Спецможливості
Статті

Державний підхід до селекції та насінництва овоче-баштанних рослин

05.06.2008
182
Державний підхід до селекції та насінництва овоче-баштанних рослин фото, ілюстрація
Розглянувши сучасний стан української селекції овоче-баштанних рослин, слід зазначити, що вітчизняні селекційні здобутки і фундаментальні напрацювання, навіть в умовах нерівної конкурентної боротьби, свідчать про наявні перспективи як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринків, але лише за умови зваженої державної політики в розвитку агропромислового комплексу України. Запровадження державної системи підтримки вітчизняного товаровиробника сприятиме не тільки забезпеченню насінням внутрішніх споживачів, а й дасть можливість експортувати його. Враховуючи існуючий спад у галузі овочівництва, підсилений жорсткою експансією іноземних сортів та гібридів, вважаємо за доцільне запровадити щорічні квоти на ввезення іноземного насіння та розробити заходи державної політики щодо концентрації і використання інвестиційних фондів для овочівництва, як у садівництві, виноградарстві й хмелярстві, де використовують акцизний збір на розвиток цих галузей.

В Україні активну селекційну роботу зі створення гетерозисних гібридів розпочато близько 10 років тому, але навіть за такий незначний період селекціонерам удалося досягти значних результатів у створенні гібридів огірків, томату, баклажану, перцю солодкого, кавунів, а також напрацювати селекційну базу для створення гібридів моркви, буряків столових, редьки, капусти білоголової та цибулі ріпчастої.


Нині досить широкого поширення у відкритому грунті набули гібриди огірків — Смак F1, Самородок F1, Слобожанський F1, які поступово витісняють менш ефективні за рівнем стійкості, скоростиглості та продуктивності районовані сорти. Триває селекційна робота зі створення потрійних гібридів огірка, впровадження яких дасть змогу збільшити його продуктивний потенціал ще вдвічі. Створено високотехнологічні гібриди томата для закритого грунту (Алла-2 F1, Княжич F1, Богун F1, Цвєтік F1, Бармалєй F1) та відкритого (Святослав F1, Козачок F1, Класік F1, Побратим F1, Фастівський F1), які за рівнем продуктивності не поступаються кращим іноземним аналогам, відзначаються скоростиглістю й мають відмінні смакові якості. Слід також відзначити новостворені скоростиглі, холодостійкі гібриди перцю солодкого (Ніка F1, Злагода F1, Гранд F1 ), які характеризуються високою продуктивністю й віддачею врожаю та підвищеним вмістом аскорбінової кислоти (250–340 мг/%). Гібрид Гранд F1 є першим у світовій практиці гетерозисним гібридом, створеним на стерильній основі.


Але, незважаючи на певні здобутки в селекції овочевих рослин, в Україні галузь овочівництва на сьогодні переживає досить скрутний період, коли, з одного боку, через недостатні фінансування та державну підтримку спостерігається занепад системи овочівництва, насамперед його насінництва, а з іншого, — йде жорсткий наплив іноземних гібридів і технологій виробництва, які, маючи потужний маркетинг, поступово заповнюють український ринок своєю продукцією. Так, можна констатувати, що сьогодні відбувається неконтрольована державою чітко продумана експансія на український ринок насіння іноземних фірм, сорти і гібриди яких не пристосовані ні до вітчизняних технологій, ні до зональних грунтово-кліматичних умов вирощування, ні до традиційних потреб населення щодо якісної продукції. На противагу Росії Україна до сьогодні не має зваженої державної політики та законодавчої бази щодо підтримки й розвитку вітчизняного овочівництва відкритого та закритого грунту. Немає будь-якого державного контролю завезення в Україну “піратського” насіння невідомих репродукцій від невідомих виробників під маркою кращих сортів і гібридів вітчизняної селекції. За рахунок суттєвих пільг та продуманої експортної політики низки іноземних країн вітчизняний товаровиробник швидко втрачає ринки збуту товарної овочевої продукції. Нині в “Реєстр дозволених для використання в Україні препаратів на овочевих і баштанних культурах” щорічно вводиться чимало пестицидів для їх захисту від хвороб, шкідників та бур’янів без будь-яких випробувань у спеціалізованих установах, які саме й займаються розробкою технологій вирощування цих культур.



