Козлятник східний, сорт Кавказький бранець

За два-три укоси протягом року за 10–25 років він дає високі врожаї зеленої маси й насіння. Його можна назвати енергозберігаючим, бо витрачають кошти на основний передпосівний обробіток грунту, купівлю насіння й сівбу один раз за всі роки використання. Собівартість кормової одиниці зеленої маси у цього багаторічника в 3–4 рази нижча, ніж однорічних та багатьох багаторічних. Він також вологозберігаючий і грунтозахистний. Міцна коренева система перешкоджає змиванню грунту на схилах, а стерня — видуванню його під час пилових бур, вона також сприяє затриманню снігу та накопиченню вологи в зимово-весняний період.

Його висока врожайність поєднується з повноцінністю зеленої маси. Білок цієї культури містить повний набір незамінних амінокислот, у тому числі й лімітуючих. У корені достатньо вітамінів і мікроелементів. Забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном відповідає зоотехнічним нормам і рекомендаціям для згодовування тваринам. Універсальність цієї культури в тому, що її можна використовувати в зеленому й силосному конвеєрі, для приготування трав’яного борошна й білкових концентратів, згодовувати отаву до настання морозів. Екологічна пластичність цієї культури дає змогу вирощувати її як у степовій зоні, так і на Поліссі України.

Даючи латинську назву цій рослині “галега”, вчені мали на увазі її благотворний вплив на тварин. У перекладі з грецької “гала” означає молоко, “агенин” — діяти, тобто можно перекласти як “молокогон”. За кормовою цінністю й виходом корму з гектара ця рослина не поступається традиційним культурам, а за довговічністю вирощування на одному місці значно випереджає їх.

У книжці “Кормові ресурси флори України”, автори Ю. Утеуш, М. Лобас, наведено дані, які порівнюють козлятник східний із люцерною синьогібридною (таблиця 2).

Порівнюючи біологічну цінність білка надземної маси козлятнику східного і люцерни посівної у фазі цвітіння з еталоном ФАО (для кормових культур), встановлено що за вмістом білка козлятник значно перевищує люцерну й еталон ФАО.

Важлива роль козлятнику східного в охороні навколошнього середовища. Азотфіксація бульбочковими бактеріями з повітря дає можливість знизити норму мінерального азоту, що екологічно вигідно, оскільки тонна білка, фіксованого бактеріями, наполовину дешевша за таку саму кількість білка, засвоєного рослинами з азоту мінеральних добрив. Крім того, азот, який накопичується біологічним шляхом, абсолютно не шкідливий, тоді як азот грунту в якості нітратів, накопичуючись у надлишковій кількості в рослинах, які використовують на корм тваринам, провокує в них розлади органів травлення, знижує продуктивність і якість одержуваної продукції.

Козлятник східний вирощують поза сівозміною, використовуючи одну й ту саму площу впродовж багатьох років. У фермерському господарстві “Гоншан” Миронівського району, с. Шандра, фермер Олександр Гонтар вирощує козлятник на одному місті вже 20 років! Ця плантація була закладена 1988 року спільно із старшим науковим співробітником Центрального ботанічного саду ім. Гришка Олексієм Абрамовим під керівництвом доктора сільськогосподарських наук, відомого академіка Ю. Утеуша (на превеликий жаль, уже покійного). О. Гонтар разом із О. Абрамовим у 2000 та 2001 роках за запрошенням Міністерства аграрної політики Китаю, відвідали Піднебесну. Там вони вивчали у місцевих фермерів технології вирощування козлятнику східного, а також сильфії пронизанолистої. До речі, про цю поїздку йдеться в статті “Пропозиції” за 2003 рік, № 7. Китайці швидко зрозуміли всі переваги козлятнику над іншими культурами і вже кілька років вирощують його на своїй землі. О. Гонтар, випробовуючи сорт Кавказький бранець, який було виведено в Ботанічному саду ім. Гришка, першим з’ясував, що у козлятнику сорту Кавказький бранець під час збирання сіна не опадає листя, на відміну від люцерни й конюшини. А саме у листочках міститься найбільша кількість поживних речовин.

