Спецможливості
Агробізнес

Дмитро Березовський:"БУДЬ-ЯКА ПРОГРАМА ЧЕРЕЗ ПІВРОКУ МОЖЕ ЗАСТАРІТИ, БО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ" (повна версія)

05.06.2008
234
Дмитро Березовський:"БУДЬ-ЯКА ПРОГРАМА ЧЕРЕЗ ПІВРОКУ МОЖЕ ЗАСТАРІТИ, БО НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ"   (повна версія) фото, ілюстрація
У квітні на розгляд Кабміну було запропоновано відразу чотири проекти програм розвитку агропромислового комплексу України і села (Міністерства агрополітики, Національної сільськогосподарської палати України, Інституту аграрної економіки й Української аграрної конфедерації). Як базову пропозицію уряд визначив проект НСПУ, проте це зовсім не означало, що відкидалися інші концепції. Натомість пропонувалося їх також використати в основній програмі, яку НСПУ мало підготувати і надати на розгляд уряду 1 червня. Напередодні вказаної дати журнал “Пропозиція” вирішив поцікавитися, що саме готують фахівці НСПУ і на що розраховують, адже попередні програми розвитку АПК, м’яко кажучи, потерпіли фіаско. Отже, на запитання відповідає керівник проекту Національної програми “Добробут через аграрний розвиток України” Дмитро Березовський.

Березовський Дмитро Євгенович


Народився 27 липня 1970 року у м. Шпола Черкаської області.
1996 року закінчив юридичний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, а в 2001 році отримав диплом магістра державного управління Академії державного управління при Президентові України. З 2002 по 2004 рік пройшов курс навчання у Міжнародній школі бізнесу Ashridge (Великобританія) за програмою “Магістр бізнес-адміністрування”. Магістр державного управління. З 1992 року працював гендиректором ГК “Беарс” (Київ), а з 2004 року — президент концерну “Беарс Фуд Інгредієнтс”. У 1998 році був обраний депутатом Ватутінської районної у м. Києві Ради народних депутатів. Член Народної партії України (НПУ), член Координаційної ради ВГО “Нова Формація”, член Політради НПУ, гендиректор Національної сільськогосподарської палати України.
Одружений, виховує сина та доньку.


— Майже кожен уряд готував якісь довгострокові національні програми розвитку АПК, які начебто виконувались, то чому ж постала потреба розробляти щось нове? Чи це переписування попередніх програм?


— По-перше, існує потужна система знань, накопичених в АПК з початку 90-х років, зокрема, щодо державного управління цим комплексом. В тому числі й цільові, галузеві, загальнодержавні та національні програми. Але основна проблема цих програм, на нашу думку, — компіляційність: як ви кажете, переписувалися вони з попередніх програм. Це перша проблема. Друга — вони були політично фокусовані, тобто політика переважала над певними чіткими критеріями успішності розвитку АПК та села. Третя причина — ці програми не впроваджували в життя саме тому, що основна мета їх написання була політична, а отже, не існувало системи оцінки їх впровадження, контролю та оцінки ефективності, зворотнього аналізу самих програм. Приходила інша політична влада, розробляла нову програму, але з нею відбувалися аналогічні речі. І остання проблема — не було вироблено моделі використання того великого обсягу накопичених знань для прийняття державних рішень. Тобто не було консолідації ні цих знань, ні усвідомлення досвіду помилок під час реалізації програм, не було згустку потрібної інформації для вищого державного управління, наприклад, Кабміну, для того щоб прийняти державне рішення в контексті конкретної ситуації.


Справді, нині існує багато програм, концепцій розвитку АПК та села. Питання у вищої виконавчої влади держави, зокрема, у прем’єр-міністра: які ж сьогодні конче потрібно прийняти рішення, щоб змінити ситуацію в АПК на краще? Чому саме такі рішення, і як вони змінять ситуацію?
Отже, у новій програмі ви намагаєтесь дати відповіді на всі ці запитання?


