Спецможливості
Статті

ПОСУХА — УРОК НА МАЙБУТНЄ

03.09.2008
2709
ПОСУХА — УРОК НА МАЙБУТНЄ фото, ілюстрація

Південь України через кожні два-три роки багато терпить від посух і суховіїв. Вони призводять до значного зниження врожаїв, дезорганізації системи землеробства, насінництва, завдають господарствам великих збитків і гальмують їхній подальший розвиток.

Південь України через кожні два-три роки багато терпить від посух і суховіїв. Вони призводять до значного зниження врожаїв,

Посіви озимої пшениці, які загинули від посухи
у 2007 році.

дезорганізації системи землеробства, насінництва, завдають господарствам великих збитків і гальмують їхній подальший розвиток.

Чимало поколінь наших людей працювали над тим, щоб посухи назавжди перестали турбувати нас. Створили мережу лісосмуг, побудували великі зрошувальні системи, обводнили безводні райони, розробили систему степового землеробства та багато інших справ, і це давало позитивні результати. Однак сьогодні все це руйнується, й шкода від посух збільшується. Селяни самотужки вирішити цю проблему не можуть. Потрібно мати державну програму боротьби з посухою та втілювати її в життя всією державою.
Вчені-кліматологи зазначають, що останніми роками посухи стають дедалі частішими та інтенсивнішими. Цьогорічна охопила десять степових областей і за силою прирівнюється до числа найбільш згубних — таких, які були в 1921, 1946, 1954, 1968, 1972 роках.
Вона розпочалася ще торік, коли з липня по грудень опадів випало лише 40–45% норми. Озимі після непарових попередників сіяли в сухий грунт. Сходи з’явилися тільки після дощів у кінці жовтня — на початку листопада. Але, завдяки тривалій вегетації, рослини почали кущитися і добре перезимували.
Рання весна сприяла покращанню стану рослин. На парах посіви були в доброму стані, після непарових — у задовільному. Проте на посівах пшениці після непарових попередників у метровому шарі грунту були дуже низькі запаси доступної вологи — 60–80 мм, або лише 50–60% норми. При цьому волога містилася в шарі 0–40 см, а нижче (40–50 см ) лежав сухий прошарок.
На Півдні весняні запаси вологи в грунті значною мірою визначають забезпеченість зернових вологою в літні місяці та їхній урожай. Тому ще рано навесні було очевидним, що почалася посуха. Уже 23–25 березня південними областями пронеслася пилова буря, яка пошкодила посіви озимих і ярих культур, висушила грунт. Багато посівів загинуло: в Миколаївській області — 12,2, Херсонській — 15 тис. гектарів.
Весняно-літні місяці теж видалися дуже сухими. Наприклад, на Херсонщині опадів випало: в березні — 14,8 мм, квітні — 23,2, травні — 10,2, в червні (до повної стиглості зерна пшениці) — 5,1 мм, що, в цілому, становить лише 35% норми. У багатьох районах опадів не було три місяці й більше.

Вигляд озимої пшениці по чорному пару (задній план)
і стерньовому попереднику (передній план) у 2007 році

Становище ускладнювалося ще й тим, що впродовж майже всього весняно-літнього періоду вегетації утримувалася спекотна погода. В період колосіння й цвітіння, а також наливання й дозрівання зерна (40 днів), температура повітря в денні години перебувала на рівні 30...37°С. Поверхня грунту в ці дні нагрівалася до 60...68°С.
Спекотна погода спричинила інтенсивне висихання грунту. До середини травня у посівах пшениці після непарових попередників кореневмісний шар грунту пересох, а сухий шар не дав можливості корінню рости вглиб та використовувати вологу з нижчих шарів. Унаслідок низької вологості грунту та високих температур, рослини зневоднювались і не могли охолодити себе за рахунок транспірації, що призводило до їхнього перегрівання та температурного стресу. Нижні листки й бічні пагони поступово відмерли, потім рослини припинили ріст, багато з них не виколосилися, а на початку червня на значній площі всохли (рис.1).
Крім пшениці, від посухи загинула також значна частина посівів ярого ячменю, вівса, гороху, проса. Так, у Херсонській області зернові культури загинули на площі 229 тис. га, в т. ч. озима пшениця — на 115,7, ярий ячмінь — на 90,3 тис. га; на Миколаївщині зернові загинули на площі 208 тис. га. Посуха охопила й пізні культури: соняшник, кукурудзу, кормові культури тощо, які тепер перебувають на межі загибелі.
Посіви пшениці найбільше постраждали там, де її висіяли після стерньових, соняшнику та інших непарових попередників. Багато з них загинули, а ті, що вижили, сформували мало продуктивних стебел, дрібне плюскле зерно з масою 1000 зернин 18–25 г і дали врожай зерна 3–10 ц/гектар.
На парах, де вологи в грунті було значно більше, негативна дія посухи проявилася меншою мірою і пізніше — в період наливання зерна. Посіви підгоріли, внаслідок чого сформувалося плюскле зерно. Але, в цілому, парова пшениця непогано витримала посуху (рис. 2) і забезпечила задовільний, як для таких умов, урожай зерна. Так, у наших дослідах урожайність озимої пшениці після чорного пару становить 25–30 ц/га, а після непарових попередників — лише 5–12 ц/га. У господарствах, де випало більше опадів і дотрималися технології, пари дали врожайність 40–45 ц/га. Наприклад, у ДП ДАК “Хліб України” “Великолепетиський елеватор” Херсонської області озимої пшениці зібрали по 45,1 ц/га на площі 2429 га, а на площі 448 га врожайність сорту Куяльник становить 52 ц/гектар.
 При цьому зерно, вирощене на парах, має високі технологічні та насіннєві якості, а після непарових попередників воно дуже дрібне, плюскле і, почасти, малопридатне для насінницьких цілей та випікання хліба.
 За ефективністю пари можна прирівнювати до зрошуваних земель. Практика свідчить: що більше парів, то менша чутливість пшениці до посухи, і виробництво зерна стає стабільнішим.
На жаль, попередні посухи не всіх навчили цінувати чорні пари. Останніми роками чимало господарств відмовилися від них, мотивуючи це тим, що неефективно використовується земля. Хтось по парах сіє ріпак, бо він дає значно більші прибутки, ніж пшениця. А пшеницю все більше й більше сіють після стерньових і соняшнику, що призводить до зменшення виробництва зерна та погіршення його якості.
Пари свідчать, що навіть за сильної посухи можна вирощувати добрі врожаї зерна, а відтак, не треба все списувати на погодні умови.

