Спецможливості
Агрохімія

Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень

03.07.2017
1079
Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень фото, ілюстрація

У технології вирощування яблунь системи удобрення та інтегрованого захисту — невід’ємна й досить витратна складова. Видове різноманіття шкідників і хвороб потребує постійного моніторингу їхнього розвитку, проведення профілактичних та превентивних заходів захисту. 

 

 

Сьо­годні до­б­ре вив­че­ни­ми й ре­гу­ль­о­ва­ни­ми шкідли­ви­ми ор­га­ніз­ма­ми є чис­ленні ви­ди ли­с­товійок, пло­до­же­рок, сис­них шкідників (трипсів, ли­с­то­блішок, ци­ка­до­вих, кліщів), збуд­ни­­ків гриб­них за­хво­рю­вань. Над­зви­чай­­но шкідли­вим та підступ­ним об’єк­том че­рез при­хо­ва­ний спосіб жит­тя є чер­ви­ця в’їдли­ва.

В Ук­раїні во­на най­по­ши­реніша в ли­с­тя­них лісах, по­ле­за­хис­них сму­гах, пар­ках. Шкідник — поліфаг, по­шко­д­жує пло­дові, зо­к­ре­ма яб­лу­ню, гру­шу, знач­ною мірою — лісові по­ро­ди: ясен, вер­бу, то­по­лю, оси­ку, бе­ре­зу, вільху, дуб, клен, во­лось­кий горіх. Особ­ли­вої шко­ди чер­ви­ця за­вдає в півден­них об­ла­с­тях Ук­раїни та Кри­му, де трап­ля­ють­ся ви­пад­ки за­ги­белі цілих ма­сивів пло­до­вих на­са­д­жень. Садівництву шко­дять ли­ше два ви­ди — чер­ви­ця в’їдли­ва та чер­ви­ця па­ху­ча (ос­тан­ня на­зва­на так із ог­ля­ду на спе­цифічний за­пах, що виділяється зі спеціаль­них за­лоз гу­се­ниці).Червиця в`їдлива

Чер­ви­ця в’їдли­ва на­ле­жить до Лу­с­ко­кри­лих ко­мах ро­ди­ни Чер­виць (Zeuzera pyrina L., Lepidoptera, Cossidae). Кількість видів цьо­го шкідни­ка на земній кулі пе­ре­ви­щує 1000. Ці до­сить ве­ликі нічні ме­те­ли­ки знач­но по­ши­рені в усіх країнах. Розміри пред­став­ників ро­ди­ни, що меш­ка­ють у тропіках, до­ся­га­ють 20 см.

Са­мець — із роз­ма­хом крил 50 мм, має пір’ясті ву­си­ки. Кри­ла білі, між жил­ка­ми є тем­но-сині або тем­но-зе­лені чис­ленні пля­ми (такі самі є та­кож на спині  — три па­ри). Че­рев­це тем­но-синє з біли­ми кільця­ми та ки­ти­цею білих лу­со­чок на йо­го кінці. Са­ми­ця — за­вдовжки до 70 мм, має дов­гий яй­це­клад. Ме­те­ли­ки відро­д­жу­ють­ся в червні-липні, до осені відкла­да­ють по­оди­но­ко або куп­ка­ми яй­ця по 20–200 екз., розміщу­ю­чи їх на верхівках та в місцях роз­га­лу­жен­ня па­гонів, біля ос­но­ви бру­нь­ок. Пло­до­витість са­мок, за різни­ми дже­ре­ла­ми, — від 1000 до 2000 яєць.

Яй­це розміром 0,8–1,2 мм ви­дов­же­но-оваль­не, яс­к­ра­во-жов­те. Ембріо­наль­ний роз­ви­ток три­ває 10–12 днів. Відро­д­жен­ня гу­се­ниць по­чи­нається в третій де­каді черв­ня і про­дов­жується в липні. Мо­лоді гу­се­ниці за­пов­за­ють на кро­ну де­рев, по­ви­са­ють на па­ву­тинці (за­вдовжки 15–20 см). По­ри­ви вітру  відри­ва­ють їх і роз­но­сять на при­леглі угіддя — це ос­нов­ний спосіб роз­се­лен­ня чер­виці в’їдли­вої.Гілка яблуні, ушкоджена червицею

