Спецможливості
Агрохімія

Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості

04.08.2017
501

Серед численних хвороб соняшнику найбільший вплив на економіку виробництва справляють біла і сіра гнилі. Ці хвороби за збігу сприятливих абіотичних і біотичних чинників можуть звести нанівець зусилля товаровиробника у вирощування цієї культури. 

 

 

Ос­танніми ро­ка­ми в зоні Сте­пу й  Півден­но­го Лісо­сте­пу в посівах со­няш­ни­ку інтен­сив­но по­ши­ри­лась вугільна гниль, по­всюд­но зрос­ла шкід­ливість бу­рої су­хої гнилі ко­шиків. Ви­со­ка частка цих за­хво­рю­вань по­яс­нюється знач­ною при­сто­со­ваністю їхніх збуд­ників до ви­жи­ван­ня у не­спри­ят­ли­вих умо­вах се­ре­до­ви­ща, ши­ро­кою спеціалізацією до рос­лин-жи­ви­телів, ге­не­тич­ною варіабельністю то­що. 

Для ефек­тив­ного за­хи­сту куль­ту­ри від хво­роб фахівцям потрібно точ­но зна­ти діагно­с­тичні оз­на­ки про­яв­лен­ня кож­но­го за­хво­рю­ван­ня на різних ор­га­нах рос­лин, щоб розпізна­ти хво­ро­бу, ма­ти чіткі відо­мості про біологічні та еко­логічні особ­ли­вості збуд­ни­ка хво­ро­би, цикл йо­го роз­вит­ку, дже­ре­ла ін­фек­ції, що дає змо­гу ви­я­ви­ти найураз­ливіші стадії роз­вит­ку па­то­ге­ну, з од­нієї сто­ро­ни, та рос­ли­ни-жи­ви­те­ля — з іншої, ціле­с­пря­мо­ва­но і мак­си­маль­но ви­ко­ри­с­та­ти ці дані для роз­роб­лення та про­ве­ден­ня ефек­тив­них ор­ганізаційно-гос­по­дарсь­ких, аг­ро­технічних, се­лек­ційно-насіннєвих, фізи­ко-ме­ханіч­них, біологічних та хімічних профілак­тич­них за­хис­них за­ходів.
Ниж­че на­во­ди­мо найти­повіші діаг­но­с­тичні оз­на­ки білої, сірої, ву­гі­ль­ної та бу­рої су­хої гнилей ко­шиків, біоло­гічні й еко­логічні особ­ли­вості їхніх збуд­ни­ків, на­уко­во-обґрун­то­вані підхо­ди до про­ве­ден­ня за­хис­них за­ходів.

Біла гниль 

Біла гниль по­ши­ре­на по­всю­дно, де ви­­ро­щу­ють со­няш­ник. Особ­ли­во не­без­печ­на хво­роба за умов ви­со­кої во­ло­гості по­­вітря і рясних опадів про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин, ко­ли її роз­виток на­бу­ває епіфітотії. Біла гниль спри­чи­нює ви­па­дан­ня ура­же­них мо­ло­дих рос­лин і зріджен­ня посівів, вик­ли­кає пе­ред­час­не дозріван­ня хво­рих рос­лин, в ре­зуль­таті чо­го фор­мує­ться щуп­ле насіння зі зни­же­ни­ми по­­сівни­ми та тех­но­логічни­ми яко­с­тя­ми. Не­добір вро­жаю мо­же ся­га­ти 30–50%, а в ро­ки епіфітотійно­го роз­вит­ку — і більше. Біла гниль (коренева форма)

Біла гниль про­яв­ляється про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин у ви­гляді трьох форм: ко­ре­не­вої, стеб­ло­вої й ко­ши­ко­вої. 

Ко­ре­не­ва фор­ма ха­рак­те­ри­зується ура­жен­ням ко­ре­не­вої си­с­те­ми. Ко­рені ста­ють м’яки­ми та мо­к­ри­ми, у во­ло­го­му ґрунті по­кри­ва­ють­ся білим на­льо­том — гриб­ни­цею збуд­ни­ка хво­ро­би. 

Стеб­ло­ва фор­ма спо­с­терігається як на схо­дах, так і на до­рос­лих рос­ли­нах. Біла гниль про­ростків со­няш­ни­ку зав­жди про­яв­ля­єть­ся під час про­ро­с­тання ура­же­но­го насіння. На мо­лодих рос­ли­нах сім’ядолі, ли­ст­ки й стеб­ла біля ос­но­ви буріють, за­гни­ва­ють і по­кри­ва­ють­ся білим на­льо­том, верх­ня ча­с­ти­на стеб­ла по­ни­кає, ли­ст­ки в’януть, рос­ли­на від­ми­­рає. На до­рослих рос­ли­нах стеб­ло­ва фор­ма хвороби про­яв­ляється у ви­гляді бу­ру­ва­то-ко­рич­не­вих плям, тка­ни­на у місцях ура­жен­ня руй­нується, провідні пуч­ки ого­лю­ють­ся, сер­це­ви­на стеб­ла вси­хає, у по­рожнині ут­во­рю­ють­ся чис­ленні скле­роції чор­но­го ко­ль­о­ру, щільної кон­си­с­тенції й різні за фор­мою. Стеб­ла в місцях ура­жен­ня над­ла­му­ють­ся, за­си­ха­ють і відми­ра­ють.

