Спецможливості
Досвід господарств

Диверсифікація в дії. Кейс ПСП «Шевченківське»

24.05.2017
1411
Диверсифікація в дії. Кейс ПСП «Шевченківське» фото, ілюстрація

ПСП «Шевченківське» - одне з небагатьох потужних господарств у Києво-Святошинському районі Київщини. Зазвичай землі тут або гуляють, або інтенсивно забудовуються, причому часто – багатоповерхівками. Хоча ще в 80-х не було жодної необробленої ділянки: район був основним постачальником овочів до Києва.

Ірпінська осушувально-зрошувальна система, завдяки якій і був створений «овочевий пояс» у цьому приміському районі, працює й досі. Однак овочівництвом тут уже мало хто займається. Зате як гриби після дощу виникають котеджні селища, а останнім часом – цілі квартали багатоповерхівок. Поля стоять пусткою: грошовиті люди поскуповували, переважно в не зовсім законний спосіб, землю і тепер чекають вигідного моменту, аби перепродати під забудову. Натомість сільським господарством займаються одиниці. Серед них – ПСП «Шевченківське» з села Гореничі, унікальне ще й тим, що тут досі керує людина, яка починала керувати ще радгоспом. Ми вирішили поцікавитись у директора ПСП Миколи Винника, як господарству вдалося витримати такі разючі зміни умов господарювання.

 

 

- Розкажіть, будь ласка, трохи про ситуацію в господарстві.

- ПСП «Шевченківське» обробляє 860 га, з яких 120 га – сади. Маємо 500 голів худоби, в т. ч. 200 дійних корів. Є овочесховища більш ніж на 4000 т. А в радгоспі, яким почав керувати 1 лютого 1991-го, було 1850 га землі, 1000 корів. Був консервний завод, як і в кожному радгоспі району. Овочів вирощували щорічно по 5-6 тис. т., одних помідорів кожен рік садили 75 га. Саду було 75 га.

- Район свого часу славився овочівництвом. А зараз чи велику роль відіграють овочі?

- Оскільки ми знаходимося в передмісті, то у нас нема іншого шляху, як зосереджуватися на овочах і плодових. У нас замало землі, аби достатньо заробляти на експортоорієнтованих польових культурах.

Овочів вирощуємо практично ввесь той асортимент, що і за Союзу, тобто всі основні овочеві культури, крім картоплі, бо на неї потрібен комплект спеціальної техніки, тож «другим хлібом» якщо не займатися в великих масштабах, то немає сенсу займатися взагалі. Структура овочевого клину кожен рік змінюється. Наприклад, цього року думав, чи не відмовитися взагалі від моркви, буряка, цибулі, раз навесні вони так дешево коштували. Однак вирішив не відмовлятись, позаяк сад і ягідник сильно постраждали від весняних заморозків.

Ірпінська осушувально-зрошувальна система продовжує працювати. От тільки труби магістрального водогону час від часу крадуть. Цієї зими у мене вкрали 400 м труби – і поліція нікого не знайшла.

На поливі у нас і зараз близько 500 га. Помідори, огірки й суницю поливаємо через краплинну систему. Я її почав встановлювати ще 2001-го, після того як у складі делегації «Укрсадвинпрому» об’їхав усю Європу від Польщі до Іспанії, вивчаючи технологію вирощування суниці. Але краплинна стрічка недешева. Тому моркву, цибулю, буряк і капусту поливаємо дощуванням – шланго-барабанною машиною Bauer.

- Коли район мав яскраво виражену овочеву спеціалізацію, овочі не завозилися в таких обсягах з південних областей, з Туреччини. Як вдається витримувати конкуренцію зараз із південним та імпортним помідором?

- Завдяки тому, що ми знаходимося поруч з Києвом, можемо запропонувати більш конкурентну ціну. Адже за нинішніх цін на пальне транспортування помідорів із Херсона чи з Туреччини відчутно підвищує вартість товару.

- А по цибулі сильно відчуваєте конкуренцію з боку Півдня?

