Спецможливості
Статті

Кормам зимового періоду — літню якість

05.06.2008
109
Кормам зимового періоду — літню якість фото, ілюстрація
Кормам зимового періоду — літню якість

У надзвичайно складних умовах вегетаційного періоду для більшості кормових культур, долаючи усі негаразди, господарства, що дотримувалися рекомендованих технологій, отримали добрі врожаї. Але турботи їх не зменшуються. Постає наступна проблема: як зберегти кількість, якість і поживність врожаю з тим, щоб корми стійлового періоду якнайменше відрізнялись від літніх зелених. Аналіз результатів хімічного складу різних видів кормів свідчить про те, що якість їх залишається у багатьох господарствах незадовільною. Причини потрібно шукати у самому технологічному процесі. Так, важливе місце в інтенсифікації кормовиробництва займає заготівля високопоживного силосу в достатній кількості. За застосування традиційних технологій у приготуванні силосу втрати поживних речовин у процесі ферментації досягають 15–45 %. Згодовування неякісного силосу негативно впливає на здоров’я тварин та призводить до додаткових втрат 10–15 % готового корму у вигляді нез’їдених решток, зростає вміст масляної кислоти.

Заготівля силосу залежить від низки факторів, правильне керування якими є гарантом його якості.
Силосування — це складний біохімічний процес перетворення свіжої рослинної сировини на консервовану на основі молочно-кислого бродіння.

В умовах України є можливість одержувати силос доброї якості та високої поживності для молочних корів із суміші зеленої маси кукурудзи та люцерни у співвідношенні 1:1 з обов’язковим дотриманням фази збирання: кукурудзи — на початку воскової стиглості зерна (пізня тістоподібна стадія, або стадія “м’якого” сиру), люцерни — у період накопичення високого вмісту протеїну (фаза початку цвітіння).

За правильного добору сировини, використання сучасної високопродуктивної техніки, дотримання вимог технології заготівлі та зберігання створюються всі передумови для одержання високоякісного корму.

В Інституті кормів УААН розроблено технологію виробництва силосу з підв’яленої маси суміші вики ярої, вівса та гірчиці білої. За такої технології роль гірчиці білої розширюється, тому що вона використовується не тільки як підтримуюча високобілкова культура, а й слугує біологічним консервантом.

Щорічно під час заготівлі сіна втрачається 40 % поживності трав, у т. ч. майже половина білка. Скорочення цих втрат вдвічі сприяло б не тільки значному зміцненню кормової бази для тваринництва, але й майже на третину знизило б собівартість кормів у розрахунку на 1 кормову одиницю. Усунення цих втрат поживності кормів — значний резерв зміцнення кормової бази.

За даними болгарського вченого П. Іванова, причини втрат поживних речовин під час заготівлі різних кормів полягають у такому:

  • під час заготівлі сіна — найбільше поживних речовин втрачається у полі;
  • під час виробництва консервованих кормів — під час заповнення сховищ.

Найкраще збереження поживності сировини забезпечує сінаж. Якщо при згодовуванні зеленої трави вихід продукції прийняти за 100%, то при переробці її у сінаж він становить 78%, силос — 67, сіно штучного сушіння — 54, сіно природного сушіння в полі — 26%.

Низкою наукових установ виявлені основні чинники втрати поживних речовин при заготівлі кормів. Доведено, що із загальної кількості поживних речовин урожаю зеленої маси щорічно втрачається:

  • через недотримання оптимальних строків збирання — 43%;
  • порушення технологій заготівлі — 24;
  • неправильне зберігання — 33% валового запасу поживних речовин.

Як наслідок — вихід кормових одиниць з урожаю низький і становив щодо сіна — 50,3%, силосу – 62, сінажу – 74 %.

Як бачимо, проблема якості грубих і соковитих кормів — дуже гостра. Близько 25 % кормів є некласними, не відповідають вимогам стандартів. Так, поживність 1 кг сухої речовини силосу становить 0,15–0,20 к. о. замість 0,22–0,30; сінажу — 0,26–0,32, замість 0,40–0,45; трав’яного борошна — 0,5–0,7, замість 0,7–0,9. У результаті низької якості кормів у господарствах спостерігається значна перевитрата їх на виробництво одиниці тваринницької продукції. Отже, слід спрямувати зусилля на пошук ефективних заходів щодо зниження втрат вирощеного врожаю кормових культур та підвищення їх якості. Виходом із цієї ситуації є широке впровадження прогресивних технологій вирощування і, особливо, заготівлі кормів.

