Спецможливості
Агробізнес

Лікнеп: документи, застосовувані в міжнародному платіжному обігу

05.06.2008
173
Лікнеп: документи, застосовувані в міжнародному платіжному обігу фото, ілюстрація
Платіжний документообіг

Лікнеп: документи, застосовувані в міжнародному платіжному обігу

Коносаменти поділяються на кілька видів:

Стислий коносамент. Однією з функцій коносамента є засвідчення договору перевезення. Умови судноплавної компанії зазвичай містяться на зворотному боці коносамента, однак на стислому коносаменті вони відсутні. А проте банки приймають такі коносаменти при оплаті з акредитиву.

Лінійний коносамент. Транспортування вантажу лінійним коносаментом має певні переваги. Трампові судна не дотримуються точного графіка руху, тоді як рух лінійних суден будується точно за графіком і за ними завжди закріплене місце біля причалу для розвантаження.

Наскрізний коносамент (змішані перевезення). Коли транспортування вантажу ділиться на кілька етапів (транспортування суходолом, морем і т.ін.), здійснюваних різними перевізниками, то для відправника вантажу найзручніше оформити наскрізний коносамент, а не оформляти окремі документи з кожним перевізником. Вартість фрахту включає всі транспортні витрати з транспортування вантажу до станції призначення. У наскрізному коносаменті чітко зазначається: для того щоб запобігти пред’явленню окремого документа на кожному етапі перевезення, транспортування вантажу здійснюватиметься за пред’явлення тільки одного з наскрізних коносаментів. Наскрізний коносамент виписується в тому разі, якщо треба доставити вантаж у порт призначення з перевантаженням його на інше судно. Транспортний документ на змішані перевезення має покривати не менш ніж два різні види транспорту, бути “чистим” (не містити позначок про дефектний стан товару або упаковки), мати позначку про відправку товару, прийнятого до перевезення, або про навантаження на борт із позначкою про дату навантаження, повинен також бути представлений повний комплект його оригіналів. Під цим документом ставить підпис перевізник, оператор змішаних перевезень або капітан судна. Якщо за них підписується агент, він повинен ідентифікувати себе і зазначити, від чийого імені він виступає. Вантажоодержувач і сповіщувана сторона мають відповідати умовам акредитиву, а опис товару — не суперечити таким умовам. Не повинно бути посилань на чартер-партію, і якщо документ виписується за наказом відвантажника, то він ставить на звороті документа індосамент.

Чартер-партія — договір, згідно з яким вантажі перевозяться трамповими суднами. Особа, яка зафрахтувала все судно, може використати вільне місце на ньому для перевезення додаткового вантажу. Відправники товару на цьому судні укладають договір перевезення не з власником судна, а з особою, яка його зафрахтувала. Цей договір перевезення відповідає умовам договору про фрахтування судна (чартер-партія), і на коносаментах, оформлюваних у таких випадках, стоятиме позначка “відповідає договору про фрахтування судна”. Як правило, банки через юридичну складність договору про фрахтування судна неохоче приймають такого роду коносаменти як забезпечення авансу або при видачі платежу з акредитиву. Коносамент на умовах чартер-партії повинен мати відповідну вказівку стосовно цього, що відрізняє його від звичайних контрактів на перевезення. У такому коносаменті може бути відсутнє найменування перевізника і може стояти підпис капітана судна (його названого агента) або судновласника (його названого агента). Що стосується решти вимог до коносамента на умовах чартер-партії, то вони відповідають вимогам, висунутим до морського коносамента.

Контейнерний коносамент. Контейнери являють собою великі ящики певного розміру, у які пакують товари для відправки. Параметри ящиків уніфіковані, і це значно полегшує їхнє зберігання і прискорює навантажувально-розвантажувальні роботи, що набагато скорочує видатки по цих операціях. Контейнеровози (судна, побудовані спеціально для перевезення контейнерів) не мають палуби, а мають спеціальні ячейки, у які один на один встановлюють контейнери.

