Спецможливості
Технології

Чи є сарана в заповідному степу

05.06.2008
184
Чи є сарана в заповідному степу фото, ілюстрація
Чи є сарана в заповідному степу

Загроза для довколишніх сільськогосподарських угідь: реальна — і гіпотетична

Спалахи масового розмноження комах, особливо сарани, повторювались періодично впродовж усієї історії землеробства, завжди супроводжувалися особливим занепокоєнням. У минулому вони іноді прирікали цілі народи на голодну смерть. Поява кілька років тому італійського пруса (Calliptamus italicus L.) в південних областях України не викликала особливої тривоги у господарників, оскільки спалах розмноження цього фітофага на території нашої держави не спостерігався впродовж майже 50 років. Різке підвищення щільності популяції цього виду та його надмірна шкодочинність на окремих територіях у поточному році наклалися на вкрай несприятливі погодні умови для зернових культур, що підсилило занепокоєння населення. Додатковий ажіотаж навколо цього питання створили засоби масової інформації, часто неправильно трактуючи причини зростання чисельності шкідників, використовуючи неперевірені факти або й навмисне згущуючи фарби масштабів шкодочинності.

Типовою ситуацією, що склалася у південних областях України, і особливо на Херсонщині, є приклад з італійським прусом навколо біосферного заповідника “Асканія-Нова” — найбільшого в Європі степового резервату міжнародного значення. У засобах масової інформації з’явилося кілька повідомлень про те, що саме ця територія стала розсадником шкідника. Нагадаємо, що біосферний заповідник “Асканія-Нова” має класичну для міжнародних природних резерватів структуру: природне ядро з абсолютно заповідним режимом, буферну зону із забороною застосування зрошення, використання пестицидів з повітря, зону типового землекористування, де обмеження господарської діяльності стосується тільки полювання. В природно-антропічній низці екосистем біосферного заповідника є всі варіанти природокористування, характерні для Дніпровсько-Молочнянського межиріччя. Природне ядро, площею 11054 гектари (33,2% загальної площі біосферного заповідника) — це найрепрезентативніший зразок типчаково-ковилових екосистем, де відбуваються природні процес, що вже стали неможливими на іншій території степового біому України. Загальна чисельність видового різноманіття заповідника перевищує 3600 видів. Виділено понад 200 рослинних угруповань. У корінних фітоценозах зростає 85 ендеміків рослинного світу. Тут також зустрічається 14 видів рослин, 9 видів комах, 3 види плазунів, 3 види ссавців, 42 види птахів, включених до “Червоної книги України”. Серед тутешніх представників флори і фауни ще більшу кількість становлять види, що охороняються за Бернською та Боннською конвенціями, до складу яких входить й Україна.

Територія природного ядра і довколишніх зон входить в область континентального клімату помірного поясу. Середньорічна температура повітря — 9,8°С. За багаторічними даними, норма опадів — 400 мм, може змінюватись від 180 до 690 мм. Весна настає швидко, супроводжується посухою; нерідко на грунті спостерігаються приморозки. Літо тривале й спекотне. У літні місяці випаровування у 5–6 разів перевищує кількість опадів. Нестача вологи та висока інсоляція зумовлюють дуже високу сухість повітря, що опівдні може знижуватись до 10%. Літня повітряно-грунтова посуха зазвичай переходить в осінню. Для осені характерна тепла й сонячна погода. Зима м’яка й нестійка, часто супроводжується відлигами. На фоні таких кліматичних параметрів функціонують природні і трансформовані людиною степові екосистеми.

У природному заповіднику італійський прус завжди був присутній, проте умови заповідної цілини не сприяли спалахам чисельності шкідника. Частка його в ентомокомплексі тут становила лише 7–20% загальної кількості прямокрилих, більшість з яких є його трофічними конкурентами. Насиченість грунтово-підстилкового комплексу заповідного степу членистоногими-інсектофагами, здатними поїдати яйця, личинок та імаго пруса, підвищена щільність дрібних соколів, чайок, граків, комахоїдних і навіть хижих ссавців тут значно вища, ніж в окультурених ценозах, і вони влітку теж переключаються на живлення цим видом, що є важливим стабілізаційним фактором. Товста підстилка з відмерлої фітомаси мохів та лишайників на більшості території заповідного степу не дає змоги самкам італійського пруса пробитися до грунту для відкладання яєць. Фонова рослинність степу, що представлена переважно щільнодерновинними злаками, в хімічному складі яких міститься багато кремнію, не є оптимальним кормом для цього виду, який віддає перевагу більш м’ким і соковитим рослинам, що ростуть на окультурених грунтах. Отже, умов для спалаху чисельності італійського пруса в заповідному степу немає, оскільки в природних екосистемах існує ціла низка механізмів, що стримують розмноження видів, які тут мешкають, зумовлюючи екосистемний гомеостаз. Тому заяви про те, що саме заповідний степ є розсадником італійського пруса, безпідставні.