Під час заготівлі будь-якого виду корму якість його значною мірою визначається дотриманням оптимальних строків збирання культур.

Так, за збирання багаторічних трав в оптимальні строки одержують корм з поживністю 1 кг сухої речовини 0,90–0,95 к. о. за вмісту 120–150 г перетравного протеїну. При цьому загальний збір поживних речовин з одиниці площі зростає в 1,5 рази і більше. Окрім того, раннє збирання травостою забезпечує одержання ще 1–2 повноцінних укосів трав, тобто з’являється можливість багатоукісного їх використання. Завдяки багатоукісному використанню травостою у ранні строки скошування, загальний збір кормових одиниць зростає на 50, перетравного протеїну на 80% (порівняно із збиранням у фазі цвітіння).

Основним тваринним кормом в нашій країні взимку є силос. Встановлено, що навіть за правильної ферментації молочно-кислі бактерії споживають прості вуглеводи, вільні амінокислоти і крохмаль. У результаті вміст обмінної енергії в 1 кг сухої речовини знижується на 0,9–1,0 МДж. При чому протеїн втрачається навіть за дотримання усіх правил силосування. Частка загального азоту зменшується від 80 до 50 %. Утворюються аміак і масляна кислота. Вихід — у застосуванні різних видів консервантів. Науковцями доведено, що зменшенню втрат поживних речовин та поліпшенню якості корму сприяють хімічне, біологічне та фітоконсервування при заготівлі силосу.

Встановлено, що на кожен 1 млн т силосу при застосуванні консервантів знижуються втрати протеїну в ньому від 5,6 до 19,8 т. Додатковий вихід обмінної енергії на 1 млн т силосу з консервантами становить 60–160 млн МДж, що прирівнюється до збору енергії з площі 1,03 – 2,76 тис. га багаторічних трав.

За заготівлі силосу із застосуванням консервантів слід звернути увагу на спосіб їх внесення. Їх краще вносити не пошарово — насосами, а дозаторами при збиранні та подрібненні маси, що забезпечує рівномірність внесення до 95% та зниження втрат від 47 до 24 %.

Поліпшенню якості силосу сприяє карбонізація: насичення його маси диоксидом вуглецю (на 1 тис. т соковитого корму 0,19–1,1 т). Для проведення цієї технологічної операції масу, що силосується, укладають в траншеї, ущільнюють, потім насичують диоксидом вуглецю з одночасним витісненням повітря та охолодженням.

Останніми роками впроваджується фітонцидний спосіб консервування люцерни разом із ріпаком, гірчицею білою, редькою олійною. При цьому тиоглікозиди відіграють роль консервантів. За цією технологією збирати та подрібнювати масу починають у фазу утворення стручків капустяного компонента, дотримуючись співвідношення між люцерною та гірчицею білою, як 3 : 1. Такий силос містить в 1 кг сухої речовини 0,88 к. о., 29,4% сухої речовини, 50,3 мг каротину. Вміст молочної кислоти становить 66%, оцтової — 34.

Отже, одержанню силосу високої якості сприяють

  • своєчасне збирання;
  • застосування консервантів;
  • внесення безводного аміаку;
  • карбонізація силосу та сінажу.

З давніх-давен добрий господар після появи телятка взимку ніс корові “тепле пійлечко” та оберемок духм’яного лучного сіна. Щоб дотриматися цієї народної традиції необхідно на рік на корову готувати 2 т сіна. Ми ж готуємо поки що лише 0,4 т, та й якість його залишає бажати кращого.

Отже, одним з головних видів грубого корму в стійловий період є сіно. На частку якісного сіна в раціоні кормів припадає 25% к. о. та 30% протеїну. Щоб отримати найякісніше сіно, господареві під час збирання трав особливу увагу потрібно надавати:

  • правильному визначенню строку скошування трав (злакові слід косити у фазі початок колосіння — колосіння; бобові — бутонізація — початок цвітіння, різнотрав’я — масове цвітіння). Особливе значення має якісне, своєчасне збирання сіна у першому укосі, тому що від цього залежать урожай отави (другий та третій укоси) і продуктивне довголіття сіножатей;
  • дотриманню оптимальної висоти зрізання трав, що впливає на валовий вихід сіна в сумі за всі укоси, його якість та наступну урожайність травостою. На сіножатях із сіяними однорічними і багаторічними травами рекомендується зрізати рослини на висоті 5–6 см, трави першого року використання краще скошувати вище: на висоті 8–9 см, отаву останнього укосу — на висоті 6–7 см, природні степові сіножаті — 4–5 см;
  • науковому обгрунтуванню та правильному вибору технології заготівлі сіна стосовно умов господарства;
  • добору комплекту сільськогосподарських машин та механізмів для якісного і своєчасного проведення усіх технологічних операцій згідно з обраною технологією.

