Помилки дрібного фермера

Будь-які поставлені завдання можна успішно виконати лише за високого рівня знань та набутих навичок. Якщо, наприклад, у рядового спеціаліста їх на певному етапі недостатньо, рішення в такому разі приймає керівник підрозділу чи головний інженер, які дають конкретні вказівки. Така структура виробничої діяльності типова для середніх та великих підприємств. А от як бути малим фермерам? Особисто мені здається, що їм у такому разі дуже нелегко господарювати, адже, окрім того, що потрібно самому виконувати різні польові роботи, так іще до того ж самому приймати відповідальні рішення, від яких залежить якість висівання, надійність захисту майбутнього врожаю, ефективність збирання врожаю та в кінцевому підсумку — прибутковість господарства.

Так, довелося якось нещодавно зустрітися із давно знайомим фермером. Останній раз ми бачилися 2008-го, коли він тільки-но розпочинав займатися агровиробництвом. Саме тоді у нашій місцевості (на Полтавщині) пройшло розпаювання землі та матеріальних ресурсів, які належали державному аграрному підприємству.

Розпочинав своє хазяйнування він зі 150 га. Аби дізнатися, як у нього на сьогодні йдуть справи та чим він «дихає», вирішив завітати у його господарство. Зустрілися. Відчувалося, що він був щиро радий мене бачити, адже у нього до мене теж була розмова — щодо оренди паю. Він знав, що у мого діда закінчується строк дії договору на оренду землі (вона була здана в оренду великому підприємцю, у якого нова техніка та значна частина селянських паїв). Тому, аби розширити свої земельні володіння, мій знайомий метикував, щоб через моє посередництво (клопотання) мій дід уклав із ним договір. Я знав, що за спеціальністю він агроном, але без вищої освіти, тому почав «промацувати» його на раціональність використання землі та, як то кажуть, вміння приймати правильні рішення. І перше питання, звісно, було таким: «Скільки у тебе наразі землі і що ти вирощуєш?».

Фермер: На сьогодні я обробляю близько 500 га землі, потроху вдається перетягувати до себе пайовиків. Вирощую озиму пшеницю, ячмінь ярий, кукурудзу та соняшник.

Редактор: (Після цієї відповіді я мимохідь подумав: мабуть, це чи не єдиний фермер в Україні, який не вирощує сою). І вже вголос продовжив: А як же соя? Торік площа під соєю в Україні становила понад 2 млн га, її вирощували мало не всі господарства, враховуючи навіть такі невеликі, як у тебе, і навіть менші. А тобі сою потрібно сіяти вже як мінімум три роки! Адже хто вирощує цю культуру, вже досить нормально себе почувають, не враховуючи 2015 рік, який став для господарів справжнім випробуванням на професіоналізм у вирощуванні цієї культури.

Фермер: Сказати відверто, про вирощування сої я почав задумуватись ще чотири роки тому… Звісно, вагався: страшно було сіяти її, бо ж не маю досвіду її вирощування. А, як ти висловився, «випробування на професіоналізм» саме із її вирощування у мене припали на останні два роки. У 2014-му на вирощування сої я виділив небагато — 20 га землі для проби. Для початку подумав, що вистачить. Якщо справа піде, то плануватиму розширяти до 100 га.

Придбав сорт Аннушка та посіяв згідно з рекомендованою технологією. Перед цим начитався, яка має бути норма висіву, чим обробляти від шкідників, хвороб та бур’янів… Це все, ясна річ, теорія, а на практиці потрібно орієнтуватися насамперед на стан посівів. Ще 2–3 роки тому в нас не було ніяких проблем із хворобами та шкідниками, тож проводити захист від них не було потреби. Єдина проблема — це бур’яни. І якщо ти зумів їх якісно проконтролювати, тоді, вважай, 2 т/га сої у тебе є.

Також на різних інтернет-форумах начитався, що соя — найчутливіша до застосування гербіцидів культура, і саме це мене найбільше насторожувало. Тож від моменту, коли пригріло сонечко, я посіяв сою та вже почав нервувати, адже разом із культурними рослинами на 12-й день почали з’являтися і бур’яни. Перед тим, як обрати потрібні препарати, насамперед треба було визначитися з типом забур’янення.

Оскільки я посіяв сою на полі, яке взяв у оренду за рік до цього, то в її посівах був змішаний тип засмічення. На полі були як дводольні бур’яни (переважно лобода біла), так і однорічні та багаторічні злакові, такі як мишій, пирій.

Позаяк соя на перших етапах росту та розвитку «сидить» (а якщо до того ж ще й прохолодна весна, то я вже думав, що взагалі не отримаю сходів), то бур’яни швидко вирівнялись із культурою. Їх потрібно було «забирати» з посіву — всі і відразу! За рекомендацією одних знайомих фермерів, проти однорічних дводольних бур’янів я взяв Хармоні, застосував мінімальну норму — 6 л/га, інші ж порадили проти однорічних та багаторічних злакових цілком доступний гербіцид Міура у нормі 1 л/га. І якщо останній застосовується, згідно з інструкцією, незалежно від фази розвитку культури, то щодо Хармоні є певні обмеження, адже його потрібно вносити у фазі 1–2 справжніх листків у сої. Саме на цю фазу я й планував застосувати гербіциди.