Підготовка насіння до висівання й сівба

Основна причина невдач у вирощуванні козлятнику східного — переважно порушення вимог агротехніки. Так, сіють його дуже пізно — після всіх культур, удвічі-втричі меншими нормами висіву, нескарифікованим насінням, без належного захисту від бур’янів, хвороб і шкідників, без інокуляції насіння специфічним штамом бактерій або на кислих грунтах.

Важливими агротехнічними прийомами є інокуляція і скарифікація насіння. Скарифікують насіння на скарифікаторах СКС-1, СКС-2 та інших модифікаціях. Можна використовувати просорушки, конюшинотерки або двічі-тричі пропускати через барабан зернового комбайна. Ми в своєму господарстві використовуємо звичайний електробетонозмішувач, на лопасті якого попередньо дротом прикріплюємо наждачний папір. Засипаємо два відра насіння й умикаємо пристрій на 10 хвилин. Після скарифікації проводять інокуляцію насіння. Робити це треба специфічними бактеріями, оскільки раси бактерій інших бобових (люцерни, конюшини, люпину, сої) на корінні козлятнику не розвиваються. Насіння козлятнику перед сівбою обробляють бактеріальним препаратом ризоторфін. Якщо його немає, насіння змішують із грунтом, де козлятник вирощували раніше і де утворилися бульбочкові бактерії. Інокуляцію проводять перед висіванням у затінку. Завдяки цьому заходові, як показали досліди, продуктивність посівів підвищується на 32–59 %.

Оптимальний спосіб сівби на зелену масу й насіння — широкорядний з міжряддям 45 см. Звичайний рядковий висів не рекомендовано. У разі вирощування на насіння допустимі міжряддя 70 см.

За ширини міжрядь 45 см доцільно висівати 30 кг/га, що становить 4,5–5 млн насінин на 1 га.

На насінних ділянках із шириною міжрядь 70 см досить 20 кг, що відповідає 3–3,5 млн/га.

Глибина загортання — 15–20 мм. Сходи скарифікованого посівного матеріалу з’являються через 8–10 днів.

Використання на корм

Одна з основних переваг козлятнику східного над традиційними культурами — високий темп росту й розвитку, що забезпечує збиральну стиглість зеленої маси на 20 діб раніше, ніж люцерни й конюшини.

У районах Полісся й Лісостепу України його використовують у фазі бутонізації з 5 до 15 травня, а другий і третій укіс — у середині листопада. На зелену масу, сіно, сінаж та силос козлятник збирають на початку цвітіння, коли стебла не здерев’яніли, а вихід протеїну досягає максимального рівня. Рослини зрізують на висоті 10–12 см. Врожай другого укосу (отави) досягає кормової стиглості через 2–2,5 місяця. За сприятливих умов можна мати третій укіс. Стабільні високі врожаї козлятнику починаються з третього року життя. Вони залежать від умов вирощування й змінюються за два-три укоси від 30–35 до 60–70 т надземної маси, або 10–17 т сіна з 1 га посіву.

Крім того, козлятник східний — добрий медодай. Починає цвісти разом із білою акацією (приблизно 15–18 травня), квітує протягом місяця. Бджоли дуже охоче відвідують його, збираючи за цей час близько 150–200 кг меду з га. На відміну від люцерни, в козлятнику немає триплінгу, й хоботок бджоли не прищемлюється, завдяки цьому опилення відбувається легше, що сприяє вищому врожаю насіння — 400–500 кг/га, а подеколи — 800–1000 кг/га. Для багаторічного збереження травостоїв потрібно один раз на 3–4 роки залишити поле для достигання насіння, тобто для досягнення повного біологічного циклу й відновлення фізічних функцій рослин, що запобігає виснаженню й зрідженню плантацій. Схожість насіння зберігається до 7–8 років.

Л. Єрмакова,

канд. с.-г. наук, доцент кафедри рослинництва та кормовиробництва НАУ,

С. Федоренко,

голова ФГ “Агробджолопром”, голова департаменту сільського господарства ВГО “Братство бджолярів України”.

О. Гонтар,

голова ФГ “Гоншан”,

С. Уласик,

голова ВГО “Братство бджолярів України”