Спецможливості
Агрохімія

Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості

04.08.2017
1221
Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості фото, ілюстрація

Серед численних хвороб соняшнику найбільший вплив на економіку виробництва справляють біла і сіра гнилі. Ці хвороби за збігу сприятливих абіотичних і біотичних чинників можуть звести нанівець зусилля товаровиробника у вирощування цієї культури. 

 

 

Ос­танніми ро­ка­ми в зоні Сте­пу й  Півден­но­го Лісо­сте­пу в посівах со­няш­ни­ку інтен­сив­но по­ши­ри­лась вугільна гниль, по­всюд­но зрос­ла шкід­ливість бу­рої су­хої гнилі ко­шиків. Ви­со­ка частка цих за­хво­рю­вань по­яс­нюється знач­ною при­сто­со­ваністю їхніх збуд­ників до ви­жи­ван­ня у не­спри­ят­ли­вих умо­вах се­ре­до­ви­ща, ши­ро­кою спеціалізацією до рос­лин-жи­ви­телів, ге­не­тич­ною варіабельністю то­що. 

Для ефек­тив­ного за­хи­сту куль­ту­ри від хво­роб фахівцям потрібно точ­но зна­ти діагно­с­тичні оз­на­ки про­яв­лен­ня кож­но­го за­хво­рю­ван­ня на різних ор­га­нах рос­лин, щоб розпізна­ти хво­ро­бу, ма­ти чіткі відо­мості про біологічні та еко­логічні особ­ли­вості збуд­ни­ка хво­ро­би, цикл йо­го роз­вит­ку, дже­ре­ла ін­фек­ції, що дає змо­гу ви­я­ви­ти найураз­ливіші стадії роз­вит­ку па­то­ге­ну, з од­нієї сто­ро­ни, та рос­ли­ни-жи­ви­те­ля — з іншої, ціле­с­пря­мо­ва­но і мак­си­маль­но ви­ко­ри­с­та­ти ці дані для роз­роб­лення та про­ве­ден­ня ефек­тив­них ор­ганізаційно-гос­по­дарсь­ких, аг­ро­технічних, се­лек­ційно-насіннєвих, фізи­ко-ме­ханіч­них, біологічних та хімічних профілак­тич­них за­хис­них за­ходів.
Ниж­че на­во­ди­мо найти­повіші діаг­но­с­тичні оз­на­ки білої, сірої, ву­гі­ль­ної та бу­рої су­хої гнилей ко­шиків, біоло­гічні й еко­логічні особ­ли­вості їхніх збуд­ни­ків, на­уко­во-обґрун­то­вані підхо­ди до про­ве­ден­ня за­хис­них за­ходів.

Біла гниль 

Біла гниль по­ши­ре­на по­всю­дно, де ви­­ро­щу­ють со­няш­ник. Особ­ли­во не­без­печ­на хво­роба за умов ви­со­кої во­ло­гості по­­вітря і рясних опадів про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин, ко­ли її роз­виток на­бу­ває епіфітотії. Біла гниль спри­чи­нює ви­па­дан­ня ура­же­них мо­ло­дих рос­лин і зріджен­ня посівів, вик­ли­кає пе­ред­час­не дозріван­ня хво­рих рос­лин, в ре­зуль­таті чо­го фор­мує­ться щуп­ле насіння зі зни­же­ни­ми по­­сівни­ми та тех­но­логічни­ми яко­с­тя­ми. Не­добір вро­жаю мо­же ся­га­ти 30–50%, а в ро­ки епіфітотійно­го роз­вит­ку — і більше. Біла гниль (коренева форма)

Біла гниль про­яв­ляється про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин у ви­гляді трьох форм: ко­ре­не­вої, стеб­ло­вої й ко­ши­ко­вої. 

Ко­ре­не­ва фор­ма ха­рак­те­ри­зується ура­жен­ням ко­ре­не­вої си­с­те­ми. Ко­рені ста­ють м’яки­ми та мо­к­ри­ми, у во­ло­го­му ґрунті по­кри­ва­ють­ся білим на­льо­том — гриб­ни­цею збуд­ни­ка хво­ро­би. 

Стеб­ло­ва фор­ма спо­с­терігається як на схо­дах, так і на до­рос­лих рос­ли­нах. Біла гниль про­ростків со­няш­ни­ку зав­жди про­яв­ля­єть­ся під час про­ро­с­тання ура­же­но­го насіння. На мо­лодих рос­ли­нах сім’ядолі, ли­ст­ки й стеб­ла біля ос­но­ви буріють, за­гни­ва­ють і по­кри­ва­ють­ся білим на­льо­том, верх­ня ча­с­ти­на стеб­ла по­ни­кає, ли­ст­ки в’януть, рос­ли­на від­ми­­рає. На до­рослих рос­ли­нах стеб­ло­ва фор­ма хвороби про­яв­ляється у ви­гляді бу­ру­ва­то-ко­рич­не­вих плям, тка­ни­на у місцях ура­жен­ня руй­нується, провідні пуч­ки ого­лю­ють­ся, сер­це­ви­на стеб­ла вси­хає, у по­рожнині ут­во­рю­ють­ся чис­ленні скле­роції чор­но­го ко­ль­о­ру, щільної кон­си­с­тенції й різні за фор­мою. Стеб­ла в місцях ура­жен­ня над­ла­му­ють­ся, за­си­ха­ють і відми­ра­ють.

