Спецможливості
Технології

Концентрація і розміщення культур у сівозмінах

11.12.2017
1740
Концентрація і розміщення культур у сівозмінах  фото, ілюстрація
Багаторічними дослідженнями визначено зональні особливості складу і співвідношення культур у сівозмінах, опрацьовано нормативи насичення зерновими, технічними, кормовими культурами, періодичність їхнього чергування, залежність винесення поживних речовин з урожаями різних культур від розміщення їх у сівозмінах.
 
Різні культури неоднаково реагують на беззмінне їхнє вирощування. Кукурудзу, просо, коноплі, гречку, картоплю (за відсутності нематод) можна повторно вирощувати навіть декілька років поспіль на одному полі без істотного зниження врожайності. Горох, цукрові буряки, пшениця, ячмінь, овес, жито, вика негативно реагують навіть на один повторний висів і, навпаки, «віддячують» помітними прибавками врожаю за правильного розміщен ня їх у сівозміні. Люпин, льон, соняшник, капуста, конюшина, люцерна різко негативно реагують на повторні висіви. Висока продуктивність культур, яким «не до вподоби» повторний висів, забезпечується тільки заправильного розміщення у сівозміні з урахуванням допустимої періодичності їхніх посівів на одному і тому самому полі.
Вибір кращих попередників забезпечується за оптимальної концентрації різних культур у сівозміні. Деякі з них проявляють негативну реакцію не тільки за повторного вирощування, але й за частого повернення їх на попереднє місце. Отже, насичення сівозмін найчутливішими до місця вирощування культурами обмежується мінімально допустимим періодом їхнього повернення на поле, за дотримання якого не спостерігається істотного зниження врожайності. Встановлені нормативи є основою для розробки сівозмін, у тому числі для визначення мінімально допустимої тривалості ротації (табл. 2).
Табл. 1. Урожайність культур у беззмінних посівах і сівозмінах, ц/га
За певного набору культур, які необхідно розмістити у сівозміні, тривалість ротації визначає культура із найбільшим періодом повернення. Наприклад, цукрові буряки, для яких період повернення становить 3-4 роки, може займати одне поле в 4–5-пільній сівозміні за чергування із культурами, що мають такий самий або коротший період повернення (горох — пшениця озима — буряки цукрові — кукурудза — ячмінь).
Такі вимогливі культури, як льон, люпин, соняшник, можна вирощувати на одному полі тільки у 6–8-пільних сівозмінах.
Окремим культурам, наприклад кукурудзі, властива стійка самосумісність, що дає змогу вирощувати їх протягом 4-5 років поспіль на окремих запільних ділянках та вивідних полях.
В інших рівних умовах максимальна продуктивність культур може бути одержана за використання сприятливих попередників, а за розміщення їх після умовно допустимих спостерігають помітне погіршення росту і розвитку наступних культур (табл. 3).
Урожайність зернових значною мірою визначається рівнем насиченості сівозміни зерновими культурами і, насамперед, найпродуктивнішими у конкретних умовах. Своєю чергою, врожайність окремих культур безпосередньо залежить від їхньої частки у сівозміні. Так, за збільшення частки тієї чи іншої культури у сівозміні або групи культур, близьких за біологічними властивостями, понад оптимальні параметри їхня продуктивність помітно знижується через зменшення площі кращих попередників, скорочення строків повернення культури на попереднє місце вирощування, у зв’язку з чим погіршується фітосанітарний стан грунту і посівів.
За даними Ерастівської дослідної станції колишнього Інституту кукурудзи, найефективнішою за продуктивністю і екологічною безпечністю була зернова сівозміна горох — пшениця — кукурудза — кукурудза (табл. 4). Вона максимально насичена порівняно високопродуктивними у цих умовах кукурудзою і пшеницею озимою за сприятливого поєднання груп культур, різних за біологічними властивостями (зернові, колосові, бобові, просапні). Ця сівозміна забезпечила порівняно високі врожаї, збори зерна, кормових одиниць і перетравного протеїну, добрий фітосанітарний стан грунту.
Розміщення культур після кращих попередників ускладнюється в спеціалізованих сівозмінах, які характеризуються високою концентрацією окремих куль тур. У такому разі до вирощування доречно підходити із розумним компромісом, що дасть змогу забезпечити стійку продуктивність агросистеми. В основі такого підходу — допустима насиченість, що забезпечує прийнятну періодичність чергування вимогливих до розміщення куль тур, правильне поєднання їх за сумісністю, додаткові прийоми, що поліпшують чергування (проміжні посіви, внесення мінеральних добрив, застосування
сидератів та ін.). Наприклад, за потреби у сівозміні можна мати 75–100% і більше зернових. Такі культури, як кукурудза, ячмінь, овес, соя, ріпак, за правильного поєднання їх із озимими (20–30%) можна вирощувати без зниження їхньої продуктивності.
Узагальнення результатів досліджень у різних грунтово-кліматичних зонах України свідчить, що за умов дотримання оптимальних параметрів насичення сівозмін відповідними зерновими, технічними і кормовими культурами та раціонального розміщення після попередників урожайність польових культур залежить як від їх частки в сівозміні, так і від співвідношення у групах культур, різних за біологічними властивостями і технологією вирощування за принципом плодозміни.
