У Литві важко бути індивідуалом

Дійних корів утримують понад 180 тисяч литовських господарств. У цілому молочна промисловість країни — конкурентоспроможна. А до досягнень галузі зараховується два роки членства в ЄС. Відкритий ринок змусив молокозаводи суттєво збільшити закупівельні ціни на молоко. Але навіть після подорожчання сировини молокопереробні підприємства майже наполовину збільшили обсяги експорту, не втративши позицій у своїй країні. Цьому сприяли вихід на ринки Євросоюзу та експортні субсидії.
З інтеграцією в Литві, звісно, досягли успіхів на молочній ниві, але вони не такі значні, як очікувалося, а пристосування галузі до нових умов відбувається нелегко. Хоча надої молока загалом постійно збільшуються, вони все ж найнижчі в ЄС. За статистикою, в 2004 році пересічна литовська корова за дванадцять місяців давала 4141 кілограм молока, тоді як у 2000-му було ледь 3,5 тонни. Пояснюється зростання, зокрема тим, що, як і в Україні, литовське поголів’я розпорошене. Поступово відбувається укрупнення молочного господарства, але, в середньому, в кожному з них утримують 2,6 корови.
Частка невеликих господарств цілком прогнозована. Об’єднаний ринок поставив їм умову: або кооперуватися, або відмовитись від бізнесу. Проти господарств, де тримають одну-дві корови, “грають” директиви якості на сировину, які діють після вступу до Євросоюзу. Молоко не сортують, як раніше, а розділяють на “відповідне для закупівлі” та “невідповідне для закупівлі”. Тобто сировина має лише два критерії. За одним, його беруть на переробку, за другим, — умикається червоне світло. Індивідуалам важче вписатися в рамки директив: нові стандарти змусили сільгоспвиробників модернізувати виробництво, що потребує додаткових капіталовкладень.
Бути потужним вигідно ще й тому, що після вступу в ЄС такі господарства реалізовують молоко на 30–40% дорожче за середню ціну, а дрібні виробники одержують усього 60% від неї. На переробних підприємствах такий, на перший погляд несправедливий, розподіл пояснюють тим, що закупівля сировини в дрібних виробників потребує більше витрат для її збору та перевірки якості.
Як наслідок, за останні п’ять років кількість господарств, де тримають одну-дві корови, зменшилася майже на чверть. Деякі з них, звісно, розрослися, щоправда, в багатьох відмовилися від молочного виробництва. Водночас середнє молочне господарство Литви найменше в ЄС: понад півсотні корів тримають лишень у кожному десятому господарстві.
Можна припустити, що тут і в подальшому малі господарства або зникатимуть, або їх поглинатимуть великі. Для успішної конкуренції на загальному ринку товарне молочне господарство змушене розростатися й наближатись до європейських розмірів. Невеликим фермам важко витримати високі ветеринарні та гігієнічні вимоги ЄС. Інший шлях — кооперація, до чого заохочує політика Євросоюзу і в чому досягла успіху ще одна прибалтійська країна — Естонія. Закупівельна ціна на сировину там на 81% вища, ніж у Литві. Основна причина: в Естонії в середньому молочному господарстві утримують 29–35 корів, до того ж, половина господарств об’єдналася в кооперативи.
Укрупненню господарств у Литві сприяє і виплата субсидій із фондів ЄС за припинення виробництва молока в дрібних господарствах та передавання квот молодим фермерам (заохочується утримання не менше п’яти корів). Їм надають допомогу на реструктуризацію. Максимально можна отримати 375 тисяч євро (від 50 до 65% усіх інвестиційних витрат). Але претендувати на таку підтримку можуть тільки ті, в кого річна продуктивність ферми перевищує 20 тонн молока і хто водночас бере на себе зобов’язання за рік збільшити цей показник до 50 тонн.
Доки в господарствах країни триває процес об’єднання, молокопереробні заводи здебільшого вже сконцентрували свої потужності, і це дає їм змогу диктувати умови під час закупівлі сировини. У Литві в цій галузі працює 37 заводів. Практично всі впровадили санітарні та гігієнічні вимоги ЄС у харчовій промисловості й мають сертифікати-дозволи експортувати продукцію до об’єднаної Європи. Домінують тут три промислові групи: АТ “Рокішкіо суріс”, АТ “Піено жвайгждє” та АТ “Жемайтіес пієнас”. На ці підприємства в 2004 році припадало три чверті всього закупленого в країні молока. Концентрація переробних потужностей теж спричинює зникнення дрібних господарств, бо саме вони, здебільшого, змушені погоджуватися на найнижчі ціни, адже не мають вибору щодо реалізації, оскільки найчастіше залежать від одного закупівельника молока.

v v v

До речі. До вступу в ЄС виробникам молока із національного бюджету Литви надавали кошти для утримання корів, а переробним підприємствам — для підтримки рівня закупівельних цін на молоко.
У переговорах з Євросоюзом країна одержала квоту на виробництво 1647 тисяч тонн молока, зокрема, 1256 тисяч — для переробної промисловості.