— По-перше, потрібно з’ясувати: яка ж ситуація в АПК. Як її класифікувати? По-друге, які критерії виміру ситуації: вона успішна чи погана? Всі кажуть, що вона погана. Що це означає? Що таке погано, а що таке добре? Як має бути добре через п’ять років, і в якій динаміці? Тому ми сказали, щоб відповісти на ці запитання, потрібно запропонувати певні критерії успіху в соціальній та економічній сферах. Ми розробили такі критерії успіху та класифікували їх. Десять інтегрованих критеріїв у АПК — це економічна сфера, і десять — для села, тобто соціальна сфера.
Проаналізували стан цих критеріїв і сказали, що він такий-то. Наприклад, валовий внутрішній продукт в АПК має на сьогодні певну величину. Ми кажемо, що хотіли б цей ВВП збільшити за наступні п’ять років удвічі. Ми розглянули обсяг іноземних інвестицій в АПК, який становить приблизно 120 млн USD на рік і підрахували, що для нормального розвитку АПК потрібні інвестиції в сумі близько 1 млрд USD на рік. Ми запланували, що маємо збільшити за наступні п’ять років обсяги інвестицій із 120 млн до 1 млрд USD. Поставивши таке завдання для збільшення цього критерію, ми проаналізували за рахунок чого це може бути зроблено. Тобто, які фактори впливають на зміну інвестиційного клімату в Україні, в АПК та на селі. Отже, ми запропонували певну методику підходу до прийняття державних рішень.
Окрім того, нам треба сьогодні накласти певне обмеження на будь-які програмні дії. Такі обмеження є, й ми нікуди від цього не дінемося. Це стосується вимог щодо вступу до Світової організації торгівлі (СОТ), це вимоги Спільної агарної політики ЄС, до якого ми теж хочемо приєднатися. Тобто ми беремо певний стратегічний проміжок і кажемо, які саме програмні дії можемо впроваджувати, по-перше, з погляду поліпшення стану нашого АПК та села, по-друге, які не суперечать нормам СОТ та вимогам агрополітики ЄС, а також інших міжнародних організацій, наприклад ФАО.


На сьогодні розроблено певні блоки нової програми, зокрема, в земельних відносинах, фінансах та інвестиціях. Напрацьовано пропозиції, що має зробити уряд у 2005 та в наступні роки, щоб поліпшити інвестиційний клімат у країні.
Ми проаналізували стан економіки, сформували загальну картину, запропонували, зокрема прем’єр-міністру України Юлії Тимошенко, розробити такий блок, який би доводив на мікрорівні ефективність великих макрорівневих програм. Наприклад, якщо у нас є певна програма стимулювання інвестицій у цукрову галузь, то ми запланували розробити мікромодель, яка б допомогла проаналізувати ефективність програми в конкретному регіоні та виявити перешкоди на певних етапах її реалізації. Вони називаються типові інвестиційні модельні проекти. Цей блок уже розроблено. У нас готові також блоки соціально-економічного розвитку села та безпеки стандартів продуктів харчування. Всього буде близько 14 основних блоків за одинадцятьма функціональними напрямами.


Чи беруть участь у розробці національної програми розвитку АПК оператори ринку — виробники, переробники, трейдери ?


