Спецможливості
Агробізнес

Чи буде Україна з зерном?

03.09.2008
537
Чи буде Україна з зерном? фото, ілюстрація

Чи буде Україна з зерном? Та, безумовно, буде — куди вона подінеться. Просто пошук відповіді на це запитання забезпечує роботою цілу купу “фахівців” у Міністерстві аграрної політики, Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді, Секретаріаті Президента тощо. І задля доведення своєї важливості ці дядьки та тітки регулярно збурюють громадську уяву “лякалками” про дефіцит зерна. А громадський менталітет мало чим різниться з менталітетом в’язня, який сидить у карцері на хлібі та воді. Подорожчання хліба на 50 к. (на 30%) усі сприйняли як загальнонаціональну трагедію, а подорожчання м’яса, молока, яєць удвічі — абсолютно байдуже.
Ні, навіть не байдуже, а якось покірно.

Чи буде Україна з зерном? Та, безумовно, буде — куди вона подінеться. Просто пошук відповіді на це запитання забезпечує роботою цілу купу “фахівців” у Міністерстві аграрної політики, Кабінеті Міністрів України, Верховній Раді, Секретаріаті Президента тощо. І задля доведення своєї важливості ці дядьки та тітки регулярно збурюють громадську уяву “лякалками” про дефіцит зерна. А громадський менталітет мало чим різниться з менталітетом в’язня, який сидить у карцері на хлібі та воді. Подорожчання хліба на 50 к. (на 30%) усі сприйняли як загальнонаціональну трагедію, а подорожчання м’яса, молока, яєць удвічі — абсолютно байдуже.
Ні, навіть не байдуже, а якось покірно.

