Спецможливості
Агробізнес

Гірка реальність українського хліба

05.06.2008
110
Гірка реальність українського хліба фото, ілюстрація
Гірка реальність українського хліба

Коли під тиском несприятливих кліматичних умов 2002/2003 рр. впав паркан із статистичних показників навколо виробництва зерна, збудований із туману політичних намірів і диму адміністративних рішень, виявилося, що Україна втратила продовольчу незалежність. Про можливість втрати продовольчої незалежності протягом останніх років попереджали аналітики. Проте політики і високі урядовці, посилаючися на ефективність і незворотність реформ, зростання ВВП, так аргументовано переконували люд в тому, що цього не може бути, що аж самі повірили у свої слова.

Факт втрати продовольчої незалежності важко усвідомити, а ще важче пояснити: чому Україна з її чорноземами і працьовитими хліборобами купляє зерно по світу? Зерновий катаклізм був неминучим. Щорічно аграрний сектор крок за кроком наближався до зернової кризи. Несприятливі погодні умови, як лакмусовий папір, проявили гірку реальність — виробництво вітчизняного зерна знизилося до такої межі, що його треба було купувати за кордоном. Достатньо подивитися на валовий збір по роках.

У 2002 сприятливі погодні умови дали змогу одержати пристойний урожай, який був значно вищим за матеріальний внесок, певною мірою, дали можливість створити видимість зернового Голіафа Європи, незважаючи на те, що це — випадковість, а не стабільна закономірність. Нестерпно захотілося довести, що можна догнати і перегнати, як це вже було за часів Хрущова. Результат відомий. Головне, що негайно був знайдений стрілочник, який відповість за все.

Згадаємо початок осені. Уряд запевняв, що ціни на хліб не підвищаться. Потім, — можливо зростуть, але ненабагато. Потім — зростатимуть і неминуче. Але це — тільки початок, адже зерно є кормом для тварин, першою чергою для птиці. Вгору поповзли ціни на яйце, молоко, м’ясо...

А як все починалося? Головний аграрний реформатор починав з гасла “Відродження МТС”. І вже за кілька років він же назвав механізовані технології в рослинництві “індустріальним міражем”. Ідеологи реформ запевняли, що вітчизняні селяни-власники, маючи точку опори — власність на землю, — спроможні, як Архімед, підняти галузь на новий значно вищий рівень, виробити значно більше конкурентоспроможної продукції. Справді, власність є потужним стимулом до роботи, але не єдиним. Виявилося, що слід було, крім цього, сформувати відповідні і дієві економічні, інвестиційні, інноваційні, правові засади розвитку аграрного сектора.

Як переконливий аргумент потреби реформ наводилися вражаючі досягнення фермерів Кенії, Індії, Бразилії та інших країн, які збирають по три врожаї на рік, використовуючи буйволо-ручну працю, забуваючи при цьому, що аби виорати 1 га кіньми треба за день пройти за плугом 40–50 кілометрів.

По суті наше нинішнє сільськогосподарське виробництво з його фізично зношеною і морально застарілою технікою скидається на будьонівську кавалерію проти найсучасніших видів зброї. До 1990 року виробництво зерна в Україні порівнювали з кількістю виробленого зерна у Франції. У 1990 році валовий збір зерна становив 51,1 млн т з 14,5 млн га за енергозабезпеченості 1,36 к.с./га і за сезонного навантаження на комбайн 134 га. У 1990 році Франція також зібрала 50 млн т зерна з 8 млн га за енергозабезпеченості 5,18 к.с./га і за навантаження на комбайн 72 га/сезон. У 1999 році Франція збільшила виробництво зернових до 64 млн т (8,8 млн га), а Україна його зменшила до 24,5 млн т (12,5 млн га), енергозабезпеченість знизилася з 1,36 к.с./га до 0,78 к.с./га з урахуванням старих і зношених тракторів. Середнє навантаження на комбайн у Франції — 70 га, в нас — 270. Середня врожайність за 9 років знизилася з 3,5 до 2 т/га.