Ко­ши­ко­ва фор­ма ха­рак­те­ри­зується ут­во­рен­ням на тиль­но­му боці ко­шиків блідо-ко­рич­не­вих плям, тка­ни­на стає мо­к­рою та лег­ко про­дав­люється. У міс­цях плям і на по­верхні ко­ши­ка з’яв­ляє­ться білий наліт, що про­ни­зує всю тка­ни­ну ко­ши­ка й насіння, між яким фор­му­ють­ся чорні скле­роції у ви­гляді решітки. Ура­же­не насіння все­ре­дині темніє, стає плюсклим і гірким на смак. На йо­го по­верхні й усе­ре­дині ут­во­рю­ють­ся дрібні скле­роції.
За во­ло­гої по­го­ди гриб про­дов­жує роз­ви­ва­ти­ся на післяж­нив­них решт­ках рос­лин, форму­ю­чи на них чи­сельні скле­роції.Біла гниль (стеблова форма)

Збуд­ни­ком хво­ро­би є сум­ча­с­тий гриб Sclerotinia sclerotiorum Korf. еt Dumont. Гриб — поліфаг, який ура­жує по­над 360 видів од­но- та дво­доль­них куль­тур­них і ди­ко­рос­лих рос­лин, у то­му числі греч­ку, го­рох, ква­со­лю, со­няш­ник, ріпак, бу­ряк, ка­пу­с­ту, ци­бу­лю, морк­ву. У період роз­вит­ку гриб фор­мує гриб­ни­цю у ви­гляді ва­то­подібно­го біло­го на­льо­ту, скле­роції й сум­ча­с­те спо­ро­но­шен­ня — від­криті пло­дові тіла — апо­теції з сум­ка­ми та сум­ко­с­по­ра­ми. Гриб­ни­ця па­то­ге­ну за не­спри­ят­ли­вих умов се­ре­до­ви­ща ви­дозмінюється та ут­во­рює чис­ленні чорні скле­роції різної фор­ми й ве­ли­чи­ни. 

Дже­ре­лом інфекції є скле­роції гри­ба на рос­лин­них решт­ках у ґрунті, а також скле­роції у ви­гляді домішок, які висіва­ють­ся в ґрунт ра­зом із насінням. У ґрунті скле­роції зберіга­ють свою життєздатність до 7–10 років. До­дат­ко­ве дже­ре­ло — за­ра­же­не насіння, в яко­му є гриб­ниця. Завдяки здібності роз­ви­ва­ти­ся в ши­рокій амплітуді тем­пе­ра­тур гриб в рай­о­нах із зи­мо­ви­ми відли­га­ми про­дов­жує свій роз­ви­ток і взим­ку на рос­лин­них решт­ках. То­му післяз­би­ральні решт­ки є суб­ст­ра­том для роз­вит­ку і розмно­жен­ня па­то­ге­ну во­се­ни, взим­ку й навес­ні.

Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для про­ро­с­тан­ня скле­роціїв — в ме­жах 18…24°С. Гриб­ни­ця роз­ви­вається за во­ло­гості ґрун­ту 40–50%. Апо­теції фор­му­ють­ся за тем­пе­ра­ту­ри 12…22°С і во­ло­гості 60–80%. У при­родних умовах скле­роції ма­со­во про­ро­с­та­ють за до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня ґрун­ту про­тя­гом усь­о­го пе­ріо­ду ве­ге­тації рос­лин. За про­ро­с­тан­ня скле­роціїв, які зна­хо­дять­ся на по­верхні насіння або в кон­такті з ко­ре­ня­ми, ін­фіко­вані про­ро­ст­ки ги­нуть. За ура­жен­ня ко­ренів у більш пізній час спо­с­те­рігається при­ко­ре­не­ва фор­ма білої гнилі. Про­ростан­ня скле­роціїв відбувається в ґрунті завглибшки не більше ніж 9 см.

Про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин гриб роз­пов­сю­д­жується сум­ко­с­по­ра­ми. За ви­со­кої во­ло­гості повітря із дозріва­ю­чих апо­теціїв звільняється ве­ли­ка кількість сум­ко­с­пор і роз­но­сить­ся вітром на значні відстані. Во­ни друж­но про­ро­с­та­ють за во­ло­гості повітря не ниж­че ніж 80% і тем­пера­ту­ри 18...26°С. За су­хих умо­в сум­ко­с­по­ри зберіга­ють свою життє­здатність 1,5–4,5 місяця за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри. 