Гу­се­ни­ця за­вдовжки до 60 мм, зав­тов­шки 7 мм, жов­та, інко­ли ро­же­ву­ва­та, на кож­но­му сег­менті є чорні крап­ки з ко­рот­ки­ми во­ло­с­ка­ми. Го­ло­ва, груд­ний і ана­ль­ний щи­ти — тем­но-бурі. Гу­се­ниці 16-ногі, жи­вуть під ко­рою та в де­ре­вині різних де­рев і кущів. Спо­чат­ку мо­лоді гу­се­ниці по­шко­д­жу­ють цьо­горічні па­го­ни, вгри­за­ю­чись у них че­рез че­ре­шок або біля бру­нь­ок. Ура­жені па­го­ни за­си­ха­ють і ста­ють до­б­ре помітні на тлі зе­ле­ної кро­ни де­рев. До осені гу­се­ниці пе­ре­се­ля­ють­ся на товстіші гілки, вгри­за­ють­ся в їхні тка­ни­ни, де й зи­му­ють, роз­ви­ва­ють­ся весь ве­ге­таційний період і після дру­гої зимівлі за­ляль­ко­ву­ють­ся в червні-липні.

Ля­леч­ка за­вдовжки 30 мм, тем­но-бу­ра, циліндрич­на, з ро­го­подібним відро­ст­ком між очи­ма. Ге­не­рація дворічна. Зи­му­ють гу­се­ниці пер­шо­го й дру­го­го років жит­тя. На­весні во­ни по­нов­лю­ють жив­лен­ня. Після йо­го закінчен­ня гу­се­ниці ос­тан­нь­о­го віку за­ляль­ко­ву­ють­ся в хо­дах під ко­рою де­рев. Про­цес цей роз­тяг­ну­тий і три­ває з трав­ня по сер­пень. Літа­ють ме­те­ли­ки з се­ре­ди­ни черв­ня до се­ре­ди­ни серп­ня, відкла­да­ють яй­ця на стов­бу­ри й гілки. Гу­се­ниці, що ви­хо­дять із яєць, про­ни­ка­ють під ко­ру, жив­лять­ся де­ре­ви­ною гілок та стов­бурів про­тя­гом двох років, ви­г­ри­за­ю­чи хо­ди під ко­рою. Ча­с­то такі по­шко­д­жен­ня — хо­ди охоп­лю­ють кільцем стов­бур чи гілку й та­ким чи­ном по­ру­шу­ють со­ко­рух де­ре­ви­ни. Під по­шко­д­же­ним де­ре­вом мож­на поміти­ти куп­ку чер­во­но-бу­рої чер­во­то­чи­ни, яку гу­се­ни­ця ви­ки­дає з от­во­ру хо­ду. Жив­лять­ся гу­се­ниці до жовт­ня.Екскременти шкiдника на ґрунтi

По­шко­д­жені де­ре­ва чах­нуть, мо­лоді й са­д­жанці навіть від не­ве­ли­ко­го вітру ла­ма­ють­ся в місцях по­шко­д­жен­ня. Шко­да від чер­виці в’їдли­вої ви­яв­ляється в за­галь­но­му ос­лаб­ленні де­рев, що по­зна­чається на змен­шенні за­галь­но­го при­ро­с­ту па­гонів та на вро­жаї плодів.

Боротьба з чер­вицею в’їдли­вою

Об­ме­жен­ня чи­сель­ності чер­виці в’їдли­вої — спра­ва до­сить копітка. На­сам­пе­ред — це прид­бан­ня здо­ро­вих са­д­жанців у роз­сад­ни­ках, ад­же по­ши­рен­ня шкідни­ка, зо­к­ре­ма, відбу­вається і з по­сад­ко­вим ма­теріалом. 

Од­ним із обов’яз­ко­вих еле­ментів за­хи­с­ту са­ду від шкідників є обрізу­ван­ня і проріджу­ван­ня кро­ни в осінньо-зи­мо­вий період, що сприяє ви­да­лен­ню гілок, за­се­ле­них ко­роїда­ми, чер­ви­цею в’їдли­вою, клад­ка­ми яєць кільча­с­то­го шов­ко­пря­да. Та­кож цей захід ство­рює кращі умо­ви для повнішо­го по­крит­тя інсек­ти­ци­да­ми ли­с­тя й плодів під час об­при­с­ку­ван­ня. За­гиблі де­ре­ва слід ви­кор­чу­ва­ти й спа­ли­ти. 