Ко­ши­ко­ва фор­ма ха­рак­те­ри­зується ут­во­рен­ням на тиль­но­му боці ко­шиків блідо-ко­рич­не­вих плям, тка­ни­на стає мо­к­рою та лег­ко про­дав­люється. У міс­цях плям і на по­верхні ко­ши­ка з’яв­ляє­ться білий наліт, що про­ни­зує всю тка­ни­ну ко­ши­ка й насіння, між яким фор­му­ють­ся чорні скле­роції у ви­гляді решітки. Ура­же­не насіння все­ре­дині темніє, стає плюсклим і гірким на смак. На йо­го по­верхні й усе­ре­дині ут­во­рю­ють­ся дрібні скле­роції.
За во­ло­гої по­го­ди гриб про­дов­жує роз­ви­ва­ти­ся на післяж­нив­них решт­ках рос­лин, форму­ю­чи на них чи­сельні скле­роції.Біла гниль (стеблова форма)

Збуд­ни­ком хво­ро­би є сум­ча­с­тий гриб Sclerotinia sclerotiorum Korf. еt Dumont. Гриб — поліфаг, який ура­жує по­над 360 видів од­но- та дво­доль­них куль­тур­них і ди­ко­рос­лих рос­лин, у то­му числі греч­ку, го­рох, ква­со­лю, со­няш­ник, ріпак, бу­ряк, ка­пу­с­ту, ци­бу­лю, морк­ву. У період роз­вит­ку гриб фор­мує гриб­ни­цю у ви­гляді ва­то­подібно­го біло­го на­льо­ту, скле­роції й сум­ча­с­те спо­ро­но­шен­ня — від­криті пло­дові тіла — апо­теції з сум­ка­ми та сум­ко­с­по­ра­ми. Гриб­ни­ця па­то­ге­ну за не­спри­ят­ли­вих умов се­ре­до­ви­ща ви­дозмінюється та ут­во­рює чис­ленні чорні скле­роції різної фор­ми й ве­ли­чи­ни. 

Дже­ре­лом інфекції є скле­роції гри­ба на рос­лин­них решт­ках у ґрунті, а також скле­роції у ви­гляді домішок, які висіва­ють­ся в ґрунт ра­зом із насінням. У ґрунті скле­роції зберіга­ють свою життєздатність до 7–10 років. До­дат­ко­ве дже­ре­ло — за­ра­же­не насіння, в яко­му є гриб­ниця. Завдяки здібності роз­ви­ва­ти­ся в ши­рокій амплітуді тем­пе­ра­тур гриб в рай­о­нах із зи­мо­ви­ми відли­га­ми про­дов­жує свій роз­ви­ток і взим­ку на рос­лин­них решт­ках. То­му післяз­би­ральні решт­ки є суб­ст­ра­том для роз­вит­ку і розмно­жен­ня па­то­ге­ну во­се­ни, взим­ку й навес­ні.

Оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра для про­ро­с­тан­ня скле­роціїв — в ме­жах 18…24°С. Гриб­ни­ця роз­ви­вається за во­ло­гості ґрун­ту 40–50%. Апо­теції фор­му­ють­ся за тем­пе­ра­ту­ри 12…22°С і во­ло­гості 60–80%. У при­родних умовах скле­роції ма­со­во про­ро­с­та­ють за до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня ґрун­ту про­тя­гом усь­о­го пе­ріо­ду ве­ге­тації рос­лин. За про­ро­с­тан­ня скле­роціїв, які зна­хо­дять­ся на по­верхні насіння або в кон­такті з ко­ре­ня­ми, ін­фіко­вані про­ро­ст­ки ги­нуть. За ура­жен­ня ко­ренів у більш пізній час спо­с­те­рігається при­ко­ре­не­ва фор­ма білої гнилі. Про­ростан­ня скле­роціїв відбувається в ґрунті завглибшки не більше ніж 9 см.

Про­тя­гом ве­ге­тації рос­лин гриб роз­пов­сю­д­жується сум­ко­с­по­ра­ми. За ви­со­кої во­ло­гості повітря із дозріва­ю­чих апо­теціїв звільняється ве­ли­ка кількість сум­ко­с­пор і роз­но­сить­ся вітром на значні відстані. Во­ни друж­но про­ро­с­та­ють за во­ло­гості повітря не ниж­че ніж 80% і тем­пера­ту­ри 18...26°С. За су­хих умо­в сум­ко­с­по­ри зберіга­ють свою життє­здатність 1,5–4,5 місяця за­леж­но від тем­пе­ра­ту­ри. 

