СОТ: відповіді на актуальні запитання

СОТ — складова економічної глобалізації

В останнє десятиріччя ХХ і на початку ХХІ століття глобалізація стала наймоднішим еволюційним напрямом розвитку сучасного світу. Існує навіть соціологічна концепція, згідно з якою мова йде про людство, що швидко зростається в єдине ціле.

Проте в світі вже не залишилося ілюзій, що глобалізація, окрім позитивних наслідків, спричиняє розрив між багатими найрозвинутішими країнами, які вже перейшли на стадію постіндустріально-інформаційного розвитку, та рештою людства, яке зазнає експлуатації (головним чином, через нееквівалентний обмін) з боку світових лідерів і дедалі більше від них відстає. Саме в цьому полягає основне протиріччя глобалізації. Серйозною проблемою є нерівномірність розподілу ефектів від економічної глобалізації.

Адже цілком ясно, що найбільші конкурентні переваги від усунення торговельних бар’єрів у світовій торгівлі одержують транснаціональні корпорації й підприємці економічно розвинутіших країн. Цим пояснюється прагнення їхніх урядів до максимальної лібералізації міжнародної торгівлі.

Фактично існують нерівні можливості доступу до зарубіжних ринків товарів та послуг, хоча формально декларуються рівні можливості. Великі транснаціональні компанії насамперед використовують переваги, які надає СОТ завдяки:

• своєму значно вищому потенціалу на зовнішніх ринках;

• більшим можливостям інформаційного впливу на споживачів, аж до маніпулювання їхньою свідомістю;

• широкому використанню практики недопущення небажаних учасників на найбільш динамічні ринки.

Для цього, до речі, широко використовуються механізми СОТ: різного роду стандарти, технічні правила, санітарні й фітосанітарні норми, антидемпінгові механізми. Звідси випливає очевидний висновок: країнам, що не є членами СОТ, дуже важко захищати своїх експортерів на зовнішніх ринках.

Чи варто Україні вступати в СОТ?

Україна вже втратила частину позицій через зволікання із вступом. Правила цієї організації не завжди сприятливі для нових членів, особливо щодо сільського господарства й тих країн, які ще не подолали кризи та депресії своїх агропродовольчих секторів. Для останніх існує ймовірність дискримінації з боку старих членів СОТ у питанні державної підтримки внутрішнього ринку.

Крім того, є зовнішні чинники, що зумовлюють потребу якнайшвидшого набуття Україною членства в СОТ. По-перше, в межах СОТ відбувається новий раунд багатосторонніх переговорів, започаткований Міністерською конференцією СОТ у м. Доха (Катар), головною метою якого є створення світової торговельної системи, яка б відповідала інтересам усіх без винятку країн — членів організації. Ці багатосторонні переговори визначатимуть умови світової торгівлі на десятиліття вперед, тому важливо, щоб інтереси України також були враховані. Іншим ключовим моментом є те, що вступ у СОТ уможливить лібералізацію режиму торгівлі між Україною та ЄС.

Зазначене доводить, що нині Україна не має ані політичної, ані економічної альтернативи завершенню процесу вступу в СОТ. За умов, коли всі основні торговельні партнери є членами СОТ, Україна може опинитися в торговельно-економічній ізоляції, що призведе до катастрофічних наслідків.

Який внесок платитиме Україна в бюджет СОТ, коли стане членом цієї організації?

Внесок кожної країни визначають залежно від її частки у світовій торгівлі. Розрахунки роблять за результатами трьох останніх років. Наприклад, 2004 року Польща сплатила в бюджет СОТ 886 тис. дол. США, Киргизстан і Грузія — по 20 тис., Молдова — 15 тис. дол. Порівняно із вигодами, які отримують експортери цих країн, їхні внески не є обтяжливими для державних бюджетів. Щоб оцінити хоча б приблизно майбутні щорічні внески України, можна подивитися на внески країн, що мають приблизно таку саму частку в світовій торгівлі. Приміром, 2002 року частка України в світовій торгівлі становила 0,3%, такий самий показник мала Чилі, яка щороку сплачує близько 400 тис. дол.

Якими принципами та правилами керується СОТ?

