Спецможливості
Статті

Медовий листок

27.08.2008
161
Медовий листок фото, ілюстрація
Стевія

Відомо, що, крім цукру, солодкими є й інші природні та синтетичні сполуки. На сьогодні виділено із рослинної сировини (або синтезовано) значну кількість підсолоджуючих речовин, чимало з яких має рівень солодкості більший, ніж цукроза.

 

На відміну від цукру, вони мають незначну (або зовсім не мають) енергетичну цінність. Їх можна застосовувати в раціоні людей, хворих на діабет, та в разі інших захворювань. Проте результати досліджень останніх десятиліть, проведених у різних країнах світу, засвідчили негативний вплив на здоров’я людей штучно синтезованих замінників цукру. Тому від багатьох із них довелося відмовитися. Використання їх у харчовій промисловості різко зменшили.

У зв’язку з цим особливо актуальним завданням став пошук природних та безпечних для людини підсолоджувачів рослинного походження. Особливу увагу привертає багаторічна трав’яниста рослина стевія, яку вперше виявили іспанські конкістадори в XVІ ст. на північному сході Парагваю. Потім про неї надовго забули. Інтерес до цієї рослини відродився після появи наприкінці XVІІІ — початку XІХ століття низки статей парагвайського ботаніка Moіses Bertonі про “медовий листок”. “Коли вперше дивишся на рослину, нічого не привертає особливої уваги, але якщо візьмеш її маленький листочок у рот, дивуєшся його солодкості. Досить невеликого шматочка листка, щоб відчувати солодкість у роті протягом години”. Ці слова M. Bertonі, написані в 1899 р, відкрили світу унікальну рослину стевію, названу на честь автора Stevіa rebaudіana Bertonі.

Листя стевії містить цілий комплекс речовин. Усіх солодких компонентів вісім: стевіозид, ребаудіозид А, В, С, D і E, дулькозид А та стевіолбіозид, які є саме тими природними низькокалорійними речовинами, що замість цукру можуть бути використані в кондитерській промисловості для виготовлення безалкогольних напоїв, соків, консервованих продуктів. Крім того, стевія містить білки, мінерали, ефірні олії, флавоноїди, таніни й вітаміни: аскорбінову кислоту (вітамін С), Beta-каротин (провітамін А), тіамін (вітамін В), рибофлавін (вітамін В2).

Глікозиди листя стевії мають добрі технологічні характеристики: швидко розчиняються у воді, добре поєднуються з органічними кислотами овочів, ягід та фруктів. За смаковими якостями нагадують цукор, зберігаються після кип’ятіння, в контакті з вуглекислотою, а також з іншими компонентами їжі, стійкі до кислих і лужних середовищ. Це дає можливість широко застосовувати стевію і виділений з її листя стевіозид, що солодший за цукрозу в 250–300 разів, у найрізноманітніших продуктах.

Промислове виробництво підсолоджувача з листків стевії найширше розгорнуто в Японії. Тут переробляють 1,5–2 тис. т сухого листя за рік із своєї сировини та з Китаю і країн Південно-Східної Азії. Японія використовує 90% світового врожаю стевії, а стевіозид займає понад 40% комерційного ринку солодощів країни.
Дослідження, проведені в Україні та за її межами, підтвердили повну безпечність використання стевіозиду, екстрактів з листя стевії та її сухого листя.

Оскільки стевія є тропічною культурою, в зоні з помірним кліматом її можна вирощувати лише за однорічним циклом. Крім того, стевія не дуже примхлива культура. Її легко виростити як на присадибній ділянці, так і на промисловій основі. За дотримання технології вирощування культури кожна рослина стевії в умовах достатнього й нестійкого зволоження здатна дати 45–95 г сухого листя. Для тих, хто вирішив вилучити цукор зі свого раціону, на рік потрібно 2,7–4,0 кг сухого листя стевії. Цю кількість можна одержати із 40–60 рослин.

В умовах помірного клімату стевію вирощують як розсадну культуру. Якісну розсаду одержують за допомогою висівання насіння, а також укорінюючи зелені живці.

