Спецможливості
Агробізнес

М. КОМПАНЕЦЬ:"УКРАЇНА має виробляти 60 млн т зерна" (повна версія)

05.06.2008
665
М. КОМПАНЕЦЬ:"УКРАЇНА має виробляти 60 млн т зерна"    (повна версія) фото, ілюстрація
Микола Компанець, який майже сім років очолює громадську організацію — Українська зернова асоціація (УЗА) — досить відома людина в українському агробізнесі та в цілому в АПК. Певною мірою завдяки авторитету цієї людини, на сьогодні УЗА є однією з найбільш впливових асоціацій України в агропромисловому комплексі, що реально відстоює інтереси своїх членів та час від часу домагається прийняття кардинальних рішень, потрібних для формування прозорого й цивілізованого зернового ринку в країні. Враховуючи поточну ситуацію, пов’язану зі зміною влади в державі та новою стратегією уряду щодо розвитку ринкових відносин, журнал “Пропозиція” вирішив поцікавитись у президента УЗА, що чекає Україну в найближчій перспективі.

— Миколо Прокоповичу, чого Ви очікуєте від нової влади і які принципові питання, на Вашу думку, влада має вирішувати першочергово?
— Як бачимо, у новій владі, справді, працюватимуть нові люди. Тут є певні ЗА та ПРОТИ. Мабуть, добре, що це будуть нові люди, які мають мислити по-новому і вирішувати питання стосунків влади та бізнесу теж по-новому. Але не потрібно чекати того, що ситуація відразу зміниться на краще, адже не всі представники нової влади досконало розуміються на проблемах агробізнесу. Їм потрібен певний час.
Прем’єр-міністр України обіцяла провести зустріч із бізнесовими структурами, на яку, я так думаю, запросять і всі асоціації та конфедерації агропромислового комплексу. На цій зустрічі спробуємо викласти свої думки щодо поліпшення розвитку агробізнесу в Україні. Ми думаємо, що пріоритетним напрямом влади має бути наведення порядку з поверненням ПДВ експортерам. Це принципове питання, яке потрібно вирішити. Нехай уряд визначиться: або ПДВ зовсім скасувати шляхом прийняття відповідного закону, або ж чітко його повертати експортерам, якщо ми дотримуємось нинішніх законодавчих норм. А суми заборгованості із ПДВ, я вам скажу, досить значні. Це ж, своєю чергою, не дає змоги нормально розвиватися вітчизняним бізнесовим структурам. І, хоча податківці кажуть, що ніякої заборгованості немає, — це неправда. Всі дані є у Міністерстві економіки.
— Окрім проблеми повернення ПДВ, які ще питання будете ставити перед урядом?
— Ще одне питання, яке потребує вирішення, — “накрутки” підприємств, що обслуговують зернотрейдерів. Сюди відносимо завищені тарифи на перевезення залізницею зерна, надумані проплати за обеззараження вагонів, сертифікати тощо. Всі ці інфраструктурні “накрутки” — від поля до порту — сягають шістдесяти і більше доларів на одній тонні зерна. А це втрати виробника, адже трейдер зменшує закупівельні ціни на продукцію, аби зменшити свої витрати. Якщо порівняти інфрастуктурні витрати з американськими чи європейськими, то українські втричі вищі. Мабуть, потрібно й тут наводити порядок. Ми робимо свої розрахунки й будемо ставити це питання перед урядом.
Щодо стандартів на якість зерна. За новим стандартом пшениці, що його ввели минулого року, за вмістом білка не можна відрізнити продовольчу від непродовольчої. Таким чином, будь-кого можна звинуватити у контрабанді, адже за вмістом білка пшеницю можна зарахувати до продовольчої, хоча за іншими показникам, які, до речі, використовують у міжнародній торгівлі, вона не є такою і належить до фуражного зерна. Тому потрібно внести деякі правки у стандарт, щоб уникнути різночитання, і нам не закидали, що трейдери продали товар задешево. Зазначу, що практично ми й досі працюємо за старим стандартом.