Якість сіна та його збалансованість за поживними речовинами залежать від тривалості перебування скошеної трави у полі, тобто від швидкості сушіння. Для прискорення сушіння трави у полі застосовують ворушіння маси у покосах. Особливе значення ця технологічна операція має на високоврожайних травостоях, коли шар скошеної маси становить 25 см і більше, та у вологу погоду. Перше ворушіння слід провести відразу за скошуванням, наступні — через кожні 2–3 години. Під час виконання цієї операції потрібно ретельно стежити за вологістю маси і проводити ворушіння лише за її показника 40–45%, що запобігатиме втраті найбільш цінних частин рослини — суцвіть та листків.

Для прискорення процесу сушіння використовують і плющення трав, яке проводять одночасно із скошуванням за допомогою косарки-плющилки. Плющена маса рівномірніше й швидше висихає, з неї інтенсивніше випаровується волога, що зменшує втрати каротину на 15–20 %.
Цю операцію потрібно проводити вранці або пізно ввечері, коли маса злегка зволожиться (до 30–35 %).

Більшість високорозвинених країн Європи та США застосовують технологію приготування пресованого сіна, яка має низку переваг:

  • скорочується кількість операцій, що сприяє енерго- та ресурсозбереженню;
  • зменшується тривалість перебування маси у полі;
  • знижуються втрати листків, суцвіть, поживних речовин і каротину;
  • скорочуються механічні втрати під час транспортування та розвантаження на 10–15%;
  • знижуються собівартість корму та затрати праці на збиранні і транспортуванні в 1,0–1,5 раза;
  • потреба у сховищах зменшується у 2,0–2,5 раза;
  • полегшуються процеси обліку та нормування сіна при згодовуванні;
  • поліпшуються санітарні умови праці тваринників на фермі.

Потрібно пам’ятати, що найдоцільніше проводити пресування маси із валків за вологості її 25–27% до щільності 130–150 кг/м3.

Дуже важливо правильно обрати час доби для проведення пресування. Краще його проводити увечері або вранці, коли трава волога. При цьому потрібно ретельно слідкувати за вологістю маси. За вологості не вищі за 20% тюки одночасно завантажують у тракторний причіп, що йде за прес-підбирачем. У хорошу погоду тюки з вологістю понад 20% можна досушувати у полі протягом 1–2 днів.

Отже, одержання якісного сіна, зниження втрат поживних речовин і підвищення його рентабельності залежать від технології заготівлі, погодних умов, способу та інтенсивності сушіння скошеної маси і тривалості перебування її в полі.

Для прискорення сушіння можна рекомендувати:

  • плющення стебел бобових трав, яке проводиться одночасно з їх скошуванням косарками-плющилками;
  • механічний обробіток трав під час скошування: ворушіння, розрихлення та обертання валків;
  • укладання скошеної маси у нещільні, добре провітрювані валки з великою випаровуючою поверхнею.

Заслуговує на увагу досвід деяких країн Західної Європи, які нині застосовують спосіб здирання кутикули стебла, що сприяє збереженню пружності (тоді як за плющення це втрачається), добрій циркуляції повітря у валках, прискоренню вологовтрати, запобіганню втратам поживних речовин через витікання соку із скошених рослин. За таких умов волога виділяється через стінки клітин шляхом дифузії.

Вчені різних країн постійно працюють над розробкою заходів щодо зменшення втрат поживних речовин при заготівлі різних видів кормів. Так, у Великій Британії вперше була створена косарка-кондиціонер (нині використовується у господарстві АТЗТ “Агро-Союз”), при застосуванні якої зовнішня оболонка трав руйнується V-подібними металевими пластинами. При цьому маса викладається нещільним шаром, що сприяє прискоренню сушіння. Інколи у бобових спостерігається часткове розривання листків, тому металеві пластини останнім часом замінені на поліетиленові щітки або барабани.

Ефективним заходом, що сприяє прискоренню сушіння сіна із люцерни і інших бобових трав, є обприскування у період скошування дешевими та нешкідливими хімічними речовинами: слабким розчином вуглекислого калію.

Як було зазначено вище, підвищенню якості сіна сприяє пресування — ефективна та високопродуктивна технологія, за якою у США готують 80–90%, Великобританії — 100, у Німеччині та Франції — понад 50 %.

