Комплексна механізація виробництва сої

Посівні площі під соєю у світі — більше 60 млн га (5% орних земель), середня врожайність — 20 ц/га.
Динаміку виробництва сої в Україні за останні 4 роки наведено у таблиці 1.
Як свідчать дані таблиці 1, посівна площа під соєю збільшується, але врожайність перебуває на рівні, нижчому за світовий. У структурі посівних площ в Україні соя займає лише 0,3%, що також значно менше світового рівня.
Під час стажування в Данії у 2003 році доцентом В. Гречкосієм виявлено, що соя там не вирощується, бо умови несприятливі (недостатньо світла і тепла). Вирощене зерно (пшениця, ячмінь) фермери здають на приймальні пункти. Там же вони купують соєво-кукурудзяний шрот із Сполучених Штатів Америки для годівлі тварин. Соя в США охоплює близько 18%, а кукурудза на зерно — 20% посівних площ. Для виробництва кілограма свинини у США згодовують 3 кг соєвого шроту, а в Україні — близько 10 кг обмішки зернових культур.

В Україні є необхідні грунтово-кліматичні умови для вирощування вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності 3,5–4,5 т/га, які не поступаються сортам зарубіжним.
Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в господарствах доцільно на площі не менше 150–200 га. Це дає можливість впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні комплекси машин (коефіцієнт використання — більше 0,7), а отже, одержувати високі врожаї.
Виробництво сталих урожаїв сої базується на високій культурі землеробства і використанні сучасних комплексів машин за відповідними технологічними лініями: приготування і внесення добрив; основного, передпосівного обробітку грунту та сівби; комплексної боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами; збирання та післязбиральної обробки врожаю.
Найвищі врожаї сої одержують при вирощуванні після зернових колосових культур, кукурудзи на силос, зелений корм, картоплі й однорічних кормових культур. Сама соя як бобова культура залишає в грунті 60–80 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і овочевих культур.
На формування центнера насіння витрачається 7,5–10,0 кг азоту, 1,7–2,5 — фосфору і 3,0–4,5 кг калію. Для одержання програмованого врожаю (3 т/га) передбачено внесення відповідних мінеральних добрив (таблиця 2).
У сівозмінах різних грунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток грунту. Раціонально поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших грунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур’янення полів, поки що основним є плужний обробіток грунту, який включає лущення стерні чи дискування і оранку, бажано гладеньку, обертовим плугом.
Одна з головних умов одержання високих врожаїв сої полягає в ретельному передпосівному обробітку грунту. Для цього передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток грунту комбінованим агрегатом типу “Європак”, який забезпечить дрібногрудкувату структуру грунту та сприятливі умови для сівби і росту сої.
За 4–5 тижнів до сівби насіння потруюють Вітаваксом (3 л/т), а у день сівби обробляють препаратом бульбочкових бактерій — соєвим ризоторфіном.
Кращий спосіб сівби сої — широкорядний з міжряддями 45 см. Для високорослих і пізньостиглих сортів рекомендовано міжряддя 70 см. Глибина загортання насіння має становити 2,5–3 см, а за умови недостатньої зволоженості верхнього шару грунту — 3–4 см. За даними Інституту кормів УААН, для умов Лісостепу норма висіву насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів — 700–750 тис./га схожих насінин, середньоранньостиглих — 600–650, середньостиглих — 500–550 (орієнтовно — 80–100) кг/га. Для появи дружних сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один-два дні.
 Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів із боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур’янами доцільно поєднати механічні (досходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів). У таблиці 3, як приклад, наведено кількість і вартість витрачених пестицидів для захисту сої.

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок цього підвищується продуктивність комбайна на 30–40% і значно зменшуються втрати насіння.
Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння (вологість — 14–16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна переобладнують на низьке зрізування (5–6 см), а молотильно-сепаруючі органи — на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні втрати зерна. Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарствах вони відсутні, можна використати лінії, укомплектовані з окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити 12–13%.

Склад комплексів машин для виробництва сої у зоні Лісостепу України, обгрунтований за критеріями мінімуму приведених витрат і затрат робочого часу, наведено в таблиці 4.
Структурний і кількісний склад комплексів машин для вирощування та збирання сої обгрунтовано на кафедрі експлуатації техніки та інженерного менеджменту Національного аграрного університету за розробленою, апробованою і впровадженою у виробництво системою “Комплексне машиновикористання”, якою передбачається розв’язання завдання у єдиному системному взаємозв’язку: технологія — машинно-тракторні агрегати — комплекси машин — машинно-тракторний парк. На кожній операції виробництва сої передбачалось використання до 10 конкуруючих машинних агрегатів.

Розрахунки виконано для таких умов: площа вирощування сої — 150 га; урожайність зерна — 3, соломи — 2,5 т/га (подрібнюється і розкидається по полю); довжина гону поля — 900 м; віддаль перевезень: внутрішньогосподарських — 4 км, за межі господарств — 15 км.
Як видно з даних таблиці 4, до складу комплексу машин, обгрунтованого за критерієм затрат робочого часу (праці), входить високопродуктивна, у тому числі іноземна, але дорога техніка, а за критерієм приведених витрат — менш продуктивна вітчизняна, але дешевша.
Економічні показники вирощування та збирання сої вищенаведеними комплексами машин подано в таблиці 5.
Отже, як свідчать дані таблиці 5, комплекс машин, обгрунтований за критерієм мінімуму приведених затрат, дає можливість на 32% зменшити собівартість зерна, а за критерієм мінімуму затрат робочого часу — зменшити на 40% затрати праці.
В Україні можна створити соєвий пояс (на зразок американського), налагодити насінництво інтенсивних сортів, впровадити комплексну механізацію з метою значного розширення виробництва сої, щоб вийти на світовий рівень у вирішенні проблеми рослинного білка та олії.

І. Мельник,
В. Гречкосій,
В. Марченко,
кандидати техн. наук,
Національний аграрний університет