— Безперечно, так. Наша програма перебуває в процесі розробки, ми повинні її представити до 1 червня. До роботи залучено близько 250 чоловік, серед яких є науковці, представники освіти як аграрної, так і неаграрної, представники державного управління, громадських організацій та оператори ринку. Тобто представники всіх ланок, або всіх складових ланцюга доданої вартості в АПК та представники села. Безумовно, ця програма об’єднує і теоретиків і практиків. Це основний фокус, щоб зробити відкриту модель державного управління й залучити до неї дуже широке коло людей. Це громадянська модель створення державної програми, і її ми хочемо застосувати. Одне з основних завдань програми — створити спільну команду відкритої моделі, яка б залучала не тільки орган державного управління, відповідальний за політику в певній галузі, яким є Міністерство агрополітики, а й ширші кола суспільства.
У нас створено 12 комісій за різними напрямами: бюджетне регулювання, державне управління в АПК та економіка, фінанси й інвестиції, інформація та інформаційне забезпечення діяльності АПК, законодавство з питань міжнародної інтеграції, науки та освіти тощо. Ці комісії вивчають три основних інтегрованих блоки: людина, земля й виробництво. На їх базі ми складаємо 14 блоків самої програми, деякі з них однакові з назвами комісій. Більшість керівників цих комісій — практики агропромислового ринку: президенти інвестиційних компаній, керівники агрокомпаній. До складу комісій входять представники біржового ринку різних галузевих асоціацій, а такі асоціації, як “Укролія”, “Укрцукор”, входять у фокусну групу, якій ми щотижня надсилаємо звіти та матеріали для оцінювання.
Наш підхід — запрошувати найкращих, але різних представників АПК, і наша мета — створити командне розуміння того, що і як треба удосконалити. Але підходи до цього поліпшення можуть бути різними, тому наше завдання — сформулювати компромісний варіант, який балансує, як водиться, десь посередині. Крім того, ми, по-перше, широко інформуємо ринок, а по-друге, до участі в розробці програми запрошуємо представників не тільки ринку, а й міжнародних і громадських організацій.


Чим різняться програми Міністерства агрополітики та Національної сільськогосподарської палати?


— Відповідаючи на запитання, скажу прямо: ми працюємо разом над цією програмою, до кожної комісії входять координатори з Міністерства агрополітики. У структуру робочої групи входять три основні органи. Перший — рада урядового контролю, яку очолює міністр агрополітики Олексндр Баранівський, сюди ж входять міністри економіки, фінансів, транспорту й представники інших організацій, чия діяльність пов’язана з АПК. Другий орган — експертна рада, яку очолює голова НСПУ, народний депутат Михайло Гладій, і третій — консолідований орган, до якого входять всі названі комісії. Порядок роботи такий: щотижнево напрацьований консолідований матеріал подається на розгляд експертної ради, яка надає експертний висновок, а потім його передають раді урядового контролю, яка робить свій висновок і вже після того ми всі разом звітуємо перед прем’єр-міністром України.


Тоді ж яку програму розробляє Мінагрополітики, про що повідомляли деякі ЗМІ?


— Знаєте, мені важко відповісти на це запитання, тому що в мене немає інформації про окрему програму. З іншого боку, Мінагрополітики — це орган виконавчої влади, що відповідає за політику в АПК, безумовно, у міністерства може бути інше доручення. Можливо, вони розробляють галузеві програми. Питань і інформації з приводу концепції багато, але принципового протиріччя у нас немає. Ми розробляємо програму передусім для реалізації Міністерством агрополітики. Ми не працюємо на тендер. Це загальна робота для того, щоб виробити спільний план дій для зміни ситуації в АПК. Може, це буде комбінація кількох програм, але в кінцевому результаті це буде одна програма.


Чи була ревізія попередніх програм розвитку АПК і що вона виявила?


— Ми розглянули три останні основні концепції: Інституту аграрної економіки, яка поглиблено вивчає галузь та економіку доданої вартості в галузі. Ця концепція буде використана у земельному блоці; глибоко вивчили досвід і напрацювання програми Аграрної конфедерації. Дуже цікава концепція, низку положень з якої хочемо використати у нашій програмі; програму Міністерства агрополітики. Не можу сказати, що це був тендер. Це були чотири концепції, розроблені на квітень місяць, одна з них — Національної сільськогосподарської палати України. Просто в квітні НСПУ було призначено координатором створення єдиної програми.
Зазначу, що у нас стратегічна програма, але вона глибока й усі ці концепції будуть підскладовими нашої програми. Вона їх не виключає, а використовує й коригує там, де вони суперечать критеріям успіху. Тобто ми рухаємось від загальної стратегії розвитку АПК, але маємо поглибити цю стратегію, деталізувати її до рівня конкретних державних рішень, конкретних підпрограм. Якщо під час вивчення у нас з’ясується, що якась галузева програма в чомусь суперечать стратегічній, тоді пропонуватимемо вдатися до конкретного поглибленого розгляду і певних змін таких галузевих програм.