У са­до­за­хис­них та вітро­лом­них сму­гах до­б­рим при­тул­ком для цьо­го шкідни­ка є на­са­д­жен­ня ясе­ня, який силь­но по­шко­д­жується чер­ви­цею в’їдли­вою, то­му та­ко­го «сусідства» вар­то ос­теріга­тись.
Во­се­ни та на­прикінці зи­ми слід про­во­ди­ти побілку штамбів для їхнього убез­пе­чен­ня від мо­ро­зо­боїн, ут­во­рен­ня тріщин ко­ри, со­няч­них опіків. Та­кож обов’яз­ко­во потрібно за­ма­зу­ва­ти ра­ни на де­ре­вах са­до­вим ва­ром. Ліку­ван­ня ран — три­ва­лий біологічний про­цес, у ре­зуль­таті яко­го ут­во­рюється кал­лю­со­ве кільце, схо­же на ру­бець, яке збільшується та рос­те про­тя­гом кількох років, до­по­ки ра­на за­вдя­ки камбію, з яко­го во­но ут­во­рюється, повністю за­жи­ве.

Са­до­вий вар — не­роз­чин­на у воді тя­гу­ча ре­чо­ви­на, яку ви­ко­ри­с­то­вують для ліку­ван­ня зрізів і по­шко­д­жень де­ре­ви­ни. Суміш за­хи­щає уш­ко­д­же­ну ділян­ку рос­ли­ни від про­ник­нен­ня крізь неї грибів, бак­терій та інших збуд­ників хво­роб, за­побігає витікан­ню рос­лин­но­го со­ку, за­хи­щає від шкідників. Ви­ко­ри­с­то­ву­ють са­до­вий вар для за­хи­с­ту ран після при­щеп­лю­ван­ня, обрізу­ван­ня, по­шко­д­жень гри­зу­на­ми, інши­ми шкідни­ка­ми та па­ра­зи­та­ми, а та­кож після ут­во­рен­ня на штам­бах тріщин різно­го по­хо­д­жен­ня. Гусениця шкідника

Є безліч за­па­тен­то­ва­них ре­цептів при­го­ту­ван­ня са­до­во­го ва­ру. До йо­го скла­ду, як пра­ви­ло, вхо­дять: про­дук­ти бджільництва (про­поліс, віск), жи­ри рос­лин­но­го й тва­рин­но­го по­хо­д­жен­ня, ал­ко­голь, каніфоль, озо­ке­рит, ге­те­ро­аук­син, попіл, от­ри­ма­ний від спа­лю­ван­ня ви­но­град­ної ло­зи. Ге­те­ро­а­ук­син до­да­ють на­прикінці при­го­ту­ван­ня са­до­во­го ва­ру в співвідно­шенні одна пігул­ка на 1 кг суміші, а як­що це спир­то­вий роз­чин — кількість спир­ту не має пе­ре­ви­щу­ва­ти ре­ко­мен­до­ва­ну. За­сто­су­ван­ня ге­те­ро­­­а­ук­си­ну сприяє швид­шо­му за­гоєнню ран. Пра­виль­но при­го­то­ва­ний са­до­вий вар лег­ко на­но­сить­ся, він лип­кий, не сох­не, не розпли­вається за жар­кої по­го­ди та не розтріскується — за хо­лод­ної.

Хо­ро­ший ефект дає об­ма­зу­ван­ня штамбів де­рев гли­ною з ко­ров’яком або ка­зеїно­вим клеєм (200–250 г на 10 л суміші) із до­да­ван­ням киш­ко­во-кон­такт­них інсек­ти­цидів, які не ма­ють фіто­ток­сич­ної дії. За та­кого способу ги­не ча­с­ти­на ме­те­ликів у період їхньо­го ви­ль­о­ту та ча­с­ти­на гу­се­ниць — під час про­ник­нен­ня в де­ре­ви­ну.

За слаб­ко­го за­се­лен­ня (до 10%) штамбів та гілок де­рев гу­се­ни­ця­ми цьо­го шкідни­ка їх зни­щу­ють шля­хом уп­ри­с­ку­ван­ня в хо­ди інсек­ти­цидів кон­такт­ної дії з на­ступ­ним за­крит­тям ходів гли­ною, са­до­вим ва­ром то­що. За се­ред­нь­о­го (11–30%) та силь­но­го за­се­лен­ня (по­над 30%) про­во­дять об­при­с­ку­ван­ня са­ду інсек­ти­ци­да­ми або їхніми суміша­ми з Бо­ве­ри­ном (до цвітіння, ко­ли тем­пе­ра­ту­ра повітря пе­ре­ви­щить 16°С).