Стан посівів озимої пшениці за підживлення різними  дозами
азотних добрив: ліворуч — N30, праворуч N60 — підгоріла

Розміщення посівів після попередників значною мірою залежало від господарників. Систему степового рільництва, що унеможливлювала недороди, практично зруйновано. Якщо не змінимо ставлення до озимої пшениці й чорних парів, не зменшимо посівів пшениці після стерньових попередників і соняшнику, то у виробництві зерна й надалі зазнаватимемо невдач, тим більше, що посухи частішають.
Цьогорічна посуха висвітлила багато помилок і проблем господарювання, які за сприятливих умов залишилися б не поміченими. Передусім ідеться про невміння господарників приймати правильні рішення за складної погодної ситуації та адекватно коригувати технології.
Враховуючи, що була суха осінь, а також низькі запаси вологи в грунті з весни, нескладно було передбачити початок посухи та скоригувати структуру посівів і агротехнічні заходи, щоб пом’якшити її негативний вплив. Але більшість спеціалістів проігнорувала ці симптоми і діяла за шаблоном, тож жодних змін в агротехніку й тактику господарювання не було внесено.
Дуже збитковою стала сівба ранніх зернових культур. Було відомо, що зяб мав вологу лише в шарі грунту 0–40 см. Досвідчені агрономи знають, що за таких низьких запасів вологи ярий ячмінь, яра пшениця, овес, горох не можуть довго протриматися, а сподіватися на дощі було марно, бо їхня ефективність тут досить низька. Тож отримати вагомий урожай цих культур не було ніяких перспектив, на що ми неодноразово звертали увагу спеціалістів господарств. Утім, сіяти кукурудзу на Півдні теж було безперспективно, бо вона тут без поливань не родить. Тому й сіяли ранні ярі.
Сьогодні вже можна говорити, що в таких умовах ранні ярі потрібно було сіяти в надранні строки — в лютневі вікна. Надранні посіви ярого ячменю забезпечили задовільний урожай зерна, а посіви звичайних строків у переважній більшості не виколосилися і дали сумні наслідки. Більше треба було сіяти сорго — це найбільш посухостійка і врожайна культура. Його посіви тепер хоч і пригнічені, але вегетують, а кукурудза всохла.
Відомо, що в умовах посухи ефективність багатьох агроприйомів, передусім добрив, способів обробітку грунту, біостимуляторів, мікроелементів, позакореневого підживлення та інших, знижується, а часто їх застосування не дає позитивного ефекту. Але не всі це врахували, тому затрати на підвищене ресурсне забезпечення технологій не дали очікуваної віддачі й обернулися для господарств збитками.
Так, агрономи знають, що за низьких запасів вологи в грунті потрібно зменшувати дози азотних добрив під час підживлення озимої пшениці, бо звичайні дози можуть спричинити підгоряння посівів. Але це мало хто взяв до уваги, й природа не вибачила їм такої байдужості (рис.3). Наші досліди засвідчили, що підживлення озимої пшениці після непарових попередників аміачною селітрою з розрахунку 60 кг/га д.р. і більше призвело цього року до підгоряння посівів та зниження врожаю. Посіви озимої пшениці в цьогорічних погодних умовах краще почувалися без добрив або за внесення азотних добрив не більше 30 кг/га д.р. Так, у наших дослідах урожайність озимої пшениці після стерньового попередника без добрив становила 12,3 ц/га, на фоні N60 — 11,2, а з унесенням N90 знизилася до 6,4 ц/га, або вдвічі. Тому дози добрив завжди слід узгоджувати із запасами вологи в грунті. Посуха карає виробничника за порушення законів землеробства й технології вирощування.