Найбільше со­няш­ник ура­жується збуд­ни­ком білої гнилі наприкінці цвітіння. Най­кра­щим суб­ст­ра­том для про­ро­с­тан­ня сум­ко­с­пор і фор­му­ван­ня інфек­цій­них гіф є фізіологічно старі опалі пе­лю­ст­ки квіток со­няш­ни­ку, які при­лип­ли до во­ло­гої по­верхні стеб­ла, пе­ре­важ­но в місцях прикріплен­ня че­решків листків. Гриб спо­чат­ку роз­ви­ває інфекційні гіфи в пе­лю­ст­ках, а потім про­ни­кає в тка­ни­ну стеб­ла і че­решків листків. Ура­жен­ня ко­ренів і над­зем­ної ча­с­ти­ни стеб­ла мо­ло­дих рос­лин відбувається та­кож гриб­ни­цею па­то­ге­ну, яка зна­хо­дить­ся у верхніх ша­рах ґрун­ту.

За су­хої по­го­ди гниль не роз­ви­ває­ться і за­ли­шається не­помітною. За во­ло­гої до­що­вої пого­ди або у разі ви­па­дання ряс­ної роси чи ту­манів гриб­ни­ця па­то­ге­ну роз­ро­с­тається і ура­жує живі ор­га­ни ко­ши­ка.

 

За во­ло­гої по­го­ди гриб мо­же по­ши­рю­ва­ти­ся та­кож ве­ге­та­тив­но — ок­ре­ми­ми частина­ми гриб­ниці, які пе­ре­но­сять­ся в ос­нов­но­му пта­ха­ми, ко­ма­ха­ми, по­вітря­ни­ми течіями чи контакт­ним ме­то­дом у разі до­ти­ку хво­рої ча­с­ти­ни рос­ли­ни до іншої здо­ро­вої. За та­ких умов пе­редачі інфекції хво­ро­ба в посівах со­няш­ни­ку спостерігається ок­ре­мими осе­редками. Слід за­зна­чи­ти, що біла гниль інтен­сив­но роз­ви­вається на рос­ли­нах со­няш­ни­ку, які ура­жені не­справ­жнь­ою бо­рош­ни­с­тою ро­сою.Розвиток білої гнилі на післязбиральних рештках соняшнику

Вста­нов­ле­но при­хо­ва­ну фор­му ура­жен­ня рос­лин білою гнил­лю. Ззовні хво­ро­ба на рос­ли­нах не про­яв­ляє­ться, про­те ура­жені рос­ли­ни — де­що нижчі, їхні ко­ши­ки мають мен­ший діаметр. Уро­жай насіння з та­ких рос­лин зни­жується на 25% і більше.

У со­няш­ни­куа ви­яв­ле­на та­кож віко­ва стійкість до збуд­ни­ка білої гнилі: силь­ніше ура­жують­ся рос­ли­ни у фазі про­ро­стка та за дозрівання ко­шиків, найстійкіші во­ни у фа­зі бу­тонізації.

Сіра гниль

Сірою гнил­лю со­няш­ник ура­жується впро­довж всієї ве­ге­тації. За шкідливістю сіра гниль не поступається білій. Роз­ви­ток хво­ро­би зу­мов­лює зріджен­ня сходів через ви­па­дан­ня ура­же­них мо­ло­дих рос­лин, по­гіршує посівні й тех­но­логічні якості на­сіння, зни­жує про­дук­тивність рос­лин. Збуд­ник сірої гнилі здат­ний про­дов­жу­ва­ти роз­ви­ток і під час зберіган­ня во­ло­го­го насіння со­няш­ни­ку, призводячи до йо­го псу­ван­ня.

За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється у ви­гляді пліснявіння насіння й про­ростків, і має ко­ре­не­ву, стеб­ло­ву та ко­ши­ко­ву форми. Сіра гниль (стелова форма)

Пліснявіння насіння і про­ростків характеризується плісня­вим сірим на­льо­том, який по­кри­ває по­верх­ню насіння. На про­ро­ст­ках з’яв­ля­ють­ся бурі пля­ми, ви­дов­жені поз­довжні во­дя­нисті сму­ги, які зго­дом по­кри­ва­ють­ся пух­ким сірим на­льо­том, про­ро­ст­ки за­гни­вають і ча­с­то ги­нуть ще до ви­хо­ду на по­верх­ню ґрун­ту. 

Ко­ре­не­ва фор­ма частіше про­яв­ляється на мо­ло­дих рос­ли­нах. У разі ураження ко­ре­не­вої си­с­те­ми рос­ли­ни у фа­зі сім’ядоль­них і 1–2 па­ри справжніх листків ля­га­ють на по­верх­ню ґрун­ту, за во­ло­гої по­го­ди вкри­ва­ють­ся сірим на­льо­том і ги­нуть, за су­хої — в’я­нуть і відми­ра­ють. Та­ка форма хво­ро­би спо­стерігається під час про­ро­с­тання за­ра­же­но­го насіння. 