Найбільше со­няш­ник ура­жується збуд­ни­ком білої гнилі наприкінці цвітіння. Най­кра­щим суб­ст­ра­том для про­ро­с­тан­ня сум­ко­с­пор і фор­му­ван­ня інфек­цій­них гіф є фізіологічно старі опалі пе­лю­ст­ки квіток со­няш­ни­ку, які при­лип­ли до во­ло­гої по­верхні стеб­ла, пе­ре­важ­но в місцях прикріплен­ня че­решків листків. Гриб спо­чат­ку роз­ви­ває інфекційні гіфи в пе­лю­ст­ках, а потім про­ни­кає в тка­ни­ну стеб­ла і че­решків листків. Ура­жен­ня ко­ренів і над­зем­ної ча­с­ти­ни стеб­ла мо­ло­дих рос­лин відбувається та­кож гриб­ни­цею па­то­ге­ну, яка зна­хо­дить­ся у верхніх ша­рах ґрун­ту.

За су­хої по­го­ди гниль не роз­ви­ває­ться і за­ли­шається не­помітною. За во­ло­гої до­що­вої пого­ди або у разі ви­па­дання ряс­ної роси чи ту­манів гриб­ни­ця па­то­ге­ну роз­ро­с­тається і ура­жує живі ор­га­ни ко­ши­ка.

 

За во­ло­гої по­го­ди гриб мо­же по­ши­рю­ва­ти­ся та­кож ве­ге­та­тив­но — ок­ре­ми­ми частина­ми гриб­ниці, які пе­ре­но­сять­ся в ос­нов­но­му пта­ха­ми, ко­ма­ха­ми, по­вітря­ни­ми течіями чи контакт­ним ме­то­дом у разі до­ти­ку хво­рої ча­с­ти­ни рос­ли­ни до іншої здо­ро­вої. За та­ких умов пе­редачі інфекції хво­ро­ба в посівах со­няш­ни­ку спостерігається ок­ре­мими осе­редками. Слід за­зна­чи­ти, що біла гниль інтен­сив­но роз­ви­вається на рос­ли­нах со­няш­ни­ку, які ура­жені не­справ­жнь­ою бо­рош­ни­с­тою ро­сою.Розвиток білої гнилі на післязбиральних рештках соняшнику

Вста­нов­ле­но при­хо­ва­ну фор­му ура­жен­ня рос­лин білою гнил­лю. Ззовні хво­ро­ба на рос­ли­нах не про­яв­ляє­ться, про­те ура­жені рос­ли­ни — де­що нижчі, їхні ко­ши­ки мають мен­ший діаметр. Уро­жай насіння з та­ких рос­лин зни­жується на 25% і більше.

У со­няш­ни­куа ви­яв­ле­на та­кож віко­ва стійкість до збуд­ни­ка білої гнилі: силь­ніше ура­жують­ся рос­ли­ни у фазі про­ро­стка та за дозрівання ко­шиків, найстійкіші во­ни у фа­зі бу­тонізації.

Сіра гниль

Сірою гнил­лю со­няш­ник ура­жується впро­довж всієї ве­ге­тації. За шкідливістю сіра гниль не поступається білій. Роз­ви­ток хво­ро­би зу­мов­лює зріджен­ня сходів через ви­па­дан­ня ура­же­них мо­ло­дих рос­лин, по­гіршує посівні й тех­но­логічні якості на­сіння, зни­жує про­дук­тивність рос­лин. Збуд­ник сірої гнилі здат­ний про­дов­жу­ва­ти роз­ви­ток і під час зберіган­ня во­ло­го­го насіння со­няш­ни­ку, призводячи до йо­го псу­ван­ня.

За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється у ви­гляді пліснявіння насіння й про­ростків, і має ко­ре­не­ву, стеб­ло­ву та ко­ши­ко­ву форми. Сіра гниль (стелова форма)

Пліснявіння насіння і про­ростків характеризується плісня­вим сірим на­льо­том, який по­кри­ває по­верх­ню насіння. На про­ро­ст­ках з’яв­ля­ють­ся бурі пля­ми, ви­дов­жені поз­довжні во­дя­нисті сму­ги, які зго­дом по­кри­ва­ють­ся пух­ким сірим на­льо­том, про­ро­ст­ки за­гни­вають і ча­с­то ги­нуть ще до ви­хо­ду на по­верх­ню ґрун­ту. 

Ко­ре­не­ва фор­ма частіше про­яв­ляється на мо­ло­дих рос­ли­нах. У разі ураження ко­ре­не­вої си­с­те­ми рос­ли­ни у фа­зі сім’ядоль­них і 1–2 па­ри справжніх листків ля­га­ють на по­верх­ню ґрун­ту, за во­ло­гої по­го­ди вкри­ва­ють­ся сірим на­льо­том і ги­нуть, за су­хої — в’я­нуть і відми­ра­ють. Та­ка форма хво­ро­би спо­стерігається під час про­ро­с­тання за­ра­же­но­го насіння. 

Ко­ши­ко­ва фор­ма сірої гнилі про­яв­ляється з тиль­но­го бо­ку ко­шиків, на яко­му ут­ворю­ють­ся тем­но-бурі мас­ля­нисті пля­ми. Ура­же­на тка­ни­на квітко­ло­жа розм’як­шується, за во­логої по­го­ди вкри­вається дим­ча­с­то-сірим на­льо­том і дрібни­ми чор­ни­ми скле­роціями. За ураження ко­шиків обо­лон­ка насіння стає пух­кою, на­бу­ває мар­му­ро­во­го за­барв­лен­ня. На по­верхні та все­ре­дині сім’янок ви­яв­ля­ють­ся скле­роції. За во­ло­гої по­го­ди ура­же­ний ко­шик за­гни­ває, а за су­хої — тка­ни­на ко­ши­ка втра­чає міцність і лег­ко роз­кри­шується.