Відомо, що популяції італійського пруса мають дві фази — поодиноку та стадну, — що різняться за морфологією. Зокрема, самки поодинокої фази мають надкрилля завдовжки 25,4–26,2 мм, а стадної фази — 27,2–29,4 мм (Г. Горностаєв, 1970). Слід зазначити, що на полях прус був представлений саме стадною фазою з довжиною надкриль у самок: від = 27,7 до = 28,9; (M = 28,5±0,18 мм). Водночас на території природного ядра заповідника “Асканія-Нова” довжина надкриль самок італійського пруса не перевищувала максимальних значень, наведених Г. Горностаєвим (1970) для поодинокої фази. Самки ж стадної фази в асканійському степу у вибірках реєструвалися нами лише під час міграцій зграй, що транзитом пролітали через територію заповідника.

Ретельним обстеженням встановлено: осередками масового розмноження пруса на Херсонщині були занедбані поля. Саме у 2003 році посіви багатьох культур були масово зріджені несприятливими для вегетації погодними умовами, що тривали з осені 2002 року до середини червня 2003-го. Відомо, що зрідження посівів сприяє поселенню та розвитку пруса, оскільки в такому разі для нього створюється потрібний температурний режим і формується додаткова кормова база з представників бур’янової флори (Ажбенов, 2003). У 2003 році в регіоні біосферного заповідника “Асканія-Нова” мігруючі куліги вперше були виявлені нами 3 червня на забур’янених перелогах, а з 25 червня спостерігалось переміщення льотних зграй пруса. Трансектне обстеження 20–22 липня територій від біосферного заповідника “Асканія-Нова” на південь до Сивашу в межах між селами Іванівка — Строганівка — Павлівка — Григорівка Чаплинського і Новотроїцького районів свідчить, що італійським прусом заселені практично всі сільськогосподарські угіддя. Найбільша щільність поуляції спостерігалась на узбіччях доріг і на валах водопостачальних каналів, а також на забур’янених посівах ячменю та інших культур: становила, відповідно, в середньому 12,4 і 9,0 особин/м2. Досить значною щільність популяції була також на забур’янених парах — у середньому 8,0 особин/м2. Залишки ж цілини вздовж Сивашу виділялись найменшою щільністю популяції пруса — не більше 3 особин/м2. У міру просування на північ від Присивашшя щільність пруса на сільськогосподарських угіддях зростала, досягаючи максимальної щільності на забур’янених осотом та лободою соняшникових, ріпакових та гірчицевих полях: від 20 до 100 і більше особин /м2. Така сама щільність спостерігалась у місцях міграційності зграй пруса на соняшнику, а також на дво-, трирічних перелогах, які зосередились на бур’янистій стадії сукцесії. Напрям міграції зграй, що спостерігався на початку липня, був переважно північно-західним. Це дає підстави вважати, що велика щільність популяції італійського пруса, сконцентрована нині на територіях з більш прдуктивними посівами сільськогосподарських культур, створилася за переміщення комах з Півдня. Проте цей міграційний інстинкт насторожує, оскільки є ознакою високої життєздатності популяції пруса, здатної до ще більшого спалаху розмноження. Передумовою наростання чисельності пруса, вірогідно, стала посуха 1991 року та особливості першої половини вегетаційного періоду нинішнього. Проте головною причиною наростання загрози від італійського пруса та розширення його шкідливості є структурні зміни в агроландшафтах, зумовлені виведенням із сільськогосподарського користування значних площ. Погіршення культури землеробства, тотальне забур’янення сільськогосподарських угідь, послаблення роботи Державної служби захисту рослин, відсутність міждержавної координації у цій справі та зміна кліматичних умов є основною причиною спалаху розмноження цього та інших фітофагів.