Ко­ши­ко­ва фор­ма сірої гнилі про­яв­ляється з тиль­но­го бо­ку ко­шиків, на яко­му ут­ворю­ють­ся тем­но-бурі мас­ля­нисті пля­ми. Ура­же­на тка­ни­на квітко­ло­жа розм’як­шується, за во­логої по­го­ди вкри­вається дим­ча­с­то-сірим на­льо­том і дрібни­ми чор­ни­ми скле­роціями. За ураження ко­шиків обо­лон­ка насіння стає пух­кою, на­бу­ває мар­му­ро­во­го за­барв­лен­ня. На по­верхні та все­ре­дині сім’янок ви­яв­ля­ють­ся скле­роції. За во­ло­гої по­го­ди ура­же­ний ко­шик за­гни­ває, а за су­хої — тка­ни­на ко­ши­ка втра­чає міцність і лег­ко роз­кри­шується.

Після спа­ла­ху за­хво­рю­ван­ня на­весні йо­го роз­ви­ток за су­хої по­го­ди дещо уповільнюється, а після ряс­них дощів зно­ву по­си­люється. Біля ос­но­ви стеб­ла спо­с­терігається штри­ху­ватість і по­темніння тка­нин з ут­во­рен­ням плям сіро­го ко­ль­о­ру.

Стеб­ло­ва фор­ма про­яв­ляється спо­чат­ку у ви­гляді світло-бу­рих, зго­дом бу­­рих і темно-бу­рих плям різної фор­ми та ве­ли­чи­ни, які ча­с­то охоп­лю­ють знач­ну йо­го ча­с­ти­ну, за во­ло­гої по­го­ди по­кри­ва­ють­ся сірим на­льо­том, який лег­ко роз­по­ро­шується за до­тику. Верхні ли­ст­ки ура­же­них рос­лин злег­ка прив’я­да­ють, а нижні в’януть і за­си­ха­ють. Зго­дом в ура­же­них місцях фор­му­ють­ся дрібні чорні скле­роції. Пошкоджені тка­ни­ни стеб­ла руй­ну­ють­ся, рос­ли­на надла­мується. 

Сіра гниль (кошикова форма)Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Botryotiana fuckeliana Whetzel (ана­мор­фа: Botrytis cinerea Pers), який належить до фа­куль­та­тив­них па­ра­зитів, що про­ни­ка­ють у рос­ли­ну че­рез ме­ханічні по­шко­д­жен­ня, ку­ти­ку­лу, про­ди­хи. Гриб ура­жує по­над 400 видів рос­лин із різних ро­дин. 

У період сво­го роз­вит­ку па­то­ген фор­мує гриб­ни­цю, скле­роції, конідіаль­не і сум­ча­с­те спо­ро­но­шен­ня. Про­тя­гом ве­ге­тації збуд­ник по­ши­рюється конідіями і сум­ко­с­по­ра­ми. Уражен­ню рос­лин у фа­зі сходів та по­ши­рен­ню хво­ро­би на ко­ши­ках у фазі їхнього по­жовтіння спричинюють надмірні опа­ди та тем­пе­ра­ту­ра повітря в ме­жах 14…16°С.

Дже­ре­лами інфекції є: скле­роції та гриб­ни­ця па­то­ге­ну на ура­же­них решт­ках в ґрунті, які зберіга­ють свою жит­тєздатність до восьми років і більше, засміче­ний посівний ма­теріал скле­роціями гри­ба і за­ра­же­не насіння, в яко­му збе­рі­гає­ться гриб­ни­ця па­то­ге­ну. 

Вугільна (по­пе­ля­с­та) гниль

Хво­ро­ба спостерігається в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня культу­ри, але найшкід­ли­віша — в зоні Сте­пу, а ос­танніми ро­ками і в Лісо­сте­пу. Її шкідливість вияв­ляється в пе­ред­час­но­му відми­ранні, лам­кості та по­ля­ганні ура­же­них рос­лин, зменшенні розміру ко­ши­ка, зни­женні ви­пов­не­ності сім’янок і вмісту в них олії. Хворі рос­ли­ни майже не да­ють уро­жаю. За­леж­но від фа­зи за­ра­жен­ня рос­лин не­добір уро­жаю насіння ся­гає 20–60%, зни­жу­ють­ся йо­го насіннєві й тех­но­логічні якості, до 10% змен­шує­ться вміст олії, а кис­лот­не чис­ло збіль­шується в 10–100 разів, що ро­бить йо­го не­при­дат­ним для вжи­вання в їжу. 

Вугільна гниль по­чи­нає про­яв­ля­ти­ся під ча­с цвітіння рос­лин у ви­гляді їхнього в’янен­ня. На стеб­лах у при­ко­ре­невій ча­с­тині рослини з’яв­ля­ють­ся бурі пля­ми, які зли­­­ва­ють­ся і охоп­лю­ють кільцем ос­но­ву стеб­ла. По­темніння стеб­ла по­ши­рює­ться знизу вго­ру, ли­ст­ки на ура­же­них росли­нах в’януть, не­кро­ти­зу­ють­ся і відми­ра­ють. За інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би ура­же­на рос­ли­на в’яне і відми­рає. Ха­рак­тер­ною діаг­но­с­тич­ною оз­на­кою, яка вирізняє ура­жен­ня соняш­ни­ку ву­­гільною гнил­лю від при­ко­ре­не­вої фор­ми білої гнилі, є те що, за роз­вит­ку білої гнилі ура­же­на тка­ни­на за­гни­ває і стає мо­к­рою, в той час за про­яву вугільної гнилі ура­же­на ткани­на в місцях плям су­ха і не розм’як­шується навіть за во­ло­гої до­що­вої по­го­ди. Зго­дом тем­но-бурі пля­ми на стеблі на­бу­ва­ють світло-по­пе­ля­с­то­го за­барв­лен­ня.Вугільна гниль