Після спа­ла­ху за­хво­рю­ван­ня на­весні йо­го роз­ви­ток за су­хої по­го­ди дещо уповільнюється, а після ряс­них дощів зно­ву по­си­люється. Біля ос­но­ви стеб­ла спо­с­терігається штри­ху­ватість і по­темніння тка­нин з ут­во­рен­ням плям сіро­го ко­ль­о­ру.

Стеб­ло­ва фор­ма про­яв­ляється спо­чат­ку у ви­гляді світло-бу­рих, зго­дом бу­­рих і темно-бу­рих плям різної фор­ми та ве­ли­чи­ни, які ча­с­то охоп­лю­ють знач­ну йо­го ча­с­ти­ну, за во­ло­гої по­го­ди по­кри­ва­ють­ся сірим на­льо­том, який лег­ко роз­по­ро­шується за до­тику. Верхні ли­ст­ки ура­же­них рос­лин злег­ка прив’я­да­ють, а нижні в’януть і за­си­ха­ють. Зго­дом в ура­же­них місцях фор­му­ють­ся дрібні чорні скле­роції. Пошкоджені тка­ни­ни стеб­ла руй­ну­ють­ся, рос­ли­на надла­мується. 

Сіра гниль (кошикова форма)Збуд­ни­ком хво­ро­би є гриб Botryotiana fuckeliana Whetzel (ана­мор­фа: Botrytis cinerea Pers), який належить до фа­куль­та­тив­них па­ра­зитів, що про­ни­ка­ють у рос­ли­ну че­рез ме­ханічні по­шко­д­жен­ня, ку­ти­ку­лу, про­ди­хи. Гриб ура­жує по­над 400 видів рос­лин із різних ро­дин. 

У період сво­го роз­вит­ку па­то­ген фор­мує гриб­ни­цю, скле­роції, конідіаль­не і сум­ча­с­те спо­ро­но­шен­ня. Про­тя­гом ве­ге­тації збуд­ник по­ши­рюється конідіями і сум­ко­с­по­ра­ми. Уражен­ню рос­лин у фа­зі сходів та по­ши­рен­ню хво­ро­би на ко­ши­ках у фазі їхнього по­жовтіння спричинюють надмірні опа­ди та тем­пе­ра­ту­ра повітря в ме­жах 14…16°С.

Дже­ре­лами інфекції є: скле­роції та гриб­ни­ця па­то­ге­ну на ура­же­них решт­ках в ґрунті, які зберіга­ють свою жит­тєздатність до восьми років і більше, засміче­ний посівний ма­теріал скле­роціями гри­ба і за­ра­же­не насіння, в яко­му збе­рі­гає­ться гриб­ни­ця па­то­ге­ну. 

Вугільна (по­пе­ля­с­та) гниль

Хво­ро­ба спостерігається в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня культу­ри, але найшкід­ли­віша — в зоні Сте­пу, а ос­танніми ро­ками і в Лісо­сте­пу. Її шкідливість вияв­ляється в пе­ред­час­но­му відми­ранні, лам­кості та по­ля­ганні ура­же­них рос­лин, зменшенні розміру ко­ши­ка, зни­женні ви­пов­не­ності сім’янок і вмісту в них олії. Хворі рос­ли­ни майже не да­ють уро­жаю. За­леж­но від фа­зи за­ра­жен­ня рос­лин не­добір уро­жаю насіння ся­гає 20–60%, зни­жу­ють­ся йо­го насіннєві й тех­но­логічні якості, до 10% змен­шує­ться вміст олії, а кис­лот­не чис­ло збіль­шується в 10–100 разів, що ро­бить йо­го не­при­дат­ним для вжи­вання в їжу. 

Вугільна гниль по­чи­нає про­яв­ля­ти­ся під ча­с цвітіння рос­лин у ви­гляді їхнього в’янен­ня. На стеб­лах у при­ко­ре­невій ча­с­тині рослини з’яв­ля­ють­ся бурі пля­ми, які зли­­­ва­ють­ся і охоп­лю­ють кільцем ос­но­ву стеб­ла. По­темніння стеб­ла по­ши­рює­ться знизу вго­ру, ли­ст­ки на ура­же­них росли­нах в’януть, не­кро­ти­зу­ють­ся і відми­ра­ють. За інтен­сив­но­го роз­вит­ку хво­ро­би ура­же­на рос­ли­на в’яне і відми­рає. Ха­рак­тер­ною діаг­но­с­тич­ною оз­на­кою, яка вирізняє ура­жен­ня соняш­ни­ку ву­­гільною гнил­лю від при­ко­ре­не­вої фор­ми білої гнилі, є те що, за роз­вит­ку білої гнилі ура­же­на тка­ни­на за­гни­ває і стає мо­к­рою, в той час за про­яву вугільної гнилі ура­же­на ткани­на в місцях плям су­ха і не розм’як­шується навіть за во­ло­гої до­що­вої по­го­ди. Зго­дом тем­но-бурі пля­ми на стеблі на­бу­ва­ють світло-по­пе­ля­с­то­го за­барв­лен­ня.Вугільна гниль