Сучасні тенденції переоснащення новою технікою сільськогосподарських підприємств розвинених європейських країн полягають в оновленні парку машинами вищого технічного рівня, більшої одиничної потужності — 200–400 к.с. Це дає змогу за несприятливих погодних умов використовувати активний запас потужності, а не пасивний резерв техніки, підвищити продуктивність, зменшити витрати, (у тому числі на зберігання), зменшити кількість працівників.

Для наших сільгоспвиробників найдоступнішими за ціною вже понад 30 років є трактори ПМЗ і МТЗ потужністю 65–80 к.с. Якщо наш сільгоспвиробник трактором ЮМЗ/МТЗ засіває за годину 1,5–2 га, то в німецькому кооперативі з потужним трактором агрегат висіває 15–20 га/год.

Аналіз світового досвіду показує, що природний фактор (посухи, зливи, заморозки) тощо проявляється на всіх континентах, але найбільше від нього страждає сільське господарство слаборозвинених країн, у яких переважає буйволо-ручна, кінно-ручна праця, а не механізовані технології. У розвинених країнах природний фактор може знизити, знищити врожай, але не по всій країні. У 2003 році в Іспанії та Франції від спеки бушували лісові пожежі, проте даних про неурожай в цих країнах немає.

Цікаво проаналізувати виробництво зерна вітчизняними сільгосппідприємствами по регіонах. Господарства, які традиційно вирощували більше 60 ц/га в минулому році, отримали по 40, а ті, хто розраховував отримати по 40 ц/га, отримали по 20–24. Господарства, які орієнтувалися на 30 ц/га, були змушені перекультивувати всі посіви.

Реформатори запевняли: після появи власника землі інвестиції стрімко “попливуть” в сільськогосподарське виробництво. Але зарубіжні капіталісти, (не так, як наші), першою чергою, опікуються проблемами своїх виробників. Яскравий і переконливий приклад — технічні (зв’язані) кредити для закупівлі зернозбиральних комбайнів “Джон Дір” і “Кейс”. Обіцянки фірми “Джон Дір” і наміри Херсонського комбайнового заводу спільно випускати сучасний зернозбиральний комбайн так і залишилися на папері. Не потрібно бути політиком, щоб зрозуміти: ні один виробник продукції не буде за свої кошти формувати і підтримувати потенційного конкурента.

Складові врожаю відомі: якісне насіння, органічні та мінеральні добрива, засоби захисту рослин від бур’янів, шкідників і хвороб і наявність високопродуктивної техніки для своєчасного і якісного обробітку грунту — це те, що має назву “диктатура технології”. Більшість наших сільгоспвиробників, не маючи потрібних коштів, мінімально обробляють грунт, без добрив, з порушенням агростроків, поля засівають некондиційним зерном. Захист від бур’янів для більшості є недосяжним бажанням. На окремих ділянках зернових висота лободи перевищує 2 м, а її діметр — 30 мм. Такі “дерева” слід збирати силосними, а не зернозбиральними комбайнами.

За минулі роки машинно-тракторний парк скоротився на 40 відсотків, а наявний — це машини із строком експлуатації понад 10 років, фізично зношені, морально застарілі. Щоб підтримувати в роботопридатному стані трактор Т-150К після 10 років експлуатації з коефіцієнтом готовності 0,6, протягом року слід витратити більше 400 мотогодин. Це — п’ята частина робочого часу механізатора. А за ним ще закріплений старий плуг, старі сівалки, зчіпка тощо. Про яку “диктатуру технологій” може йти мова, коли механізатор весь час зайнятий ремонтом техніки?

Якщо до наявної сільськогосподарської техніки підходити відповідно до вимог ДСТУ 2860-94, то її технічний стан можна визначити як “несправна та нероботоздатна техніка”.