У кожну ячейку можна встановити кілька контейнерів. Коносамент, що містить, скажімо, такий опис вантажу, як “вміст одного контейнера невідомий”, називається контейнерним коносаментом, і коли банкам пред’являють комплект документів, часом важко визначити, чи відповідають товари, про які йдеться в документах, тим, що їх представляє контейнерний коносамент.

Існує і ризик викидання контейнера за борт у разі аварії на судні, а також ризик витоку вмісту контейнера за борт у тому разі, якщо цей контейнер виявиться першим зверху в ячейці контейнеровозу. Банки приймають такі коносаменти при оплаті з акредитива. Банкові при видачі позики або при оплаті з акредитива важливо, щоб: - кожний коносамент, позначений як “оригінал”, був підписаний самим капітаном судна або іншою особою від його імені; було зазначено дату відправки судна.

Потрібно, щоб існувала можливість переслати документи до пункту призначення перш ніж туди прибуде судно. Якщо коносаменти приходять після прибуття судна, вони вважаються простроченими (такими, що втратили законну силу). При платежі з акредитива банки приймають транспортні документи, від дати видачі яких минув не більш ніж 21 день. Дирекція порту стягує встановлювану ними суму за простій судна в порту, яку слід сплатити, перш ніж узяти товар. Це відбувається через те, що якщо коносамент прострочений, як правило, існує ризик значного зростання демереджу до того моменту, коли імпортер зможе взяти товар з судна; - при продажі товару, наприклад, на умовах СIF, фрахт оплачував продавець; у цьому разі коносамент має містити позначку “фрахт оплачено”.

Коли банк видає позику під забезпечення транспортних документів, що їх має імпортер у разі, якщо контракт укладено на умовах FOB, банк дебетує рахунок цього імпортера на суму фрахту і потім сплачує її національному відділенню судноплавної компанії, яка ставить на коносаменті позначку “фрахт оплачено”. Судноплавні компанії мають право утримувати товар доти, доки товар не будет оплачено; - у разі потреби на коносаменті зазначаються найменування та адреса агента продавця в країні покупця, якого судноплавна компанія сповіщає про прибуття судна; - якщо на коносаменті спеціально не зазначається, що товари мають бути навантажені на палубі судна, їх розміщують у трюмах.

Коносамент із позначкою “на палубі” зазвичай не приймається банком через велику небезпеку викидання вантажу за борт у разі аварії на судні й можливості його витоку за борт. Більшість вантажів перевозять у трюмах. Проте деякі вантажі мають перевозитися на палубі (дуже небезпечні вантажі, великогабаритні вантажі, деякі види тварин); - однією з умов здійснення платежу з акредитива є надання банкові повного комплекту чистих бортових коносаментів із бланковим індосаментом, виписаних за наказом відправника товару. Якщо всі ці пункти відповідають вимогам банку і найменування товару і сторін збігаються, банк приймає ці документи в забезпечення. Перевіряються і правильність інших реквізитів, наявність підписів, дати, а також те, чи правильно коносаменти підписані, датовані, чи містять позначку “фрахт оплачено”.

Необхідно, щоб наші підприємства звертали увагу на те, що коносамент має свідчити про відвантаження на борт судна, назви та адреси мають бути правильно зазначені. Кількість примірників коносамента виписується і надається з урахуванням умов акредитива; сам коносамент повинен мати позначку “фрахт оплачено” або “фрахт оплачено попередньо”, якщо це передбачено умовами акредитива. Щодо коносамента, то до типових помилок, яких припускалися наші підприємства, належать випадки, коли (незважаючи на те, що це передбачено умовами акредитива) не представлено повний комплект коносаментів, або перевізником (його агентом) не завірено виправлення в ньому, або на коносаменті є додаткові застереження чи позначки, що прямо відмічають дефектний стан товару (його упаковки), що свідчить про те, що він не “чистий”; окрім того, незважаючи на умови акредитива, коносамент не індосований постачальником, або не засвідчує, що товар навантажено “на борт”, або ця позначка не підписана перевізником (його агентом), або не датована; не зроблено позначку “фрахт оплачено”, хоча це й передбачено при поставках на умовах CIF; у коносамент внесено інформацію, що відрізняється від умов акредитива; або коносамент виписано за наказом, а умовами акредитива передбачається пред’явлення іменного коносамента; коносамент (документи) надійшов у банк пізніше 21 дня від дати відвантаження чи іншого строку, зазначеного в умовах, або товар відвантажено пізніше дати, зазначеної в акредитиві.