Усе­ре­дині ура­же­ної тка­ни­ни в ос­нові стеб­ла ви­яв­ля­ють­ся дрібні, гла­денькі, ку­лясті, чорні скле­роції діаме­т­ром 50–400 мкм. У місцях ура­жен­ня тка­ни­на розм’як­шується, па­ренхіма руй­нується, сер­це­ви­на вси­хає, стеб­ла лег­ко ла­ма­ю­ть­ся або по­ля­га­ють під час до­зріван­ня. 

Збуд­ни­ком хво­ро­би є міто­с­по­ро­вий гриб Sclerothium bataticola Taub. Гриб­ни­ця па­тоге­ну роз­ви­вається у провідній си­с­темі стеб­ла, чим і по­яс­нюється в’я­нен­ня рос­лин. Во­но відбу­вається в ре­зуль­таті роз­ро­с­тан­ня гриб­ниці, яка за­ку­по­рює су­ди­ни рос­ли­ни, по­ру­шу­ю­чи цим са­мим обмін ре­чо­вин, а та­кож ін­ток­си­кації ор­ганізму  че­рез виділен­ня па­то­ге­ном токсинів. 

У­ра­жен­ня рос­лин відбу­вається за про­ро­с­тан­ня насіння в ґрунті і про­дов­жується від фа­зи сім’ядоль до фор­му­ван­ня 6–8 ли­с­тків. 

 Роз­вит­ку хво­ро­би спри­я­ють: су­ха та жар­ка по­го­да за тем­пе­ра­ту­ри 25...30°С, дефіци­т во­ло­ги в ґрунті, за­бур’яненість посівів со­няш­ни­ку, а та­кож йо­го ви­ро­щу­ван­ня після по­пе­ред­ників, які ура­жу­ють­ся да­ним збуд­ни­ком хво­ро­би. По­ши­рен­ня хво­ро­би за су­хої жар­кої по­го­ди мо­же ся­га­ти до 90%. Інтен­сив­не за­ра­жен­ня сім’янок відбу­вається у фа­зі їхнього на­ли­вання на зе­лених ко­ши­ках.

Збуд­ник хво­ро­би є поліфаг, який ура­жує по­над 300 видів ди­ко­рос­лих і ку­­ль­тур­них рослин: со­няш­ни­к, цу­к­рові бу­ря­ки, ку­ку­руд­зу, кар­топ­лю, ква­со­лю, арахіс то­що. У за­­гу­ще­них посівах со­няш­ни­ку роз­ви­ток по­пе­ля­с­тої гнилі є найінтен­сив­нішим.

Ос­нов­не дже­ре­ло інфекції — ура­жені решт­ки, на яких зберіга­ють­ся скле­роції гри­ба. Їхня життєздатність у ґрунті — до 5–6 років і за на­яв­ності ко­ре­не­вих виділень рос­лини-жи­ви­те­ля про­ро­с­та­ють, ут­во­рю­ю­чи но­ву гриб­ни­цю. Скле­роції па­то­ге­ну, які за­гортаються в ґрунт глиб­ше 18 см, не про­ро­с­та­ють.

За­хисні за­хо­ди

До­три­ман­ня сі­возміни і про­сто­ро­вої ізо­ляції між на­сіннєви­ми і то­варни­ми посіва­ми со­­няш­ни­ку та цу­к­ро­во­го бу­ря­ку, ку­ку­руд­зи, зер­но­бо­бо­вих куль­тур і бо­бо­вих трав, ка­пу­с­тя­них, ово­че­вих куль­тур, які ура­жу­ють­ся па­то­ге­ном; ви­ро­щу­ван­ня стій­ких гібридів; зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин; зби­ран­ня вро­жаю в стислі стро­ки; подрібнен­ня та гли­боке за­гор­тан­ня післяз­би­раль­них ре­ш­ток в ґрунт.

Бу­ра су­ха гниль ко­шиків

За­хво­рю­ван­ня про­яв­ляється по­всюд­но, але найшкідли­віше — в сте­повій зоні. За су­хої та жар­кої по­го­ди ура­женість кор­зи­нок інко­ли ся­гає до 100%, а недобір уро­жаю скла­дає 50% і більше.