- Торгівля без дискримінації; взаємне надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі та взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження. Тобто, якщо одна країна надає іншій будь-яку перевагу в торгівлі товарами, ця перевага має автоматично поширюватися на торгівлю товарами з усіма іншими країнами, для яких діє зазначений режим. Принцип національного режиму має унеможливити дискримінацію іноземних виробників у межах державного регулювання національної економіки. При цьому передбачається, що товарам іноземного походження надаватимуть той самий режим, що й національним, для внутрішніх податків і зборів, а також національних законів, розпоряджень і правил, які регулюють зовнішню торгівлю.

- Регулювання торгівлі переважно тарифними методами. Тарифне регулювання передбачає такі застосування мита: в разі ввезення товару в країну стягується ввізне (імпортне) мито; в разі вивезення — вивізне (експортне), а якщо товари перетинають національну територію транзитом — транзитне мито. Мита об’єднуються в митному тарифі, що є встановленим на законодавчому рівні зведенням митних ставок. У термінології СОТ часто послуговуються терміном “мито у адвалорному нарахуванні”, який означає, що мито стягують у відсотках до митної вартості товару. Країни — члени СОТ вирішили сприяти розвитку міжнародної торгівлі шляхом взаємного зниження мита й намагань не підвищувати його надалі.

• Відмова від кількісних та інших обмежень (квот, ліцензій тощо).

• Прозорість торговельної політики. Всі відповідні національні заходи належить здійснювати на підставі опублікованих законів, постанов, розпоряджень, і до них слід забезпечити відкритий доступ усім урядам і безпосереднім учасникам зовнішньоекономічної діяльності.

• Врегулювання торговельних спорів способом консультацій, переговорів тощо.

Які умови вступу в СОТ?

Вступаючи в СОТ, країна бере на себе зобов’язання знизити митні тарифи. Це є її внеском у процес торговельної лібералізації.

Вважається, що процес вступу в СОТ значною мірою обумовлюється неписаними правилами, які беруть витоки з попередніх прецедентів. Такі неписані правила стосуються, зокрема, і статусу країн-кандидатів. Загалом, СОТ не має визначень “розвинуті”країни й “ті, що розвиваються”. Статус членів визначається тим, чи застосовують до них заходи “спеціального й диференційованого режиму”. Країна сама може презентувати себе в СОТ як така, що розвивається, але інші можуть ставити під сумнів це визначення. Отже, умови вступу в СОТ залежать від обраної стратегії вступу та вміння вести переговори. Для країн, що розвиваються, вимоги СОТ щодо захисту внутрішнього ринку значно м’якші. Якщо розвинені країни беруть на себе зобов’язання протягом шести років скоротити на 36% середні ставки ввізного мита, то країни, що розвиваються, — на 24% і протягом десяти років.

Однією з головних умов приєднання нових країн до СОТ є приведення їхнього національного законодавства й практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності у відповідність до положень пакета угод Уругвайського раунду. Виконання цієї умови означатиме початок поступової заміни практики довільного встановлення й застосування державою правил економічної поведінки на практику впровадження й дотримання правил, визнаних на багатосторонній міжнародній основі.

Які загальні переваги одержить Україна після вступу в СОТ?

Очевидним наслідком приєднання України до СОТ стане, з одного боку, полегшення доступу іноземних товарів на внутрішній ринок України, а з іншого — доступ українських товарів на внутрішні ринки зарубіжних країн. Така ситуація створює ризик для національних товаровиробників втратити частину внутрішнього ринку. Як складеться ситуація на українському ринку — залежить від конкурентоспроможності національних виробників.

Проте на початку 90-х років минулого століття в України вже був досвід стихійного відкриття ринків, і відомо, до чого це призвело: країна стала своєрідним “прохідним двором”для відносно дешевих та неякісних імпортних товарів і продуктів.

Чи має Україна перспективи зростання рівня конкурентоспроможності економіки?

