Спецможливості
Інтерв'ю

Агрохолдинг AgroGeneration від першої особи: конкурентність, відкритість і розумний менеджмент

10.09.2017
763
Агрохолдинг AgroGeneration від першої особи: конкурентність, відкритість і розумний менеджмент фото, ілюстрація

AgroGeneration є одним із провідних агрохолдингів України не лише за обсягами виробничих площ, а й за операційною ефективністю. Головний напрямок діяльності компанії – виробництво зернових та олійних культур. Землі компанії розташовано у п’яти регіонах України – Сумській, Харківській, Житомирській, Львівській і Тернопільській областях. Президентом холдингу є американець українського походження Джон Шморгун. Propozitsiya.com попросила його розглянути поточну ситуацію в агросекторі країни через призму діяльності агрохолдингу.
 

Ви вже 25 років працюєте на пострадянському просторі. Які позитивні зміни відбулися за цей час?

– Я називаю це еволюцією, хоча для багатьох Україна більше асоціюється з поняттям революція. Україна поволі виходить із пострадянського простору і бачить перед собою великий широкий світ, чому посприяло відкриття безвізового режиму. Люди розуміють, що опинилися в умовах високої світової конкуренції. Ми зараз всі зіткнемося з проблемою відтоку спеціалістів на Захід. Поки що в нас є дешева робоча сила. Але концентруватися потрібно не на цьому, а на ефективності виробництва. Українському бізнесові в цілому доведеться бути більш конкурентним. Цьому треба вчитися. Так само потрібно вчитися й демократизму, відкритості. І на цьому шляху також є неабиякі позитивні зрушення. Проте є негативні приклади деяких агрокомпаній, що раніше вийшли на біржу, вонивже зрозуміли, що агробізнес – не забавка, не гра, а серйозний бізнес, який має працювати за чесними правилами і бути прозорим.

– В останні роки в Україні тривав процес формування найбільших агрохолдингів. А де, власне, ще в світі бачили подібні агроутворення?

– Масштабний розвиток відбувся в Росії, Казахстані, Аргентині, Бразилії. В Україні розвитку таких агрохолдингів як AgroGeneration посприяв період 90-х років, коли після приватизації колгоспів була можливість сконцентрувати землю та співпрацювати з банками. Проте більшість утворених того часу підприємств не досягли успіху, бо не зрозуміли умови, специфіку роботи в колишніх радгоспах і колгоспах та виклики нового часу.

Часто піднімається тема протистояння інтересів холдингів і фермерів.  Об’єднання – це завжди позитив. Вирощувати пшеницю, скажімо, на 50 га – неефективно з точки зору бізнесу, тому за кордоном поширені кооперативи. У Франції, в Америці за допомогою об’єднань створюються банки, закуповуються вагони, будуються елеватори.  Для належної конкуренції із такими агрохолдингами, як AgroGeneration фермери мусять об’єднуватися. У цьому їхня сила і, власне, майбутнє України взагалі, бо тут сконцентровано чудові землі, потрібна лише масштабність у галузі рослинництва.

– Але проблема в тому, що багато українських фермерів не дуже прагнуть об’єднуватися...

– Так. Багатьом це незручно – вони не платять податків, працюючи «у тіні». Мають бути однакові умови гри для всіх, більш розширена податкова база. Держава має навести лад із усіма господарствами, що працюють на українській землі. Коли всі працюватимуть прозоро, у фермерів з’явиться стимул об’єднуватися, інвестувати в зерносховища, транспорт.

– Де кращі умови роботи для агрохолдингів: в Україні чи в світі?

– Давайте порівняємо аграрних сусідів – РФ та Україну. В цих країнах різний менталітет: у Росії більш відчутні наслідки колективізації, а також зберігається міцна ієрархічність, субординація, слухняність, тому там легше об’єднувати самостійні господарства. Крім того, російська влада завжди підтримувала сільське господарство шляхом надання субсидій, бо мала для цього фінансові можливості. Україна також підтримувала агросектор, але нині більше не в змозі робити це. Відтак українські агропідприємства відповідальні самі за себе. Натомість у Росії успішність чи неуспішність компанії дуже залежить від місцевої влади, зокрема губернатора області.

– Тобто в Україні об’єднати землі важче?