 Спостереження свідчать, що жорстку посуху краще витримали й дали найвищий урожай зерна добре розвинені посіви пшениці допустимо ранніх і оптимальних строків висіву, бо мали потужну кореневу систему, яка використовувала вологу з глибоких шарів грунту. Найбільше потерпіли від посухи посіви пізніх строків сівби. Рослини, які пізно зійшли, мали слабо розвинену кореневу систему і не могли використовувати вологу з глибоких горизонтів. Досліди показують, що допустимо ранні посіви пшениці після пару хоча іноді й переростають, але дають урожай вищий, аніж пізні. Приміром, у разі висівання пшениці по чорному пару 5 вересня, в середньому за 30 років, урожайність становила 39,6 ц/га, в оптимальні строки (25 вересня) — 41,3, а в пізні строки (15 жовтня) — лише 27,4 ц/га. Ці дані свідчать про те, що краще висіяти дещо раніше, ніж пізно. У цій зоні не ранні, а пізні посіви пшениці були й залишаються великою проблемою. Господарства 25–30% площі пшениці засівають пізно, через що зазнають великих збитків. Тому важливо звести до мінімуму висівання пшениці в пізні строки. Для цього потрібно сіяти у визначені наукою оптимальні терміни, але з урахуванням вологості грунту, особливостей сорту, погодних умов тощо.
В умовах посухи цього року найвищу врожайність забезпечили передусім скоростиглі сорти зернових. Вони встигли сформувати повноцінне зерно до настання літньої спеки на відміну від пізньостигліших сортів. Такими сортами озимої пшениці є Знахідка одеська, ярого ячменю — Сталкер, Адапт. Значно урожайнішими сортами пшениці за умов посухи виявилися: Куяльник, Херсонська безоста, Селянка, Красуня одеська тощо. Проте слід зазначити, що посухостійких і жаростійких сортів пшениці, які б добре витримали такі посухи, немає.
На паровій пшениці ефективним виявився комплексний захист рослин від бур’янів, шкідників і хвороб. Захищені посіви дали вищий урожай зерна на 5–7 ц/га, ніж без захисту.
Щоб протистояти посусі, потрібно, крім дотримання всіх вимог технології, проводити роботи з накопичення вологи на полях. Для нормального розвитку пшениці важливо мати високі запаси вологи в грунті під час виходу з зими. В роки, коли навесні запаси вологи високі, катастрофічних наслідків від посухи на полях не буває. Наші дослідження підтверджують: за осінньо-зимовий період на посівах озимої пшениці можна додатково накопичувати 50–70 мм вологи, і цього цілком достатньо, щоб у грунті не було сухого шару, а посіви витримували навіть сильну посуху. Для накопичення вологи в грунті є багато способів: щілинування, снігозатримання, різні види обробітку грунту тощо.
На Півдні найдієвішим заходом подолання посухи є зрошення. Тут без поливань вести рентабельне сільське господарство досить складно. Зрошення забезпечує врожаї всіх культур удвічі-вп’ятеро вищі, ніж без нього.
 Сьогодні в зоні Степу близько 2,2 млн га — зрошувані землі. За їхнього належного використання можна створити зону гарантованого виробництва зерна, кормів, овочів і тим самим протистояти згубній дії посух. Проте останніми роками зрошення значно занепало. Цього року, коли від посухи всі посіви горіли, їх, з різних причин, майже не поливали. Треба відновити зрошення й задіяти на повну силу, що допоможе захистити цей край.
Посуха 2007 року завдала великих збитків, але вона дала селянину досвід, який може стати добрим уроком на майбутнє. Потрібно лише зробити правильні висновки, аби в разі повторення таких ситуацій бути готовими до них і протиставити природному катаклізмові наукові знання та виробничий досвід. Нам слід навчитись ефективно вести землеробство в умовах пересихання грунтів.

І.Нетіс,
д-р с.-г. наук,
Інститут землеробства південного регіону

Інтерв'ю
Компанія «ТЕРРА» є одним із найбільших українських виробників круп та круп’яних виробів, до асортименту якого входить 165 видів найменувань продукції, частина з якої експортується у 67 країн. Хоч виробництво тут не припинялося ні на день,... Подробнее
голова Української асоціації молодих фермерів Дмитро Мічурін
З розвитком агросектору України підвищуються і вимоги до фахівців аграрної галузі. Навчальні програми профільних вузів все ще часто не відповідають ні вимогам агрокомпаній, ні швидкості розвитку сучасних технологій в АПК. Тому все більший... Подробнее

1
0