Спецможливості
Технології

Біотехнології: Pro et contra (за та проти)

05.06.2008
187
Біотехнології: Pro et contra (за та проти) фото, ілюстрація
Біотехнології: Pro et contra (за та проти)

З 16 по 18 листопада 2003 року в Києві проходила Міжнародна конференція з біотехнологій. Взагалі-то, біотехнології — це одна із галузей сучасної вітчизняної науки, в якій ще Україна щось може втнути (не дуже багато, але все ж). Розвиток біотехнологій відбувається карколомними темпами. На сьогодні практично немає країн, в яких би біотехнології не мали місця.

Традиційно з біотехнологіями в Україні пов’язуються вирощування сільськогосподарських культур, стійких до гербіцидів, хвороб або шкідників. Проте це — лише “верхівка айсберга”. Сьогодні, завдяки біотехнологіям, створюють дуже ефективні ліки, наприклад, виробництво ліків у рослинах — так званих нутрацевтиках. Наприклад, традиційно соматотропін або інтерферон отримували за допомогою тварин. Але за нинішніх умов це несе певну небезпеку: можливість перенесення інфекцій, таких як губчаста енцефалопатія або (у випадку інтерферону) гепатит та СНІД. Можливість “вирощування” цих ліків позбавляє пацієнтів подібних ризиків.

Оскільки біотехнологіями нині займаються практично всі країни, не виключено, що хтось займається розробкою й біологічної зброї, хоча вона й заборонена міжнародним правом. Причому біологічна зброя — це не просто модифіковані бацили сибірки (згадаймо хоча б отруєння несвіжим м’ясом жителів Свердловська наприкінці 1970-х років), але й нещодавне надсилання поштових конвертів з отрутою у США. Біологічною зброєю може стати, наприклад, якийсь супербур’ян, виведений спеціально для підриву економіки певної країни. Причому небезпека полягає в тому, що це спроможні здійснити окремі приватні лабораторії. У книжці американського письменника Тома Кленсі “Веселка-6” сюжет розгортається довкола того, що маньяки-”природоохоронці” в одній біотехнологічній компанії вирішують створити смертельний вірус, який знищить практично все населення планети.

Аби протистояти подібним загрозам, країна повинна мати власну сучасну біотехнологію. Ну, й питання охорони здоров’я — теж не на останньому місці. Що краще: їсти традиційну картоплю, виробництво якої, завдяки нашій аграрній реформі, перемістилося на присадибні ділянки і де її обробляють невідомо чим і невідомо в яких дозах, чи споживати генетично модифіковану, отрута проти колорадського жука в якій міститься лише в листі (ми ж — та й худоба — листя картоплі не їмо)?

Ось на ці та інші питання й мала відповісти Міжнародна конференція у Києві. Ми вирішили з’ясувати ставлення до цього, безумовно, неоднозначного питання у чиновників і науковців.

“Контра”. Сергій Рижук (Міністр аграрної політики, членкор Української академії аграрних наук, кандидат економічних наук): Ми — ні “за”, ні “проти”. (Хоча, як вчив Спаситель, хто не зі мною, той проти мене).

Сьогодні на рівні наших дослідних станцій, науки, державного урядового органу, який очолює пан Волкодав, були і продовжуються випробування сортів трансгенних рослин. Ми вивчаємо досвід (на жаль, він здебільшого негативний) в Румунії стосовно масового запровадження трансгенних сортів рослин, ми зробили певні висновки із отого тиску, який на нас здійснювався щодо запровадження трансгенних сортів картоплі. Я хочу, щоб ви зі мною погодилися, що тут ті, хто популяризує, пропонує і запроваджує трансгенні культури в Україні, зробили на першому кроці дуже велику помилку, тому що малося на увазі започаткувати трансгенні сорти картоплі. Картопля для українця є другим хлібом — 20 млн тонн. Потрібно враховувати тут і менталітет, і раціон.

По-друге, картоплю сьогодні вирощують на вчорашніх присадибних ділянках.Третє, найголовніше: одна справа трансгенний ріпак, який іде на технічну олію, фарби чи біодизельне паливо. Інша справа — картопля, яку не споживає живий організм — колорадський жук — і яку споживає живий організм — людина. І коли можна експериментувати на рівні мишей, популяції яких проходять експерименти декілька разів, і інших, які проходять десятки разів на рік, то на поколінні людей експериментувати не можна. І в світі сьогодні, і в ЄС, і в СОТ ведуться серйозні дискусії стосовно використання трансгенних рослин. Але ми не проти розвитку і поширення трансгенних технологій у нашій державі. Є закон, і, керуючися цим законом, ми повинні ставитися до цього поки що обережно.

