Спецможливості
Архів

Двоногі фаворити приазовського хутора

05.06.2008
179
Двоногі фаворити приазовського хутора фото, ілюстрація
Двоногі фаворити приазовського хутора

Фермерське господарство “Азовчанка” є одним з небагатьох, що зробили ставку на тваринництво. У цьому, напевно, виявилася життєва позиція фермера — Івана Грицая, переконаного, що хутори для того й створювалися, аби розводити усяку живність. Так невеличка Порохня, що у Новоазовському районі Донецької області, стала осередком приазовського птахівництва.
Господарство існує вже 10 років, і птахівничим воно було не завжди. Починав Іван Грицай як і всі — з 50-гектарного фермерського клаптя. Той клапоть поступово обростав орендованими землями і на сьогодні збільшився до 1900 га. З-поміж орендодавців Грицая є і 27 фермерів-невдах, що схопилися були за розпропаговану соломинку “ефективного господарювання”, проте виплисти так і не змогли. На своїх землях Грицай надто не оригінальничає, а вирощує традиційні для південного краю зернові та соняшник.

Проте, незважаючи на постійне прирощування орендованих земель, головна спеціалізація “Азовчанки” визначилася іншим придбанням. Йдеться про великий промисловий інкубатор, під який уже й “писався” весь наступний “сценарій” фермерського життя. Відповідно до цього сценарію визначалися джерела постачання інкубаційного матеріалу, шукалися ринки збуту одержаного молодняку, обиралися види птиці та її кроси, розвивалася база для утримання батьківського поголів’я, вирощувалися й готувалися корми. Завдяки птиці підприємство перейшло на цілорічний цикл роботи, зникла необхідність відправляти людей у міжсезонні відпустки, зменшилася плинність кадрів.
Іван Грицай відпочатку зорієнтував своє птахівництво на дрібного споживача, тобто на особисті підсобні господарства. Під їхній попит було сформовано батьківські поголів’я птиці чотирьох видів: курей, качок, гусей та індиків (від останніх згодом довелося відмовитися через економічну недоцільність). Причому ще років три-чотири тому головним “брендом” порохнянського інкубаторію був молодняк курей-бройлерів. Попит на них серед приватників був величезний, для його задоволення власного інкубаційного яйця не вистачало, доводилося багато докуповувати на птахофабриках. Щоб придбати молодняк бройлерів, покупці заздалегідь шикувалися в чергу. Вирощену з порохнянських курчат птицю можна було придбати на всіх базарах не лише Новоазовського та навколишніх районів, а й за межами Донецької області.
Це була доба молодості українського птахівництва (якщо не брати до уваги доісторичний радянський його період). Дорослішання галузі супроводжувалося вливанням у неї значних приватних інвестицій, які привели до стрімкої її концентрації та нарощування обсягів виробництва. На полицях українських магазинів і базарних лотків дедалі більшало вітчизняних стегенець та іншої бройлерної продукції, її ціна ставала доступнішою. Якщо кілька років тому “Азовчанка” була єдиним у своєму субрегіоні виробником молодняку бройлера, то тепер цей сегмент ринку дедалі більше підбирають під себе великі виробники.
Отож, великий виробник птиці поволі витісняв з ринку дрібного, і це врешті позначилося на бізнесі Грицая. Останні рік-два вже немає колишнього ажіотажу навколо молодняку курей-бройлерів (хоча постійні покупці продовжують їх брати, нереалізованими курчата не залишаються).
Інша справа — качки й гуси. Птахофабрики-гіганти до цієї птиці ще не дотяглися, бо вона значно поступається курям і за технологічністю виробництва, і за швидкістю повернення вкладених грошей. Качачо-гусячий сектор нині залишається прерогативою дрібного виробника, тобто — клієнта Івана Грицая. Причому гуси є настільки привабливою позицією, що чисельність їх батьківського поголів’я в Порохні щороку збільшується на 500 одиниць (нині воно налічує 2500 голів), тоді як батьківське стадо курей та качок тримається на одному рівні.
Підйому порохнянського гусівництва, крім економічних чинників, сприяв і вдалий вибір породи. Їх було перепробувано чимало — і горьківських, і кубанських, й італійських, проте зупинилися врешті на Легарті. Нині господарство має державний статус племінного птахорепродуктора з розведення цієї породи гусей (а також качок кросу Благоварський та курей Кучинської ювілейної породи).
Гуси Легарт характеризуються відмінними показниками. Швидкий ріст: у два місяці птиця важить 4–5 кг, у віці статевої зрілості (4 місяці) вага вже досягає 8–9 кг, а у півроку — 8–12 кг. Гусей цієї породи можна використовувати для виробництва особливо корисного і смачного продукту — жирної гусячої печінки. І ще один напрям продуктивності Легартів — пух. Уже у віці 11 тижнів гуся можна починати підщипувати і взяти 100 г пуху. Повторні підщипування провадять кожні шість тижнів. У цілому за рік пухова продуктивність гуся становить півкіло.

