Тваринництво Білорусі

Стратегічним завданням сільського господарства республіки Білорусь є виробництво найважливіших продуктів харчування для забезпечення потреб населення й на експорт для покупки енергоресурсів і матеріально-технічних засобів, яких не виробляють у країні.
Провідне місце в сільськогосподарському виробництві займає тваринництво, яке дає понад 60% загальної виручки від реалізації продукції аграрного сектору економіки і 96–97% — від експорту сільськогосподарської продукції.
Свого часу в Білорусі було створено потужну інфраструктуру тваринницької галузі: збудовано 150 промислових комплексів для відгодівлі ВРХ на 488 тис. скотомісць, 107 свинокомплексів на 1845 тис. місць потужністю від 12 до 108 тис. голів відгодівлі за рік, птахівництво повністю переведено на промислову основу. На душу населення виробляли 732 кг молока і 116 кг м’яса, або найбільше в світі. Враховуючи якість грунтів у республіці, 50% концентратів завозили з інших республік.
Створену інфраструктуру тваринництва в країні зберігають донині, хоча через низьку забезпеченість кормами дещо порушилась система її життєдіяльності, внаслідок чого обсяги виробництва тваринницької продукції суттєво скорочено, знизилась продуктивність сільськогосподарських тварин і їх чисельність, значно зросла собівартість продукції.
Завдяки заходам, яких ужило керівництво республіки, призупинено зниження виробництва тваринницької продукції, збережено тваринницькі комплекси й колгоспи (вони уникли недолугих реформ на зразок наших), намітилось зростання продуктивності тварин і виробництва продукції. Все робиться для того, щоб підняти рівень рільництва для забезпечення худоби кормами на рівні її генетичного потенціалу. Адже за останні роки створено високопродуктивні конкурентоспроможні породи білоруських м’ясних свиней, білоруської упряжної породи коней і білоруської чорно-рябої молочної породи великої рогатої худоби, генетичний потенціал корів якої — 7,5–8,5 тис. кг молока від корови за лактацію, середньодобовий приріст молодняку на відгодівлі — 1200–1300 г. Свині білоруської м’ясної породи внесені до Державного реєстру наукових досягнень, вони становлять національне надбання.
В Інституті тваринництва Національної академії наук Білорусі працює 20 докторів наук, 70 кандидатів, 3 член-кореспонденти та один академік. Учені інституту розробили регіональні системи ведення сільськогосподарського виробництва. Нині розробляють науково-обгрунтовані системи годівлі всіх видів тварин, упроваджують прогресивні технології виробництва продуктів тваринництва. Крім того, ввели технологію трансплантації ембріонів, разом із ученими Росії за проектом “БєлРострансген” одержали трансгенних кіз. Середній надій на корову нині в господарствах сягає 4000 кг, в 2007 році планують (у країні залишилась жорстка планова система)  довести продуктивність корів до 4200–4500 кг, а в 2010 р. — до 5600–6000 кг. Є господарства, які вже досягли надоїв по 8700 кг від корови, хоча вважають, що генетичний потенціал молочної худоби в країні використовують на 60–70%. Щорічно Білорусь експортує до Росії 30–50 тис. голів племінного молодняку великої рогатої худоби.
В країні виведено білоруську молочну чорно-рябу породу з параметром за молочною продуктивністю: в І лактації надій — 5600 кг, в III і старших — 6600 кг. Нині вчені виводять новий заводський тип молочної худоби, яка в І лактації дає 6600 кг молока жирністю 4,02%, білково-молочністю 3,12%, в III лактації і старших — надій 7020 кг молока жирністю 4,12%, білковістю 3,21%.
Усі господарства за надоями молока від корови поділено на три групи: І — до 4000 кг, II — 4000–6000 кг і III — 6000 кг і більше. В другій групі господарств молочні стада поділено на дві групи: племінну й товарну, з якими на різних рівнях проводять селекційну роботу.