На сьогодні гібриди займають значний відсоток в асортименті “Реєстру сортів рослин України” (36%), хоча більшість із них (29 %) — іноземного походження (рис. 1). Слід зазначити, що навіть четверта частина гібридного асортименту є досить вагомим результатом плідної селекційної роботи вітчизняних учених, які тепер, на жаль, змушені працювати у негативно контрасних, порівняно з іноземними фірмами, умовах. Поки що немає державної програми з оновлення спеціальної (малої) техніки для проведення генетичних, селекційних, насінницьких та технологічних досліджень, а устаткування та обладнання, придбане ще за часів СРСР, вийшло з ладу або морально застаріло. Враховуючи цей факт, тримати високий рівень конкурентоспроможності вітчизняних гібридів стає все важче.


Безумовно, іноземні фірми мають вагоміші напрацювання у створенні гетерозисних гібридів, але, на відміну від вітчизняних сортів і гібридів, їх модельні об’єкти не завжди відповідають грунтово-кліматичним умовам та потребам національного товаровиробника. Порівнюючи потенційні можливості вітчизняних гібридів з іноземними аналогами, простежується чітка тенденція до значно досконалішого поєднання ознак продуктивності з якісними показниками саме у форм місцевого походження. Україна досить різноманітна за агроекологічними умовами, тому створення гібридів ведеться зонально, з урахуванням особливостей регіону: холодо-, посухо-, спеко-, солестійкість. Це дає можливість цілеспрямованіше використовувати наявний сортимент гібридів вітчизняного походження.


Поки що єдиною перевагою іноземних гібридів є досконаліше відпрацювання рівня стійкості проти хвороб, що потребує наявності сучасних імунологічних і біотехнологічних досліджень високого рівня фінансування. Брак потрібного сучасного обладнання унеможливлює якісне проведення комплексу фундаментальних досліджень, без яких створення стійких високоякісних гібридів не можливе. Брак гібридів цибулі ріпчастої та незначний асортимент інших дворічних рослин (капуста білокачанна, буряки столові, морква, редис) також потребує вкладених значних матеріальних коштів: для утримання теплиць, ізобудинків, проведення біотехнологічних досліджень.


Проблема полягає ще й у тому, що наші селекціонери змушені займатися не лише створенням, а й упровадженням своїх розробок. Можливо, через це мінімальний попит на більшість створених гібридів обумовлений не стільки їх конкурентоспроможністю, скільки кволою маркетинговою розкруткою. Тому навіть незначна кількість потенційних споживачів обирає прорекламовану, а тому, на їхню думку, гарантовану іноземну продукцію.



Окрім фінансування фундаментальних досліджень, значну увагу слід приділяти впровадженню, розмноженню та підтримці вже створених новітніх сортів і гібридів. Особливо потребує налагодження система гібридного насінництва самозапильних видів рослин, таких як томат, баклажан, перець. На сьогодні створено високопродуктивні гібриди томата як для умов відкритого, так і закритого грунту, що здатні забезпечити значно вищий рівень якісної товарної продукції. Недостатньою мірою ведеться насінництво гібридів баклажана та перцю солодкого. Все це призвело до того, що понад 80% площ закритого грунту зайнято гібридами іноземного походження. Щорічно держава на цьому втрачає близько 12 млн грн. Тільки за рахунок часткової компенсації затрат на проведення робіт із гібридного насінництва та відновлення матеріально-технічної бази закритого грунту можливо налагодити розмноження та впровадження вітчизняних гібридів. При цьому новітні розробки, які мають значні переваги, через недостатню рекламу та пропаганду й донині залишаються незатребуваними.