Значному зменшенню втрат сприяє і впровадження хімічного консервування сіна. За хімічного консервування пригнічується ріст мікроорганізмів, обмежується зігрівання до 38°С та зменшуються втрати поживних речовин, що запобігає псуванню корму під час зберігання.

Така технологія передбачає :

  • скорочення строків збирання ;
  • зменшення їх залежності від погоди;
  • збирання сіна підвищеної вологості (25–30%);
  • збереження його якості без підсушування активним вентилюванням.

Для сіна найбільш ефективним консервантом є пропіонова кислота. Проте її використання в Україні і інших країнах обмежується високою вартістю та технологічними складнощами під час роботи з нею. Важко також досягти рівномірного ефективного внесення консерванту у великі тюки та рулони.

Тому в Україні, як і в Данії, Німеччині та США, з успіхом в якості консерванту застосовується безводний аміак — консервант більш сильної консервуючої дії, ніж пропіонова кислота, оскільки він має сильні фунгіцидні властивості та підвищену дифузію, а тому ефективний для консервування вологого сіна, укладеного на зберігання під поліетиленовою плівкою. Потрапляючи у вологе середовище, аміак вступає в реакцію з водою, конденсується і запобігає зігріванню корму та утворенню плісняви. Рекомендується застосовувати його в дозі 3 % від маси корму. Важливим є і те, що використання безводного аміаку сприяє підвищенню вмісту сирого протеїну та перетравності клітковини.

У попередні роки господарства широко проводили сушіння зелених кормів на високотемпературних сушильних агрегатах з метою виробництва трав’яного борошна, брикетів, гранул і подрібненого сіна, яке виробничники ще називають “трав’яна різка”. Проте ця технологія характеризується значними витратами палива: до 200 кг на тонну сухого корму. Заготувати корми такої ж якості з меншими енерговитратами дає змогу механічне віджимання соку перед сушінням, що сприяє зменшенню витрати палива на виготовлення корму на 40 %.

За цією технологією можна також, приготувати сінаж без пров’ялювання трави у полі. Із видаленого із рослин соку виготовляють протеїновий зелений концентрат (ПЗК). Така безвідходна технологія дає змогу збільшити збір білка з 1 га в 1,1 раза, а вихід його з одиниці площі — у 2,8 раза. З однієї тонни зеленої маси отримують 400–450 кг зеленого соку з виходом 1,5–10 кг ПЗК із злакових рослин і 25–30 кг із багаторічних бобових трав.

Така технологія приготування кормів з попереднім віджиманням соку передбачає скошування бобових трав у фазі бутонізація — початок цвітіння з одночасним подрібненням та транспортуванням до цеху. Зелену масу далі дозують та розділяють на жом і сік. Жом висушують та готують трав’яне борошно або закладають на сінаж. Сік очищують від домішок, коагулюють гарячою водою та відстоюють. Після цього видаляють частину коричневого соку. Суспензію, що залишилася, розділяють на концентрат вологістю 50–60 % та коричневий сік. Вологий концентрат гранулюють у гранули діаметром 2–5 мм і досушують шляхом вентилювання на сушарці. Готовий гранульований концентрат упаковується у мішки або вивантажується насипом у транспортний засіб.

Одержаний протеїновий концентрат має високу поживність: у сухій речовині його міститься 40–60% перетравного протеїну, 3,5–4,0 сирого жиру, 20–30 БЕР, 1–6 % сирої клітковини та 300–600 мг/кг каротину. Поживність 1 кг гранульованого концентрату прирівнюється до 1,1 кормової одиниці.

Дотримання вказаних рекомендацій сприятиме раціональному використанню вирощеного врожаю, ефективним заготівлі та збереженню корму.

Якщо аграрії будь-якого господарства використають лише деякі із перерахованих заходів щодо зменшення втрат поживності вирощеного врожаю при переробці його на консервовані і грубі корми та врахують фінансове та ресурсно–технічне забезпечення, то отримають дешеву, рентабельну, екологічно чисту тваринницьку продукцію. Адже відомо, що “молоко у корови — на язиці”.

Л. Єрмакова,
доцент, завкафедрою кормовиробництва та луківництва,
Р. Івановська,
канд. с.-г. наук, доцент,
Національний аграрний університет

Інтерв'ю
У розвинених країнах агрострахування вже давно застосовується як ефективний інструмент розвитку агробізнесу, в Україні страхування ризиків сільського господарства все ще знаходиться на стадії розвитку
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча

1
0