Усе­ре­дині ура­же­ної тка­ни­ни в ос­нові стеб­ла ви­яв­ля­ють­ся дрібні, гла­денькі, ку­лясті, чорні скле­роції діаме­т­ром 50–400 мкм. У місцях ура­жен­ня тка­ни­на розм’як­шується, па­ренхіма руй­нується, сер­це­ви­на вси­хає, стеб­ла лег­ко ла­ма­ю­ть­ся або по­ля­га­ють під час до­зріван­ня. 

Збуд­ни­ком хво­ро­би є міто­с­по­ро­вий гриб Sclerothium bataticola Taub. Гриб­ни­ця па­тоге­ну роз­ви­вається у провідній си­с­темі стеб­ла, чим і по­яс­нюється в’я­нен­ня рос­лин. Во­но відбу­вається в ре­зуль­таті роз­ро­с­тан­ня гриб­ниці, яка за­ку­по­рює су­ди­ни рос­ли­ни, по­ру­шу­ю­чи цим са­мим обмін ре­чо­вин, а та­кож ін­ток­си­кації ор­ганізму  че­рез виділен­ня па­то­ге­ном токсинів. 

У­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається за про­ро­с­тан­ня насіння в ґрунті і про­дов­жується від фа­зи сім’ядоль до фор­му­ван­ня 6–8 ли­с­тків. 

 Роз­вит­ку хво­ро­би спри­я­ють: су­ха та жар­ка по­го­да за тем­пе­ра­ту­ри 25...30°С, дефіци­т во­ло­ги в ґрунті, за­бур’яненість посівів со­няш­ни­ку, а та­кож йо­го ви­ро­щу­ван­ня після по­пе­ред­ників, які ура­жу­ють­ся да­ним збуд­ни­ком хво­ро­би. По­ши­рен­ня хво­ро­би за су­хої жар­кої по­го­ди мо­же ся­га­ти до 90%. Інтен­сив­не за­ра­жен­ня сім’янок відбу­вається у фа­зі їхнього на­ли­вання на зе­лених ко­ши­ках.

Збуд­ник хво­ро­би є поліфаг, який ура­жує по­над 300 видів ди­ко­рос­лих і ку­­ль­тур­них рослин: со­няш­ни­к, цу­к­рові бу­ря­ки, ку­ку­руд­зу, кар­топ­лю, ква­со­лю, арахіс то­що. У за­­гу­ще­них посівах со­няш­ни­ку роз­ви­ток по­пе­ля­с­тої гнилі є найінтен­сив­нішим.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені решт­ки, на яких зберіга­ють­ся скле­роції гри­ба. Їхня життєздатність у ґрунті — до 5–6 років і за на­яв­ності ко­ре­не­вих виділень рос­лини-жи­ви­те­ля про­ро­с­та­ють, ут­во­рю­ю­чи но­ву гриб­ни­цю. Скле­роції па­то­ге­ну, які за­гортаються в ґрунт глиб­ше 18 см, не про­ро­с­та­ють.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сі­возміни і про­сто­ро­вої ізо­ляції між на­сіннєви­ми і то­варни­ми посіва­ми со­­няш­ни­ку та цу­к­ро­во­го бу­ря­ку, ку­ку­руд­зи, зер­но­бо­бо­вих куль­тур і бо­бо­вих трав, ка­пу­с­тя­них, ово­че­вих куль­тур, які ура­жу­ють­ся па­то­ге­ном; ви­ро­щу­ван­ня стій­ких гібридів; зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин; зби­ран­ня вро­жаю в стислі стро­ки; подрібнен­ня та гли­боке за­гор­тан­ня післяз­би­раль­них ре­ш­ток в ґрунт.

Бу­ра су­ха гниль ко­шиків

За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється по­всюд­но, але найшкідли­віше — в сте­повій зоні. За су­хої та жар­кої по­го­ди ура­женість кор­зи­нок інко­ли ся­гає до 100%, а недобір уро­жаю скла­дає 50% і більше.