Хво­ро­ба про­яв­ляється на тиль­но­му боці ко­ши­ка у ви­гляді ко­рич­не­во-бу­рих су­хих плям, з лиць­о­во­го бо­ку ура­же­на тка­ни­на спо­чат­ку де­що розм’як­ше­на. Пля­ми швид­ко роз­роста­ють­ся і охоп­лю­ють весь ко­шик, який за­си­хає і твер­діє. Ха­рак­тер­ною оз­на­кою хво­ро­би є на­явність сіру­ва­то-бруд­но­го по­встя­но­го на­льо­ту на ура­женій тка­нині ко­ши­ка. Це не­ста­те­ве спо­ро­но­шен­ня збуд­ників хво­ро­би. За су­хої жар­кої по­го­ди ура­жені ділян­ки ви­к­ри­шу­ють­ся разом із комір­ка­ми і ура­же­ним насінням. Насіни­ни за­ли­па­ють­ся і не до­зріва­ють, яд­ра в них, як пра­ви­ло, гіркі на смак.Бура суха гниль кошиків

Збуд­ни­ка­ми хво­ро­би є гри­би із ро­ду Rhizopus., які по­ши­рю­ють­ся спо­ран­гієспо­ра­ми. Зберіга­ють­ся па­то­ге­ни у ви­гляді гриб­ниці та спо­рангіїв на ура­же­них решт­ках і насінні. 

Інтен­сив­ний роз­ви­ток хво­ро­би від­бу­вається за вітря­ної до­що­вої по­го­ди і три­ва­лих густих ту­манів під час до­­зрі­ван­ня рос­лин, за ко­рот­кої ро­тації куль­ту­ри в сівозміні, вне­сення над­мір­них доз азот­них до­б­рив, на за­гу­ще­них, за­­бур’яне­них посівах, на­яв­ності па­да­лиці соняш­ни­ку в посівах с.-г. куль­тур, ви­­ро­­­щу­ван­ня сприй­нят­ли­вих до хво­ро­би сортів і гіб­ридів со­няш­ни­ку.

За­хисні за­хо­ди

За­хист со­няш­ни­ку від гни­лей є важ­ли­вою скла­до­вою інтен­сив­ної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри, яка від­повідає соціальній та еко­логічній без­пеці, ре­сур­со- та енер­гоз­бе­ре­жен­ню, а та­кож еко­номічній доцільності. Захист спря­мо­ва­ний на об­ме­жен­ня та за­побі­ган­ня роз­вит­ку хво­роб і вклю­чає ком­плекс за­ходів профілак­тич­но­го ха­рак­те­ру та ак­тив­ної дії. 

Найра­ди­каль­нішим, еко­логічно без­печ­ним і еко­номічно вигідним за­хо­дом є ви­рощу­ван­ня в гос­по­дарстві стій­ких сортів та гібридів со­няш­ни­ку. Ви­со­кою по­льо­вою стійкістю до гни­лей ха­рак­те­ри­зу­ють­ся гібри­ди: Аре­на ПР, Бонд, Голд­сан, Дарій, Джазі, ЗУ Кларіса, Та­ма­ра КЛ, ЕС Бамбіна, ЕС Бе­са­на, ЕС Му­за, КВС Дра­гон, За­клик, Ка­п­рал, Кур­сор, Ларісса, ЛГ 5550, НК Ар­моні, НК Делфі, НК Долбі, НК Ка­мен, НК Конді, НК Ферті, Опе­ра ПР, ПР64Г34, ПР64Г46, Рем­бо, Ук­раїн­ський F1, Су­­пер­сол, Трубіж, Тутті, Фе­дот, Фор­вард, Фушія КЛ та ін. Су­часні гібри­ди со­няш­ни­ку з ком­плекс­ною стійкістю до гни­­­лей здатні ре­алізува­ти свою по­тен­ційну про­дук­тивність не мен­ше, як на 70–80%.

З ме­тою за­побіган­ня епіфітотійно­го роз­вит­ку ко­ши­ко­вої фор­ми білої і сірої гни­лей, бу­рої су­хої гнилі ко­ши­ка та ін­­ших хво­роб слід ви­ро­щу­ва­ти не мен­ше двох-трьох гібридів со­няш­ни­ку з різ­­ною три­валістю ве­ге­таційно­го пе­­ріоду, що дасть змо­гу уник­ну­ти на­пру­ги під час зби­ран­ня вро­жаю та суттєво зни­зи­ти шкідливість хво­роб. Прак­ти­ка по­ка­зує, що у півден­них рай­о­нах ча­ст­ка се­ред­ньо­с­тиг­лих гібридів має ста­но­ви­ти по­­над 60%, ре­ш­та — ран­нь­о­с­тиглі гібри­ди; у північних рай­о­нах вміст ско­ро­стиг­лих гібридів — не перевищувати 30–40%, ра­нь­о­с­тиг­лих — 60–70%.

До­три­ман­ня на­уко­во-об­грун­то­ва­ної сівозміни

Ос­нов­ною ви­мо­гою щодо ви­бору по­перед­ників під со­няш­ник є на­явність у ґрунті во­ло­ги. Кра­щи­ми по­пе­ред­ни­ка­ми є озимі та ярі зер­нові куль­ту­ри; в зо­нах до­стат­нь­о­го зво­ло­жен­ня — ку­ку­руд­за на зер­но і си­лос, після яких ура­жен­ня рос­лин білою і сірою гни­ля­ми та інши­ми хво­ро­ба­ми є не­знач­не порівня­но з іншими по­пе­ред­ни­ка­ми. До кра­щих по­пе­ред­ників слід відне­с­ти та­кож ярі ко­ло­сові, які не ви­ко-ри­с­то­ву­ють во­ло­гу гли­бо­ких шарів ґрун­ту і не ура­жу­ють­ся од­ни­ми і ти­ми ж са­ми­ми хво­роба­ми, що і со­няш­ник.