– Ні, не важче, просто по-іншому ніж в інших країнах. Працювати з пайовиками – складна, потребуюча уваги до людей та землі, справа. AgroGeneration має для цього великий штат співробітників, який працює з власниками земель – це і PR-відділ, і земельні обліковці, і юристи. До речі, складність співпраці з пайовиками призводить до конкуренції між агрохолдингами за землі. І це не погано, адже будь-якому бізнесу конкуренція потрібна. Нині вона відчувається все сильніше на різних рівнях: всі сільгоспвиробники шукають інвесторів, всі конкурують за паї, за кращих робітників, адже багато фахівців виїздять за кордон. Плюс проблеми з внутрішньою логістикою – ми відчуваємо неабиякий дефіцит вагонів, локомотивів. І в цьому плані держава не дуже поспішає нам допомагати. Можемо сподіватися лише на себе.

– За рейтингами аграрних і ділових журналів Ви є одним з найефективніших керівників холдингів. У чому секрет успіху?

– У менеджменті я працюю багато років. Але ситуації траплялися різної складності. Говорячи про успіх саме агрохолдингу AgroGeneration, потрібно пам’ятати звідки ми  починали, які проблеми подолали, як адаптувалися під нестабільну ситуацію в країні і на ринку. Є компанії, які набагато краще себе фінансово почувають, ніж AgroGeneration,завдячуючи тому, зокрема, що вчасно отримали фінансування. Наш розвиток почався з інвестиційного фонду SigmaBlazer і компанії Harmelia, яка у Харківській області акумулювала 70 тис. га. Наприкінці 2013 року з’явилася можливість викупити французьку компанію AgroGeneration, що була в занепаді. Після цього почалася Революція на Майдані, банки всі вийшли з України. На щастя, вдалося знайти один банк, який нам допоміг. І ми почали довгу реструктуризацію, бо з придбанням AgroGeneration ми приєднали ще 50 тис. га, де вирощування велося неефективно, були доволі слабкі фінансові, банківські та операційні системи. 2015 року провели успішну деструктиризацію компанії і почали нормально працювати. Ми змогли виплатити всі старі борги  AgroGeneration, що становили близько €60 млн. 2013 року наші фінансові показники становили –20 EBITDA, а в 2015 році вони вже були +20EBITDA. Тобто ми повністю реструктурували компанію і тепер нам залишається лише рости.

Потрібно не лише пам’ятати з чого стартував, а й розуміти куди йдеш. Отримала компанія вчасне фінансування, доступ до довгострокових займів – їй пощастило. Але фінансова підтримка не завжди означає, що на підприємстві хороший менеджмент.

– Якими будуть наступні кроки одного з найбільших агрохолдингів України AgroGeneration?

– Будемо рости: збільшувати земельний банк на Заході і там же розширювати площі під зберіганням зерна.

– Як вирішується подальша доля земель, що входять до структури холдингу AgroGeneration?

– Ми орієнтуємося в чергу на специфіку наших господарств. Вони на місцях краще знають свої землі та їх можливості. Підбір культур і вибір сівозміни – це внутрішній бюджетний процес.

Зараз ми створюємо новий R&D центр, де будуть працювати спільно науковці та агрономи. Під їх керівництвом закладатимуться самостійні демо-поля. При виборі культур орієнтуємося на їх прибутковість і собівартість. Порівнюючи EBITDA кожної рослини, приймаємо рішення: чи потрібно її вирощувати, чи входитиме вона до сівозміни. Цей процес відбувається постійно. При цьому, як говориться у прислів’ї, сподіваємося на краще, а готуємося до гіршого з точки зору непередбачуваності погоди. Україна здатна вирощувати 10 т/га пшениці, і цьому нічого не заважає, якщо вчасно підуть дощі, буде проведено захист, достатньо тепла для вегетації.

– Чи цікаві вам нішеві культури?

– Потрібно шукати баланс. З нішевих культур ми вирощуємо високоолеїновий соняшник, гречку, бобові (горох, нут) – особливо успішно ці культури культивуємо на Сході. Але, якщо минулого року ціна на горох була 280 $/т, то цього року всі вирішили посіяти горох і тепер на ринку колапс. Відтак нішеві культури – дуже гарна річ, але за сприятливих ринкових умов. А от на пшеницю, кукурудзу, соняшник, хоча ціни диктує світ, тож масовий попит є завжди. Тому з кожним роком нарощуємо площі під саме під цими культурами.

