Спецможливості
Архів

Фермер Моніч у нове сторіччя в’їхав на сої

05.06.2008
253
Фермер Моніч у нове сторіччя в’їхав на сої фото, ілюстрація
Фермер Моніч у нове сторіччя в’їхав на сої

Узявшись у 1992 році фермерувати, кіровоградський інженер-механік Руслан Моніч замислився над тим, як змусити землю працювати і при цьому не виснажувати її. Вирощування традиційних сільськогосподарських культур не могло забезпечити виконання цього завдання без використання мінеральних та органічних добрив, коштів на які вистачало не завжди. Кілька років тривали експерименти з пшеницею, гречкою, горохом, кукурудзою, ячменем і навіть нетрадиційною зернобобовою культурою — викою. Проте ні морального, ні матеріального задоволення від цього Руслан Васильович не отримував, аж поки не познайомився з соєю. І ось у 2002 році соєві плантації на орендованих фермером землях зросли до 860 га. Чому так сталося, читайте у стислому викладі розповіді Руслана Моніча, записаної кореспондентом “Пропозиції” Павлом Коротичем.

Першою моєю землею були два трикутні клаптики загальною площею 50 га, від яких колгосп відмовився через незручність їх обробітку. На перший рік посіяв там соняшник — так робили майже усі, хто брав землю. Наступного року залишив поля під пар, і майже весь одержаний від соняшнику прибуток вклав на його утримання. Сім’я бідувала: вона лише знала, що батько працює в полі і все туди вкладає, і, можливо, колись-то воно звідти вернеться. Тому тим, хто хоче взяти невелику кількість землі, аби якось на ній працювати, я просто не радив би цього робити. Адже в умовах наших злиднів, коли немає змоги ані внести міндобрива, ані вивезти органіку, усе життя робитимеш на ту землю і не відкупишся від неї. Бо все одно змушений будеш на ній щось сіяти і щось збирати, а потім почнеш рахувати і кінці з кінцями звести не зможеш.
Такі ось міркування і привели мене до сої. Я дізнався, що її можна вирощувати беззмінно як монокультуру, а це дає змогу уникнути проблеми дотримання сівозмін на малій площі ріллі. У 1996 році дав рекламу в “Пропозицію” — “куплю насіння сої”. Пішли дзвінки. Врешті знайшов посівний матеріал на нашій Кіровоградській обласній дослідній станції. Було видно, що насіння сої там попиту не мало, оскільки з боку керівництва станції підтримки цього напрямку не було. Це вже нині, коли ми у своєму регіоні її “підштовхнули”, то й там зрозуміли, що соя — культура майбутнього, що це засіб реанімації землі, що вона здатна бодай частково компенсувати брак у грунті азоту, сформувати кормову базу для тваринництва.
Проте в мене віра в сою виникла одразу. Я засів за книжки, дізнався про неї більше. А кількома роками потому зрозумів, що в українських науковців — Бабича, Михайлова, Січкаря — описано лише відсотків 30–40 реального потенціалу цієї культури. Наведу такий приклад. Уранці 26 червня 2001 року ми з агрономом виїхали на соєве поле нашого господарства. Того року погодні умови були для сої сприятливими — рослини стояли 1,6–1,7 метра заввишки. Почали вираховувати біологічну врожайність: ранньостигла Медея доходила до 40 ц/га, середньорання Ізумрудна — понад 50. Ми від неї просто божеволіли — настільки вона була чудова! А о шостій вечора наскочила шалена буря: сипав град завбільшки з голубине яйце, води на дорозі було стільки — машина не могла рухатися. Наступного дня о п’ятій ранку я знов туди... Я просто ридав. Це було чорне поле, на якому стирчали стебла: усі повалені, оббиті. Дзвоню агрономові, кажу — усе, в нас уже нічого немає. Я вже малював собі плани, як відкуплятимуся від кредиту. А агроном — “Зачекай, ця культура ще себе покаже!” І вона піднялася, ожила. Щоправда, втратила майже весь нарощений на червень потенціал: молоду зав’язь було оббито, але ті бобики, що вже встигли сформуватися, відсотків на 80 залишилися. І ось за таких обставин середня урожайність моєї сої у 2001 році становила 18 ц/га, а на тих ділянках, де соя сіялася по сої, було зібрано до 30 ц елітного насіння з гектара! Зібраного насіння вистачило і щоб самим відсіятися, і продати іншим бажаючим її вирощувати.