Оп­тимізація струк­ту­ри посівних площ куль­тур

Раніше со­няш­ник зай­мав не більше ніж 10% площ, що да­ва­ло змо­гу йо­го по­вер­та­ти на по­пе­реднє міс­це че­рез 8–10 років, що суттєво змен­шу­ва­ло ура­жен­ня рос­лин гни­ля­ми. Як відо­мо, в ос­таннє де­ся­тиріччя у більшості сільсько­го­с­по­дарсь­ких підприємств ча­ст­ка посівів со­няш­ни­ку зрос­ла до 20–25%, а в ок­ре­мих гос­по­дар­ст­вах — до 40–50% від за­галь­ної струк­ту­ри посівних площ. По­ру­шен­ня си­с­те­ми сівозмін і змен­шен­ня ро­тації куль­тур при­зве­ло до інтен­сив­но­го ура­жен­ня рос­лин гни­ля­ми та інши­ми хво­ро­ба­ми, суттєво­го зро­с­тання їхньої шкідли­вості. У разі за­про­ва­д­жен­ня ко­рот­ко­ро­тацій­них сівозмін слід ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти гіб­ри­ди з ви­со­кою по­льо­вою стійкістю, насамперед, до білої і сірої гни­лей та інших хво­роб. Після ріпа­ку, сої, го­ро­ху, греч­ки, льо­ну, ко­ноплі та інших куль­тур, які ура­жу­ються збуд­ни­ка­ми білої і сірої гни­лей, со­няш­ник потрібно висіва­ти че­рез три-чотири ро­ки.

Обробіток ґрун­ту 

Своєчас­не та якісне про­ве­ден­ня ос­нов­но­го об­робітку ґрун­ту до­три­му­ю­чись зо­наль­них си­с­тем зем­ле­роб­ст­ва, чим за­без­пе­чується мак­си­маль­не на­ко­пи­чен­ня во­ло­ги та по­жив­них ре­чо­вин у ґрунті, при­ско­рюється гу­манізація рос­лин­них ре­ш­ток, роз­пу­шується ґрунт, зни­щують­ся бур’яни, се­ред яких є ба­га­то видів, що ура­жу­ють­ся білою і сі­рою гни­ля­ми та зумовлюють по­ши­рен­ня цих за­хво­рю­вань. 

Пе­ред­посівний об­робіток ґрун­ту сприяє роз­пу­шен­ню й вирівню­ван­ню його по­верхні, зни­щен­ню бур’я­нів — ре­зер­ва­торів інфекцій ба­га­ть­ох збуд­ників хво­роб, ство­рен­ню умов для рівномірно­го за­гор­тан­ня насіння со­няш­ни­ку й швид­ко­го їхнього про­ро­с­тан­ня, появі дружних та рівномірних схо­дів, що підви­щує їхню стійкість до плісня­віння та різних гни­лей. 

Зба­лан­со­ва­не жив­лен­ня рос­лин є га­ран­том їхньої ви­со­кої стійкості до хво­роб та інших не­спри­ят­ли­вих по­год­них чин­ників. До­зу та співвідно­шен­ня еле­ментів міне­раль­но­го жив­лен­ня вста­нов­лю­ють за ре­зуль­та­та­ми аг­рохімічних аналізів ґрун­ту. Слід пам’ята­ти, що од­­но­сто­роннє вне­сен­ня ви­со­ких доз азо­ту вик­ли­кає інтен­сив­не ура­жен­ня рос­лин со­няш­ни­ку білою, сірою гни­ля­ми та ін­­ши­ми хво­ро­ба­ми. Також со­няш­ник ду­же чут­ли­вий до не­стачі бо­­ру, за йо­го дефіци­ту в ґрунті суттєво зни­­­жується стійкість рос­лин до гриб­них і бак­теріаль­них хво­роб. Не­обхідну до­зу бо­ру вно­сять у ґрунт або про­во­дять ли­с­то­ве підживлен­ня.

Сівба со­няш­ни­ку

Сівбу со­няш­ни­ку потрібно про­во­ди­ти ви­со­ко­якісним насінням, у якому не має бути скле­роціїв — збуд­ників білої та сірої гни­лей, насіння, ура­же­но­го бу­рою й ро­же­вою су­хою гни­ля­ми та інши­ми хво­ро­ба­ми.

Про­ти зовнішньої та внутрішньої інфекції білої, сірої та інших гни­лей насіннєвий матеріал слід про­труїти од­ним із доз­во­ле­них пре­па­ратів на ос­нові кар­бен­да­зи­ма, ти­ра­ма, тира­ма + ме­та­лак­сил-М + тіабен­да­зол, флу­ди­ок­соніла + ме­та­лак­сил-М, флу­т­ри­а­фо­ла + тіабен­­да­зол. Вибір про­труй­ни­ка про­во­ди­ть­ся на ос­нові да­них фіто­ек­с­пер­ти­зи насіннєво­го ма­теріалу.