***
Істотним плюсом гусячого напряму птахівництва, порівняно з курячим, є годівля. Адже гуси — птиця пасовищна, у літній період значну частину своєї поживи вона знаходить під ногами. У Порохні для випасу гусей спеціально відведено схили балок, а також стерню після збирання зернових, де вони можуть надзьобати осипаного збіжжя. Завдяки цьому годівля гусей, хоча ця птиця значно масивніша за курей і качок, коштує дешевше. До того ж, у пасовищний період гуси щодня проходять до пасовища і назад по 2–3 км, і це позитивно позначається на їхньому здоров’ї.
Найбільш якісних кормів (і дотримання теплового режиму в приміщенні) потребує молодняк у перший місяць свого життя. По досягненні десятиденного віку, якщо погода дає таку можливість, гусенят можна вже випускати на пасовище. Повноцінна годівля молодняку має тривати до тримісячного віку — від цього залежить формування репродуктивної функції птиці. Причому у період росту гуси Легарт відзначаються дуже сильним апетитом: в “Азовчанці” траплялися прикрі випадки, коли гусенята гинули через переповнення травної системи пасовищним кормом.
Обсяги годівлі гусей залежать від їх відтворного циклу. Період яйценосності починається в них у січні-лютому і закінчується у червні. У цей проміжок часу в “Азовчанці” гусей годують за максимумом, тобто дають щодня по 360 г комбікорму на голову. Цей комбікорм на 50% складається з пшениці, решта ж — ячмінь, кукурудза, соняшниковий шрот, горох, кісткове борошно, вітаміни, премікси. З червня до січня птиця переводиться на економний режим годівлі, тобто як доповнення до з’їденого на пасовищі вона одержує щовечора 180 г комбікормів.
Восени у великій кількості гусям згодовують гарбузи (понад 5 т у день на все стадо загалом). Фермерське господарство вирощує їх здебільшого заради насіння, яке має великий попит, у тому числі експортний. Побічний продукт цього виробництва — м’якоть — є, на думку порохнянських зоотехніків, чудовою вітамінною добавкою у годівлі птиці, особливо актуальною перед початком зимівлі.
Крім того, на корм гусям вирощують амарант, буряк, люцерну. Причому люцерну заготовляють і на зиму, бо вона є корисним компонентом корму в період яйценосності.
Утримання в зимовий період не надто складне. Гуси так само гуляють на-дворі, проте слід дотримувати тривалості фази спокою: “ніч” для них узимку має тривати не менше 17 годин на добу. Приміщення опалювати не треба, пух добре захищає гусей від холоду. Проте кожного дня слід додавати нової соломи на підстилку. Після закінчення періоду яйценосності приміщення вичищають і дезінфікують.
***
Період яйценосності гусей обумовлений природними чинниками, проте без втручання людини тут також не обходиться. Аби самиці почали нестися дружно і продуктивно, здійснюється стимулювання цього процесу. Воно полягає в тому, що обсяги годівлі птиці збільшуються, додаються вітаміни, збільшується світловий режим (штучно подовжується день).
Середньостатистична гуска Легарт дає протягом сезону 30–35 яєць. Це удвічі менше, ніж можна було б одержати від дрібніших порід гусей, майже утричі — ніж від качок, і ще менше порівняно з курми. Яйценосність гусей можна стимулювати і восени, довівши таким чином вихід яєць до 60–70. Проте оскільки попиту на молодняк в осінній період немає, то немає й потреби у стимуляції.
Із закладених на інкубування яєць вихід гусенят наближається до 75%. На цей показник впливають багато чинників: і робота самця, і якість кормів, і здоров’я самиці, і дотримання технології інкубування.
Досить цікавим є чинник формування сімей. Батьківське стадо створюється таким чином, щоб співвідношення самиць і самців було оптимальним з погляду продуктивних можливостей самців, тобто 3:1. Проте реально може статися так, що одним гусаком “захопиться” одна гуска, а іншим — сім. Якісно задовольнити сімох він не може, тож якість яйця в цьому разі знижується. Вплинути на формування сімей, або ж переформувати їх, людина не в силі: якщо вилучити із завеликої сім’ї самця, то самиці до іншого вже не перейдуть, тобто залишаться взагалі неплідними. Але сім’ї переформовуються самі: щороку, коли птахи відлітають у вирій, старі сім’ї руйнуються, а в грудні починається формування нових.
З тих гусенят, що вилупилися з яєць, 90% є нормальними. Слабкіші надходять до ізолятора, на підсилену годівлю. Найслабкіші і хворі відбраковуються. Молодняку роблять єдине щеплення — від ентериту (до речі, курка потребує 8–9 щеплень).
“Азовчанка” реалізує добових гусенят за ціною 10 грн. Це значно дорожче, ніж молодняк бройлерів (1,5 грн) чи качок (3,5 грн). Проте у перерахунку на річну віддачу однієї несучки гроші вимальовуються ті самі — 200 грн.
***
Для подальшої диверсифікації господарства Іван Грицай відкриває нові напрями виробництва, які — хто знає! — у майбутньому, може, й затьмарять нинішнє птахівництво. Так, уже посаджено 42 га саду (здебільшого зимові сорти яблуні), придбано ділянку на поливних землях під овочівництво. Вже нинішнього року тут будуть вирощені капуста, томати, огірки, баклажани. Усе це для Івана Грицая є новим, проте нічого страшного він у цьому не вбачає. “Я людина військова. Розібрався і в гусях, і у качках, і у сільгоспструктурах. Тож із садом та городом також розберуся”.
Записав Павло Коротич
PavelK@univest-group.com

Інтерв'ю
Загальновизнані стандарти безпеки якості харчових продуктів - це мова, якою розмовляють імпортери, міжнародні торговельні мережі і закупівельники. Україна поки що тільки на шляху формування культури
Николай Орлов
У 2016 році значно зросла кількість рейдерських захоплень підприємств. Серед постраждалих є і  представники аграрного бізнесу. Лише протягом першого півріччя зі скаргами на дії рейдерів до

1
0