Основа вашої програми — людський потенціал, тобто ви плануєте втримувати людей у сільській місцевості шляхом створення робочих місць. Проте приклад розвинених країн свідчить, що сільською працею воліють займатися все менше й менше людей, цей самий процес спостерігаємо в Україні. Люди їдуть у міста. Чи вдасться зупинити відтік селян, особливо молоді?


— Безумовно, тут дуже взаємопов’язані дві речі, які важко розділити: загальна економіка АПК та соціальний маневр. Щодо соціального підходу, то в ньому частково представлено також економіку. Глибоко вивчивши це питання в соціально-економічному блоці, готуємось запропонувати близько сорока програм або проектів розвитку села. Більшість із них будуть мати економічно-інвестиційне спрямування, наприклад, зелений туризм, сільське телебачення, сільський автобус тощо. Це все в принципі бізнес. Ці проекти стимулюватимуть молодих людей, які мають бізнес-освіту, а також відповідну вищу освіту, вкладати кошти в сільське господарство, зацікавлюватимуть їх жити на селі. Не тільки на рівні великих підприємств, а й малих та середніх, щоб це було по-справжньому цікаво.
Щодо відтоку населення. На нашу думку, цю проблему потрібно розглядати в контексті кожної країни. Взяти, приміром, Велику Британію. Там з кінця 90-х років минулого століття почалася зворотня тенденція: більше стає сільського населення за рахунок міських жителів, які працювали раніше у лондонському сіті. Вони не просто тепер живуть у селі, а займаються сільським господарством і не маленькими фермами, а великими. Вони вкладають кошти не тільки у сільськогосподарську діяльність, а й в інші напрями: відкриття об’єктів зеленого туризму.
В контексті України треба розуміти, що ми — аграрна держава. Одна мета програми — виділення чіткого аграрного вектора України. В чому він полягає? В тому, що міжнародна спеціалізація України в міжнародному поділі праці — аграрна спеціалізація.
Міжнародна спеціалізація базується на двох речах: на конкурентоспроможному ресурсі й активах, і такі активи в Україні є. В багатьох випадках вони значно конкурентоспроможніші, ніж у більшості країн світу, починаючи від землі, тобто грунтів, їх певних характеристик, загальної площі, родючості й закінчуючи іншими засобами виробництва, наприклад, тими потужностями, що ми маємо у переробній галузі, дистрибуції.
— На думку експертів, у нас залишилося два основні ресурси: земля і люди, які ще мають бажання працювати на землі, але власної сільгосптехніки ми не виробляємо, переробні потужності зношені та застарілі…
— Ці ресурси — базові. У нас є ще люди — фахівці з доданої вартості в АПК, які можуть працювати ефективно і сприймають нові технології, які можуть за рахунок земельного ресурсу й нових технологій створити певні конкурентоспроможні на міжнародному ринку українські продукти. Отже, за рахунок комбінації навичок і ресурсів в Україні можна досягти успіху. Треба знайти, які саме українські продукти будуть конкурентоспроможними на світовому ринку. Може, потрібно змінити структуру сільськогосподарського виробництва та АПК, щоб концентрація йшла на ті продукти, де ми можемо створити максимальну додану вартість. Як тільки додана вартість з’явиться — в Україні з’являться й робочі місця, і доходи населення зростуть. Тобто ресурс дуже великий, але, можливо, треба змінити структуру цього ресурсу.


Щодо державного регулювання АПК, в чому воно полягає і чи не буде це суперечити розвитку ринкових відносин?