Згідно з дослідженнями Світового економічного форуму (WEF), в Україні й досі немає перспектив для зростання рівня конкурентоспроможності. Ця організація розраховує ще один показник — потенціал зростання конкурентоспроможності й публікує рейтинг країн світу за цим потенціалом. У 2003 році Україні в цьому рейтингу належало 84-те місце серед 102 країн — останнє серед країн Європи (хоча експерти WEF в своєму звіті відзначили певні ознаки макроекономічної стабільності, що вплинуло й на підвищення рейтингу кредитоспроможності). Попереднього 2002 року Україна посідала в рейтингу зростання конкурентоспроможності 77-ме місце з 80 країн, між Гондурасом і Болівією і випереджала лише Болівію, Зімбабве і Гаїті.

Привертає увагу стрімке зростання рейтингу конкурентоспроможності Естонії. Ця країна приєдналася до СОТ 1999 року, але із самого початку перехідного періоду виділялась серед інших країн з перехідною економікою відкритістю внутрішнього ринку і майже повною відмовою від підтримки своїх сільськогосподарських виробників. Зараз Естонія має найбільший потенціал зростання конкурентоспроможності серед країн із перехідною економікою.

Як вплине членство в СОТ на конкурентоспроможність національних виробників?

Насамперд конкурентоспроможність країни залежить від якості інституціонального середовища (державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, системи стандартизації, митної справи, законодавства в сфері інтелектуальної власності, проявів корупції тощо). Вважається, що членство в СОТ поліпшує інвестиційний клімат у країні, а інвестиції є важливим джерелом нових технологій, застосування яких сприятиме зростанню конкурентоспроможності національних виробників.

Але цей процес тривалий. У перші роки після вступу в СОТ можливе зниження конкурентоспроможності національних виробників. Ця оцінка підтверджується результатами опитування експертів: 69% із них вважають, що основним негативним економічним наслідком приєднання України до СОТ стане зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Чи сприяло членство в СОТ залученню іноземних інвестицій?

Членство в СОТ стало хоч і важливим, але не єдиним і не визначальним чинником залучення прямих іноземних інвестицій (ПМІ) у країни з перехідною економікою. Серед таких країн лідерами за обсягами залучення іноземних інвестицій є Польща, Чеська республіка і Словаччина, куди в 2002 році спрямовувався 61% загального обсягу ПМІ. Прямої залежності між набуттям членства в СОТ і зростанням обсягів ПМІ — немає. В Естонії і Латвії після набуття членства в СОТ (1999 р.) їхні обсяги суттєво не змінилися, а в Киргизстані різко зменшилися. Литва приєдналася до СОТ 2001 року, проте обсяги інвестицій в цю країну протягом 2001–2002 рр. хоча й зростали, але не досягли рівня 1998 року. Щорічний приплив ПМІ в Грузію від часу вступу до СОТ (2000 р.) також не перевищив рівня 1998 року. В Молдові, яка стала членом СОТ 2001 року, приплив ПМІ наступного року зменшився порівняно з попереднім.

Прямі іноземні інвестиції в економіку країн Центральної та Східної Європи залучають завдяки кваліфікованій і дешевій робочій силі та зростаючій орієнтації на європейські ринки. Факторами, що стримують інвесторів, зазвичай є нестабільність законодавства в країні, надмірний податковий тиск, низька дисципліна виконання контрактів, недоліки в роботі судової системи тощо.

Чи не найбільші застереження викликають наслідки вступу в СОТ для сільського господарства. Чому?

Сільськогосподарський сектор найменшою мірою пристосований до вільної торгівлі. Історія розвитку сільського господарства в індустріальну епоху — це історія його державної неринкової підтримки: за допомогою високих імпортних тарифів, кількісних обмежень імпорту, експортного субсидування.

У чому сутність проблем гармонізації українських стандартів із стандартами СОТ?

Основна проблема — висока вартість переходу на нові стандарти. Для перегляду й розробки нових стандартів, аби замінити ті, що діяли в СРСР, потрібно приблизно 11,5 млн грн; 2003 року для цього було виділено 1,2 млн грн, а 2004-го — майже 5,7 млн грн.

Нині в Україні ці роботи спрямовано на підтримку експорту сільськогосподарської продукції. Розширення такого експорту стримується браком акредитованих, відповідно до міжнародних стандартів, хлібних інспекцій, ветеринарних лабораторій, лабораторій із сертифікації харчових продуктів. Гроші потрібні на придбання відповідного обладнання, підготовку та перепідготовку фахівців, а також — на сплату щорічних внесків за підтвердження сертифікату. Підраховано, що для технічного оснащення та акредитації тільки 20-ти ветеринарних лабораторій та хлібних інспекцій потрібно близько 85 млн грн.

