Спецможливості
Статті

"Солодка" ІСТОРІЯ

05.06.2008
1572
"Солодка" ІСТОРІЯ фото, ілюстрація
З цього номера “Пропозиції” ми починаємо цикл статей, присвячених бджільництву, а також тому, як стати бджолярем, як полюбити бджіл і цю дивну цікаву професію. Нехай вибачать мене професіонали за те, що, можливо, вони будуть читати про те, що давно знають. Цей, якщо можна так сказати, “курс молодого бійця” буде проводирем саме для тих людей, хто ще не займався бджільництвом або тільки починає, поступово перетворюючи їх на справжніх професіоналів. Ми будемо дізнаватися про історію бджільництва, про наших видатних співвітчизників, знаних у всьому світі і які своїм допитливим розумом і любов’ю до бджіл зробили вагомий внесок у розвиток світового бджільництва. Я впевнений, що, обравши цю професію, ви ніколи не будете жалкувати про це, так само як не жалкую і я, придбавши 10 років тому свої перші десять вуликів. Спершу, щоб познайомитись, давайте зазирнемо в історію.

Бджоли у період
Стародавнього світу
Бджоли і продукти бджільництва, насамперед мед, а потім і віск, цікавили людину з найдавніших часів. Вочевидь, людина завжди намагалася знайти бджіл і скористатися їх унікальним продуктом. Найбільш раннє свідоцтво цього було знайдено вченими під час вивчення стоянок стародавньої людини. 1919 року у Східній Іспанії, у горах Валенсії, було відкрито стоянку в Павучій печері коло Бікорпа. На стінці печери зберігся малюнок, який зображав полювання на бджіл. Ці малюнки датуються XV–XX тисячоліттями до н.е. Свідоцтва, що належать більш пізньому періоду, знайдено під час розкопок однієї з пірамід в Єгипті. Знахідки в цій піраміді підтвердили, що стародавні єгиптяни вже 5 тис. років тому широко займалися медозбірним промислом, що вважався високоприбутковим.
Єгипетським фараонам присвоювали титул Володар бджіл. Цікавий факт. Фараону — наймогутнішій людині держави — присвоювали титул Володаря не левів, слонів, орлів чи будь-яких інших могутніх тварин, а саме — бджіл. Ймовірно, з одного боку, це свідчить, про важливість бджоли, а, з другого, — люди знали про неможливість приручити її, як інших тварин. Титул Володар слонів означав, що фараон простий погонич. Спочатку гнізда бджіл знищували, але пізніше люди стали забирати лише мед. З’явилися закони, які охороняли бджіл.


У сказаннях багатьох стародавніх народів бджола представлена божественним створінням, подарунком богів. Вважалося, що людині з неба велено берегти цю комаху. Найдавнішим свідоцтвом правової охорони бджільництва є положення хеттських законів, виданих Хаммурапі близько 1800 р. до н.е. За законами Драконта (Стародавня Греція ) було заборонено розміщувати пасіки ближче ніж на 92 м від сусідніх. Солон, змінивши Драконта, видав положення, за яким ця відстань збільшувалась до 275 м.