Про­тру­ю­ван­ня насіння або йо­го інкру­с­тацію слід поєдну­ва­ти з об­роб­кою насіння рідки­ми до­б­ри­ва­ми та ре­гу­ля­то­ра­ми рос­ту рос­лин. Та­ка об­роб­ка насіння со­няш­ни­ку підви­щує стійкість мо­ло­дих рос­лин до хво­роб та інших стре­со­вих чин­ників, суттєво зро­с­тає вро­жайність, по­кра­щується якість про­дукції. 

Най­кра­щий фіто­санітар­ний стан по­сівів со­няш­ни­ку й ви­со­кий уро­жай гіб­ридів можна до­сяг­ти за умов до­­три­ман­ня ре­ко­мен­до­ва­ної гу­с­то­ти сто­ян­ня рос­лин на 1 га за­леж­но від гібри­ду та зо­ни. Слід проводити си­с­те­ма­тич­ний на­гляд за фіто­санітар­ним ста­ном со­няш­ни­ко­вих полів та здійснювати рекомендовані за­хис­ні за­ходи. 

Після фіто­про­чи­щен­ня ділян­ки гіб­ри­ди­зації со­няш­ни­ку (у фа­зі 3–4 па­ри справжніх листків) об­при­с­ку­ють од­ним із фунгіцидів на ос­нові та­ких діючих ре­чо­вин: азок­си­с­т­робін + ди­фе­но­ко­на­зол; азок­си­с­т­робін + ци­про­ко­на­зол + епо­си­ко­на­зол; дімоксістробін + бо­с­ка­лід; кар­бен­да­зим, пікосістробін; ме­та­лак­сил + ци­мок­саніл; протіоко­на­зол + флу­опі­рам, сірка + те­бу­ка­но­зол; те­бу­ко­на­зол + азок­си­с­т­робін; те­бу­ко­на­зол + про­хло­раз; те­бу­ко­на­зол + трифлоксі­стро­­бін; тіофа­нат-ме­тил; фе­намідон + про­па­мо­карб гідрох­ло­ри­ду; ци­про­диніл; цимок­­саніл + фа­мок­са­дон. Вибір фун­гіци­да здійснюють за да­ни­ми моніто­рин­гу фіто­санітарно­го ста­ну посівів і спе­к­т­ра за­хис­ної дії пре­па­ра­ту.  

У разі прогнозу епіфітотійно­го роз­вит­ку білої і сірої гни­лей, задля об­ме­жен­ня інфекції в осе­ред­ках ви­яв­ле­них хво­роб і за­побіган­ня їхнього по­даль­шо­го по­ши­рен­ня, на по­чат­ку цвітіння рос­лин по­сіви культури обробляють од­ним із фунгіцидів: Акан­то, 1,0 л/га; Де­ро­зал 500 SC, 0,5 л/га та ана­ло­га­ми; Кон­сен­то 450 SC, 2,0 л/га; Ку­с­тодія, 1,0–1,2 л/га; Про­пульс 250 SE, 0,8–1,0/га; Супрім, 1,0–1,5 л/га; Тайтл 50, 0,4–0,6 кг/га або  ана­ло­га­ми. За не­обхідності че­рез два тижні об­при­с­ку­ван­ня посівів фунгіци­да­ми по­вто­рю­ють.

Об­роб­ку рос­лин фунгіци­да­ми слід поєдну­ва­ти з по­за­ко­ре­не­вим піджив­лен­ням рос­лин до­б­ри­ва­ми. 
 Своєчас­но зни­щу­ва­ти па­да­ли­цю со­няш­ни­ку в по­лях сівозміни, ре­зер­ва­то­ра інфекції білої, сірої, вугільної, бу­рої су­хої гни­лей та інших хво­роб. 

З ме­тою при­ско­рен­ня до­зріван­ня й про­су­шу­ван­ня насіння на ко­рені, змен­шен­ня уражен­ня ко­шиків і насіння білою, сірою, су­хою та бак­теріаль­ною гни­ля­ми за­сто­со­ву­ють де­сикацію посівів. Де­си­кацію со­няш­ни­ку про­во­дять, ко­ли у 50–60% рос­лин кор­зин­ки ста­ють жов­ти­ми, 20–30% — з бу­ри­ми кра­я­ми і в 10–20% — кор­зин­ки бурі за се­ред­ньої во­ло­гості насіння 25–30% і не більше ніж 35%. Для де­си­кації ви­ко­ри­с­то­ву­ють один із доз­во­ле­них де­си­кантів.

І. Мар­ков, про­фе­сор, 
Ю. Заремба, НУБіП Ук­раїни

 

Інформація для цитування
Гнилі соняшнику та заходи щодо обмеження їх шкідливості
/ І. Мар­ков, Ю. Заремба// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 118-123

Інтерв'ю
Ще древні хлібороби Китаю та Індії близько 3 тис. років тому вирощували рослини на зелене добриво. Пізніше зявився термін – сидерати – свіжа рослинна маса, яка спеціально вирощується і потім частково
Геннадій Юдін, віце-президент ВГО "Українська горіхова Асоціація"
Горіхівництво за останній час уже встигло стати однією із найбільш скандальних галузей аграрного виробництва. Після всім відомого  розголосу  із «горіховою мафією» цікавість до саджанців та

1
0