У нас є паралельний шлях: Міністерство сьогодні серйозно працює над цією проблемою — не просто екологізація землеробства, а широке запровадження органічного землеробства в нашій державі. Наскільки я знаю, в Росії також активно розробляють цей напрям роботи. Європейські країни органічним землеробством сьогодні займаються на одному відсотку площ. Але вони передбачають до 2015 року мати 12–15 відсотків орних земель, що було б офіційно світовим співтовариством визнано як органічне землеробство. Ціна пшениці чи іншої продукції, вирощеної за методами органічного землеробства, є в 3–5 разів вищою. І в світі сьогодні існує дуже величезний попит на таку продукцію.

Україна з її особливими природно-кліматичними умовами, типами грунтів має стояти тут не тільки не осторонь, а має бути одною з перших у реалізації цієї програми. Міністерство аграрної політики нині дуже серйозно розробляє ці питання і буде готове їх запроваджувати, оскільки у нас є тільки 7–10 тисяч гектарів угідь, які офіційно, за міжнародними стандартами, належать до органічних. Якби нам сьогодні вдалося офіційно бути членами ФАО, гармонізувати наші стандарти і дати відповіді на всі запитання, які вимагає світова спільнота, законодавство, щодо того, що ми вирощуємо саме органічну продукцію, нам би з фінансової точки зору набагато краще жилося.

(Продукти органічного землеробства в ЄС коштують у 4–5 разів більше, ніж звичайні екологічно чисті продукти, тому навіть у цих заможних країнах ринок органічних продуктів становив десь три відсотки. Немає сумніву, що українські товстосуми вже споживають і продовжуватимуть споживати й надалі продукти органічного землеробства. Але за умов, що 90 відсотків українського населення — жебраки, є дуже великий сумнів у тому, що ринок продуктів органічного землеробства матиме в Україні якусь серйозну перспективу. І більшість населення їстиме те, на що вистачає грошей, як каже російське прислів’я: “По одежке протягивай ножки”. Отже, органічне землеробство — це чергова фантазія. — Юрій Михайлов)

Про. Ярослав Блюм (виконуючий обов’язки директора Інституту клітинної біології та генної інженерії, членкор Національної академії наук України, доктор біологічних наук): Через 5–7 років ми опинимося на узбіччі світового прогресу.

Впровадження біотехнологічних продуктів в Україні відбувається хаотично. Найпершим питанням для впровадження біотехнологічної продукції є сфера медицини. На сьогоднішній день ми маємо шість продуктів у вигляді ліків, базованих на технології рекомбінантних ДНК, діагностиці деяких захворювань, їх ми імпортуємо. Всі вони зареєстровані, всі ними користуються, але ніхто про це не згадує. Ліки, отримані за біотехнологіями, сприймаються суспільством спокійніше, ніж продукти харчування, — це типова ситуація для всього світу.

До 1999 року в нас випробовувалося в польових дослідженнях у системі Державної служби із сортовипробування шість сортів різних генетично модифікованих рослин. Це — стійка до колорадського жука картопля, стійкі до гербіциду цукрові буряки, стійка до стеблового метелика кукурудза, ріпак. Процес тестування чи випробування генетично модифікованих рослин в Україні був призупинений у 1999 році. Після того, як компанії не побачили дальшої перспективи продовження цих випробувань (на відміну від інших наших сусідів, де ці продукти, хоча й не впроваджуються на ринку, але продовжують проходити випробування), вони припинили біотехнологічну діяльність в Україні.

Що стосується наукового потенціалу для створення власних продуктів для нашого ринку, слід констатувати, що ці можливості стрімко скоротилися. За часів СРСР тільки в системі Національної академії наук були інститути, які могли оперувати з генетично модифікованими продуктами, створювати рослини: Інститут клітинної біотехнологічної інженерії, Інститут молекулярної біології і генетики, Інститут фізіології рослин та ін. На сьогодні у більшості цих інститутів відповідні роботи припинилися, тому що вони є дорогими. Частина вчених полишила Україну, потенціал не зберігся, технічні можливості обмежені.

Нині основними джерелами для підтримки проектів і розвитку робіт з біотехнологій в Україні є Фонд фундаментальних досліджень з його обмеженими можливостями і науково-технічні державні програми. Очевидно, що існуючий рівень фінансування достатній для підтримання досліджень на певному рівні і збереження певною мірою наукового потенціалу, але не для розвитку високотехнологічних конкурентоспроможних продуктів.

Академічні ресурси, їхня інфраструктура все ще є достатніми. Проте проблема полягає в тому, що не оновлюється технічна база (і уряд не бачить цієї проблеми), і продовжується відтік висококваліфікованих фахівців за кордон. За таких умов ще через 5–7 років ситуація стане вже незворотною.

Інтерв'ю
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 
Максим Мартинюк  Держгеокадастр
За посадою Максимові Мартинюку належить опікуватися усіма землями держави. Тому перше запитання до голови Держгеокадастру цілком зрозуміле...  

1
0