У напівприродних рефугіумах — у вибалках із залишками природної рослинності, на пасовищах, а також у лісосмугах відбувалося поступове збільшення щільності популяції цього виду, який надалі в значній кількості з’явився на забур’янених полях. Середина 90-х років була особливо сприятливою для широкого розселення італійського пруса в сільськогосподарських угіддях, оскільки площа надмірно засмічених полів у степовій зоні країни зросла до 6–8 мільйонів гектарів. У забур’янених агроекосистемах, не маючи природної конкуренції та ворогів, вид швидко нарощував чисельність. Мігруючі особини італійського пруса здатні долати за добу відстань у 40–60 км (Ажбенов, 2003), а загалом — до 430 км (Бунін, 1974). У степовій зоні країни ця форма вже спостерігалась у 1998–1999 роках у Приазов’ї та Присивашші Запорізької, Херсонської областей, на півночі Кримського півострова, в південно-східних областях. У 2002 році знову склалися сприятливі температурні та кормові умови, і вид за відсутності контролю за ним дав різкий спалах чсельності: куліги, а потім і льотні зграї пруса було зареєстровано в Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Харківській і деяких інших областях.

Ефективність дії хімічного захисту була досить високою, і на 2 липня становила 80%. Разом з тим співвідношення оброблених та необроблених полів, заселених італійським прусом, становило 1:3. Обробляли тільки території із соняшником, ріпаком тощо. Власники дбали про конкретне поле, а не про фітосанітарний стан навколо нього. Як наслідок, за високих температур активність комах зросла, і станом на 20–22 липня відбулося відновлення попередньої чисельності комах на вже оброблених полях, які мігрували сюди із навколишніх резервацій. Отже, вид досяг чисельності, що зумовила структурні зміни в популяціях.

З огляду на значне розповсюдження виду в південних областях країни слід терміново створювати державну або принаймні регіональну програму регулювання чисельності шкідника, який однозначно найближчими роками буде істотно впливати на врожайність технічних та кормових культур. Украй важливо створити службу моніторингу і вже в поточному році провести ретельне обстеження полів у заселених прусом регіонах для виявлення місць найбільшого зосередження шкідника та відпрацювати агротехнічні, біологічні і хімічні методи захисту залежно від можливостей власників землі та санітарно-екологічних вимог до територій, що підлягають захисту. Окрім того, слід залучити до розв’язання цієї проблеми Міністерство надзвичайних ситуацій, оскільки одне Міністерство аграрної політики не в змозі кардинально вплинути на обстановку, що склалася. Враховуючи, що для обмеження чисельності шкідника, особливо дорослих комах, необхідні підвищені норми витрати отрутохімікатів, їх застосування має перебувати під особливим контролем.

Автори сподіваються, що ця публікація стане поштовхом до активізації роботи ентомологів і практиків захисту рослин у регіоні в руслі порушуваної проблеми і спонукає їх до організації системи моніторингу за італійським прусом, іншими стадними видами акридових, а також до обміну думками та досвідом у цьому зв’язку на сторінках журналів “Захист рослин” та “Пропозиція”.

В. Федоренко,
директор Iнституту захисту рослин, д-р біол. наук, членкор УААН, професор,
В. Гавриленко,
директор біосферного заповідника “Асканія-Нова”, канд. біол. наук,
В. Думенко,
наук. співробітник біосферного заповідника “Асканія-Нова”

Інтерв'ю
Ма­рек Руж­няк— влас­ник гру­пи ком­паній Agro-Land Group
Аг­рар­на Поль­ща та­кож міцно «при­кипіла» до Ук­раїни, ад­же польські тех­но­логії, техніка, посівний та насіннєвий ма­теріал уже дав­но от­ри­ма­ли схва­лен­ня ук­раїнських сільгоспви­роб­ників і
Валентина Болоховська, лауреат Державної премі України в галузі науки й техніки, один із засновників "БТУ-Центр"
«БТУ-Центр» — один із найвідоміших в Ук­раїні вітчиз­ня­них ви­роб­ників біологічних про­дук­тів для сільсько­го гос­по­дар­ст­ва. Ком­панія пра­цює з 1999 ро­ку, й звідтоді на ри­нок ви­ве­де­но чи

1
0