Оскільки немає державних програм підтримки національного виробника, стримується вся система впровадження нових висококонкурентних гібридів, використання яких є економічно доцільнішим. Так, у середньому річний економічний ефект від впровадження нового гібрида становить 6–12 тис. грн/га.


Слід також відзначити, якщо наукова сфера досить мобільно відреагувала на пріоритети світового досвіду, запровадивши гібридну селекцію з більшості рослин, то ринок України поки що не відповідає цивілізованим вимогам світового рівня. Україна поки що не готова відмовитися від сортової селекції, оскільки можливості промислового гібридного овочівництва для внутрішньо-го ринку країни лімітуються не лише недостатнім рівнем фінансування фундаментально-прикладних досліджень, а й досить низьким прожитковим рівнем населення, що є наслідком політики самовиживання та самозабезпечення.


Потребує термінового відновлення сама система насінництва в Україні. Оригінальним і елітним насінництвом в Україні займається Інститут овочівництва і баштанництва УААН та його координовані установи; репродукційним — Укрсортнасіннєовоч, а також низка інших сільськогосподарських підприємств різних форм власності. В середині і наприкінці 80-х років минулого століття Україна забезпечувала 40% союзного фонду насіння, заготовляючи його по 180–220 тис. ц щороку. З розпадом Союзу потреба в насінні різко скоротилася, почали зменшуватись і обсяги виробництва репродукційного насіння. Так, 1995 року його було вирощено 160,0 тис. ц, 1998 — 49,8, а в 1999 р. — 22,8 тис. ц, що є недостатнім уже для самої України.


Особливо неефективно працює асоціація “Укрсортнасіннєовоч”. Площа під насінниками овочевих рослин в господарствах за останні шість років скоротилася в кілька разів, а валовий збір — у 3,4 раза. Це сталося тому, що Україна збільшує завезення насіння овоче-баштанних рослин за заниженими (демпінговими) цінами з країн, які мають суттєві дотації бюджету на виробництво насіння. Вітчизняний товаровиробник не в змозі конкурувати з ними і змушений скорочувати виробництво насіння.


Часто вітчизняні фірми-виробники насіння купують ліцензії на виробниц-тво кращих українських сортів і гібридів у кількості, що вимірюється грамами, репродукують його без авторського нагляду і через рік-два заповнюють свої то-ргові мережі по всій території України сотнями кілограмів насіння невідомого походження і якості. Про роялті тут взагалі не йдеться.


Система насінництва, що діяла до переходу в ринкові умови, вирішальними визначала етапи вирощування насіння, які займали 80–86% у структурі собівар-тості насіння, а витрати на реалізацію насіння не перевищували 0,3–0,5%. В ринкових умовах на перший план виступають реалізація, попит і пропозиція, що суттєво впливає на перші три етапи незалежно від культури, сорту чи репродукції. Питома вага затрат на реалізацію насіння різко зростає (вивчення попиту, реклама, розфасування, приваблива тара, протруювання насіння тощо). Насіння, як і кожний товар, може втрачати товарні якості фізично (втрата схожості) і морально (поява нового продуктивнішого сорту чи гібриду з кращими показниками). Тобто насіння певного сорту тільки в окремий період користується попитом.


Як свідчить статистика, на сьогодні сорти й гібриди української селекції в посівних площах займають всього близько 45%. У кожної овочевої культури вони різні. Виходячи з цієї статистики, ми провели підрахунок потреби оригінального, елітного й репродукційного насіння для всіх категорій господарств. Інститут овочівництва і баштанництва УААН та його мережа в змозі виростити повний обсяг потрібного для України оригінального та елітного насіння. Але щоб задовольнити потребу в такій кількості оригінального й елітного насіння, треба мати чітке замовлення від виробників репродукційного насіння.