***

Проте це було вже згодом, а першу свою сою ми посіяли на 10 га. Насіння купили дуже дороге, супереліту, за ціною (у перерахунку на сьогоднішні гроші) понад 7000 грн/т. Посіяли три сорти (вони і тепер в роботі) — Ізумрудну, Валюту і Медею. Ізумрудна першого року дала десь 26 ц/га, Валюта — 22, а Медея — лише 10. Проте мені цей сорт дуже сподобався, бо він першим пішов на дозрівання, добре витримав посуху.
Сівалки у нас тоді не було: довелося позичати в сусідньому господарстві. Під час сівби дуже багато насіння побилося, через це норму висіву витримати не змогли. А якщо немає належної густоти, тоді прикріплення нижнього боба на рослині низьке. Я бачив, що через це недобираю десь 30% урожаю.
Для боротьби з бур’янами у перший рік вирощування сої застосував два гербіциди — грунтовий і післясходовий. Завдяки цьому поле очистилося, і наступного року, коли засіяв соєю вже 27 га, ці 10 га були ідеально чистими. Решту ж 17 га довелося сапати, бо застосувати гербіциди у той рік у мене змоги не було. До речі, як і в три наступні роки, коли ми працювали лише на ручному прополюванні, а урожаю менше 15 ц/га на круг не мали. Бо соя є доволі добрим фітосанітаром, її тіниста крона щільно закриває грунт і пригнічує ріст бур’янів: створюється ефект очищення полів, і після трьох-чотирьох років вирощування сої землі стають пухкими, насиченими азотом і органікою, добре підготовленими для введення у сівозміну інших культур.
Нині ми інтенсивно використовуємо спосіб сівби сої в оброблений за мінімальною технологією грунт прямо у проростаючі бур’яни. Посіявши, одразу обприскуємо поле гербіцидом суцільної дії. На той момент, коли сходи сої з’являються на поверхні, бур’яни вже пожухли, і культурі ніщо не заважає розвиватися.
***
На жаль, в Україні соя не вважається традиційною сільгоспкультурою. Це, напевне, тому, що старі її сорти мають істотні недоліки: боби розтріскуються і насіння обсипається; висота прикріплення нижнього боба дуже низька, через що комбайн не може сповна зібрати врожай. Проте час ішов, наука працювала, і тепер уже є сорти, позбавлені зазначених недоліків і цілком здатні задовольнити виробника.
Тому я дуже рекомендую нашим аграріям звернути увагу на цю культуру. Вигоду від вирощування сої порівняно з таким популярним нині соняшником можна довести, як кажуть, на пальцях за п’ять хвилин. Давайте порахуємо! Наприклад, за урожайності соняшнику і сої, скажімо, у 20 ц/га ціни реалізації продукції, а також затратні частини по гербіцидах і ручному прополюванню — майже однакові. Проте нормальний господар після соняшнику нічого не сіятиме, а триматиме поле під паром, бо земля буде виснажена. Отже, прибуток треба розділити на два роки. Пар слід обробляти, це також затрати, і їх треба враховувати, тому ефективну врожайність соняшнику можна звести до рівня 3–4 ц/га. А тепер погляньмо на сою. Сіяти її другий рік поспіль на тому самому місці не лише не шкідливо, а й корисно: урожай тоді буде на рівні минулого року або навіть на 5 ц/га більший. Отож, перевага на боці сої є очевидною. Проте українські виробники й досі тримаються за соняшник і намагаються доводити, що через 2–3 роки його можна сіяти на тому самому місці. Справді, соняшник у нас часто-густо посіють — і забудуть, і 5 ц/га насіння одержують. Але так само й сою — посій, і без жодного догляду 5 ц/га вона дасть, однак при цьому ще й збагатить землю.