У при­са­диб­них са­дах у ран­нь­о­вес­ня­ний період гу­се­ниць у хо­дах стов­бурів і гілок де­рев про­ни­зу­ють дро­том і впор­ску­ють ту­ди роз­чи­ни інсек­ти­цидів.Гілка горіха, пошкоджена червицею

Під час ма­со­во­го льо­ту ме­те­ликів, відкла­дан­ня яєць та ви­хо­ду гу­се­ниць чер­виці в’їдли­вої сад об­при­с­ку­ють БІ-58 но­вим, к.е., 0,8–4,0 л/га, Дур­сба­ном 480, к.е., 2,0 л/га, Піри­нек­сом, КЕ, 3,0—3,5 л/га. Об­роб­ку про­во­дять у липні й серпні з інтер­ва­лом 12–14 днів, при­чо­му по­кри­ва­ють роз­чи­ном інсек­ти­ци­ду не тільки ли­ст­ки, а й ко­ру гілок та штамбів де­рев. Ефек­тив­ним за­хо­дом бо­роть­би та профілак­ти­ки по­ши­рен­ня гу­се­ниць є ви­да­лен­ня та зни­щен­ня по­шко­д­же­них (за­се­ле­них) чер­ви­цею цьо­горічних па­гонів у са­дах та по­ле­за­хис­них сму­гах у серпні-ве­ресні, за­вдя­ки чо­му на­са­д­жен­ня вдається очи­с­ти­ти від гу­се­ниць шкідни­ка на 95%.

У пло­до­нос­них яб­лу­не­вих са­дах осінніх та зи­мо­вих сортів чер­ви­цю в’їдли­ву зни­щу­ють об­при­с­ку­ван­ням про­ти яб­лу­не­вої пло­до­жер­ки. На літніх сор­тах за ма­со­во­го за­се­лен­ня де­рев потрібні од­на-дві об­роб­ки після зби­ран­ня яб­лук у період ма­со­во­го відро­д­жен­ня гу­се­ниць.

Чи­сельність шкідни­ка знач­но об­ме­жу­ють ко­ма­хи-їздці, ли­чин­ки яких па­ра­зи­ту­ють у гу­се­ни­цях чер­виці в’їдли­вої: Apanteles laevigatus Ratz., Sympiensis sericeicornis Nees., Pristomerus vulnerator Grav. Ча­с­ти­на гу­се­ниць ги­не від гриб­них та бак­теріаль­них за­хво­рю­вань. Знач­на за­ги­бель гу­се­ниць пер­шо­го віку спо­с­терігається в період їхньо­го роз­се­лен­ня, особ­ли­во за вітря­ної по­го­ди.

Слід за­зна­чи­ти, що че­рез знач­ну шко­до­чинність чер­виці (од­на гу­се­ни­ця мо­же зни­щи­ти здо­ро­вий пагін або навіть ча­с­ти­ну кро­ни) ви­роб­ни­ки в бо­ротьбі зі шкідни­ком ча­с­то при­пу­с­ка­ють­ся по­мил­ки, пе­ре­ви­щу­ю­чи нор­ми ви­т­ра­ти інсек­ти­цидів без ура­ху­ван­ня їхньої фітоток­сич­ності. Це при­зво­дить до знач­них по­шко­д­жень ли­ст­ко­во­го апа­ра­ту кро­ни че­рез хімічні опіки. То­му ще раз вар­то на­га­да­ти про до­три­ман­ня ре­ко­мен­до­ва­ної нор­ми за­сто­су­ван­ня пе­с­ти­цидів. Та як­що де­ре­ва все ж за­зна­ли опіків, то для віднов­лен­ня кро­ни слід за­сто­су­ва­ти ан­ти­ст­ре­сові ре­чо­ви­ни, зо­к­ре­ма гу­ма­ти. До­ве­де­но, що ос­танні здатні зв’язу­ва­ти в ґрунті шкідливі домішки, мобілізу­ва­ти за­хисні функції рос­лин. До їхньо­го скла­ду вхо­дять спе­цифічні фер­мен­ти, що підви­щу­ють стійкість рос­лин до не­спри­ят­ли­вих умов і стре­со­вих си­ту­ацій.

Аміно­кис­ло­ти в складі гумітів спри­я­ють збільшен­ню кон­цен­т­рації хло­рофілу в рос­ли­нах, підви­щу­ють рівень фо­то­син­те­зу, ак­ти­ву­ють фіто­гор­мо­ни, зо­к­ре­ма син­тез аук­си­ну, й за­без­пе­чу­ють ба­ланс ґрун­то­вої мікро­ф­ло­ри. У стре­со­вих для рос­лин си­ту­аціях вне­сен­ня аміно­кис­лот має ліку­валь­ний ефект. Кон­тро­лю­ва­ти стрес рос­лин за до­по­мо­гою аміно­кис­лот­них пре­па­ратів мож­на шля­хом їхнього за­сто­су­ван­ня для по­за­ко­ре­не­вих піджив­лень. При­чо­му їхнє ви­ко­ри­с­тан­ня ре­ко­мен­до­ва­не як до на­стан­ня стре­су, так і під час йо­го дії та після ньо­го.Опік крони яблуні пестицидами