— Держава, яка не впливає на об’єкти свого управління, в тому числі на ринок, таку галузь, як АПК чи село, і не має механізмів впливу, не виправдовує свого існування. Ішна річ, який фактор впливу держави і як його застосовуватимуть. Ми розглядаємо ці чинники впливу за різними аспектами. У нас є державне управління, регулювання та державна регуляторна політика. У нас є стимулювання у різних формах. Держава може забороняти щось робити, прямо управляти, якось регулювати, але держава може якоюсь мірою і стимулювати певні речі: надавати дешеві міжнародні кредити, бюджетні кошти. Тобто всі ці засоби впливу ми розглядаємо як те, що має зробити держава для досягенння певних критеріїв успіху в АПК і на селі. Це основне завдання програми — відповісти на запитання: що має зробити держава? Яка роль уряду, парламенту та інших органів виконавчої влади.
Не існує жодної країни світу, де немає державного регулювання. Але межі цього регулювання дуже різні: від країн, де превалюють ринкові механізми регулювання, до країн, де превалює державне регулювання. І це не завжди пов’язано з формою політичного устрою. Навіть у європейських країнах державне регулювання ринку має відмінності, наприклад у Франції, Німеччині, Великій Британії... Все залежить від країни, які в неї ресурси, яка конкретна ситуація.
На сьогодні немає моделі прийняття державних рішень на ринку. Щоб прийняти такі рішення, треба мати якісь сигнали, певну інформацію, на підставі якої можна діяти. І вони повинні бути диферинційовані, тому що, коли ми говоримо про ринок, то державне регулювання ринку біржових товарів, таких як зерно, м’ясо, соняшник, на яких ціна формується на міжнародних біржах, — це окремий підхід щодо регулювання цін на них. Насамперед — це створення або стимулювання створення необхідних ринкових інституцій та інфраструктури для саморегуляції ринку, наприклад біржі, де торгують цукром, соняшником, зерном та іншими біржовими товарами. У нас є інституції, які називаються біржами, але фактично вони не працюють відповідно до біржових вимог. У нас немає навіть товарних бірж у повному розумінні цього слова, не кажучи вже про форвардні та ф’ючерсні біржі. Моделі є, такі організації за назвою є, проте самої біржової торгівлі немає, тобто немає інституцій, де відбувається біржова торгівля і де складається ціна. Це перша проблема. Друга — держава має визначитися, що є біржовим товаром, а що ні. Тому що часто ми говоримо про регулювання цін на небіржові товари. Якщо, приміром, м’ясо в нас — товар аукціонної або біржової групи, то ковбасні вироби — це не біржовий товар, а диференційований, і його не можна регулювати так само, як м’ясо. Навіть вершкове масло — це вже змінений, диференційований товар. Тому підходи до регулювання цін на такі продукти мають бути абсолютно інші. Наше завдання розробити диференційовану модель впливу для максимального ефекту, який би відповідав нашим критеріям успіху.


Як відомо, теорія не завжди спрацьовує на практиці. Як ви надалі плануєте свою роботу, якщо якісь теоретичні розробки виявляться непотрібними або будуть гальмувати процес розвитку? До того ж, і уряд може через рік-другий змінитися, і ця програма йому не знадобиться...


— Ми принципово закладаємо програму не як документ, а як процес. Навіть на стадії концепції. Частина програми — це процесна модель оцінки ефективності впровадження цієї програми та її реалізації. Буде запропоновано певні контрольні позиції на кожні півроку, своєрідні виміри успішності реалізації програми. Досягнення будемо оцінювати і порівнювати із заданими критеріями. Тобто саму програму аналізуватимемо, наскільки вона ефективна й досконала. Таким чином, буде зворотній аналіз, він означатиме: якщо надходить сигнал, підтверджений об’єктивно, що є помилка, то вона має бути виправлена. Не може бути програм, які не підлягають виправленню, в яких не вказано механізму цього виправлення або механізму контролю, зворотного зв’язку та механізму прийняття рішень про необхідні зміни. Це недолік дуже багатьох програм, які впроваджувалися раніше, бо не було таких механізмів. Будь-яка програма може застаріти через півроку, тому що навколишнє середовище змінюється. І говорити про те, що програма може передбачити середовище на п’ять років вперед — неможливо. Вона може спрогнозувати, але відхилення, особливо в галузях і підгалузях або щодо соціального розвитку села, можуть бути дуже великими. Тому все це — процес.


На виконання програмних проектів потрібні кошти. Де їх взяти? Чи піде інвестор у село активніше?