Слід також звертати увагу на те, що якщо в акредитивних умовах відсутні дозволи, то не повинні прийматися документи, які засвідчують:

  • надання коносамента, який явно свідчить, що він виписаний на умовах “чартер-партія” та/або виданий експедитором;
  • відвантаження з порту або місця призначення іншого, ніж це зазначено в умовах;
  • відвантаження на палубі. Необоротна морська накладна не є товаророзпорядчим документом, який не підлягає негоціації, не може бути виписана за будь-чиїм наказом та індосована, що відрізняє її від морського коносамента.

Що стосується решти вимог до такої накладної, то вони відповідають вимогам, висунутим до морського коносамента. У міру розвитку світової торгівлі обсяг перевезень вантажів залізницею до портів для дальшого їх перевезення морем зростає. Залізнична накладна та її копії (дублікати) є транспортними документами при міжнародних залізничних перевезеннях. Використовується форма накладної, розроблена Конвенцією з міжнародних вантажних перевезень та Угодою про міжнародне вантажне сполучення.

Накладна є документальним оформленням договору перевезення між вантажовідправником і адміністрацією залізниці. Залізничну накладну виписує вантажовідправник або його експедитор на ім’я вантажоодержувача. Вона супроводжує, а дублікат залишається у вантажовідправника. На накладній ставляться печатка і дата станції відправлення. Контроль за вантажем здійснюється так само, як і при повітряних перевезеннях.

Автодорожна накладна — це товаророзпорядчий документ, що підтверджує наявніст договору про автодорожне перевезення вантажів, укладеного між перевізником і відправником. При міжнародних автодорожних перевезеннях цей документ має відповідати Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів. Річкова накладна — це товаророзпорядчий документ, що підтверджує прийняття вантажу до перевезення річкою, що його перевізник видає відправникові вантажу. Автодорожний та залізничний документи і документ на перевезення внутрішніми водами мають бути “чистими” і підписаними перевізником або його названим агентом. В останньому випадку зазначається, від чийого імені виступає агент. Вантажоодержувач і сповіщувана сторона мають відповідати умовам акредитива, а опис товару — не суперечити таким умовам. Не пізніш від останньої дати відвантаження, зазначеної в акредитиві, зазначається і дата виписки.

Авіавантажна накладна — документ, який підтверджує, що вантажовідправник і перевізник підписали договір про перевезення вантажів повітряним шляхом. Цю накладну заповнює у трьох примірниках вантажовідправник і вручає перевізникові разом із товарами (по одному примірнику для вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника). Авіавантажна накладна не є ані товаророзпорядчим, ані передаточним документом. Для того щоб контроль над товаром не втрачався з боку експортера або його банку, товар зазвичай направляють в розпорядження банку-кореспондента (за умови його згоди), який надалі оформляє потрібні документи. На зазначеній накладній має бути поставлена печатка авіакомпанії з датою відправки, причому накладна має бути підписана від імені авіакомпанії. Авіатранспортний документ має бути “чистим” і підписаним перевізником або його названим агентом, причому в останньому випадку зазначають, від чийого імені виступає агент. Вантажоодержувач і сповіщувана сторона мають відповідати умовам акредитива, а опис товару — не суперечити цим умовам. Позначка про фактичну дату відправки (якщо це передбачається умовами акредитива) має бути зроблена не пізніше від останньої дати відвантаження, зазначеної в акредитиві.