Хво­ро­ба про­яв­ляється на тиль­но­му боці ко­ши­ка у ви­гляді ко­рич­не­во-бу­рих су­хих плям, з лиць­о­во­го бо­ку ура­же­на тка­ни­на спо­чат­ку де­що розм’як­ше­на. Пля­ми швид­ко роз­роста­ють­ся і охоп­лю­ють весь ко­шик, який за­си­хає і твер­діє. Ха­рак­тер­ною оз­на­кою хво­ро­би є на­явність сіру­ва­то-бруд­но­го по­встя­но­го на­льо­ту на ура­женій тка­нині ко­ши­ка. Це не­ста­те­ве спо­ро­но­шен­ня збуд­ників хво­ро­би. За су­хої жар­кої по­го­ди ура­жені ділян­ки ви­к­ри­шу­ють­ся разом із комір­ка­ми і ура­же­ним насінням. Насіни­ни за­ли­па­ють­ся і не до­зріва­ють, яд­ра в них, як пра­ви­ло, гіркі на смак.Бура суха гниль кошиків

Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гри­би із ро­ду Rhizopus., які по­ши­рю­ють­ся спо­ран­гієспо­ра­ми. Зберіга­ють­ся па­то­ге­ни у ви­гляді гриб­ниці та спо­рангіїв на ура­же­них решт­ках і насінні. 

Інтен­сив­ний роз­ви­ток хво­ро­би від­бу­вається за вітря­ної до­що­вої по­го­ди і три­ва­лих густих ту­манів під час до­­зрі­ван­ня рос­лин, за ко­рот­кої ро­тації куль­ту­ри в сівозміні, вне­сення над­мір­них доз азот­них до­б­рив, на за­гу­ще­них, за­­бур’яне­них посівах, на­яв­ності па­да­лиці соняш­ни­ку в посівах с.-г. куль­тур, ви­­ро­­­щу­ван­ня сприй­нят­ли­вих до хво­ро­би сортів і гіб­ридів со­няш­ни­ку.

За­хисні за­хо­ди

За­хист со­няш­ни­ку від гни­лей є важ­ли­вою скла­до­вою інтен­сив­ної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри, яка від­повідає соціальній та еко­логічній без­пеці, ре­сур­со- та енер­гоз­бе­ре­жен­ню, а та­кож еко­номічній доцільності. Захист спря­мо­ва­ний на об­ме­жен­ня та за­побі­ган­ня роз­вит­ку хво­роб і вклю­чає ком­плекс за­ходів профілак­тич­но­го ха­рак­те­ру та ак­тив­ної дії. 

Найра­ди­каль­нішим, еко­логічно без­печ­ним і еко­номічно вигідним за­хо­дом є ви­рощу­ван­ня в гос­по­дарстві стій­ких сортів та гібридів со­няш­ни­ку. Ви­со­кою по­льо­вою стійкістю до гни­лей ха­рак­те­ри­зу­ють­ся гібри­ди: Аре­на ПР, Бонд, Голд­сан, Дарій, Джазі, ЗУ Кларіса, Та­ма­ра КЛ, ЕС Бамбіна, ЕС Бе­са­на, ЕС Му­за, КВС Дра­гон, За­клик, Ка­п­рал, Кур­сор, Ларісса, ЛГ 5550, НК Ар­моні, НК Делфі, НК Долбі, НК Ка­мен, НК Конді, НК Ферті, Опе­ра ПР, ПР64Г34, ПР64Г46, Рем­бо, Ук­раїн­ський F1, Су­­пер­сол, Трубіж, Тутті, Фе­дот, Фор­вард, Фушія КЛ та ін. Су­часні гібри­ди со­няш­ни­ку з ком­плекс­ною стійкістю до гни­­­лей здатні ре­алізува­ти свою по­тен­ційну про­дук­тивність не мен­ше, як на 70–80%.

З ме­тою за­побіган­ня епіфітотійно­го роз­вит­ку ко­ши­ко­вої фор­ми білої і сірої гни­лей, бу­рої су­хої гнилі ко­ши­ка та ін­­ших хво­роб слід ви­ро­щу­ва­ти не мен­ше двох-трьох гібридів со­няш­ни­ку з різ­­ною три­валістю ве­ге­таційно­го пе­­ріоду, що дасть змо­гу уник­ну­ти на­пру­ги під час зби­ран­ня вро­жаю та суттєво зни­зи­ти шкідливість хво­роб. Прак­ти­ка по­ка­зує, що у півден­них рай­о­нах ча­ст­ка се­ред­ньо­с­тиг­лих гібридів має ста­но­ви­ти по­­над 60%, ре­ш­та — ран­нь­о­с­тиглі гібри­ди; у північних рай­о­нах вміст ско­ро­стиг­лих гібридів — не перевищувати 30–40%, ра­нь­о­с­тиг­лих — 60–70%.

До­три­ман­ня на­уко­во-об­грун­то­ва­ної сівозміни

Ос­нов­ною ви­мо­гою щодо ви­бору по­перед­ників під со­няш­ник є на­явність у ґрунті во­ло­ги. Кра­щи­ми по­пе­ред­ни­ка­ми є озимі та ярі зер­нові куль­ту­ри; в зо­нах до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня — ку­ку­руд­за на зер­но і си­лос, після яких ура­жен­ня рос­лин білою і сірою гни­ля­ми та інши­ми хво­ро­ба­ми є не­знач­не порівня­но з іншими по­пе­ред­ни­ка­ми. До кра­щих по­пе­ред­ників слід відне­с­ти та­кож ярі ко­ло­сові, які не ви­ко-ри­с­то­ву­ють во­ло­гу гли­бо­ких шарів ґрун­ту і не ура­жу­ють­ся од­ни­ми і ти­ми ж са­ми­ми хво­роба­ми, що і со­няш­ник.

