на межі відчаю. Приїжджайте, хочу поспілкуватися з вами”. Похмурої зимової днини ми вирушили у путь. Снігу намело... Наскільки вистачає зору — все в полях вкрито білою ковдрою. Наче не прохолодно: вже лютий, незабаром весна, але пронизливий вітер нагадує про те, що найсуворіша пора року ще не позаду. Нарешті ми на місці. Пересічне українське село, злиденне, бідне. Обмаль молоді. Хату фермера знають усі. Він один такий на все село. Поруч — охайні дачі столичних мешканців. Разючий контраст із сільськими хатами. Ось така картина.

Господар, звичайний український фермер із 8 га землі, показав своє господарство. Вразила сила-силенна капусти, яку господар не може реалізувати. “Щось не те коїться нині в аграрному секторі України, — схвильовано каже фермер. — Назріває овочева криза. Виростили непоганий врожай, а збувати практично нема кому. Багато фермерів просто закривають свої господарства. Я теж закрию, якщо не продам те, що в мене є. Мало того, що ціна замала, так і за такою ціною ніхто не бере. Чи когось там, нагорі, хвилюють наші проблеми? Адже перспективи я не бачу. Схоже, треба, щоб була криза, а потім ми б її героїчно здолали. В мене були раніше й кури, й свині, але через низку причин довелося позбутися тваринництва. Аж надто низькою була рентабельність. Що собі думає Міністерство аграрної політики? Ну, не можна залишати нас наодинці з ринком. А нас фактично кинули напризволяще. Розумієте, колгоспи, общини —це неприродне явище. Селянин прагне самостійно господарювати на своїй землі. Українець — не виняток. Сільське господарство — це не зовсім політика і не зовсім економіка. Нам нав’язали Асоціацію фермерів, але ж вона не працює. Політики скрізь проголошують пріоритет великих господарств. Я не можу з цим погодитися. Вважаю, майбутнє — за невеликими фермерськими господарствами на кшталт мого. Одне велике господарство в районі ще можна організувати, але не більше. Нашим державним мужам слід набратися мужності й визнати: Україна — це наша земля. Не буде землі, селянина — не буде й України. В мене класичне сімейне підприємство. Працюю я, син, донька, онуки допомагають. Я міг би ще взяти землі в оренду, але я не буду цього робити. Якщо в нашій країні нема чого робити, то навіщо? Наша земля здатна дати стільки, що ми можемо нагодувати всю Європу, а не тільки Україну. На своїх 8 гектарах я можу вдесятеро збільшити виробництво, розкрутити тваринництво, але бачу, що для фермерів у нас, на жаль, немає роботи. Ми не хочемо ані в Європу, ані в Америку, ми хочемо працювати вдома, але ж це не робота. Останнім часом я у розгубленості”.

Ось такий невеселий монолог фермера ми вислухали. Емоційний, сповнений болю за долю українського фермерства. Може, мало конкретний, може, з деякими твердженнями читач і не погодиться, але щирий і, безперечно, від серця. Замислимося над словами господаря. Нещодавно, спілкуючись із головою одного з українських великих господарств, почув від нього, може, й не дуже оригінальну, але напрочуд просту й лаконічно сформульовану думку: сільське господарство не було потрібно ані тій державі, що існувала до 1991 року, ані теперішній. Не хотілося, щоб це було б правдою. Індивідуалізм — частина нашої національної традиції. Відомий жарт про кількість гетьманів, що припадає на двох українців, певною мірою, ілюструє жагу нашого народу до вільного господарювання на своїй землі. Проте непокоїть тенденція до антагонізму між дрібними фермерами й великими агрофірмами. Це — шлях до безвиході. Давайте доводити, що мирне співіснування двох поглядів на розвиток агросектора України існує.

Олексій Рижков

Інтерв'ю
Богдан Шаповал, директор UFEB
Хто з сільгоспвиробників (навіть невеликих за обсягами виробництва) не мріє експортувати продукцію та отримувати за неї тверду валюту? Порадити кому варто розпочинати експорто-орієнтовану діяльність,
Останнім часом площа пустельних і непродуктивних земель в світі постійно зростає. Пустелі вже займають понад 17 млн км2 або близько 12% всієї поверхні суші. Вчені всього світу стурбовані такою

1
0