У природі стевія розмножується насінням, але за вирощування в помірних широтах у неї дуже низька насіннєва продуктивність, а то й зовсім немає насіння, бо від початку цвітіння до його закінчення потрібно не менше 30 теплих днів (температура повітря на рівні 20...25°С), а потім додатково ще 30–35 днів з моменту запилення до дозрівання. Тому одержати насіння нормальної якості неможливо через низьку його життєздатність, невисоку польову схожість (30–40%), високий індекс стерильності. Зібрати насіння в природних умовах теж досить важко, оскільки воно дуже дрібне (маса 1000 насінин — 0,3–0,4 г), і в разі незначного коливання рослини вітром швидко осипається та розноситься. В теплицях для цього використовують різного типу поліетиленові тунелі або пакети для кожної рослини. Схожість такого насіння, залежно від умов зберігання, становить від чотирьох місяців до трьох років. Насіння підсушують і зберігають за температури 4°С.

Зберігання насіння впродовж року в закритому приміщенні за кімнатної температури дуже знижує його енергію проростання й життєздатність.
 

Вирощування розсади стевії з насіння

Щоб мати повноцінні сходи стевії з насіння, його сортують, видаляючи непродуктивне. Для цього застосовують прийом занурення у воду, тобто зібране насіння просівають через сито й занурюють у воду на одну годину. Насіння стевії, яке осіло на дно, вважається придатним до висівання. Його якнайшвидше висушують (якщо це роблять задовго до висівання) і зберігають із сорбентом (силікат або інший матеріал, що адсорбує вологу) в сухому місці.

Підготовка до висівання.

Перед висівом насіння стевії потрібно замочити в теплій воді (50...60°С) протягом 60–90 хв. Грунт для висівання має бути легкого механічного складу, родючий. Не можна використовувати глинисті або сильно ущільнені водою чи важкі за гранулометричним складом грунти. Як субстрат для висівання використовують суміш піску й перліту (2:1), піску й дернової землі (1:2), піску й перегною (2:1). Грунт перед висіванням бажано продезінфікувати. Товщина шару грунту (суміші) у висівних ємностях не може бути тоншою за 10 см. За потреби в грунт вносять комплексні мінеральні добрива: по 5 г кожного компонента (азот, фосфор, калій) на 1 м2 — і ретельно перемішують.

Висівання.

Насіння висівають за 55–65 днів до висаджування розсади у відкритий грунт (кінець березня — початок квітня), на 1м2 — 75–100 шт. насінин, або 0,03 г. Перед цим насіння змішують із сухим піском або просівають через сито з діаметром отворів 2 мм і висівають на поверхню ідеально вирівняного грунту. Засіяну ділянку накривають поліетиленовою плівкою або іншим покривним матеріалом (агроволокно), щоб запобігти висиханню субстрату. Зволожують щодня, захищають від прямих сонячних променів. Вологість грунту (суміші) підтримують у межах не нижче 85–90% повної вологоємності. Щоб зменшити травмування, розсаду бажано відразу вирощувати в окремих горщечках або касетах і не пікірувати. Проростання насіння прискорюють світлом, тому його покривають дуже тонким (0,5–1,0 мм) шаром грунту (золи, перліту). Поливають із дуже дрібного розпилювача під низьким тиском. Ідеальним варіантом був би висів насіння в теплицях із туманними установками.

Проростати насіння починає на 3–15 день (залежно від температури, освітленості, вологості повітря й грунту). Температура при цьому має бути на рівні 20...25°С, вологість грунту — 80–85% (такі параметри бажано підтримувати впродовж усього періоду росту). З появою сходів тіньове покриття забирають. Найбільш оптимальним для вирощування розсади з насіння є рівень освітленості 14 КЛк (кілолюксів). За температури, нижчої за 15°С і вищої за 35°, насіння не проростає.

Пікірування. 