Далі. Справді у нас сьогодні немає пробем із експортом. Ніхто вже не заважає працювати, як це було раніше. Є деякі питання до ветеринарної служби, але ми їх вирішимо. З Держкарантином також співпрацюємо і знімаємо питання самостійно. Щодо фумігації — тут теж знайдено порозуміння. Нині вже немає монополії, і ті структури, які можуть проводити фумігацію, одержують ліцензії у встановленому порядку та виконують свої функції.
— Погодьтеся, Миколо Прокоповичу, що проблеми, які ви порушуєте, не нові. Вже впродовж кількох років намагаєтесь їх вирішити, та хура й досі там...
— Так воно й є. Ці питання вирішував Леонід Козаченко, будучи віце-прем’єром з питань АПК. Але він пішов з посади, і все залишилося, як було. Отже, ці основні питання ми маємо вирішити. Але є й інша важлива проблема — реалізація зерна як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Усі хочуть продати кукурудзу — США, Канада, Австралія, Бразилія, Аргентина, Угорщина, Польща, Німеччина, Франція, Росія, Україна й Китай. Усі вони продають, але немає покупців. Тому, мабуть, будуть проблеми з реалізацією кукурудзи. Але баланс зерна, який підготувало Мінагрополітики, думаю, не зовсім об’єктивний. Він свідчить, що з отриманих у 2004 році 42 млн т зерна на ринку залишилося близько 14. Приблизно 6 млн т зерна експортовано, майже 11 використали на внутрішні потреби. А де ж залишок? Якщо скласти ці дані: 14 плюс 17, матимемо всього 31 млн. Де решта? А це ж майже 11 млн т зерна!
За офіційними даними, зерна кукурудзи намолотили майже 10 млн т. Її ніхто нікуди не відвантажував, а у балансі показують залишки 4 млн т. А куди ж поділися 5–6 млн т кукурудзи? Пшениці зібрали торік 19 млн т, за весь рік продовольчої пшениці споживаємо близько 5 млн т. Наразі минуло півроку, і, припустимо, ми спожили її 3 млн т — питання: де залишки — 2 млн т? Мабуть, щось із балансом у нас не так.
— Баланси зернових у нас завжди не відповідали реальності, тому, можливо, потрібно вести розмову про тіньовий ринок...
— Внутрішнього тіньового ринку не може бути, тому що сьогодні комбікорми не виробляють у тих обсягах, що були десять років тому. Крупу виробляють у межах внутрішнього споживання, і за кордоном її не купують. Отже, експорту крупів немає. Борошно також не експортуємо, і на внутрішньому ринку більше ніж 3 млн т борошна — не “з’їдаємо”. То про який тіньовий ринок можна говорити. У нас є 156 великих млинів і ще 4 тисячі невеликих приватних млинів, які виробляють продукцію й не можуть її реалізувати. Головне — немає сьогодні покупців на борошно. І ДАК “Хліб України”, і Держкомрезерв, і всі приватні млини не можуть реалізувати своє борошно. Пропозиція більша за попит. А тіньовий ринок розвивається тоді, коли є великий попит, а пропозиція залишається низькою.
Нині ніхто в державі не може сказати, скільки й чого є у приватному чи державному секторах. А ті цифри, що надають у засоби масової інформації, ніяк не стикуються. Я знаю це питання. Куди сьогодні поділося 10–11 млн т зерна? Воно ж навіть по балансу не проходить. Я вважаю, що у нас валовий збір зернових у 2004 році був не 42, а 44 млн т. Але навіть 42 млн т — це великий обсяг. Повторюю, раніше Україна, коли тваринництво було в розквіті та населення “з’їдало” близько 7 млн т продовольчої пшениці, споживала загалом 22 млн т зерна. Можу перерахувати, куди йде це зерно: оренда за паї, відходи, виробництво спирту, пива, комбікормів, борошна, крупи, насіння. Якщо орієнтуватися на цю цифру, то з 42 млн т зерна залишається ще 20, які потрібно реалізувати. Але ж на середину лютого експортували близько 6 млн т, в основному — ячмінь та фуражну пшеницю. Продали незначну кількість кукурудзи. Тобто, за цими підрахунками, на ринку повинно залишатися ще 14 млн т зерна. Де воно? Адже сьогодні ніхто не торгує. Ось про це треба говорити і щось робити.