Оп­тимізація струк­ту­ри посівних площ куль­тур

Раніше со­няш­ник зай­мав не більше ніж 10% площ, що да­ва­ло змо­гу йо­го по­вер­та­ти на по­пе­реднє міс­це че­рез 8–10 років, що суттєво змен­шу­ва­ло ура­жен­ня рос­лин гни­ля­ми. Як відо­мо, в ос­таннє де­ся­тиріччя у більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких підприємств ча­ст­ка посівів со­няш­ни­ку зрос­ла до 20–25%, а в ок­ре­мих гос­по­дар­ст­вах — до 40–50% від за­галь­ної струк­ту­ри посівних площ. По­ру­шен­ня си­с­те­ми сівозмін і змен­шен­ня ро­тації куль­тур при­зве­ло до інтен­сив­но­го ура­жен­ня рос­лин гни­ля­ми та інши­ми хво­ро­ба­ми, суттєво­го зро­с­тання їхньої шкідли­вості. У разі за­про­ва­д­жен­ня ко­рот­ко­ро­тацій­них сівозмін слід ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти гіб­ри­ди з ви­со­кою по­льо­вою стійкістю, насамперед, до білої і сірої гни­лей та інших хво­роб. Після ріпа­ку, сої, го­ро­ху, греч­ки, льо­ну, ко­ноплі та інших куль­тур, які ура­жу­ються збуд­ни­ка­ми білої і сірої гни­лей, со­няш­ник потрібно висіва­ти че­рез три-чотири ро­ки.

Обробіток ґрун­ту 

Своєчас­не та якісне про­ве­ден­ня ос­нов­но­го об­робітку ґрун­ту до­три­му­ю­чись зо­наль­них си­с­тем зем­ле­роб­ст­ва, чим за­без­пе­чується мак­си­маль­не на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги та по­жив­них ре­чо­вин у ґрунті, при­ско­рюється гу­манізація рос­лин­них ре­ш­ток, роз­пу­шується ґрунт, зни­щують­ся бур’яни, се­ред яких є ба­га­то видів, що ура­жу­ють­ся білою і сі­рою гни­ля­ми та зумовлюють по­ши­рен­ня цих за­хво­рю­вань. 

Пе­ред­посівний об­робіток ґрун­ту сприяє роз­пу­шен­ню й вирівню­ван­ню його по­верхні, зни­щен­ню бур’я­нів — ре­зер­ва­торів інфекцій ба­га­ть­ох збуд­ників хво­роб, ство­рен­ню умов для рівномірно­го за­гор­тан­ня насіння со­няш­ни­ку й швид­ко­го їхнього про­ро­с­тан­ня, появі дружних та рівномірних схо­дів, що підви­щує їхню стійкість до плісня­віння та різних гни­лей. 

Зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин є га­ран­том їхньої ви­со­кої стійкості до хво­роб та інших не­спри­ят­ли­вих по­год­них чин­ників. До­зу та співвідно­шен­ня еле­ментів міне­раль­но­го жив­лен­ня вста­нов­лю­ють за ре­зуль­та­та­ми аг­рохімічних аналізів ґрун­ту. Слід пам’ята­ти, що од­­но­сто­роннє вне­сен­ня ви­со­ких доз азо­ту вик­ли­кає інтен­сив­не ура­жен­ня рос­лин со­няш­ни­ку білою, сірою гни­ля­ми та ін­­ши­ми хво­ро­ба­ми. Також со­няш­ник ду­же чут­ли­вий до не­стачі бо­­ру, за йо­го дефіци­ту в ґрунті суттєво зни­­­жується стійкість рос­лин до гриб­них і бак­теріаль­них хво­роб. Не­обхідну до­зу бо­ру вно­сять у ґрунт або про­во­дять ли­с­то­ве підживлен­ня.

Сівба со­няш­ни­ку

Сівбу со­няш­ни­ку потрібно про­во­ди­ти ви­со­ко­якісним насінням, у якому не має бути скле­роціїв — збуд­ників білої та сірої гни­лей, насіння, ура­же­но­го бу­рою й ро­же­вою су­хою гни­ля­ми та інши­ми хво­ро­ба­ми.

Про­ти зовнішньої та внутрішньої інфекції білої, сірої та інших гни­лей насіннєвий матеріал слід про­труїти од­ним із доз­во­ле­них пре­па­ратів на ос­нові кар­бен­да­зи­ма, ти­ра­ма, тира­ма + ме­та­лак­сил-М + тіабен­да­зол, флу­ди­ок­соніла + ме­та­лак­сил-М, флу­т­ри­а­фо­ла + тіабен­­да­зол. Вибір про­труй­ни­ка про­во­ди­ть­ся на ос­нові да­них фіто­ек­с­пер­ти­зи насіннєво­го ма­теріалу.