Страхові документи
У зовнішньоторговельних розрахунках важливу роль відіграють страхові документи, що регулюють відносини між страховиком і страхувальником. При цьому перший повинен відшкодувати збитки другому в зв’язку з нещасним випадком проти сплати страхової премії. До страхових документів належать: страховий поліс, страховий сертифікат, ковернот, рахунок страховика і страхове оголошення. Страховий поліс, що його страховик видає страхувальникові після виплати ним страхової премії, є документом, який оформляє договір страхування. У страховому полісі зазначаються всі ризики, проти яких здійснюється страхування. Право висувати вимоги страховику про відшкодування збитків може бути передане страхувальником, наприклад, іноземному покупцеві або банку, шляхом індосаменту на полісі. Ризики, проти яких може здійснюватися страхування, такі:

  • морські ризики — збитки або пошкодження, що виникають у результаті шторму, посадки судна на мілину, зіткнення тощо;
  • ризики випаровування частини вантажу (страхування від цих ризиків не поширюється на самозаймисті вантажі);
  • ризики викидання вантажу за борт часто для полегшення ваги судна за виникнення аварійної ситуації;
  • ризики, пов’язані з імовірністю насильницького захоплення вантажу (піратство).

Виплата відшкодування здійснюється тільки в тому разі, якщо в полісі чітко обумовлено можливу причину збитків. Страхування проти перелічених вище ризиків здійснюється практично завжди. Зазвичай здійснюється страхування проти таких ризиків (причому переважно за всіма ними виплачується додаткова премія): крадіжка і недопоставка товарів, забастовки, страйки, заворушення в країні, війни, приховані дефекти судна (його корпусу, двигунів), пошкодження вантажу через контакт з прісною водою, нафтою та іншим вантажем, т.зв. “берегові ризики”, тобто сходження з рейок, зіткнення, землетрус, повінь, перевертання, шторми, збитки, завдані в результаті поломки або убуття товару, поломки холодильного обладнання, властива товару вада, затримки. Ризиками, що покриваються страхуванням, є такі:

  •  “вільні від часткової аварії” — це означає, що страховик не платить за вимогами відшкодування випадкової, часткової втрати;
  •  “відповідальність за часткову аварію” — це означає, що страхувальник платить за випадково зазнані втрати;
  •  “франшиза” — являє собою встановлений відсоток втрат, менше якого виплата відшкодування не здійснюється;
  •  “усі ризики” — насправді покриваються не всі ризики, а тільки ризики п.3 та ризики, проти яких може здійснюватися страхування;
  •  “загальна аварія” — збитки, що їх включають у це поняття, можуть бути завдані у результаті умисних дій, до яких команда корабля вдається в аварійних ситуаціях в інтересах усіх тих сторін, що їх тією чи іншою мірою зачіпають наслідки цієї ситуації. Цими сторонами є: власник вантажу, власник судна або особа, яка отримує плату за фрахт. Останньою може бути власник судна.

Втрати в результаті загальної аварії розподіляються між сторонами пропорційно їхній участі в даному заході. Типовим прикладом загальної аварії може слугувати використання розбризкувачів або пари для гасіння пожежі на судні. В результаті вмістові судна та вантажу часто завдається шкода, і збитки діляться між сторонами пропорційно їхній участі. Всі генеральні поліси страхуються власником вантажу на випадок покриття частини втрат у результаті загальної аварії, якщо його товар не постраждав. Страховий сертифікат, що його видає брокер, не викликає особливої довіри з боку банку, так само як ковернот. Такий сертифікат видає не страховик або страхувальник, а третя сторона і, отже, якщо не було здійснено належного страхування, то відповідні дії в разі вчинення позову буде спрямовано не проти страховика, а проти брокера.

Сертифікат страхового товариства оформляється на бланках цього товариства за наявності відкритого або генерального поліса (договір між страхувальником і страховиком на тривалий термін). Відкритий і генеральний поліси розглядаються як рівнозначні документи. Щойно складено державний або відкритий поліс, страхувальник страхує всі партії на узгоджених умовах проти обумовлених ризиків. Перед відправкою партії товару страхувальник повідомляє страховикові ціну та іншу інформацію, що стосується цієї партії товару, з метою отримання страхового сертифіката, потрібного для забезпечення повного комплекту експортних документів. При цьому слід відзначити, що в низці західних країн страховий сертифікат не приймають як судовий доказ.