– Чи варто сільгоспвиробникам замислюватися над переробкою?

– Аналізуючи ситуацію, я завжди відштовхуюся від оцінки потреб ринку. Щодо соняшникової олії. Я не певен, що ринок потребує додаткових об’ємів, тому не вбачаю в цьому напрямку великої перспективи. Цікавим напрямком переробки можуть бути соя на шрот та олію, кукурудза на інгрідієнти.  В будь-якому випадку перед розвитком переробки потрібно грунтовно вивчати ситуацію на ринку, що ми зараз і робимо.

– Внутрішньому чи зовнішньому?

– Внутрішній ринок – не дуже надійний для нас. В першу чергу потрібно робити ставку, концентруватися на експорті, бо сила України – це її можливість годувати світ. Коли є вторинний ринок тут – це лише додатковий плюс. З часом, логічно, Україна прийде і до переробки.

– Наскільки швидко це відбудеться?

– Не відомо. Цьому одчасти посприяють відкриття вільного ринку з Канадою та ЄС. Всі ж у курсі, що Європа певною мірою нас боїться, наприклад, я не думаю, що французький фермер готовий із нами конкурувати.

– Які перспективні напрямки для експорту?

– Всі: і Європа, і Близький і Далекий Схід, і Азія з Африкою. Але в останніх випадках «тисне» логістика. З терміналами в України питань немає, вони розширюватимуться. А от внутрішня логістика, зокрема сховища, залізниця, річкова інфраструктура, – неабияка проблема.

– Ви вірите у те, що ріка запрацює?

– Якщо держава допоможе, так. Як може одна компанія, той самий «Нібулон», осилити такі великі проекти? Адже потрібно проводити днозаглиблюючі роботи, відновлювати шлюзи. Такими питаннями має опікуватися держава, хоча б частково. Те ж стосується і доріг, і залізниці.

– Що потрібно для залучення коштів до країни?

– Минулого тижня був присутнім на зборах ОПІК, який зараз стартує в Україні. Було озвучено, що рівень інвестицій в Україну зараз є на рівні Грузії. Якщо ОПІК активізується, зросте кількість інвесторів. Різні компанії готові вкладати кошти в український бізнес. І вони не акцентують увагу на корупції та інших негативних факторах – це вже стало другорядним. Загалом світ очікує поліпшення економічної ситуації в Україні.

Ще на початку я стверджував, що 2017-й – це перший рік змін у інвестиційній сфері. У 2016 році надходження інвестицій було низьким. Цього року ми бачимо зацікавленість з боку інвестиційних фондів, ліквідних банків, ЄБРР, тобто Америка звертає  увагу на економіку України. І американці, і європейці, розуміють, що економічно успішна Україна – це добре для і Європи, і для Америки. Надалі я передбачаю збільшення економічної підтримки з боку цих країн.

– Відкриття ринку землі посприяло б цьому?

– Так. Це однозначно покращило б інвестиційний клімат. Зняття мораторію землі все одно буде. Ринок вже це відчуває – підвищуються ціни на оренду, зростає конкуренція. Як завжди, перший крок буде хаотичним, але потім процес вирівняється. Загалом відкриття ринку пожвавить ринок. Пайовики отримають вибір: продавати чи здавати в оренду? Для них будуть опції.

Говорять, що народ проти продажу землі. Але насправді люди не довіряють державі. Якщо вона буде більш відкрита, якщо говоритиме з людьми, пояснюватиме як саме проводитиметься відкриття ринку, все пройде успішно. Влада має пояснювати свої цілі, стратегії, інструменти, налагоджувати діалог із суспільством і відновлювати довіру до себе в усьому. Тоді Україна як держава швидше адаптується до високо конкурентного середовища і знайде своє гідне місце в світі.

 

Оксана Руженкова, o.ruzhenkova@univest-media.com

Світлана Цибульська, s.tsybulska@univest-media.com

Фото Даніель Камінський

Інтерв'ю
FAO не тільки переймається питанням, як нагодувати людство, а й намагається спрогнозувати прийдешнє АПК. Яким буде сільське господарство через 10 років, розповідає експерт FAO, українець Андрій Ярмак.
Останнім часом площа пустельних і непродуктивних земель в світі постійно зростає. Пустелі вже займають понад 17 млн км2 або близько 12% всієї поверхні суші. Вчені всього світу стурбовані такою

1
0