***
Перше, на що ми звертали увагу при доборі сортів, — щоб боби не розтріскувалися. Звісно, якщо ранній сорт Медея вчасно не зібрати, то деякі верхні боби можуть розлущитись. Проте, не зібрати ранній сорт у серпні — це ж просто гріх! Ранні сорти для того й потрібні, щоб після них встигнути обробити поле і посіяти озимину (нинішнього сезону ми збирали пшеницю, посіяну після Медеї: урожайність становила 60 ц/га). Насіння сорту Медея можна сіяти будь-якою сівалкою, навіть зерновою. Термін вегетації — 90–95 днів.
Ізумрудна — середньоранній сорт з незакінченим типом вегетації. Якщо навіть напочатку вересня підуть дощі, він ще може дати цвіт. Проте до часу збирання — до середини вересня — зайве з себе скидає і стає готовим до збирання. Відзначається високою урожайністю і стійкістю бобів до розтріскування. У 2002 році через дощову погоду дозбирувати Ізумрудну доводилося у листопаді — і зерно не обсипалося. Термін вегетації — 115–120 днів.
Валюта дуже схожа на Ізумрудну, але має дещо інший — золотавий — колір зерен при дозріванні. Термін вегетації — 110–115 днів.
***
При вирощуванні сої є певні специфічні моменти, які треба враховувати. Так, насіння перед сівбою слід обробити ризотрофіном, щоб на корінні краще формувалися бульбочкові бактерії, завдяки яким відбувається фіксація біологічного азоту. Шкідників на сої дуже мало, проте небажано сіяти цю культуру поряд з акаціями, оскільки в них є спільний шкідник. Можу навіть сказати, що за шість років вирощування сої я жодного разу не застосовував ані фунгіцидів, ані інсектицидів. Сою не їсть ані миша, ані птахи, бо у непереробленому вигляді зерно сої неїстівне.
Добрими попередниками для сої є зернові культури, найгіршими — соняшник і гречка: соняшник дуже виснажує землю, а гречка дає багато падалиці, яку ручним прополюванням вивести неможливо.
У валки сою краще не косити, адже тоді втрачається вміст білка й олії, змінюється колір насіння, зменшується його схожість, а у разі навіть невеликого дощу зерно починає пріти. Ми завжди збираємо сою лише прямим комбайнуванням. До 2002 року не доводилося нам сою і сушити: вологість зерна під час збирання ніколи не перевищувала 16%; останнього ж сезону збирали і за 18%, тож просушували проточною вентиляцією.
І ще кілька зауважень щодо вирощування сої як монокультури. Виходячи зі свого досвіду, можу сказати, що в беззмінних посівах усі сорти сої почувають себе дуже добре. Три роки сою можна вирощувати на одному місці без підживлення. Якщо є бажання вирощувати її на тому самому полі й далі, то потрібно потурбуватися про захист від хвороб, які можуть розвиватися, особливо у дощові роки. Також потрібно внести мінеральні добрива, оскільки відчуватиметься брак фосфору, калію, цинку, міді та деяких інших елементів. У разі вирощування сої в беззмінних посівах сорти на полі краще не міняти.
***
Попит на сою і продукти з неї існує постійно. Тому Україна весь час, відповідно до державних програм, закуповує американський та аргентинський соєвий шрот, який використовує для кормових потреб. Птахофабрики без соєвого шроту працювати взагалі не можуть. Отож, американці про свою землю дбають, вирощують корисну для неї культуру і за демпінговими цінами поставляють її до Східної Європи — аби тут не виникало навіть бажання займатися вирощуванням сої. Спілкуючись на конференціях з представниками Американської соєвої асоціації, читаючи розроблену для її працівників літературу, я цю лінію дуже чітко побачив. Головне завдання Американської соєвої асоціації, яку всіляко підтримує американський уряд, — дбати про інтереси своїх фермерів і захищати світові ринки від надходження на них “сторонньої” соєвої продукції.