Таким чином, для того щоб звернутися до суду з позовом на страховика, необхідно, аби він сам видав страхувальникові генеральний поліс. Зазвичай страхові сертифікати, що їх видають провідні страхові компанії, банки розглядають як генеральний поліс, на відміну від сертифікатів інших фірм. Ковернот — документ, який видається агентом страхової компанії або маклером і посвідчує здійснене страхування на користь страхувальника. Ковернот видається в разі, якщо ще не подготовлений генеральний поліс. Він не є свідченням наявності договору страхування і не приймається банком для оплати з акредитива. Рахунок страховика — документ з вимогою оплати суми здійсненого страхування. Страхове оголошення застосовується тоді, коли страхувальник інформує страховика про окремі відвантаження товарів, що підпадають під договір страхування або генеральний поліс. Банк, розглядаючи страховий документ при платежі з акредитива або при кредитуванні ним клієнта, звертає особливу увагу на те:

  • який вид документа: поліс, сертифікат або ковернот — чи це той документ, що є необхідним у даному конкретному випадку;
  • чи є на ньому підпис страховика і, якщо це потрібно, підпис страхувальника;
  • чи є на страховому документі передатний напис на ім’я банку або імпортера, чи цей документ безпосередньо виписано на ім’я банку або покупця;
  • чи виражено суму, на яку здійснено страхування, у належній валюті;
  • чи є достатньою сума, на яку здійснено страхування (вона має бути завжди принаймні на суму рахунка-фактури);
  • чи відповідають ризики, проти яких здійснено страхування, вимогам банку;
  • коли й ким оплачується вимога про відшкодування збитків;
  • на який період здійснено страхуваня;
  • чи точно складено опис застрахованих товарів;
  • чи відповідають позначки, числа та інші деталі страхового документа числам, позначкам на інших відвантажувальних документах, поданих до банку;
  • як було навантажено товар: на палубу чи в контейнерах, чи покриває страхування ризики викидання товару за борт;
  • коли виписано страховий документ — до чи після виписування транспортних документів.

Відповідно до цих умов акредитива мають надаватися всі оригінали (оригінал та дублікат) страхового документа. Його підписують страхова компанія, страховик або їхні агенти, а сам вигляд такого документа має відповідати умовам акредитива. Якщо не зазначено інше, мінімальна сума страхового покриття становить 110% вартості CIF/CIP і, згідно з умовами акредитива, застрахована сторона повинна зробити відповідний індосамент. Відомості про товар мають бути аналогічні тому, що зазначається в інших документах. Дата на страховому документі має передувати даті відвантаження товару, або в ньому зазначається, що він набирає силу з дати відвантаження, і його слід виписувати за тією самою валютою, що й акредитив, коли інше не зазначено в останньому. Страхування має покривати тільки такі ризики, які передбачаються акредитивом. Окрім того, страховий поліс надається лише в ті терміни, які зазначено в акредитиві.

Найбільш поширені помилки, що їх припускаються підприємства стосовно страхування:

  • страховий поліс не включає ризиків, що зазначені в умовах акредитива;
  • страховий поліс виражено в іншій валюті, ніж акредитив; страхування здійснено не в повній сумі;
  • страховий поліс не індосований страхувальником і/або не підписаний страховиком чи датований пізніше за дату відвантаження на борт або відправки, якщо інше не зазначено в акредитиві;
  • мають місце виправлення чи не зазначено найменування судна; дано неправильний опис товару. 

Інші види документів

Під час укладення зовнішньоторговельних угод використовуються також інші документи, серед яких можна відзначити такі. Свідоцтво про походження товару — документ, що видається компетентним органом у країні експортера і посвідчує походження товару. Експортер також сам може посвідчити походження товару на тому самому бланку, на якому виписано рахунок-фактуру. Як правило, свідоцтво про походження видає торговельна палата. У цьому разі документ містить опис товару, підпис, печатку торговельної палати.