Про­тру­ю­ван­ня насіння або йо­го інкру­с­тацію слід поєдну­ва­ти з об­роб­кою насіння рідки­ми до­б­ри­ва­ми та ре­гу­ля­то­ра­ми рос­ту рос­лин. Та­ка об­роб­ка насіння со­няш­ни­ку підви­щує стійкість мо­ло­дих рос­лин до хво­роб та інших стре­со­вих чин­ників, суттєво зро­с­тає вро­жайність, по­кра­щується якість про­дукції. 

Най­кра­щий фіто­санітар­ний стан по­сівів со­няш­ни­ку й ви­со­кий уро­жай гіб­ридів можна до­сяг­ти за умов до­­три­ман­ня ре­ко­мен­до­ва­ної гу­с­то­ти сто­ян­ня рос­лин на 1 га за­леж­но від гібри­ду та зо­ни. Слід проводити си­с­те­ма­тич­ний на­гляд за фіто­санітар­ним ста­ном со­няш­ни­ко­вих полів та здійснювати рекомендовані за­хис­ні за­ходи. 

Після фіто­про­чи­щен­ня ділян­ки гіб­ри­ди­зації со­няш­ни­ку (у фа­зі 3–4 па­ри справжніх листків) об­при­с­ку­ють од­ним із фунгіцидів на ос­нові та­ких діючих ре­чо­вин: азок­си­с­т­робін + ди­фе­но­ко­на­зол; азок­си­с­т­робін + ци­про­ко­на­зол + епо­си­ко­на­зол; дімоксістробін + бо­с­ка­лід; кар­бен­да­зим, пікосістробін; ме­та­лак­сил + ци­мок­саніл; протіоко­на­зол + флу­опі­рам, сірка + те­бу­ка­но­зол; те­бу­ко­на­зол + азок­си­с­т­робін; те­бу­ко­на­зол + про­хло­раз; те­бу­ко­на­зол + трифлоксі­стро­­бін; тіофа­нат-ме­тил; фе­намідон + про­па­мо­карб гідрох­ло­ри­ду; ци­про­диніл; цимок­­саніл + фа­мок­са­дон. Вибір фун­гіци­да здійснюють за да­ни­ми моніто­рин­гу фіто­санітарно­го ста­ну посівів і спе­к­т­ра за­хис­ної дії пре­па­ра­ту.  

У разі прогнозу епіфітотійно­го роз­вит­ку білої і сірої гни­лей, задля об­ме­жен­ня інфекції в осе­ред­ках ви­яв­ле­них хво­роб і за­побіган­ня їхнього по­даль­шо­го по­ши­рен­ня, на по­чат­ку цвітіння рос­лин по­сіви культури обробляють од­ним із фунгіцидів: Акан­то, 1,0 л/га; Де­ро­зал 500 SC, 0,5 л/га та ана­ло­га­ми; Кон­сен­то 450 SC, 2,0 л/га; Ку­с­тодія, 1,0–1,2 л/га; Про­пульс 250 SE, 0,8–1,0/га; Супрім, 1,0–1,5 л/га; Тайтл 50, 0,4–0,6 кг/га або  ана­ло­га­ми. За не­обхідності че­рез два тижні об­при­с­ку­ван­ня посівів фунгіци­да­ми по­вто­рю­ють.

Об­роб­ку рос­лин фунгіци­да­ми слід поєдну­ва­ти з по­за­ко­ре­не­вим піджив­лен­ням рос­лин до­б­ри­ва­ми. 
 Своєчас­но зни­щу­ва­ти па­да­ли­цю со­няш­ни­ку в по­лях сівозміни, ре­зер­ва­то­ра інфекції білої, сірої, вугільної, бу­рої су­хої гни­лей та інших хво­роб. 

З ме­тою при­ско­рен­ня до­зріван­ня й про­су­шу­ван­ня насіння на ко­рені, змен­шен­ня уражен­ня ко­шиків і насіння білою, сірою, су­хою та бак­теріаль­ною гни­ля­ми за­сто­со­ву­ють де­сикацію посівів. Де­си­кацію со­няш­ни­ку про­во­дять, ко­ли у 50–60% рос­лин кор­зин­ки ста­ють жов­ти­ми, 20–30% — з бу­ри­ми кра­я­ми і в 10–20% — кор­зин­ки бурі за се­ред­ньої во­ло­гості насіння 25–30% і не більше ніж 35%. Для де­си­кації ви­ко­ри­с­то­ву­ють один із доз­во­ле­них де­си­кантів.

І. Мар­ков, про­фе­сор, 
Ю. Заремба, НУБіП Ук­раїни

 

Інформація для цитування
Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості
/ І. Мар­ков, Ю. Заремба// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 118-123

Інтерв'ю
Всі ми любимо у вихідні побалувати рідних і близьких візитом до пристойного ресторану, кафе, щоб посидіти, поспілкуватися, відпочити. А чи в курсі, що представники системи HoReCa давно мріють про
В Україні дедалі частіше говорять про смерть аграрної науки, і про неефективність роботи НААН. Про можливі варіанти виходу науки із кризи та про перспективні розробки науковців у інтерв`ю propozitsiya