Згідно з державною програмою селекції молочної худоби, в племінних господарствах проводять роботу зі створення високопродуктивних заводських стад корів-матерів і ремонтних бичків, призначених для племінних господарств, та відповідної якості ремонтних бичків для товарної популяції.
На замовлення облдержплемпідприємств племінні господарства вирощують бичків певних ліній і відповідної якості, визначеної селекційною програмою. Основними вимогами до бичків є рівень продуктивності, ріст і розвиток, тип нервової діяльності, стан здоров’я, вираженість типу породи, екстер’єр і конституція, відтворні властивості їхніх батьків. У такий спосіб комплектують ремонтними бичками елевери облплемпідприємств, які диктують політику, й самі безпосередньо займаються відбором племінного матеріалу.
 За час вирощування бичків на елеверах їх вибраковують 37%. Після оцінки плідників за якістю потомства великого значення надають ефективності їх використання, результати якої залежать від часу тривалості використання й племінної цінності тварин. Розраховують їх за спеціальним коефіцієнтом. Коефіцієнт ефективності плідника — це частка одержаної додаткової продукції дочок плідника від одиниці* за подовження строку використання сперми понад один рік за формулою:
К = Пy– D¶ .T/Пу,
де Пу — племінна цінність плідника, кг молока,
¶ — генетичний тренд популяції, де використовують плідник, кг молока,
Т— строк використання сперми, років.
Тож білоруси вважають, що комплектування держпідприемств високоцінними бичками й скорочення строку їх використання дає змогу підвищити ефективність племінної роботи, забезпечити високі та стійкі темпи генетичного удосконалення молочної худоби.
Другим важливим аспектом у забезпеченні запланованої продуктивності худоби є годівля та утримання. Сьогодні вартість кормів займає близько 70% у структурі собівартості продукції. Стоїть завдання довести енергетичність 1 кг сухої речовини кормів до 0,75–0,8 к. о. і 18–20% сирого протеїну; поліпшити якість усіх видів кормів; виробництво комбікормів довести до 7 млн тонн, у тому числі 3,5 млн тонн виробляти на державних комбікормових заводах для великих ферм і комплексів і 3,5 млн тонн — безпосередньо в господарствах.
Останніми роками поширена технологія заготівлі й згодовування консервованого плющеного зерна ранніх стадій стиглості, яку розробив Білоруський інститут механізації сільського господарства і яка є однією з найбільш економічних і продуктивних технологій в умовах енергетичної кризи та вологих кліматичних умов Білорусі.
Завдяки принципово новому процесу заготівлі кормової суміші — без сушіння, очищення й подрібнення зерна, витрати знижуються на 30–40%, у тому числі електроенергії — в 5–7 разів, рідкого палива — вдвічі-тричі.
Консервоване вологе зерно із траншеї або із поліетиленового рукава транспортують у комбікормовий цех і подають транспортером у горизонтальний змішувач, установлений на тензодатчиках. В цей самий цех із складу в накопичувальні бункери порціями подають інші види сухого зерна й зернобобових, попередньо пропущені через плющильню.
З інших бункерів у змішувач подають білково-вітамінно-мінеральні добавки в кількості, передбаченій рецептом комбікорму для балансування його повноцінності. До складу комбікорму входять рідкі кормові добавки (близько 4%), меляса, жир, які сприяють змішуванню компонентів.
Плющене зерно, подане з траншеї або поліетиленового рукава, в складі комбікорму займає 50%, коефіцієнт однорідності корму становить 80±5, строк зберігання — близько місяця. Широко використовують у тваринництві сапропель.
Виробництво комбікормів на такому обладнанні на 50–60% дешевше, ніж покупне. Впровадження нової технології та обладнання дає економічний ефект близько 10 тис. у. о. в середньому на кожне господарство за рік. Плющильні потужністю 3 т/год та 10 т/год випускають у Гомелі, як і багато іншої кормодобувної техніки (КЗР-10 — подрібнювач кормів).