Оптимальний рівень насичення сівозмін зерновими, враховуючи і потребу вирощування інших культур (технічних — цукрових буряків, соняшнику; олійних — ріпаку і сої; кормових — трав багаторічних, однорічних тощо) у Степу і Лісостепу — до 60% (30 — пшениці озимої і 30 — ярих зернових, зернобобових і кукурудзи), на Поліссі — до 50–55% (30–35 — озимих, 20 — ярих зернових, зернобобових і кукурудзи).
У Степу і Лісостепу насичення спеціалізованих сівозмін зерновими культурами може досягати 70–100% шляхом збільшення:
у Степу — посівних площ кукурудзи, сої, ячменю; у Лісостепу — кукурудзи, ячменю і сої. Водночас частка озимих у таких сівозмінах становить 20–30%; кукурудзи — 30–40, зернобобових — 20–30, ячменю — до 20–30%. У Степу насичення сівозмін пшеницею до 40% можливе за умов розміщення її посівів після кращих попередників (чорний і зайнятий пари, зернобобові), а до 50% — за наявності в сівозміні двох полів чорного й одного поля зайнятого пару.
Слід також звертати увагу на реакцію окремих культур на місцеві грунтово-кліматичні умови і відповідно до цього робити свій вибір. Так, у районах степової зони у напрямку із півночі на південь збільшення у сівозміні частки зернових культур сприяє зростанню продуктивності гектара ріллі. Вирощування ячменю озимого у сприятливих для нього умовах зумовлює завдяки цій культурі розширення площ озимих. Наприклад, в умовах Миколаївської області, за дослідженнями обласної дослідної станції, за пізніх строків сівби або висіву в сухий грунт і пізньо-осіннього випадання дощів озимий ячмінь дає вищу врожайність зерна, ніж пшениця.
Неприпустимим є надмірне насичення сівозмін чутливими до вирощування на одному місці (самонесумісними) культурами, такими як соняшник, льон, люпин, для яких важливий оптимальний період повернення.
Задля поліпшення фітосанітарного стану грунту і посівів та підвищення врожайності агрофітоценозів і сівозмін в умовах зрошення Степу, а також у регіонах достатнього зволоження Лісостепу і на Поліссі потрібно впроваджувати проміжні (післяукісні і післяжнивні) посіви культур на зелений корм або на сидеральні добрива. Цим самим підвищується польова врожайність у сівозмінах, насичених одновидовими культурами, зокрема, зерновими колосовими, олійними тощо.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Сьогодні український аграрний комплекс можна сміливо назвати «соняшниково-ріпаково-кукурудзяно-соєвим». Адже ці культури протягом останніх десяти років замінюють і банки, і державні дотації, і страхові контори, бо завдяки високій рентабельності є надійним джерелом поповнення обігових коштів.
Наприклад, соняшник уже давно окупував поля півдня країни і переможно наступає на північ. Навіть у Чернігівській та Сумській областях, нетрадиційних для цієї культури, з’явились соняшникові плантації. Соняшник займає 15% ріллі (близько 4,5–5 млн га), а в південно-східних областях у структурі посівних площ цій культурі відведено до 30%. Аграрії у цих краях не рахуються із сівозмінами. Бо, одержуючи навіть по 0,7–1 т/га, отримували гарантований прибуток. Але ж таке по-варварськи споживацьке ставлення до землі зрештою призведе до опустелювання!
Щоб повернути виробників у рамки ведення науково обгрунтованих сівозмін, урядом було прийнято низку постанов,
проте вони не містили розробок і програм матеріальної підтримки сільгоспвиробництва. А без грошей рішучі наміри влади впорядкувати сівозміни і зупинити збільшення площ соняшнику не дало бажаних результатів…
Проте не лише через фінансовий інтерес аграріїв відбулось бурхливе необгрунтоване розширення площ соняшнику, а й через комерційну зацікавленість олійно-жирового комплексу. Останній досягнув фантастичних успіхів не лише усередині країни, а й на міжнародному ринку, де вітчизняна продукція сягнула частки 58%. Україна за експортом соняшникової олії посідає 1 місце у світі.
Галузь нестримно розвивається екстенсивним шляхом, легко розширюючи площі і не завжди дбаючи про підвищення врожайності. Наприклад, у 2012 р. вона становила 1,84 т/га, а в 2013-му — 1,9–2 (10 місце у світі), тоді як у Болгарії цей показник дорівнює 3,5, у Краснодарському краї Росії — 2,5–3 т/га. У Німеччині прийнято вважати: якщо врожайність насіння цієї культури не досягає 3,5 т/га, то
займатись нею невигідно.
 
П. Бойко,
д-р с.-г. наук, професор, ННЦ «Інститут землеробства НААН»,
Н. Коваленко, канд. с.-г. наук, ст. наук. співробітник, Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН
журнал "Пропозиція", №12, 2015 р.
 
Ключові слова: севооборот

Інтерв'ю
Наталія Гордійчук, засновниця компанії "Агрітема"
"Агріте­ма" своїми біорішен­ня­ми кар­ди­наль­но змінює підхід до зем­ле­роб­ст­ва. Про біоінно­вації, які по­над 10 років компанія на­дає аг­раріям, розповідає засновниця — Наталія Гордійчук.
Максим Мартинюк  Держгеокадастр
За посадою Максимові Мартинюку належить опікуватися усіма землями держави. Тому перше запитання до голови Держгеокадастру цілком зрозуміле...