Спецможливості
Архів

Село, яке співає в караоке

05.06.2008
682
Село, яке співає в караоке фото, ілюстрація
СТОВ “Городище” Луцького району, як водиться, згадують на різних районних та обласних нарадах, коли йдеться про позитивний приклад економічно міцного господарства, в розвиток якого вкладають власні кошти.

Як платити заробітну плату втричі більшу, ніж в середньому по області, як збирати найвищі в районі урожаї зернових, як господарювати з прибутками — знає директор СГТЗОВ “Городище”Анатолій Олександрович Ніколюк. Знає він і як піднімати з нуля господарство. Саме з цього він і починав у жовтні 1984 року, коли прийшов головувати в колгосп “Росія”, до якого входило три села: Городище (центральна садиба), Григоровичі й зовсім неперспективна Мартинівка. Хоча без перебільшення неперспективними можна було назвати їх всі. “На той час у господарстві не було майже нічого. Одна конюшня, бригада та два-три старенькі приміщення. Доріг не було: не проїхати, не пройти. Школа розмішувалась у непристосованому для цього звичайному старенькому сільському будинку”, — згадує Анатолій Олександрович.
 Відбудова господарства почалась із дисципліни в колективі, розвитку тваринництва й рослинництва і пошуку коштів на масштабне будівництво. Тільки той, хто сам цим займався, зрозуміє, що стоїть за словами Анатолія Ніколюка: “Зразу побудував заправку, пункт видачі газових балонів і токове господарство. Потім ремонтні майстерні — одну, другу. Тоді будинок культури з адмінприміщенням.  Одночасно проводили благоустрій ферм. Правдами й неправдами прокладали дороги. Водопровід провели в села. Дитячий садочок збудували. Школу, найкращу в районі, збудували своїми силами. Нині це наша гордість, працює вже 11 років. Для порівняння: одночасно з нами в районі починали будувати ще дві школи. В одній прозвучав перший дзвоник тільки торік восени, а в другій і досі тиша”. У 1995 р. збулась ще одна мрія Анатолія Олександровича — в селі з’явився газ. Але, як відомо, мрії здійснюються тоді, коли до цього докладаєш зусиль.
 Наприкінці 1995 р. поголів’я великої рогатої худоби у СГТЗОВ “Городище”налічувало 1725 голів, свиней — 700. Радували врожаями зернові. Все заплановане — виконувалось, і ще більше планувалось на майбутнє. Але доля часто вносить свої корективи. В березні 1996 р. через смертельну хворобу дружини Анатолій Олександрович залишає господарство.
 Уже з новими керівниками колгосп “Росія”міняє назву на колгосп “Зоря”, потім стає ВАТ “Зоря”, але, незалежно від назви, справи в ньому йшли все гірше й гірше. І 2002 року люди звернулися до Анатолія Ніколюка з проханням знову очолити господарство. Кажуть, що в одну ріку не входять двічі. Може б, не зробив цього й Анатолій Олександрович, якби не думки: “Все будували тут з моєю участю. І все занепадає. Шкода людей, шкода своєї праці. Моя молодість пройшла тут, і я повернувся”.
 Сказати, що почав з нуля, — було б ще й добре. Почав з мінус одного мільйона гривень, саме такий борг був у господарства. Що таке зарплата, люди вже забули. Та й з чого було б її виплачувати? Поголів’я за ці роки зменшилось удвічі. Ферми стояли з виламаними дверима. Сумна картина була в рослинництві. Мова про купівлю нової техніки й не велась, “добивали”ту, що залишилася. А гордість Ніколюка — клуб — не працював, бо не опалювався й був в аварійному стані.
 І знову, як 1984 року, почав директор із будівельних робіт, точніше ремонтних. Садочок, школа, дороги, клуб — все потребувало оновлення. Переобладнали ферму, встановивши молокопровід, за три місяці побудували новий доїльний зал за німецькою сучасною технологією. І все вимагає неабияких коштів.
 Початковий капітал з’явився після продажу власного будинку в с. Гірка Полонка. На виручені гроші в різних областях і районах почав скуповувати телят для відновлення стада. Дуже скоро кишеня господарства та його особиста стали одним цілим, тільки не для того, щоб тягти з неї. “На сьогодні господарство мені заборгувало 71 тисячу доларів. І я продовжую вкладати в його економіку власні гроші”, — спокійно констатує Анатолій Олександрович. А от про нинішні досягнення розповідає з гордістю:
“На сьогоднішній день уже маємо 1880 голів великої рогатої худоби, якщо три роки тому було вісім корів, сьогодні — 375, свиней — 1200 голів. У 2004 році провели ревізію стада. Це вплинуло на його якісний склад. Торік надої в середньому становили 5200 кілограмів на корову із вмістом жиру — 3,8–4%. Уже два роки маємо статус племзаводу з вирощування чорно-рябої породи великої рогатої худоби. Найближчим часом і племрепродуктор з вирощування великої білої породи свиней одержить цей статус.  Зрозуміло, що племінна робота потребує більших зусиль, але й віддачу від неї маємо. Понад 100 тисяч гривень отримали по лінії селекційної справи. Крім цього, торік продали понад 100 голів свиней масою 80 кг по 18 гривень за кілограм. З різних областей приїжджають за нашими поросятами”.
 Годівлю постійно зростаючого поголів’я забезпечують власними кормами. Землі для цього вистачає: 1250 гектарів власної і ще стільки ж орендованої, навіть у Рівненській області. Кукурудзи в сухому зерні зібрали в середньому 110 центнерів з гектара, зеленої маси на силос по 500. Це щодо фуражу. Але ж  СГТЗОВ “Городище”має статус насіннєвого господарства з вирощування озимих культур: пшениці, ячменю. Розраховують передусім на свій регіон, але продають елітне зерно і в інші області. “Хоча торік мало хто брав його, хіба що населення та кілька фермерів, — скаржиться Анатолій Олександрович. — Та в зв’язку з тим, що не всі посіяли вчасно і якісно, чекаємо попиту на зерно”.
 У 2005 році товарні посіви дали рекордний для району врожай: в середньому — 61 центнер з гектара. Зернових зібрали понад шість тисяч тонн. І все — завдяки  чіткому дотриманню агротехнології. І попередники врахували, і міндобрив та засобів захисту рослин дали достатньо. А от зміну цін на пшеницю передбачити не змогли. “За якою ціною беруть, треба й віддавати. Продавали й по 420 гривень за тонну. Найбільша ціна була 500 гривень, а обіцяли ж по 600. Я ж не триматиму пшеницю в складі. Треба купити солярку, міндобрива, податки сплатити. Позаторік міг би продати вдвічі менше й одержав би ті самі гроші”, — ділиться наболілим директор господарства. Викликає у нього здивування й те, що хлібоприймальні пункти пшеницю IV і V класів приймають за ціною фуражної, удвічі дешевше за продовольчу, хоча потім вона йде на випікання хлібобулочних виробів.
 І те, що за таких умов пшениця не стала збитковою, а, як то кажуть, спрацювала так на так, свідчить, що за нормальної цінової політики була б вона рентабельною. Як рентабельним є все, за що беруться в “Городищі”. Зокрема, цукрові буряки, середня врожайність яких минулої осені становила 500 центнерів з гектара. На вигідних умовах здали їх 10 тисяч 600 тонн на Гнідавський цукрозавод.
“У 2004 році мали прибуток майже два мільйони, а на рахунку нічого не побачили. Торік прибутки мали менші через подорожчання палива, міндобрив, запчастин, до речі, дуже неякісних. І знову те, що заробили, в руках не потримали. Гроші, що називається, вкопуємо в землю, а коли викопаємо і скільки — невідомо. От нині селітра дорожчає, а купувати ж треба”, — пояснює парадокси господарювання на селі Анатолій Ніколюк.
 Хоча працівники господарства цим не дуже переймаються. Вони знають, що свої чесно зароблені гроші обов’язково отримають вчасно. Хто 600 гривень, хто 700, комусь нарахують півтори тисячі, а хтось напрацював і на дві. На роботу з’їжджаються і сходяться з усіх навколишніх сіл, навіть із тих, де “Городище”землі не орендує. Постійно працюючих у господарстві від 250 до 280 чоловік, в сезон — і до тисячі. На земельний пай торік видавали 660 кілограмів зерна, 50 цукру, 25 кілограмів борошна. А на день Святого Миколая кожен із 688 пайовиків та всі члени їхніх родин одержали солодкі подарунки, на які було витрачено майже 10 тисяч гривень. Вітати зі святами, а їх у календарі вистачає, тут уже стало доброю традицією. Раптом у когось від солодощів болітимуть зуби, можна звернутись до стоматологічного кабінету, який утримують коштом господарства.
 300 тисяч гривень господарство витратило і на ремонт будинку культури, які держава не поспішає відшкодовувати. Та якби, навіть, і сподівань на це не було, клуб все одно відремонтували б. Щоб співав у ньому сільський хор, щоб виступали артисти з області, щоб влаштовувались дискотеки і були свої зірки караоке. Тому що на запитання, що дає йому наснагу в роботі, Анатолій Олександрович відповів: “Любов”. І за цим словом — усе.
 Нещодавно Анатолію Олександровичу Ніколюку присвоєно звання Заслуженого працівника сільського господарства України. Щиро вітаємо його з цією нагородою!

Інтерв'ю
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее
Органічне землеробство в поєднанні з бджолозапиленням - новий перспективний тренд у сільському господарстві. Не відстають від світових тенденцій і українські аграрії. Компанія "Агроінвест Холдинг" ризикнула і запустила пілотний проект з... Подробнее

1
0