Відо­мо, що до­три­ман­ня си­с­те­ми удо­б­рен­ня яб­лунь га­ран­тує оп­ти­ма­ль­­­не за­кла­дан­ня та ди­фе­ренціацію ге­­­­не­ра­тив­них бру­нь­ок, ак­тивізацію фі­­зіо­­­­логічних про­цесів, що за­без­пе­чу­ють зи­­­мостійкість де­рев, от­ри­ман­ня до­б­ро­го вро­жаю ви­со­кої якості. Спеціалісти за­з­на­ча­ють, що дворічній яб­луні на рік по­­трібно 10–15 кг ор­ганіки, 70 г азот­них до­б­­­­рив (аміач­ної селітри), 200 г су­пер­фо­с­фа­ту про­сто­го і 80 г калію сірча­но­кис­ло­го. Удо­б­рю­ва­ти потрібно при­стов­бурні ко­­­­­­­­­­­ла діаме­т­ром 2 м. Де­ре­во тре­­­­­­тьо­­­го-чет­­­­вер­то­го ро­ку має при­стов­бурні ко­ла діа­­­­ме­т­ром 2,5 м і спо­жи­ває на рік 15–20 кг ор­ганіки, 150 г аміач­ної селіт­­ри, 250 г про­сто­го су­пер­фо­с­фа­ту і 140 г калію сір­ча­но­кис­ло­го. При­стов­бур­не ко­ло яб­­луні п’ято­го-шо­с­то­го ро­ку збільшується до 3 м, а річна по­тре­ба в мікро­е­ле­мен­тах на кож­не де­ре­во зро­с­тає та­ким чи­ном: ор­ганіки — 20–30 кг, азот­них до­б­рив — 210 г, фо­с­фатів — 350 г, калійних до­б­рив — 190 г. Діаметр при­стов­бур­но­го ко­ла де­ре­ва, яко­му ви­пов­ни­ло­ся сім-вісім років, до­ся­гає 3,5 м, а до­б­рив одній такій яб­луні на рік не­­об­хідно: 30–40 кг гною, 280 г азо­ту, 420 г фо­с­фо­ру й 250 г калію. В яб­луні віком дев’ять років і більше при­стов­бурні ко­ла ся­га­ють 4,5 м у діаметрі, річна по­тре­ба в мікро­е­ле­мен­тах: ор­ганічних до­б­рив — 50–60 кг, азот­них — 280 г, фо­с­фатів — 0,5 кг, калійних до­б­рив — 340 г.

Фо­с­фа­ти, калійні до­б­ри­ва та всю нор­му ор­ганіки вно­сять во­се­ни під пе­ре­ко­пу­ван­ня при­стов­бур­но­го ко­ла (у перші три ро­ки — завглибшки 12–15 см). Після тре­ть­о­го ро­ку жит­тя яб­луні, ко­ли її ко­ре­не­ва си­с­те­ма йде вглиб, до­б­ри­ва вно­сять у спеціаль­но зроб­лені три-чо­ти­ри сверд­ло­ви­ни зав­глиб­шки до півме­т­ра, роз­та­шо­вані на відстані 1,0–1,5 м від стов­бу­ра де­ре­ва. Дві тре­ти­ни азот­них до­б­рив вно­сять у період роз­пу­с­кан­ня бру­нь­ок, а тре­ти­ну — після цвітіння яб­луні, для цьо­го мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти аміач­ну селітру, пе­­регній або се­чо­ви­ну. Кра­ще вно­си­ти їх у при­стов­бурні ко­ла де­ре­ва по­ча­ст­ко­во і в рідко­му ви­гляді — як роз­чин до­б­ри­ва слаб­кої кон­цен­т­рації в чистій воді.

М. Кон­стан­ти­но­ва, канд. с-г. на­ук,
старш. на­ук. співробітник, кон­суль­тант

 

Інформація для цитування
Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень/ М. Кон­стан­ти­но­ва// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 144-146

Інтерв'ю
AgroGeneration є одним із провідних агрохолдингів України не лише за обсягами виробничих площ, а й за операційною ефективністю. Головний напрямок діяльності компанії – виробництво зернових та олійних
Во­ло­ди­мир Яков­чук, ге­не­раль­ний ди­рек­тор Євраліс Се­менс Ук­раї­на
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Євраліс Се­менс Ук­раї­на» Во­ло­ди­мир Яков­чук розповідає про новинки французького насінницького бренда сезону-2017 та «закулісне» життя компанії.

1
0