- Я б не сказав. У нас можна отримати того ж гібриду Кенді 80-100 т/га.

- Овочівники кажуть, що проблема не виростити – проблема продати. У вас, мабуть, немає проблем, раз маєте такий ринок збуту поруч?

- Оскільки ми недалеко від Києва, то оптові покупці часто приїздять до нас самі. І з роздрібними мережами легше. Якщо більшість овочівників докладає великих зусиль, аби налагодити співпрацю з рітейлом, то обираємо серед мереж ті, у кого кращі умови. Працювали ми і з супермаркетами «Край», і з «Метро», а зараз зупинилися на мережі «Billa» - возимо їм овочі і фрукти на розподільчий центр під Васильковом.

- Що потрібно, щоб задовольнити вимоги супермаркетів і що не влаштовувало вас у співпраці з мережами?

- Для супермаркетів головне, щоб продукція була якомога дешевшою і разом із тим якісною. Не подобалися нам у політиці мереж найчастіше три моменти. Перший – те, що вони вигадували різноманітні додаткові відрахування з виробника: за маркетинг та інші. Другий – «відкати», які вимагали закупівельники. Третій – необов’язковість у виконанні контрактів. У Європі фермер, коли підписує з кимось контракт на початку сезону, він точно знає, скільки продасть і за якою ціною. А тут якщо мережа знайде десь товар дешевше, вона в тебе вже не купить. Навіть за контрактами, які укладають, ніякої відповідальності вони не несуть.

- Чи не пробували ви відкривати власні торгові точки?

- Зараз працюють торгові точки в розташованих неподалік селах – Стоянці (на житомирській трасі) і Гнатівці (на дорозі Київ-Бишів). В останній, наприклад, у сезон продається до кількох тонн суниці щоденно. Торгувати в Києві досить витратно. Якщо торгувати на базарі, то продав щось чи ні, заробив щось чи ні, а за місце заплати, машину тримати треба, реалізатору, водію заплати. І розцінки за місце немаленькі. Ставити свою торгову точку в Києві – теж дорого за оренду платити. До того ж найбільш вигідні місця розібрали наближені до місцевої влади.

Що вже там про Київ говорити, якщо в Боярці ми поставили кіоск біля супермаркету «АТБ», а міськрада його зносить – заважає, мовляв. Ще б не заважав: сливу в сезон ми продаємо по 8 грн/кг, а в «АТБ» вона по 12-14 грн/кг.

- У вас напевне й зернові є. Чи багато?

- Зараз усього близько 300 га – ячмінь, пшениця, овес, кукурудза. Зернові, особливо кукурудза, у нас вирощуються передусім для потреб власного тваринництва.

- Ви згадували про суницю. Чи багато її у вас?

- 5 га. На грядах, іноземних сортів, як я й бачив у Європі. Щоправда, внесли деякі корективи: суницю вирощуємо в 3-річній культурі, бо так, як європейці, для нас дорогувато.

- Які саме сорти вирощуєте? Де берете садивний матеріал?

- Перепробували багато сортів, особливо італійської селекції. Зупинились на Клері й Хоней. Останній підкупив насамперед стійкістю до хвороб. А от Джолі будемо виводити: ягода хороша – велика, смачна, але сорт виявився хворобливим. Випробовуємо нові сорти, наприклад, Алба. Така красива стояла, але, на жаль, змерзла. Віддаємо перевагу імпортній фріго-розсаді – з Італії, Польщі. В ній все-таки більше впевненості.

- Ви згадали про заморозки. Чи сильно ваше господарство постраждало?

- Дуже сильно. З ягід залишилась тільки смородина, якої у нас 3 га, а суниця пропала. Щоб агроволокно могло захистити від морозу, треба, щоб воно мало щільність 50-60 г/м2. Його треба встановлювати на дуги. Тож це вимагає значних затрат. Під плівкою ми вирощували раніше, але відмовились через зависокі затрати.

- Як перенесли заморозки плодові?

