Ситуація в Україні з контролем якості не ГМО-продуктів поліпшується

В Європі зростає інтерес і попит на продукти без ГМО, в тому числі і на соєві. Щоб зайняти поки вільну нішу великого європейського виробника «чистої» сої і соєвого продукту, Україні необхідно прийняти і впровадити європейські стандарти щодо рівня допустимого забруднення ГМО. Про це в інтерв'ю рropozitsiya.com розповіла представник Асоціації «Дунайська соя» в Україні Інна Ільєнко.

«Те, що ми бачимо в полях, і як декларують це виробники, то посіви ГМО або не ГМО сої в Україні можна оцінювати як 50:50. Але цифра 90% ГМО сої (відсоток всієї вирощуваної в Україні сої. — Ред.) озвучується вже на рівні трейдерів і переробників сої, оскільки до них надходить продукт змішаний, часто неконтрольованої якості, так званий «забруднений ГМО», — пояснює експерт.

Джерела «забруднення» ГМО можуть бути протягом всього ланцюжка виробництва, навіть якщо виробник цілеспрямовано вирощує саме не ГМО сою, пояснює І.Іллєнко. Часто виробники не контролюють поля, процес виробництва, не застосовують експрес-смужки для визначення ГМО або не ГМО сої, не чистять елеватори і транспорт. Вона наводить як приклад Бразилію, яка стала №1 серед країн-експортерів сої саме завдяки чіткому розподілу на ГМО і сертифіковану не ГМО продукцію.

Ситуація в Україні по частині контролю якості не ГМО, на думку експерта, поліпшується.

«Коли приїжджає машина з певного господарства, вона повинна пройти спеціальний тест експрес-смужками на виявлення ГМО. Це дозволяє перерозподіляти склади під продукцію, і взагалі дозволяти або забороняти в'їзд машини на елеватор, — розповідає І. Іллєнко. — Аналогічно сертифікаційний орган, акредитований під сертифікацію за стандартом DonauSoja/Europe Soya, перевіряє виробника. Далі — перевірка збиральних комбайнів, так як значна кількість забруднення виникає якраз під час збору врожаю. Нерідко, у випадках, коли техніка орендована, ГМО соя «мігрує» в бункерах сівалки в господарства, де не застосовують ГМО посівний матеріал, і таким чином виникає забруднення. Наступна ланка забруднення — техніка, яка привозить продукцію з поля на елеватор. Якщо на всіх цих ланках дотримуються правила і контроль процедур, господарство мінімізує ризик забруднення.

Допустимі норми забруднення — 0,1 (або 0,12% з урахуванням можливої ​​похибки лабораторії). Така продукція має статус «не ГМО». Від 0,12% до 0,9% — це так звана «сіра зона». Цей продукт можна індентифікувати і підтвердити як «не ГМО» лише в разі, якщо доведено, що забруднення було випадковим і неминучим.

В Україні є 5-6 лабораторій, що спеціалізуються на перевірці наявності/відсутності ГМО. Всі вони оснащені за європейськими вимогами і роблять професійні аналізи. Сертифікаційні органи, як правило, також безпосередньо працюють з європейськими лабораторіями і досить швидко відправляють ці аналізи в ЄС, якщо є сумніви. Найважливіше, на думку І.Іллєнко, — проконтролювати продукт, починаючи від насіннєвого матеріалу, тобто, запровадити дієві системи контролю якості в кожному господарстві і на кожному етапі виробництва.