Свідоцтво про походження є обов’язковим при імпорті в разі, якщо з походженням товару, декларованого на митниці, пов’язане надання пільгового режиму. Документ, який посвідчує, що інші сторони контракту не занесені до т.зв. “чорних списків”. Якщо яка-небудь країна перебуває в стані війни з якими-небудь іншими країнами або має напружені відносини з ними, то в цьому разі експортер та імпортер надають документи, які свідчать про те, що:

а) джерелом походження товару не є якась із цих країн;

б) всі сторони, що беруть участь у контракті, як-от: виробник товару, банк, страхова і судноплавна компанії та ін. — не занесені до “чорного списку” як такі, що підтримують дружні відносини з даними країнами;

в) судно або літак не зайдуть у порти й не здійснять посадки в цих країнах, коли в цьому не буде крайньої потреби.

Свідоцтво про вагу.

Цей документ може видаватися як продавцем, так і якою-небудь третьою стороною. Він посвідчує, що вантаж товару відповідає вантажеві, зазначеному в інших документах. Пакувальний лист і відвантажувальна специфікація. Спецификація зазвичай доповнює рахунок і містить перелік усіх видів і сортів товару, що входять у дану партію, із зазначенням кожного місця, кількості і роду товарів. У ній зазначено ціну товару. 

Пакувальний лист — документ, у якому відображаються всі види й сорти товару, наявного в кожному товарному місці (наприклад, у контейнері, ящику, коробці), тобто він дає інформацію про кількість кожного сорту (число одиниць в упаковці) і номер упаковки (місця). Зазвичай його використовують тоді, коли одна упаковка містить різні за асортиментом товари. Цей лист може застосовуватись і як доповнення до рахунка-фактури. Це трапляється в разі відправлення великої кількості найменувань товарів, незбігу кількості, ваги або вмісту кожного індивідуального місця. Фактично вміст пакувального листа і рахунка-фактури є однаковим; відмінність полягає в тому, що в пакувальному листі відсутні ціни.

Відвантажувальна специфікація та пакувальний лист часто потрібні митним властям для здійснення перевірки якогось пакувального місця. Сертифікат про проведені виробником товару випробування. Це підписана виробником товару декларація, у якій сказано, що він здійснив огляд товару і встановив, що товар відповідає умовам контракту.

Сертифікат (протокол) випробувань. Цей документ містить результати огляду (випробувань) товару, проведеного в присутності т.зв. незалежного спостерігача.

Сертифікат про проведений хімічний аналіз товару. У цьому документі зазначаються складові хімікатів, медикаментів та інших товарів і пропорції, у яких вони містяться в них, визначені в результаті проведеного незалежною стороною хімічного аналізу. Ветеринарні, санітарні, фітосанітарні та карантинні свідоцтва видаються компетентними органами в країні експортера і посвідчують, що товар, який поставляється за кордон (жива худоба, продукція тваринництва, сіно, солома), та пакувальний матеріал (вовна, продукти рослинництва тощо) перебувають у здоровому стані.

Щоб захистити себе від постачання йому неякісного товару, імпортер може вимагати здійснення перевірки товару третьою, незалежною, стороною. Це особливо важливо для покупця, оскільки банк має справу тільки з документами, а не з самими товарами. Що ж до інших документів, то це штурманська розписка, яка посвідчує прийняття товару до перевезення і не є товаросупровідним документом. Її видають вантажовідправникові поки не готовий коносамент або при постачанні товару на умовах FOB.

Після підготовки коносамента штурманська розписка одразу ж обмінюється на нього в приміщенні судноплавної компанії. Крім того, є й такий документ, як дозвіл на огляд товару і взяття його проб. Інколи (на ім’я банку) на складах зберігаються до їхнього продажу партії товарів, отримані від іноземних продавців. Це відбувається тому, що досить часто покупцеві потрібно провести огляд товару й інколи взяти проби перед його закупівлею, а для цього слід мати складські приміщення. У тому разі, якщо іноземний продавець дозволяє провести огляд товару і взяти проби, банк видає потенційному покупцеві дозвіл на це.

Наступний документ “делівері-ордер” — розпорядження про видачу товару зі складу пред’явникові документа або зазначеній особі. Банк видає таке розпорядження, якщо товари, що зберігаються на складі від його імені, мають бути поставлені покупцеві або продовжити транспортування.