Поставки до нашої країни соєвого шроту зі США та Аргентини є головним фактором у визначенні рівня внутрішніх українських цін на сою. Якщо ціна імпортного шроту становить 1600 грн/т, то ціна сої, вирощуваної в Україні, не повинна перевищувати 1150 грн/т: в іншому разі переробляти її буде невигідно. Внутрішня ціна на сою з року в рік практично не змінюється: у період збирання вона становить 900–960 грн/т, до Нового року піднімається до 1060–1110, а навесні доходить до 1110–1160 грн/т.
***
Слід зазначити, що останніми роками виробництво сої в Україні помітно активізується. Подивімося хоча б у прайс-листи газети “Бізнес”. Два-три роки тому слова “соя” там взагалі не зустрічалося, нині ж оголошень “куплю сою” можна побачити до десятка в номері. Це означає, що є споживачі, є переробники. І проблеми реалізації сої нині практично не існує: навпаки, переробники мають проблему з придбанням сировини.
Потенціал для розвитку соєвої галузі в Україні величезний, адже потреба у соєвому білку задоволена нині лише на 10%. Величезні можливості існують для впровадження сої у харчування людей. Для незаможних громадян, що не можуть собі дозволити м’ясні раціони, соя, яка містить до 40% білка, — це знахідка. З іншого боку, не обов’язково їсти соєве м’ясо і пити соєве молоко: можна споживати свинину, вигодовану на соєвих кормах. Тут слід пам’ятати, що на збагачених білком кормах свиня досягне товарних кондицій удвічі швидше, ніж на звичайних ячмінних зерносумішах.
***
Займаємося ми і селекційною роботою. Минулого року на базі фермерського господарства було створено наукову селекційно-насінницьку фірму “Соєвий вік”. Маємо ділянки, де здійснюємо схрещування і проводимо роботу в тих напрямках, які вважаємо перспективними. По-перше, намагаємося досягти того, щоб рубчик зерна мав колір оболонки. Це важливо для харчових цілей: коричневий рубчик впливає на зовнішній вигляд продукції переробки, особливо якщо сою переробляють на молоко та окару, борошно, макуху. По-друге, працюємо над створенням нових ультраранніх сортів. Нехай вони будуть не такими врожайними, проте гарантуватимуть, що землю після них буде оброблено і озиму культуру посіяно. Тобто ультраранні сорти сої є дуже корисною ланкою у сівозміні. По-третє, прагнемо збільшити висоту прикріплення нижнього боба. Селекціонери розвинених країн над удосконаленням цього показника не працюють, оскільки техніка там спроможна зібрати врожай навіть якщо боби лежатимуть на землі. Ми ж збираємо “Нивами”, і для нас критерій висоти прикріплення нижнього боба є дуже важливим. По-четверте, намагаємося зменшити ступінь розтріскування бобів. Адже погодні умови не завжди дають змогу зібрати вчасно, не завжди вистачає й техніки. Тож культура іноді повинна певний час постояти, а боби при цьому — не розтріскатися.
Для селекції використовуємо різноманітний матеріал — американський, канадський, вітчизняний. Ми вже маємо номери, що характеризуються високою стабільною врожайністю (20–25 ц/га), скоростиглістю, високою товарністю насіння, адаптивністю до лімітуючих умов вирощування, відносною стійкістю або толерантністю до найбільш поширених хвороб і шкідників.
***
Наостанок хочу закликати керівників агроформувань звернути більше уваги на сою. Але це стосується лише тих, хто приходить на землю не на один рік. Справжні господарі зможуть оцінити усі переваги сої над іншими популярними нині сільгоспкультурами, особливо соняшником.

Інтерв'ю
Статуя кохання в Батумі "Алі та Ніно"
Нещодавно Україну відвідав заступник директора «Агросервіс центру» при Міністерстві сільського господарства Аджарії Леван Болгвадзе. Користуючись нагодою, propozitsiya.com поспілкувалась із
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 

1
0