— Це один із основних фокусів програми. У нас є фінансово-інвестиційна комісія — великий блок, де пропонуються конкретні заходи: скільки потрібно фінансів для розвитку АПК. Це фінанси державні та міжнародні, що прирівняні до державних, та недержавні, які поділяються на банківські або кредитні та інвестиційні. Ми пропонуємо, з погляду недержавних фінансів, як створити той клімат, коли банк чи інвестор (або вони разом) будуть давати більше коштів селу. Конкретне розуміння проблеми: наскільки треба збільшити обсяг цих коштів та що сьогодні перешкоджає інвестору або банку надати такі гроші.
Потрібно створити певні умови для інвестора, які ми називаємо інвестиційним кліматом. Формула дуже проста: інвестор буде вкладати кошти, коли на вкладений капітал зворотність буде більша, ніж вартість цього капіталу. Тому ми розглядаємо і зворотність, і вартість капіталу і хочемо вплинути на обидва ці чинники. Зворотність капіталу міцно пов’язана з рентабельністю виробництва. Ми пропонуємо спосіб, як збільшити рентабельність. Конкретно ми аналізуємо, які мікромоделі, в якій галузі і в якому регіоні можуть працювати. Якщо в певному регіоні певна модель може працювати, то держава повинна зняти перешкоди для її впровадження в разі, коли вони є. Наприклад, створення відкритих акціонерних сільськогосподарських товариств. Можливо, не в кожній галузі вони будуть, але в тих, що потребують корпоратизації, укрупнення — наприклад, біржові товари: зернові, соняшник, — вони, як нам видається, можуть бути ефективною моделлю господарювання. Але щоб вона запрацювала, держава повинна зробити перше, друге й третє…
— Так уже сформувалися нові господарства на основі приватної власності…
— Ми хочемо запропонувати модель, яка у певній галузі буде ефективною. Після того як модель буде перевірено, тоді конкретний досвід буде перевірятися на конкретних регіонах і галузях. Щодо форм господарювання — є певна проблема, і пов’язана вона із землею. У нас існує дуже багато власників землі, які не є ефективними господарями, а також чимало ефективних господарів, які не є власниками. І це протиріччя створює багато перешкод.
Ми хочемо сказати, що обмеження ринку землі сьогодні є реальною перешкодою для розвитку. Зрозуміло, що це питання має політично-соціальний аспект, але з економічного погляду — це реальна перешкода. Ми маємо знайти певний компроміс щодо мараторію на продаж землі, його послаблення, або якісь інші форми, за рахунок чого можуть запрацювати ринок землі та іпотека. І для цього потрібні певні організаційно-правові форми. Це перша проблема. Друга проблема — у нас немає справжнього фондового ринку, тим більше в АПК. А тут існують потенційні можливості для корпоратизації, для виведення корпоратизованих укрупнених підприємств на фондовий ринок як український, так і міжнародний. Це залучить багато коштів і створить можливості ринкової оцінки господарств в АПК. Ми хочемо надати такі можливості, такі організаційно-правові форми, які б дали змогу господарям визначатися і приймати рішення щодо укрупнення підприємства та виведення його на фондовий ринок. У деяких галузях, наприклад, у біржових товарах, у галузях, де можлива вертикальна інтеграція, — це має сенс, і ми хочемо надати ці можливості. Ці схеми створюємо для того, щоб збільшити інвестиції через фондовий ринок. А ті форми, що сьогодні існують у нинішніх законодавчих, політичних та соціальних умовах,  не ефективні для господарювання та залучення коштів.


Розмову вів Олег Музиченко
Фото Юрія Альошина

Інтерв'ю
Богдан Шаповал, директор UFEB
Хто з сільгоспвиробників (навіть невеликих за обсягами виробництва) не мріє експортувати продукцію та отримувати за неї тверду валюту? Порадити кому варто розпочинати експорто-орієнтовану діяльність,
КАБП
Завдяки проведенню реформ, Україна сьогодні має найбільший за останній час інвестиційний потенціал. До найважливіших міжнародних партнерів України належить Канада.