Як регулюється доступ на ринок сільгосппродукції?

Неринкові засоби захисту власних виробників (квоти, вибіркові ліцензії на ввезення тощо) повинні бути перераховані в тарифні еквіваленти на базі доволі складних розрахунків. Потім ці ставки імпортного мита мають поступово знижуватися (протягом шести років для розвинутих країн і дев’яти — для країн, що розвиваються).

Країна-член СОТ може ввести додаткове захисне мито на імпорт сільгосппродукції, якщо обсяги імпорту або ціна імпортованої продукції загрожують внутрішньому ринку. Критичний обсяг імпорту розраховують не довільно, а відповідно до Угоди; додаткове мито, яке вводять таким чином, можна стягувати в розмірі, що не перевищує третини звичайного.

Як зміняться внутрішні програми підтримки сільського господарства?

Всі заходи внутрішньої державної підтримки сільського господарства СОТ класифікує відповідно до головного критерію: чи “викривлюють”вони виробництво й торгівлю, тобто, чи впливають на обсяги виробництва й ціни таким чином, що це призводить до неефективного використання ресурсів.

Всі заходи державної підтримки умовно розкладено по трьох різнокольорових скриньках: “зелена”, “жовта”й “блакитна”.

Які заходи належать до “зеленої скриньки”?

Це заходи державної підтримки сільського господарства, що не спричиняють неефективний розподіл ресурсів в аграрній сфері, тобто не спрямовані на підтримку цін виробників.

Державні витрати в межах “зеленої скриньки”можуть здійснюватись у таких напрямах:

• наукові дослідження, підготовка кадрів, інформаційно-консультаційне обслуговування;

• ветеринарні й фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів харчування;

• сприяння збуту сільгосппродукції разом із збиранням, обробкою й поширенням ринкової інформації;

• удосконалення інфраструктури (будівництво шляхів, електромереж, меліоративних споруд), за винятком операційних витрат на її утримання;

• утримання стратегічних продовольчих запасів, внутрішня продовольча допомога;

• забезпечення гарантованого доходу сільгоспвиробникам, удосконалення землекористування тощо;

• підтримка доходів виробників, не пов’язана з видом і обсягом виробництва (наприклад, виплати просто на підставі статусу землевласника або виробника);

• сприяння структурній перебудові сільгоспвиробництва (наприклад, виплати за програмами переміщення виробництва з аграрного сектору в неаграрний);

• охорона довкілля;

• програми регіонального розвитку (наприклад, виплати за програмами регіональної допомоги у депресивних регіонах);

• до заходів “зеленої скриньки”належать також субсидії, обсяг яких становить менше 5% вартості продукції (незалежно від того, чи вони орієнтовані на конкретний продукт, чи на все сільгоспвиробництво).

Держава має право фінансувати заходи “зеленої скриньки”в будь-якому потрібному обсязі залежно від можливостей свого бюджету.

Як фінансують заходи “зеленої скриньки”в Україні?

У нас частка заходів “зеленої скриньки”становить 19,3% в структурі фактичних видатків бюджету 2003 року. В структурі самої “зеленої скриньки”заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості, склали мізерну частку — 3,42%. Зовсім не виділено коштів на розвиток ринкової інфраструктури на селі.

Чи обмежено субсидування заходів “блакитної скриньки”?

Заходи “блакитної скриньки”спрямовано на обмеження перевиробництва (що актуально для розвинутих країн), і щодо них також немає обмежень фінансування з бюджету.

Які заходи належать до “жовтої скриньки”?

Заходи внутрішньої підтримки, які викривлюють вплив на торгівлю й виробництво, класифікуються як заходи “жовтої скриньки”:

• дотації на товарну продукцію;

• дотації на племінне тваринництво;

• дотації на елітне насінництво;

• дотації на комбікорми;

• компенсація частини витрат на міндобрива й засоби захисту рослин;

• компенсації частини витрат на енергоресурси;

• цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною й ринковою

ціною;

• надання ресурсів виробникові за цінами, нижчими за ринкові;

• закупівля у виробника товарів за цінами, що перевищують ринкові;

• пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджету, списання боргів;

• пільги на транспортування сільгосппродукції;

• витрати лізингового фонду та деякі інші.