Зменшилися обсяги й товарного виробництва. У дореформений період в Україні щорічно виробляли близько 7,4 млн т овочевої продукції. З них 76,5% — у великотоварних підприємствах громадського сектору і 23,5% — в індивідуальних господарствах. За останні роки в овоче-баштанній галузі сталися суттєві зміни, які призвели до того, що вона з найрозвиненішої, індустріальної та прибуткової в колишньому СРСР перетворюється в дрібнотоварне городництво екстенсивного типу з перевагою ручної праці.


Частка великих підприємств у загальному обсязі виробництва овочів знизилася в 2004 році до 5%. При цьому посівні площі зменшилися на 40 тис. га, валовий збір — на 2 млн т, урожайність — на 22%, до того ж, урожайність і продуктивність праці знизилися як у великих, так і в дрібних господарствах. Втрачено ринки збуту в країні та за її межами. Неповернення коштів спричинило збитки і неплатоспроможність, бракує грошей на придбання сільгоспмашин, добрив, засобів захисту рослин, електроенергії, паливно-мастильних матеріалів, запчастин, оплату праці.


Досвід таких високорозвинених у технічному плані держав, як США, Канада, Німеччина, Франція, Велика Британія та інші, показує, що лиш об’єднання земельних ділянок у масиви 600 і більше га забезпечує сталу прибутковість виробництва. Для самоокупності роботи трактора марки “ЮМЗ” потрібно 70 га просапних культур, а Т-150 — 600 га річного навантаження. Трактори малої потужності на основному обробітку грунту потребують на одиницю площі додаткових витрат дизельного палива, при цьому продуктивність праці вдвічі нижча. Для придбання одного трактора із шлейфом сільськогосподарських машин необхідно продати 300–500 т капусти або 150–200 т томатів.


Існують різні шляхи залучення коштів на вирощування сільськогосподарської продукції за інтенсифікації виробництва. На сучасному етапі в Німеччині, Франції та інших державах найбільш поширені кооперативи зі спільним використанням парку сільськогосподарської техніки. В США водночас із сімейними фермами існують сільськогосподарські кооперативи. В Японії налічується близько 5 млн фермерів, і всі вони охоплені кооперативним рухом. Широкого поширення кооперація набула в сільському господарстві Голландії, де фермер може бути співвласником як одного багатопрофільного кооперативу, так і кількох вузькоспеціалізованих з обробітку грунту, закупівлі засобів виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, збуту продуктів переробки тощо. В Німеччині об’єднання землі й розвиток кооперації матеріально підтримує держава, знижуючи податки та запроваджуючи інші пільги.


Для поліпшення стану селекції й насінництва в Україні вважаємо за доцільне невідкладно вжити заходів щодо дотримання закону України “Про охорону прав на сорти рослин” і насамперед державних гарантій щодо майнових прав власника сорту, без дозволу якого виробництво сорту іншим особам забороняється. На жаль, сьогодні через брак адміністративних та контролюючих заходів щодо дотримання цього закону в Україні відбувається безконтрольне стихійне виробництво та реалізація насіння овочевих рослин, що стало об’єктом наживи для будь-кого, крім безпосередніх власників сорту. Це призводить до втрати сортових та зниження посівних якостей насіннєвого матеріалу і слугує передумовою постійних нарікань на адресу авторів сорту. Дотримання закону дасть можливість суттєво поліпшити фінансовий стан державних селекційних установ та чітко контролювати й забезпечувати високу якість насіннєвого матеріалу і, як наслідок, — збільшити валовий збір ово-чів, що, своєю чергою, сприятиме підвищенню авторитету вітчизняних сортів, збільшенню надходжень коштів до Державного бюджету та вирішенню соціальних питань на селі.


Г. Яровий,


О. Кузьоменський,


канд. с.-г. наук;


В. Плужніков,


канд. економ. наук,


Інститут овочівництва


і баштанництва УААН

Інтерв'ю
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури
vitaliy skotsyk
20 вересня заплановано розпочати всеукраїнський страйк аграріїв. Про його причини та вимоги аграріїв  розповів один з ініціаторів, голова Аграрної партії України Віталій Скоцик.  

1
0