У фазі двох справжніх листків рослини стевії пікірують, за потреби, в ємності з підготовленою сумішшю. Схема висаджування рослин під час пікірування — 5 х 5 см, глибина висаджування — 1,5–2 см. Пересаджені рослини стевії на якийсь час притінюють. У фазі 2–3 пар справжніх листків для одержання міцнішого кореня і формування бічних пагонів рослини прищипують (зрізують верхівки пагонів до 5 см).
Основні недоліки вирощування розсади стевії з насіння на сьогодні такі: насіння утворюється тільки в певних екологічних умовах, воно досить дрібне, має великий відсоток стерильності, швидко втрачає схожість. Рослини стевії, вирощені з насіння, порівняно з рослинами, одержаними із живців, набагато раніше (в окремі роки навіть на 30–35 днів після висаджування у відкритий грунт) вступають у фазу цвітіння; маса сухого листя з однієї рослини при цьому становить 15–30 г. Лабораторна схожість свіжозібраного насіння становить 75,5–79,3%. У разі зберігання такого насіння в лабораторних умовах протягом шести місяців схожість буде на рівні 75%, а з подальшим зберіганням вона починає інтенсивно знижуватись і на третій рік становить 42–51%. Тоді як за висіву насіння стевії у відкритий грунт через дев’ять місяців його зберігання польова схожість становила лише 22–24 відсотки.
Але основним способом розмноження стевії для районів, де вона не зимує у відкритому грунті, є метод розмноження зеленими живцями.

 

Метод розмноження зеленими живцями

Найкраще для цього придатні коренепаросткові пагони, отримані з кореневищ маточних рослин. У якості живців доцільно використовувати верхівки пагонів. Розмір живців — не менше 6–7 см із двома-трьома міжвузлями. Для живцювання можна брати й бічні пагони. Однак відсоток укорінення в таких живців нижчий, ніж у коренепаросткових.
На батьківщині, в Південній Америці, стевія є багаторічною рослиною, що відновлює ріст від кореневищ після періоду спокою. В умовах України кореневища взимку вимерзають, тому восени, після збирання надземної маси, їх слід викопати й зберігати в приміщенні.

Викопування кореневищ та підготовка до зберігання.

Викопувати та укладати кореневища на зимове зберігання починають за настання стійких температур не вище 5°С. Висота зрізу рослин не має бути меншою ніж 5 см. У момент збирання маса кореневищ стевії сягає в середньому 60–100 г і становить близько 20–25% загальної маси рослини. Бажано закладати на зберігання кореневища, на яких уже до моменту закладання чітко позначилися бруньки відновлення. Виймати кореневища з грунту потрібно з грудочкою землі та укладати в тару (ящики) на шар грунту завтовшки 5 см. Не слід допускати розриву в часі між викопуванням кореневищ і укладенням їх у тару, щоб уникнути підсушування або підв’янення кореневої системи (бруньки на кореневищах всихають і стають нежиттєздатними). В тару кореневища укладають в один шар і пересипають грунтом, щоб коренева система була закрита, а над поверхнею грунту були лише “пеньки” від залишків основного пагона.

Зимове зберігання.

Стевія належить до рослин із вимушеним спокоєм, тому зимове зберігання кореневищ має проходити за оптимальних стабільних кліматичних умов. Не можна допускати як пересихання, особливо верхнього шару, так і перезволоження субстрату з кореневищами. За відносної вологості повітря 80–85% і температури 5…8°С вологість грунту треба підтримувати в межах 20%. Будь-яке відхилення від оптимального режиму зберігання спричинить або загибель кореневої системи, або передчасне відростання пагонів.

Важливий для зберігання кореневищ вибір субстрату. Кореневища можна зберігати в грунті. Якщо він важкого механічного складу, щільний і запливаючий, то кореневища в ньому зберігатимуться погано навіть за оптимальних умов. У такому разі грунт слід зробити легшим, повітропроникнішим, додавши до нього пісок, торф, перліт або помістити кореневища в інші, не грунтові, субстрати: суміш грунту з піском у співвідношенні 3:1, а ще можна закладати кореневища в чистий пісок, перліт і тирсу (тирса — найгірший із перерахованих субстрат).