Коли виникло питання, хто буде головним виробником продукції: дрібні приватні та фермерські господарства чи великі товаровиробники, вибір лишився за  великими високомеханізованими господарствами. Збережено й продуктивно працюють усі 2000 колгоспів, із яких 57 господарств ще й досі збиткові. Держава постійно надає фінансову допомогу сільському господарству на закупівлю техніки, палива, реконструкцію та будівництво. Керівники економічно сильніших господарств вважають, що їм держава надає меншу підтримку, ніж економічно слабшим, тому майже все треба робити за власні кошти.
Апогею розвиток м’ясного скотарства в республіці досяг в 1986–1986 рр. На той час розводили сім м’ясних порід. Нині у цій галузі відбувається спад, хоча країна має необмежену кількість природних пасовищ, які не скрізь поліпшують та раціонально використовують. Плануються радикальні заходи щодо відновлення цієї галузі. Адже є господарства, в яких розводять чистопородні м’ясні породи менанджу, лімузинів, шароле та абердин-ангусів. Незначне поголів’я лімузинів презентує кращий селекційний матеріал Європи, яким цікавляться навіть французи, шукаючи  давній тип цієї породи. Більше поголів’я представляє (теж давній тип) порода шароле, яку свого часу завезли з Франції.  У господарстві СПК “Достоєво” створюють ферму породи абердин-ангус способом поглинального відтворення, де без витрат на купівлю маточного поголів’я створено чудове стадо із 300 корів. Господарство має 3550 га сільськогосподарських угідь, утримує 2680 голів ВРХ в т. ч. 750 корів, продуктивність яких за дев’ять місяців цього року становить 4000 кг молока, жирністю 3,7%, на 100 га угідь його надоєно за цей час 850 ц. Вироблено 314 т м’яса, або по 90 ц на 100 га, 100% якого продано вищої вгодованості, середньодобові прирости молодняку на вирощуванні становлять 641 г, на відгодівлі — 750 г, середня маса однієї голови проданої худоби — 452 кг. Закупівельна ціна яловичини — 5,6 грн/кг живої маси, молока — 0,8 грн/кг. 170 голів молодняку ВРХ куплено в населення. Крім цього, господарство займається вирощуванням коней  на м’ясо та має невелику свиноферму (виробляє близько 30 т свинини за рік). Закінчується будівництво доїльного залу та приміщення для безприв’язного утримання корів. Ось так живе  середнє господарство республіки.
У країні поставлено завдання знизити кількість зерна в структурі раціонів під час виробництва яловичини. В господарствах, де вирощують свиней, проводять реконструкції комплексів із впровадженням новітніх технологій. До речі, тільки в Брестській області працюють чотири комплекси по 54 тис. голів кожний і один комплекс потужністю 108 тис. голів. У промисловому свинарстві використовують помісне чотирьохпорідне поголів’я маток: велика біла порода х білоруська м’ясна та гібридних кнурів — дюрок х п’єтрен. Завдяки їх використанню в системі гібридизації, вдалося одержати м’ясні гібриди з середньодобовим приростом 800–850 г із низькими (3,32–3,39 к. о.) витратами кормів на 1кг приросту і досягненням живої маси 100 кг за 180–182 дні.
 У молочному скотарстві впроваджується технологія безприв’язного утримання корів, що на 15–20% забезпечить зниження енерговитрат на виробництво молока, трудовитрат — удвічі. Президент поставив завдання впродовж трьох років 700 молочних ферм перевести на безприв’язне утримання корів, які будуть виробляти за новою технологією близько 70% молока.
Уряду в тісному контакті з науковими працівниками вдалося впровадити наукові досягнення в життя.
Вчені республіки вивели високопродуктивні породи й типи худоби, створили достатню кількість сортів різних кормових культур, запропонували виробництву низку кормозбиральних машин, розробили високоефективні технології заготівлі й збереження кормів, рецепти комбікормів і кормових добавок, ресурсозберігаючі технології виробництва тваринницької продукції. В республіці збережено землю в державній власності, але, враховуючи насиченість господарств худобою та кадастрову оцінку грунтів (землі), питання забезпеченості тваринництва республіки високоякісними кормами власного виробництва було й залишається головною проблемою галузі.