Щодо заходів “жовтої скриньки”держава повинна взяти зобов’язання скоротити бюджетне фінансування. Країна — учасниця СОТ має право не скорочувати це фінансування, якщо зобов’язується обмежити підтримку рівнем не більше 5% вартості валової продукції сільського господарства (для розвинених країн) і 10% — для тих, що розвиваються.

Як фінансують заходи “жовтої скриньки”в Україні?

Майже всі заходи державної підтримки українського сільського господарства, завдяки яким галузь розвивалася протягом останніх трьох років (зокрема, часткова компенсація сільгоспвиробникам за рахунок Держбюджету: облікової ставки за користування кредитами; доплати за здачу продукції відповідних кондицій; списання господарствам державних боргів) — належать саме до “жовтої скриньки”, тобто, найімовірніше, підлягатимуть певному скороченню.

Такі суворі вимоги СОТ спрямовано передусім проти країн із розвиненою ринковою економікою, можливості яких щодо підтримки власних виробників значно ширші. Україна ж (з політичних міркувань) під час вступу в СОТ прагне набути статусу саме країни з розвиненою ринковою економікою.

Які позиції відстоює українська делегація щодо рівня підтримки сільського господарства?

На сьогодні Україна визначила заходи підтримки сільського господарства, які, згідно з угодами СОТ, не підлягають скороченню, — в сумі 350 млн дол. Україна також визначила обсяг сукупного виміру підтримки (щорічної суми всіх видів державної підтримки, на які поширюються зобов’язання зі скорочення) в сумі 1,36 млрд дол. Ця підтримка має бути скорочена на 13% протягом десяти наступних років після вступу України в СОТ.

Як змінилася під впливом СОТ підтримка сільського господарства в країнах із перехідною економікою?

Як засвідчує досвід країн Центральної та Східної Європи, рівень підтримки сільського господарства визначається не стільки їхніми зобов’язаннями скоротити сукупний вимір підтримки (СВП), скільки можливостями бюджету. Показник дозволеного рівня підтримки сільського господарства Чехії та Польщі встановлено на такому високому рівні, що рівень фактичної сукупної підтримки не перевищує 11% дозволеного. Найбільш “напруженим”є виконання домовленостей щодо зниження рівня сукупної підтримки сільського господарства для Словенії. Але вона, як відомо, за рівнем ВВП на душу населення є найближчою до країн ЄС серед колишніх постсоціалістичних країн, тож має більші можливості підтримки власних сільгоспвиробників.

Унаслідок виконання вимог СОТ, у сільському господарстві країн із перехідною економікою відбувалася поступова зміна структури внутрішньої підтримки галузі в бік зростання частки заходів “зеленої скриньки”.

Чи буде вступ України в СОТ корисним для її сільського господарства?

Характерною особливістю переваг, які отримають аграрний сектор і агро-продовольчі ринки України, є їхня довготермінова перспектива. До довготермінових переваг слід зарахувати більшу відкритість ринків країн — членів СОТ. Так, економісти прогнозують зростання й стабілізацію світових цін майже на всі сільськогосподарські товари внаслідок виконання вимог СОТ щодо поступового зменшення захисту внутрішніх ринків і зниження рівня експортних субсидій. Ці тенденції будуть вигідними для країн-експортерів із обмеженими фінансовими можливостями субсидування експорту, до яких належить і Україна. Таким чином, можна припустити, що, завдяки більшій відкритості ринків країн — членів СОТ, для експортерів української сільгосппродукції в перспективі відкриються нові можливості на світових ринках.

Щоправда, й український ринок сільгосппродукції стане відкритішим перед імпортом. Але ті країни, в яких експорт сільгосппродукції переважає над імпортом, будуть у дещо виграшній ситуації від упровадження правил СОТ.

Чи полегшить членство в СОТ роботу українських експортерів на світових ринках?

