Спецможливості
Статті

Голозерний овес на українському полі

15.07.2008
121
Голозерний овес на українському полі фото, ілюстрація
“Пропозиція” у №1’2006 уперше звернулася до теми голозерного вівса. Цей матеріал мав величезний резонанс серед читачів, що свідчить про зацікавленість аграріїв у поширенні нової фуражної культури. Тепер ми пропонуємо нові дані щодо випробувань голозерного вівса в умовах Одещини.

Науковий винахід швидко втілюється в життя тоді, коли на його результат не треба довго чекати. В січні 2006 року в журналі “Пропозиція” ми вперше звернулися до характеристик незвичайного вівса, яке кардинально вирішує багато питань якісного фуражу для тварин (“Голозерний овес — перспективна фуражна культура”). Цього разу наведемо деякі попередні висновки щодо його вирощування в поточному році.
Голозерний овес сорту Вандровник було випробувано на двох ділянках. Перша — дослідне поле Одеського інституту АПВ; друга — у виробничих умовах СТОВ “Петродолинське” Овідіопольського р-ну Одеської області.
На виробничій площі 140 га овес висівали за традиційною технологією — 16 квітня, а 23 квітня — на ділянках випробувань. На випробувальних ділянках контролем для вирощування голозерного вівса сорту Вандровник був сорт звичайного вівса — Чернігівський, районований в Україні.
Дружні сходи одержали через 4–5 днів після висівання насіння. В умовах прохолодної весни з достатньою зволоженістю вегетація голозерного вівса не затримувалася (рис. 1), тому вважаємо, що він придатний для вирощування в таких умовах. Експериментальний овес швидко нарощував вегетативну масу і на початку червня перейшов у фазу викидання волоті.
Спостереження, зроблені на дослідному полі, свідчать: голозерний овес розвивається швидше, ніж сорт Чернігівський. Крім того (що не менш суттєво), волоть голозерного вівса істотно різниться з волоттю сорту Чернігівський (рис. 2). У кожної рослини контрольного зразка налічувалося 32–38 колосків, у дослідного ж варіанта цей показник збільшився до 54–72 колосків. Волоть голозерного вівса значно виповненіша і щільніша. Маса волоті вівса Чернігівський на час порівнянь становила 7,2 г, а вівса Вандровник — 11,9 г.
Готовим до збирання голозерний овес був 10–14 липня, а контрольний сорт спізнився на 6–8 діб. Тобто вегетаційний період експериментальної культури становив 85–88 діб, а вівса Чернігівський — 92–95. Це свідчить про відносну скоростиглість голозерного вівса. Збирання врожаю комбайнами “Нива” дало можливість зібрати на виробничому полі по 26,4 ц бункерної маси зерна з гектара. На дослідній ділянці врожайність становила 26,6 ц/га голозерного вівса та 16,4 ц/га — вівса сорту Чернігівський.
Експериментальний овес виявився стійким до вилягання, ураження шкідниками. Висота його рослин — 66 см, тоді як у вівса Чернігівський — 75 см. Це означає, що сортотип голозерного вівса відрізняється від традиційних сортів інтенсивнішим нагромадженням зернової маси за рахунок стримання росту стебла.




Схильності голозерного вівса до осипання не помічено. Вимогливість до родючості грунту — відносна. Під час вирощування жодних обробок проти шкідників і бур’янів голозерний овес цього року не потребував.
Перші спостереження, зроблені після збирання врожаю, засвідчили, що зерно голозерного вівса характеризується відносною рівномірністю розміру і кольору насіння (рис. 3), його вологість під час скошування становила 16,1%.
Зазначимо, що маса 1000 насінин у голозерного вівса дорівнює всього 16,4 г, тоді як у вівса Чернігівський цей показник наблизився до 31 г. Це означає, що норми висіву, які ми визначили в межах 110–120 кг схожого насіння на гектар, різняться зі стандартними на 20–40% у бік зменшення.
Вивчення хімічного складу зерна вівса порівнюваних сортів дало змогу визначити їхню кардинальну різницю (табл. 1).
Дані таблиці 1 свідчать, що показники сорту Вандровник за протеїном істотно перевищили середні, які наводять інші автори. Водночас був вищим і рівень клітковини: він збільшився з 2,2 до 3,1%. Можливо, що ці зміни є нормою реакції сорту на грунтово-кліматичні умови Півдня України. Але навіть за рівня клітковини 3,1% голозерний овес можна порівнювати з кукурудзою та пшеницею, і цей рівень є значно меншим, ніж у ячменю.
Отже, стабільні врожаї голозерного вівса, які ми збирали протягом останніх трьох років, дають усі підстави сказати, що ця культура займе гідне місце серед фуражних злаків у всіх регіонах України. Тим більше, що виведено цей овес на Півночі, а потужний урожай ми одержали в зоні Південного Степу.
Економічні розрахунки свідчать, що вирощування вівса голозерного, замість звичайного сорту, сприяє збільшенню виходу поживних речовин і протеїну з гектара площі як за рахунок кращої поживності, так і вищого врожаю (табл. 2.).
Усі технологічні операції з догляду і обслуговування посівів стандартного й голозерного вівса однакові. Отже, в умовах підвищення врожаю собівартість тонни отриманого зерна пропорційно знижується, що й формує додатковий прибуток. Зазначимо, що в розрахунках ще не враховано економію насіння, витраченого на сівбу.
Викладене означає, що існує  реальна можливість вивести культуру вівса на сучасний потужний рівень і розглядати її як дешеву альтернативу  фуражній кукурудзі та ячменю. Мабуть, слід звернути увагу на цю культуру й виробникам харчових продуктів. Характеристики голозерного вівса дають підставу стверджувати, що, завдяки його використанню, можна досягти збільшення виходу вівсяного борошна з підвищеним вмістом протеїну. 


Л. Подобєд,
доктор с.-г. наук, професор
В. Гіска,
кандидат с.-г. наук, заввідділом кормовиробництва,
Одеський інститут АПВ
Д. Матуляк,
голова СТОВ “Петродолинське” Овідіопольського р-ну
Одеської обл.

Інтерв'ю
Максим Мартинюк  Держгеокадастр
За посадою Максимові Мартинюку належить опікуватися усіма землями держави. Тому перше запитання до голови Держгеокадастру цілком зрозуміле...  
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 

1
0