Усе готував ретельно, по-хазяйськи: залив у обприскувач води, Хармоні із розрахунку 6 л/га із додаванням Міури, 1 л/га, та обприскав сою за пару годин. Оскільки на той період була підвищена температура повітря, візуальний ефект від внесення бакової суміші почав проявлятися вже на 4-й день. На бур’янах почали з’являтись симптоми пригнічення, соя також опустила «вуса». На шостий-восьмий день ступінь пригнічення як бур’янів, так і культури значно посилився. Періодично на поле приїжджали, так би мовити, фермери-«експерти», які бачили цю куль туру вдруге і заспокоювали мене, мовляв, усе гаразд, це так і потрібно, а соя скоро «почне відходити».

Фактично на 12–14-й день соя разом із бур’янами повністю «відійшла»… але, як прийнято казати в таких випадках, «на той світ». Ось таким випробуванням обернулось вирощування сої у 2014 році. Ну, що тут вдієш? І на невдачах треба вчитися. Хоч першого року вирощування соя у мене «не пішла», та страхів щодо її вирощування не було, тож торік я вирішив знову спробувати. Тим більше, що вже точно знав, як вирішуватиму проблему із забур’яненіс тю, аби знову не повторити помилку. Так що на сезон-2015 я посіяв гліфосатостійку сою на площі у 40 га. Все зробив за технологією: протруїв насіння, проблему з бур’янами також вирішив дворазовим внесенням гліфосату, один раз застосовував фунгіцид, аж тут, де не візьмися, нагрянув кліщ — і звів урожайність нанівець. У нашому регіоні цей паразит з’явився уперше, і досі з ним стикатися не доводилося, тож ніхто спочатку не міг второпати: що це з посівами сої? І спочатку думки різних фермерів були фактично однаковими — це прояв якоїсь хвороби. Але поки вирішували, що це за напасть, та зрештою з’ясували, що її призвів усе-таки шкідник, якого насилу вдалося ідентифікувати… то захищати вже не було чого.

Редактор: І яку врожайність сої тобі вдалося отримати торік?

Фермер: Розраховував на 25, а отримав 8 ц/га. Ось так тобі: сій, вирощуй — і обов’язково щось трапиться «не по плану» і зведе всі очікування нанівець.

Редактор: А чи з’ясував причину загибелі сої у перший рік вирощування?

Фермер: Так, причина невдачі не в самих гербіцидах, які я застосував, — кожен із них цілком нормальний, і їхнє застосування на сої виправдане. Суть помилки — у їхній баковій суміші. Адже, як сказали мені більш досвідчені агрономи (от тільки де вони були того разу?), що ні в якому разі не можна застосовувати бакову суміш грамініцидів із гербіцидами проти дводольних бур’янів, адже розчин із таких компонентів змиває восковий наліт у бобових і таким чином діє на них, як і на бур’яни. Звідси — стрес і пригнічення культури.

Редактор: А як щодо вирощування сої цього сезону?

Фермер: Цього року теж планую сіяти сою, але небагато, на площі 40 га, більше не ризикну — як показала невдала практика, краще вирощувати те, що «іде в руку».

Редактор: А які плани щодо вирощування кукурудзи? Маєш власну сушарку? Адже лише за її наявності ця культура стає більш-менш рентабельною.

Фермер: Ні, особистої сушарки не маю. Але висіваю лише гібриди із ФАО 180–250, на момент достигання яких вологість зерна — на рівні стандартної. До того ж використовую лише доступні гібриди, тобто вітчизняні, урожайність яких становить від 3 до 4 т/га.

Редактор: А яку маєш урожайність по зернових та соняшнику?

Фермер: Озимої пшениці збираю 4–4,5, а соняшнику — 2,2–2,5 т/га. Останній рік вирощував гібрид Запорізький 28.

Редактор: І насамкінець — традиційне питання про перспективи господарювання. До якої площі плануєш розширюватись?

Фермер: Конкретних кінцевих меж я не встановлював, але, щоб отримувати більше прибутку, звісно, потрібно обробляти більше землі. На разі у мене вся вітчизняна техніка для грунтообробітку і сівби. Також маю чотири трактори, один із яких по тужністю 150, решта — 80 та 100 к. с., також маю зернозбиральний комбайн «Вектор». За потреби завжди можу додатково придбати будь-яку вітчизняну техніку.

Редактор: А чому не збільшувати прибуток завдяки вирощуванню рентабельніших культур, таких як соя, озимий ріпак, соняшник, гречка, врешті-решт?

Фермер: Кожен сільгоспвиробник намагається обійти ризики, а якщо все ж таки це не вдається, то потрібно діяти так, щоб вони були хоча б мінімальними. Я вирощую ті культури, до яких «пристрілявся», а такі, як озимий ріпак, гречка, — так, вони рентабельні, але їхнє вирощування має низку особливостей. Про якісь ти знаєш, про деякі — щось чув, але ж є чимало й таких, про які навіть не здогадуєшся. Тому краще піти легшим шляхом до високих прибутків — збільшувати площу.

Про оренду паю ми, звісно, домовилися, але особисто для себе я зробив висновок: такий фермер, звичайно, має право на життя, проте у нього не буде майбутнього, допоки він не навчиться збільшувати прибутки не розширенням площі, а завдяки високим технологіям, застосуванню високоякісного насіння, ефективних засобів захисту рослин і найголовніше — підвищенню рівня знань, що дасть можливість приймати правильні рішення і не боятися ризиків. А ще, як говорить закон Букера, навіть маленька практика варта великої теорії. А тому — практикуйте! Звісно, із розумом…

Г. Жолобецький g.zholobetskiy@univest_media.com

журнал «Пропозиція», №3, 2016 р.