Важливий аспект, пов’язаний із членством у СОТ — впровадження санітарних і фітосанітарних заходів. Періодичні фітосанітарні скандали суттєво ускладнюють роботу українських експортерів на зовнішніх ринках. Найбільшого резонансу набули скандали в Канаді та Франції (2003 р.), коли заборонили вивантаження української фуражної пшениці, через що виникло упереджене ставлення до українського зерна й на інших ринках збуту. Були випадки виявлення забруднень антибіотиками сухого молока, що призначалося на експорт в ЄС. Переважна частина сировини для цієї партії поступала на молокозаводи від дрібних товаровиробників. Деякого полегшення в цьому плані для українських експортерів можна очікувати після приєднання до СОТ.

Члени СОТ визнають санітарні й фітосанітарні норми інших членів як еквівалентні (навіть коли вони різняться з їхніми) в тому разі, якщо експортер демонструє імпортерові, що його заходи досягають належного рівня санітарного або фітосанітарного захисту. Отже, українські експортери сільгосппродукції одержують інструмент проти упередженого застосування санітарних і фітосанітарних норм.

Які вигоди від вступу в СОТ одержать українські селяни?

Поступово, як і в інших постсоціалістичних країнах, відбуватиметься зміщення акцентів бюджетної підтримки сільського господарства — з підтримки сільгосппідприємств у бік підтримки розвитку сільської місцевості. Йдеться про перевагу заходів “зеленої скриньки”СОТ над заходами “жовтої скриньки”. Це означає, що держава активно підтримуватиме розвиток інфраструктури на селі, розвиток ринкової інфраструктури для особистих селянських господарств, охорону довкілля, депресивні території.

Якими є загрози для вітчизняних виробників сільгосппродукції?

Вітчизняні виробники зазнають певних втрат, пов’язаних із адаптацією до нового конкурентного й регулятивного середовища. Час, відведений для підготовки вітчизняних товаровиробників, доволі обмежений. За оптимістичними оцінками, внаслідок зменшення ставки ввізного мита на сільськогосподарську продукцію на 36%, протягом шести років після вступу в СОТ національні виробники втратять 7–8% внутрішнього агропродовольчого ринку, за песимістичними — до 30%. Свіжим прикладом такого розвитку подій є узгодження обсягів тарифної квоти на ввіз тростинного цукру-сирцю. Наслідком збільшення імпорту дешевшого цукру-сирцю стало, з одного боку, зниження цін на цукор на внутрішньому ринку, що вигідно споживачам, але водночас це знизило прибутковість вітчизняної цукрової галузі.

Чи існує загроза для сільського населення?

Як показав досвід постсоціалістичних країн — членів СОТ, найменш конкурентоспроможними на внутрішньому ринку після приєднання до СОТ виявляються виробники молока, яєць, м’яса, овочів і фруктів. В Україні переважну частину цих видів продукції виробляють у господарствах населення. Отже, товарні особисті господарства після вступу в СОТ будуть найбільш вразливою групою серед сільгосптоваровиробників: результатом приєднання може стати зростання безробіття в сільській місцевості.

Як можна зменшити ризики для сільського господарства й сільського населення?

Розподіл вигод і ризиків від лібералізації торговельних режимів між учасниками агроринку є нерівномірним. Переваги розподіляться на користь підприємств харчової промисловості, що є лідерами за обсягами іноземних інвестицій і багато з яких перебувають у власності транснаціональних корпорацій та зернотрейдерів, у десятку найбільших з яких входять транснаціональні компанії. Останні вже давно працюють на зовнішніх ринках, керуючись правилами СОТ.

Найвразливішим учасником, що одержить мінімум вигод і максимум ризиків, є сільськогосподарський виробник, а надто — виробники молока, картоплі овочів та фруктів. Нагадаємо, що переважну частину цих продуктів виробляють в особистих господарствах.

Отже, найбільшу ефективність з погляду пом’якшення негативних наслідків від приєднання до СОТ матимуть заходи, спрямовані на підтримку особистих господарств і розвиток сільської місцевості. На селі слід підтримувати формування та розвиток ринкової і соціальної інфраструктури, обслуговуючих кооперативів, дорадчих служб. Ці заходи належать до “зеленої скриньки”СОТ, і їх фінансування не підлягає скороченню.