- Дуже погано. Яблук буде зовсім мало, а сливи, абрикоса й груші не буде зовсім. Особливо шкода абрикосів. Коли почули, що в квітні вони загинули на Півдні, але вціліли у нас, зробили на них ставку. Їх у нас 10 га, починаємо збирати врожай вже у червні. Провели 4 обробки, і от тепер все пішло прахом. З 9 на 10 травня був такий заморозок, що в заплаві аж жито підмерзло. Досі за 42 роки роботи в сільському господарстві не бачив, щоб жито підмерзало в травні.

- Порівняно з радгоспними часами у вас площ поменшало, поголів’я поменшало, а от саду побільшало. Ви насаджували інтенсивні сади?

- Так. Починаючи з 2000-го висадили 100 га садів, в тому числі інтенсивних. В основному – яблуневих. Для фруктів побудували холодильник на 3 камери загальною потужністю 550 т.

Спочатку довелось понабивати собі гулі, але зараз набралися досвіду і розраховуємо, що інтенсивний сад родитиме ще років 15.

- Що ви зараховуєте до невдач?

Те, що ми насадили спочатку в інтенсивному саду сортів тридцять. Зараз бачимо, що треба мати одного сорту мінімум 10 га. Бо з роздрібною мережею не попрацюєш, коли у тебе то 10 т одного сорту, а потім він закінчився – треба зібрати велику партію одного сорту.

- Які сорти ви вирощуєте?

- Різні – як вітчизняної, так і іноземної селекції. Подобаються Джонаголд, дуже популярний серед споживачів, та Айдаред, який показує стабільну врожайність із року в рік. Останній у нас вдається навіть краще, ніж, наприклад, у Голландії. Там він вдається зазвичай зелений, лише ледь рум’яний, а у нас червоний за рахунок того, що восени вночі холодно, а вдень тепло. Разом із тим деякими сортами незадоволені. Наприклад, Голден Делішес у нас трохи не достигає, Муцу не влаштовує за врожайністю, є сорти, які часто мерзнуть. Разом із тим є хороші вітчизняні сорти. З ренетом Симиренка і працювати подобається, і попит у споживачів має хороший. Сорт Теремок дає 50 т/га, при цьому ще й імунний – достатньо 5-6 обробок за сезон, тоді як стандартні вимагають 8-10.

- А яких сортів інші плодові?

- Груша, абрикос у нас тільки вітчизняної селекції. Груша – Стрийська і Вижниця на айвовій підщепі або на сіянці, абрикос – Поліський крупноплідний, Краснощокий, Син Краснощокого. Слід сказати, що вони нітрохи не поступаються імпортним. Наприклад, груша дає до 25 т/га, і якість нітрохи не гірша, ніж, наприклад, на Півдні.

- Чи плануєте далі розвивати садівництво?

- Навряд. Це складно в тій ситуації, яку ми зараз маємо: землю під садами повикуповували, зазвичай на підставних осіб, в очікуванні кращих часів, щоб пустити під забудову, а ми лише орендуємо цю землю, продовжуючи договір щороку. От така колізія: дерева - основні засоби, тож вони наші, а земля – іншого власника, який у будь-який момент може попросити нас забрати наші дерева з його землі.

- А які ви бачите перспективи свого господарства, особливо в світлі відкриття ринку землі?

- Може так статися, що через 10 років великих масивів сільськогосподарських земель у районі не залишиться – все піде під забудову.

Богдан Малиновськийb.malinovskiy@univest-media.com

Інтерв'ю
Міністерство аграрної політики, Ярослав Краснопольський
Нещодавні зміни у складі уряду можуть торкнутися  і діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства. Що змінилося і яких новацій очікувати? Із цим запитанням ми звернулися до першого
Ансгар Борнеманн, директор Nestlé в Україні та Молдові
Nestlé в Україні активно співпрацює з місцевими постачальниками. За даними на кінець 2016 року, близько 70% компонентів для товарів компанія купує на місцевому локальному ринку.  Із 2007 року

1
0