Кореневища можна зберігати без тари в підвалі на підлозі. Для цього роблять підстилку завтовшки 3–5 см із грунту й субстрату, на який кладуть в один ряд кореневища, присипаючи їх зверху.

Режим пробудження та нарощування живців. 

З наближенням строків живцювання (кінець січня — початок лютого) ящики з кореневищами переносять із місць зберігання в теплицю, перебирають, відбраковують загиблі. На життєздатних кореневищах не поспішають зрізати під корінь “живі пеньки” (залишки) торішніх основних стебел, тому що, по-перше, можна пошкодити бруньки біля їхньої основи, а по-друге, іноді на відстані до 3–5 см від основи “пеньків” можуть відростати пагони із сплячих бруньок, які можна використати безпосередньо як живці. Готують суміш грунту з додаванням піску або перліту й невеликим шаром насипають її на дно ємності, зверху укладають кореневища на невеликій відстані одне від одного, засипають готовою сумішшю, ущільнюють і поливають. Температуру повітря в теплицях або інших приміщеннях підтримують у межах 20…24°С, освітленість — 8–9 Клк. Кореневища періодично поливають, щоб вологість суміші утримувалась на рівні 50–60% від повної вологоємності.

Заготівля живців.

Після відростання живці найкраще заготовляти в ранкові години, коли тканини рослин містять великий запас води. Оптимальним строком живцювання вважається середина березня — початок квітня. Та, щоб одержати велику кількість розсади, до живцювання приступають наприкінці січня — на початку лютого. Під час заготівлі живців не можна допускати їхнього підсихання й прив’янення. До садіння живці зберігають накритими вологим матеріалом (мішковина, марля, тканина). Висаджувати бажано відразу ж після їхнього нарізання. Зберігати живці до наступного дня у воді не можна, бо вони почорніють і стануть не придатними для розмноження.

Для зниження транспірації, особливо у живців з великими листками, листкові пластинки укорочують на одну третину. Нижній зріз у живців безпосередньо перед висаджуванням роблять під брунькою.

Підготовлені живці на 2–5 секунд занурюють у розчин стимулятора росту. Обробляють їх у невеликому скляному або порцеляновому посуді, заповнюючи його розчином на 2–4 см. Обробляють стимуляторами тільки нижню частину живців. Живці, які заготували в ранню фазу розвитку, обробляють швидко — 2–3 секунди, ті, що пізніше, — витримують до 5 секунд.

Висаджують живці за схемою    5 х 5 або 4 х 5 см, глибина — 1,5–2,0 см. Потім їх добре поливають, і посадкові ємності накривають світлою поліетиленовою плівкою, агроволокном або склом. Якщо погода сонячна, ємності притінюють.
Укорінення живців.  Як субстрат для укорінення живців можна використати перліт, річковий пісок або суміш піску з перлітом у співвідношенні 1:3, 1:5, суміш торфу та піску (1:1 або 1:3). Якщо розсаду вирощували без пересаджування, перед садінням у відкритий грунт доцільно використати такий субстрат: рослинний грунт, перліт — пошарово, де на грунт зверху підсипають шар чистого перліту, завтовшки 1,5–2 см. Якщо ж у період дорощування рослини потребують пересаджування, то краще використати субстрат: перліт + пісок, який, маючи високу пористість, убезпечує від травмувань кореневу систему рослин під час пікірування розсади. Товщина шару субстрату — 8–10 см.

Від поверхні субстрату до верхнього краю ящика або стелажа має бути не менше 10–15 см вільного простору, щоб створити стійкіший температурний режим і стабільну вологість повітря. Перед висаджуванням живців ємності із підготовленим субстратом інтенсивно поливають, щоб вода пройшла через усі шари субстрату. За день до висаджування живців субстрат дезінфікують 0,01% розчином марганцевокислого калію.

Температуру на час укорінення живців підтримують на рівні 20…25°С. За вищої температури живці притіняють і короткочасно провітрюють (до початку легкого прив’янення листків).