— Свого часу дуже активно обговорювалося питання щодо створення потужних інтегрованих агропромислових структур: від виробництва зерна до його переробки та реалізації готової продукції. Але тепер про це навіть не згадують. Можливо, обрали не той напрям?
— Напрям правильний. Так воно має бути, і в майбутньому так будемо розвиватися. Але поки що головне гальмо розвитку — відсутність закону про продаж землі. До того часу, поки на землі не буде господаря, а його сьогодні немає, годі й говорити про якийсь рух уперед. Сьогодні на землі панують “заїжджі”, які з року в рік сіють соняшник і зовсім не піклуються про землю, виснажують її, не дотримуються сівозміни.
Землі потрібен господар. Ми ж не говоримо, щоб землю продавали чужим, випадковим людям чи іноземцям. Але ж земля повинна бути з господарем. Селяни віддали свої земельні паї в оренду та й не хочуть знати, як ту землю використовують. Привезли два центнери пшениці за пай, і бувай здоровий... Багато землі покинуто, вона вже нікому не потрібна, позаростала бур’яном — це ж про щось говорить. Земля — дуже цінний чинник, і вона повинна бути віддана комусь у власніть або реалізована, продана за ринковими цінами. На сьогодні, я вважаю, це дуже важлива проблема, і підходити до питання, що землю скупить хтось із іноземців — не правильно.
Отже, на Вашу думку, аграрна реформа не досягла своєї мети?
Мабуть, реформа свою місію виконала. Щось зуміли зробити добре, а щось ні. Добре те, що люди оторимали у приватну власність земельні паї, хоча ще не всі мають на руках державні акти. Водночас, наприклад, методи розпаювання основних засобів виробництва були зовсім неправильні. Ферми та інші тваринницькі приміщення розібрали, порозтягували по цеглині. А прийде на землю господар і почне відроджувати тваринництво — що він матиме для цього? Йому потрібно буде будувати нові ферми. Тобто я хочу сказати: недоліки в тому, що реформа приблизила людей до землі, але водночас і завдала збитків у сфері основних засобів виробництва.
У цьому сезоні відчутно подорожчали міндобрива та паливно-мастильні матеріали. Уряд пропонує квотувати експорт міндобрив та встановити фіксовані ціни на паливо. Але ж собівартість зерна все одно збільшиться. Наскільки це може вплинути на конкурентоспроможність українського зерна на світовому ринку, якщо буде що експортувати в новому сезоні?
— На Україну це ніяк не впливає, адже ціни на світовому ринку постійно підвищуються, і це, мабуть, закономірний процес. Нафти стає все менше й менше, тому вона дорожчає. Разом із цим дорожчають і мінеральні добрива, і пестициди, й гербіциди, й високоякісне насіння, й сільськогосподарська техніка. Отже, собівартість продукції підвищується. Якщо, скажімо, в Німеччині чи Франції собівартість вирощування пшениці сягає 130–150 USD, то продавати її дешевше вони не хочуть. Але вони мають на гектарі в середньому 6 т зерна, і це в разі вкладання таких грошей себе виправдовує. А ми ж збираємо в середньому 2–3 т за собівартості приблизно 80–100 USD. І більше 3 т з цього гектара не можемо взяти, бо в землю треба вкладати гроші.
Щодо міндобрив, то тут ринок повинен регулювати всі процеси. Якщо ми затримаємо міндобрива на експорт, а наші господарства не мають грошей, щоб їх купити, то це негативно позначиться на роботі хімічних підприємств. Як не крути, — все впирається в кошти. Якщо навіть взяти банківські кредити, то за один рік земля не дасть того, чого ми хочемо. Потрібно 3–5 років максимально вкладати гроші в землю, щоб отримати позитивний результат. І зважте на те, що ризик надто великий: не буде врожаю, отже, нас чекатимуть збитки. Сьогодні все більше фірм, які працюють на землі, приходять до висновку, що їм не вигідно працювати, тому що вони мають збитки або працюють по нулях.