Політична складова

За 12 років на посадах аграрних міністрів і віце-прем’єрів змінилося 20 людей. Якщо кожен із них залишив невирішеною хоча б одну проблему, то 20 проблем за 12 років можуть бути згубними для будь-якої галузі. Як показує фактичний стан справ з машинно-тракторним парком, від першого до останнього міністра і віце-прем’єра у спадщину залишається проблема технічного озброєння АПК, тобто виробництво вітчизняної сільськогосподарської техніки, оновлення і поповнення МТП сільгоспвиробників.

Економічна складова

Перша складова. На розробку і виробництво сучасної вітчизняної конкурентоспроможної сільськогосподарської техніки коштів хронічно не вистачає. Але якщо підрахувати вартість імпортованої техніки, яку закупила Україна за ці роки, то виявиться, що за ці кошти можна було б закупити повнокомплексні технології виробництва сучасних тракторів, зерно-, кормо-, бурякозбиральних комбайнів і рухатися вперше у складі основної групи виробників сучасної техніки, а не відставати від них на 30–40 років. Друга складова — втрати врожаю. Втрати (через затягування агростроків обробітку, висіву, захисту і збирання врожаю) щорічно становлять до 20 відсотків урожаю — 6–10 млн т. Щорічні втрати у грошовому вираженні становлять 600–700 млн дол., які могли бути інвестовані в розвиток машинобудування і технічного переоснащення сільгоспвиробників.

Технічна складова

Вітчизняне сільськогосподарське машинобудування, на превеликий жаль, перебуває в критичному становищі за економічним і технічним рівнем. Перебування Комітету сільськогосподарського машинобудування в Мінпромполітики остаточно завело виробництво потрібної селянам техніки у глухий кут. Міністерству завжди є чим відзвітуватися: літаки, кораблі, оборонна продукція, гвинтокрили для перевезення бізнесменів, — а сівалки, культиватори — почекають. Проблеми сільськогосподарського машинобудування вирішують за залишковим принципом.

Кадрова складова

Протягом 12 років не здійснюється навчання і перепідготовка сільських механізаторів, інженерно-технічних працівників, діагностів. Досвідчені механізатори залишають сільське господарство з різних причин: за станом здоров’я, віком, кидають роботу через відсутність зарплати. Молодь не бажає працювати на добитій техніці. Але існує проблема й з тими, хто хотів би стати механізатором. На підготовку механізатора в СПТУ нині витрачається 687 гривень. Чого за такі кошти можна навчити?

Сільських механізаторів “зводимо в могилу” умовами праці на старих, зношених, добитих тракторах, комбайнах тощо. Таку техніку слід поновлювати не тільки заради підвищення врожайності, а також для поліпшення умов праці механізаторів. А для наших урядовців і політиків уже й нова “Волга” є некомфортною, і їздять вони лише на дорогих і престижних іномарках. Так цінують і бережуть своє здоров’я “слуги народу”.

Наукова складова

Президент України у 2000 році критично зауважив, що реформи не мають належного наукового обгрунтування. Якщо розглядати фінансування на наукові дослідження з виробничої експлуатації і технічного сервісу в Мінагрополітики, то середня вартість коштів на одну машину (від комбайна до борони) — 75 копійок. “Вірною дорогою йдете, товариші”?

Використовуючи старі й зношені трактори, сільгоспвиробники тільки через знижену потужність двигунів і перевитрату палива, мастил щорічно перетворюють на “дим” вартість трьох тисяч тракторів ПМЗ.

На жаль, справджуються наші гіркі передбачення: за хронічного невирішення проблем оновлення і поповнення машинно-тракторного парку доведеться купувати за кордоном і зерно, і комбайни. Потрібні на це кошти — це 120 млрд грн. Якщо Україна не хоче перетворитися в сталого імпортера зерна, проблему оновлення і поповнення МТП все одно доведеться вирішувати.

Анатолій Демко,
доцент НАУ

Інтерв'ю
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до
vitaliy skotsyk
20 вересня заплановано розпочати всеукраїнський страйк аграріїв. Про його причини та вимоги аграріїв  розповів один з ініціаторів, голова Аграрної партії України Віталій Скоцик.  

1
0