За оптимальних умов початок укорінення живців настає на 10–12 день після живцювання, а масове — на 15-20-й. Після масового укорінення живці загартовують, поступово збільшуючи тривалість провітрювання та скорочуючи періоди притінення.

Під час догляду за живцями однією з найважливіших умов є підтримання високої відносної вологості повітря в межах 90%. У спекотну погоду живці притінюють і обприскують (зволожують). Не можна допускати як пересихання, так і перезволоження субстрату: це призведе до розвитку грибних хвороб, боротися з якими в умовах підвищеної вологості дуже важко.

Для профілактики кореневих гнилей найкраще працювати із знезараженим субстратом. А щоб запобігти появі верхівкової гнилі, треба постійно провітрювати приміщення.

Підживлення зелених живців.

У разі вирощування розсади методом зеленого живцювання елементи живлення можна вносити у формі простих добрив: на чотири відра суміші додати по 3–4 г д. р. азоту, фосфору й калію. В разі проведення ж ивцювання за підвищених температур дозу добрив доцільно знизити до 2,5 г і треба стежити, щоб суміш була вологою. Добрива бажано вносити в твердому вигляді й ретельно перемішувати.

Підживлення проводять приблизно раз на два тижні. Щоб уникнути опіків на листках рослин, розчин мінеральних речовин потрібно додавати в борозенки, зроблені на середині міжрядь.

Прищипування та висаджування.

Для підвищення продуктивності рослин стевії варто проводити одно- або дворазове прищипування розсади. Перше прищипування (видалення верхівкової бруньки) проводять на 15–20 день після масового укорінення живців. Друге — доцільно було б провести за п’ять днів до висаджування розсади в польові умови.

Перед висаджуванням у відкритий грунт розсаду впродовж трьох-шести днів загартовують у польових умовах.
Для одержання розсади, придатної для висаджування, стевію можна живцювати практично протягом усього року. Однак слід пам’ятати, що максимально живці укорінюються в травні, а починаючи з червня до вересня, вони приживаються гірше. У вересні спостерігається різке зниження укоріненості живців, а вже з листопада живці стевії не вкорінюються.

Розсада стевії придатна до висаджування у відкритий грунт через 45–60 діб (55–60 за вирощування із живців і 45–55 діб — насінням), при цьому в неї має бути: висота — від 7 до 14 см, кількість міжвузлів — 5–7, листків — 8–14, стебел — 1–4, товщина стебел біля основи — 1–2 міліметрів.

За наявності невеликої кількості рослин стевії для збільшення коефіцієнта розмноження культури розсаду висаджують у відкритий грунт, заглиблюючи не менш ніж на 3–4 міжвузля. За такого способу садіння формуються багатоярусні кореневища, які надалі, після зимового зберігання, ділять на частини в поперечному напрямі стебла й висаджують у приготовану поживну суміш.
Розмноження стевії діленням кореневищ доцільно використовувати лише на невеликих ділянках. Однак у цьому разі зростає ймовірність ураження маточників стевії хворобами.

Метод розмноження стевії зеленими живцями (верхівками), якщо порівняти з іншими, має такі переваги:

  • генетична однорідність матеріалу;
  • значний вихід розсади з одиниці площі;
  • високий коефіцієнт розмноження (з однієї дорослої рослини можна заготувати від 5 до 200 зелених живців);
  • низька собівартість садивного матеріалу.

Від редакції.

Стевія — цікава альтернатива традиційному цукру. Тому й викликає інтерес у споживачів, особливо у літніх людей та дівчат, які хочуть схуднути. Звичайно, казати про стовідсотковий перехід від цукрових буряків до стевії поки що зарано. Але дати культурі шанс — не зайве. Тільки б підприємці оцінили медовий листок.

 

Завгородній В. М., к-т с.-г. наук,  НАУ

 

Інтерв'ю
Теплица
Сучасне життя диктує необхідність ІТ- модернізації вітчизняних агропідприємств, проте новітніми технологіями поки що володіє лише десята частина підприємств. 
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та

1
0