Бджільництво у Середні віки
За стародавнім англійським законом, крадіжка бджіл вважалася тяжчим злочином, ніж крадіжка рабів. Згідно з Римським законодавством, “природа бджіл дика, а тому, якщо вони прив’ються на нашому дереві, то до того часу, поки їх не посадять у вулик, вони не вважаються нашими, як і птахи, які побудували гнізда свої на нашому дереві. Рій, який вилетів з нашого вулика, до того часу вважається нашим, поки не скриється з поля зору нашого і переслудвати його буде важко”. Стародавні римляни були надзвичайно високої думки про бджіл і вважали, що вони не можуть нормувати законами внутрішнє життя бджіл.
Відомий Кодекс цивільного права, виданий Наполеоном, містив низку статей, пов’язаних з бджільництвом. Відмічалося, що у дикому стані бджоли не належать нікому, а, відповідно, мед і віск стають власністю першого, хто ними заволодіє. Кожен власник землі мав право завести стільки бджіл у вуликах, скільки він побажає, і там, де вважає найбільш доцільним для себе. За крадіжку вуликів з бджолами, а також меду або воску винного саджали до в'язниці строком від 1 до 5 років. Додатково стягували штраф у розмірі від 15 до 500 франків. Крім того, злочинця могли позбавити цивільних прав на строк до 5 років.
Дуже суворими були закони про охорону бджільництва у Німеччині. Вони охороняли бджіл навіть від їх власників. “Хто із злим наміром забереться до чужої пасіки або таємно обікраде її, той без всякого жалю карається шибеницею”.
“Хто візьме з вулика (дупла) власних або чужих бджіл, той без всякого жалю передається до рук ката, який обмотує нутрощами та кишками злодія обікрадене дерево і потім вішає того на тому ж дереві”. Смертна кара визначалася і за інші порушення “пасічного права”. Смертна кара за пошкодження бортних дерев або виламування чужого меду була встановлена і “Литовським статутом”.


Бджільництво Київської Русі
Велике значення бджоли мали і в житті стародавніх слов’ян. Особливо високого розвитку в період феодалізму отримало бортництво. Бортю у Київській Русі називалося природне, а потім штучне дупло, а ділянки лісу, де жили бджоли, — “бортевими ухожиями”. Перші письмові джерела про побут та господарювання слов’ян належать арабам, які з’явилися у нас набагато раніше за греків. Ібн-Даста не був мандрівником, але він добросовісно записував розповіді своїх сучасників, які побували у Києві та інших місцях Русі.
Ібн-Даста у книзі “Дорогоцінні скарби” пише: “Країна слов’ян — країна рівна і лісиста; в лісах вони і живуть. Вони не мають ані виноградників, ані ріллі. З дерева вони виробляють рід глеків, в яких містяться у них і вулики для бджіл, і мед бджолиний зберігається... Один глек містить у собі 10 кухлів його”. У своїх записах Ібн-Даста не розповідає про полювання слов’ян, хоча хутра, що надходять на східні ринки, ціняться дуже високо. Не говориться і про інші види господарської діяльності та промислів. Це означає, що бджільництво у слов’ян стало одним з головних видів господарювання, тому воно завжди і відображалося у записах іноземних мандрівників та купців.
Іншою причиною частих згадок про бортництво було, вочевидь, справді масове заняття ним на Русі і велика кількість бджіл і продуктів бджільництва, порівняно з іншими країнами, що, насамперед, і вражало мандрівників. Бортництво полягало не лише в тому, щоб знайти дупло з бджолами і взяти мед, а це було справжнє господарювання, яке мало під собою земельно-правову основу. У часи дофеодальної Русі господарсько-соціальною одиницею було дворище, яке об’єднувало декілька близькородинних сімей. Кожне дворище мало своє землеволодіння. До нас дійшли деякі документи про упорядковування дворища. Воно завжди було “...з полями, сіножатями, і з ліси і бори, і з деревом бортним, з ріками і озери, і з гаті і єзи, і з лови рибними та пташими”. Кожна сім’я обов’язково мала ділянку з бортями — бортеві ухожиї. Простір деяких ухожий тягнувся на десятки верств.
Те, що саме бортництво було головною господарською діяльністю, підтверджує і фраза писарської книги: "із старі до них ухожий потягли другі угіддя”. Про важливість бортництва в економіці сім’ї і всієї держави говорить той факт, що ще у XII столітті існував спеціальний медовий податок, який брали лише медом і який ні в якому разі не можна було замінювати на гроші чи інші продукти. Мед був важливим джерелом надходження іноземних товарів країни: купці довозили його до Греції, Єгипту. В бортевих ухожиях виділялися три групи дерев:


1. Дільні з бджолами. Дуплисті дерева, в яких уже жили бджоли.
2. Дільні без бджіл. Дуплисті, але ще не заселені.
3. Холостці. Дерева, які досягли певних розмірів, і в яких можна було довбати дупло.
Таким чином, бортники не лише користувалися готовими дуплами, але й готували їх спеціально. Очевидно, цим і пояснюється  вражаючв уяву іноземних мандрівників чисельність диких бджіл у слов’ян. Бортневі ухожия були важливою частиною селянського господарювання аж до XVII століття, коли стали з’являтися пасіки. Бортеві ухожия виконували ще одну важливу роль: вони були природними заповідниками, де зберігався весь природний комплекс. Нині диких бджіл у дуплах можна зустріти доволі рідко. Навіть у державних заповідниках їх чисельність не росте, а зменшується. Це пов’язано з санітарними вирубуваннями лісів, коли насамперед вирубують саме дуплисті дерева, які могли б стати притулком для бджіл.


З часів Київської Русі мед і віск відігравали велику роль в економіці і були одними з найважливіших продуктів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Бортництво стало основним видом діяльності багатьох людей, навіть з’явився промисловий стан — бортники. У Збірнику законів Ярослава Мудрого бортництву були присвячені окремі статті. З тих, хто порушував закон, брали великий штраф. За знищення князівської борті брали 3 грн штрафу, а селянської — 2 грн. Три гривні тоді коштували один кінь і дев’ять овець; плата боржнику, який вносив плату особистою працею, становила лише півгривні на рік. За порушення бортевої межі брали штраф 12 гривень. Основи охорони бортевого бджільництва викладені також у Новгородському літописі (1016 р.) і в Псковській судовій грамоті (1397 р.). Аналогічні статті існували і в “Московському Судебнику” (1550 р.) Івана Грозного, і в “Уложенні” (1649 р.) Олексія Михайловича. За Федора Олексійовича було проведено перший перепис бортей в казенних лісах.
Період з X до XVII ст. характеризується розквітом бортництва на Русі. Поступово, з ростом кількості населення і розвитком сільського господарства і промисловості, почали вирубувати ліси, і виникла потреба охорони бортей. Бортники стали випилювати із дерев дупла з бджолами і переносити їх ближче до своїх домівок на спеціально розчищену від лісу (просічну) ділянку, яка називалася пасікою. Поступово люди навчилися виготовляти житло для бджіл — колоди та дуплянки. З товстого кряжу (не менше 0,7 м  діаметром і завдовжки      1,5 м) видовбували внутрішню частину дерева. Бічний отвір закривали должеєю з льотковими отворами. Зверху дупла для кріплення сотів встановлювали “хрести” та закривали верхньою должеєю та берестою. Колоди встановлювали на землю вертикально (стояки) або горизонтально (лежаки).
У старовинному рукописі, датованому 1525 р., Павло Іовій Новокомський — відомий історик того часу — писав: “Найвірніша жатва виходить від воску і меду. Бо вся країна наповнена вельми плодючими бджолами, які виготовляють чудовий мед. ...по лісах і досить густих гаях можна неодноразово бачити багатотисячні рої бджіл, які висять на гілках дерев. Часто знаходять велику кількість сотів, які сховані в деревах, і старий мед, покинутий бджолами,..у дивній товщі дерев’яних пнів знаходять іноді превеликі озера меду”. До появи цукру мед був єдиним солодким продуктом людства. Віск широко застосовувався у домашньому господарюванні для освітлення і для відправи релігійних обрядів (особливо після прийняття християнства). Бджільництвом на той час займалися майже всі селяни.
У наступному номері ви дізнаєтесь,  звідки з’явилися вулики, хто їх вигадав і як бджільництво розвивалося далі.


С. Федоренко,
Київський аграрний університет 

Інтерв'ю
Всі ми неодноразово чули, що збільшення продуктивності зернозбиральних комбайнів можливе лише завдяки впровадженню сучасних рішень автоматизації робочого процесу. Адже розширення каналу проходження маси в комбайнах дедалі більше... Подробнее
Сьогодні аграрії країни постали перед численними викликами: здорожчанням матеріальних ресурсів, здешевленням продукції, неможливістю реалізувати її у повному обсязі, руйнуванням налагоджених процесів і логістичних ланцюжків тощо. Утім,... Подробнее

1
0