Рахунок за прийняття товару — це документ, що його зазвичай видає власник складу, який має засоби для доставки товару на склад від порту. Він містить опис перевезених ящиків, позначки, поставлені на них, та інші дані, а також зазнані видатки з доставки товару на склад від порту.

Що ж до складської розписки експедитора, то її власникові вантажу видає складське підприємство як розписку за вантажі, прийняті на зберігання на певний термін за встановлену плату. З передачею цього документа не переходить право на товар.

Трастова розписка — це розписка в отриманні майна в довірче управління у свого клієнта, якому було видано позику. Цей клієнт (з відмінною репутацією) може взяти на себе такі зобов’язання:

  • прийняти документи й організувати зберігання товару на складі від імені банку;
  • прийняти товари для переробки і потім повернути їх на склад для зберігання від імені банку;
  • прийняти зі складу товари з метою їхнього продажу для отримання виручки від реалізації без відрахувань від неї банкові протягом короткого встановленого періоду часу.

Якщо клієнт не виконує своїх зобов’язань, то банк втрачає на цьому через відсутність будь-якої гарантії. Банк вимагає розписку в отриманні майна в довірче користування, прагнучи застрахувати себе на випадок ліквідації чи банкрутства клієнта. Важливе місце у зовнішньоторговельних операціях посідають митні документи.

Перехід товарів через митний кордон оформляється такими митними документами, як митна декларація, експортно-імпортні та валютні ліцензії, свідоцтво про походження товару, консульська фактура та ін. Вантажна митна декларація — ВМД — (комплект із чотирьох зброшурованих аркушів) має низку функцій: декларування (повідомлення про товар і про зовнішньоторговельну операцію), законність угоди, підтвердження органами митного контролю законності ввезення та вивезення товару, обліково-статистичний документ.

У цій декларації зазначаються номер вантажного документа, тарифне найменування товару, ціна та загальна сума партії товару, а також наводиться список документів (рахунок, сертифікат якості та ін.), що додаються до неї. Митна декларація подається на митницю в межах 1–14 днів після прибуття товару на митницю. У низці країн інколи подають тимчасову декларацію, яку згодом замінюють звичайною.

Тісно пов’язана з ВМД декларація митної вартості (ДМВ), яку заповнюють на всі імпортовані (у даному випадку — до Росії) товари за деяким винятком (якщо вартість товару не перевищує 5000 доларів у межах одного контракту, якщо товари не обкладаються митами і податками та ін.).

Що ж до експортно-імпортних ліцензій, то їх видають спеціальні органи, якщо в країні діє контроль за відповідними товарами, наприклад — дозвіл на вивезення конкретного товару впродовж певного часу або ввезення обмеженої/необмеженої кількості конкретного товару протягом зазначеного терміну на певних умовах. Згідно з декларацією експортного та декларацією імпортного валютного контролю, валютно-фінансові органи контролюють переказ у країну або з країни інвалюти за експортно-імпортними угодами з урахуванням чинного валютного законодавства. Валютну ліцензію, що дозволяє імпортерові переказати за кордон на сплату за куплений ним товар певну суму в інвалюті, видають йому відповідні валютно-фінансові органи. Паспорт угоди (експорт, імпорт) містить основну інформацію для здійснення контролю і необхідний під час митного оформлення. У зовнішньоторговельній практиці використовують й інші види документів.

Використано матеріали з книги Е. А. Баринова “Валютно-кредитные отношения во внешней торговле”, 1998. “АгроСфера”

“АгроСфера”, №26, 2002, компанія „ПроАгро” Київ Україна, тел. (+38 044) 201-04-62/61

info@proagro.com.ua,
www.proagro.com.ua

Інтерв'ю
Міжнародна фінансова корпорація (International Finance Corporation, англ. IFC) - міжнародний фінансовий інститут, що входить у структуру Світового банку. Штаб-квартира організації знаходиться у
Клінт Мартін
11 липня 2016 року Україна і Канада підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі. Це найбільша угода такого плану після ЗВТ з Євросоюзом. 

1
0