Проблема в іншому: ми не можемо реалізувати своє зерно, наприклад, в ЄС, бо вони себе заблокували імпортним митом на основні зернові культури. Сьогодні через українські порти можна експортувати 15 млн т зерна за рік, а якщо додати ще й залізничний транспорт, яким також можна вивозити товар, то загалом нам під силу реалізовувати на зовнішньому ринку 20 млн т зерна.
Минулий рік вийшов таким щедрим, що всі держави-виробники зібрали пристойні врожаї, тобто не нижче за попередні роки. І валовий збір зерна в світі приблизно на 68 млн т вищий за показник попереднього року. Але ж буває так, що Україна й Росія мають хліб, а в Європі недобір через посуху. Америка має зерно, а в Австралії — неврожай. Тому, скажімо, сьогодні африканські країни купують фуражне зерно (кукурудзу, пшеницю, ячмінь), і може так статися, що його будуть купувати й інші країни. Китай нещодавно вередував, а тепер планує закупити близько 32 млн т зерна. От і все. Хоча водночас Китай продає близько 18 млн т кукурудзи.
Тому все залежатиме від кон’юнктури світового ринку.
— Ваш прогноз щодо майбутнього врожаю зерна в Україні.
— Торік був непоганий урожай. За моїми підрахунками, ми зібрали близько 44 млн т зерна, тому будуть значні перехідні запаси. Озимі посіяли практично всі і вчасно. На сьогодні приблизно 30% посівів перебуває в доброму стані, близько 40% — у задовільному. Було велике засилля мишей, тому, думаю, близько 20% озимих культур вони під’їли. На деяких територіях через несприятливу погоду озимі можуть загинути, але сьогодні ще рано щось прогнозувати. Якщо надалі не буде ніяких кліматичних негараздів, то озимі культури добре перезимують. Насіння в господарствах, сподіваюсь, є у повному обсязі. Все залежитиме від того, якою буде весна. Я пам’ятаю один рік, коли до 8 березня 70% ярих уже посіяли, а потім випав сніг і пролежав два тижні, а морозів не було. І все, що посіяли до цього снігу, дало врожай на 6–7 центнерів вищий, ніж те, що сіяли опісля. Тому важливо, як господарства спрацюють навесні.
Але, за всіма даними та прикметами, є надія, що врожай буде не нижчим, аніж торік. Та й Україні потрібно орієнтуватися на врожаї у 60 млн т зерна й більше. Потенціал у нас дуже високий. Ось підрахуймо. У нас під зерновими 15 млн га. За врожайності на рівні європейських країн, наприклад, Франції та Німеччини, де за 10 років середня врожайність становить 6 т/га, ми можемо збирати близько 90 млн т зерна. І ми повинні це робити.
Ми можемо не тільки експортувати зерно, а й переробляти та споживати його більше в інших галузях: тваринницькій чи спиртовій. Україна, можливо, й була колись високорозвиненою тваринницькою державою, бо у нас такі великі випаси на Десні, Дністрі, Бузі... Колись і скотарство на наших теренах було основним напрямом виробництва. Та нині ми виробляємо м’яса на душу населення значно менше за науково обгрунтовані норми, і ціна на нього дуже висока. Потрібно нарощувати тваринництво, щоб можна було більше споживати зерна. І без цього Україна не обійдеться.



Розмову вів Олег Музиченко
Фото Юрія Альошина

Інтерв'ю
Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства України
Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Кутовий визначив органічний напрямок як один із головних у роботі Мінагрополітики на цей рік. "Це одне з питань, яке мене особисто хвилює і за яке
Турбота про навколишнє середовище, збереження біорізноманіття, покращення медоносної бази, підтримка держави. Оперування сучасними знаннями, організація промислових пасік та інвестиції в переробне обладнання. Таким, цілком імовірно, може... Подробнее

1
0