Урожай зерна цьогоріч в Україні через посуху сягатиме приблизно 28–30 млн т, що, з одного боку, на третину менше, ніж планували, а з другого — лише на 10% менше як за торішній, так і за середній урожай останніх десяти років.
Ось офіційні дані Держкомстату про врожаї зернових культур в Україні за останні 10 років (у млн т)
Середнє значення — 32 млн т. І щоразу, коли врожай зерна був меншим за 30 млн т, починалася істерія, мовляв, ці кляті зернотрейдери хочуть вивезти все зерно з України, створити черговий голодомор, а потім наше ж рідне українське зерно продати як імпортне за подвійну ціну. Коли ж, навпаки, врожай зерна перевищує 35 млн т, уряд навколішки благає зернотрейдерів мерщій експортувати зерно, бо його надлишок тисне на внутрішній ринок і збиває ціни.
Ця зернова політика відтворює загальну державну популістську політику забезпечення населення хлібом за стабільними цінами незалежно від урожаю зерна, особливо напередодні якихось важливих політичних подій, як ото вибори до Верховної Ради, вибори Президента тощо.
Однак торік сталася “накладочка”: врожай зерна досяг майже 35 млн т (перехідних запасів залишилося 6 млн т), але уряд так злякався можливого дефіциту зерна, що заборонив його експорт на дев’ять місяців (з жовтня по травень), унаслідок чого “успішно” занапастили майже один мільйон тонн якісного зерна в портових елеваторах, а всі учасники зернового ринку зазнали величезних збитків. І всі ці дев’ять місяців Міністерство аграрної політики рахувало зерновий баланс. Нижче я розповім, як роблять цей баланс, і читачі зможуть оцінити витрати часу на його складання. А тому робота над зерновим балансом аж дев’ять місяців може означати одне з двох: або сам “хазяїн” дав наказ не експортувати зерно, і чиновники Мінагрополітики лише клеїли дурня, або вони не вміють рахувати.
Отже, що таке баланс? Балансом у Стародавньому Римі називали терези, на яких зважували товар: на одну тарілку клали товар, а на іншу гирі. Вага товару дорівнювала вазі гир, якщо тарілки перебували на одному рівні. Отже, зерновий баланс — це рівновага: на одній “тарілці” — скільки зерна ми маємо, на другій — як його використаємо.
Скільки зерна ми маємо? Це врожай плюс так звані перехідні запаси — те, що не спожили протягом року. До перехідних запасів належить і Державний стратегічний резерв на випадок якогось глобального лиха: ядерна війна, падіння великого метеорита на терени рідної Батьківщини, “чума єгипетська” тощо. Згідно з українським законодавством, кількість товарів у Державному стратегічному резерві є державною таємницею. Про нього знаємо лише те, що товари з Державного резерву час від часу поновлюють — запаси продають, а їхнє місце займають нові в тій самій кількості. Через це Державний резерв у балансі можна не враховувати — це величина стала.
Але є ще перехідні запаси зерна суб’єктів господарської діяльності. І їх наявність — це справжня катастрофа. Наприклад, згідно з даними Мінагрополітики, на елеваторах і в коморах з минулого року залишилося 4,2 млн т зерна. Що це означає?
За зберігання зерна елеватори стягують щонайменше 10 грн/т за місяць. За рік — 120 грн/т. Множимо 4,2 на 120 і маємо 500 млн грн витрат по країні тільки на зберігання цього зайвого зерна. Хтось скаже, що витрати на зберігання зерна в господарствах — менші. Неправда. По-перше, там гірші умови зберігання, а отже, зерно постійно псується і втрачає в ціні. А по-друге, однак цим зерном хтось має опікуватися: ворушити його, охороняти тощо. Тож витрати не будуть меншими.
Але перехідні запаси зерна, крім цих півмільярда гривень, спричинюють ще більші витрати. Якби це зерно продали, то його власники отримали б додаткові обігові кошти для своєї діяльності. Навіть за ціни 750 грн/т за це зерно можна було б одержати 3 млрд грн, яких, як усі запевняють, так не вистачає нашому сільському господарству. Заморожувати 3 млрд грн щороку — це тягне на найсуворіше покарання!
Повернімося до балансу зерна. Отже, маємо 28–30 млн т урожаю нинішнього року та 4 млн т перехідних запасів. Загалом — 32–34 млн т зерна.
Тепер порахуємо, скільки зерна потрібно на задоволення внутрішніх потреб і скільки можна його продати.
Статистика запевняє, що простий українець, як той в’язень, харчується переважно хлібом та макаронами — аж по 100 кг з’їдає їх за рік. Зрозуміло, що немовлята хліба не їдять, а отже, виходить, що середній українець щодня з’їдає, крім інших страв, майже півхлібини. (Я сам люблю попоїсти, але не пам’ятаю, щоб колись за півдня з’їв півбуханки хліба.)
Так, на продовольчі цілі покладемо 5 млн т продовольчого зерна. В Україні є ще 39 спиртозаводів, які з зерна виробляють етиловий спирт. На сьогодні вони завантажені наполовину й виробляють приблизно 30–35 декалітрів спирту. На виробництво одного кілограма етанолу витрачають 3 кг зерна. Отже, на виробництво спирту треба витратити 1 млн т зерна. Але будьмо оптимістами, завантажимо наші заводи по повній програмі — 2 млн т зерна (причому не обов’язково все зерно має бути продовольчим — американці женуть “зеленого змія” з кукурудзи).
Тепер забезпечимо кормами худобу, птицю, коней, свиней, овець тощо, аби мати м’ясо, молоко, шкіру для дублянок та черевиків і чобіт, вовну для суконь, пальт та костюмів.
Скільки ж треба кормів? Ще й досі наша статистика оперує “кормовими одиницями”, які ввела в обіг у далекому 1923 році Комісія зоотехнічної вченої ради Наркомзему РРФСР. І це тоді, коли в усіх розвинених країнах уже понад півстоліття оперують “коефіцієнтом конверсії кормів” — скільки кормів потрібно згодувати тварині для отримання бажаної віддачі в літрах молока чи в кілограмах м’яса.
Що ж таке кормова одиниця? Радянська кормова одиниця — це 1 кг сухого вівса. Користуватися такою мірою вкрай незручно, особливо, коли переважними складниками в кормах є кукурудза, ячмінь, пшениця. Але Держкомстат уперто наводить дані саме в к. о. (майже як у. о.).
Щоб не дурити читачам голову, одразу зазначу, що 1 к. о. дорівнює 1 кг комбікормів.
За сучасними нормами годівлі тварин для виробництва 1 кг молока потрібно 0,5 кг комбікормів, для 1 кг червоного м’яса (яловичина, свинина, баранина) — 5 кг комбікормів, 1 кг курятини — 3 кг комбікормів.
Торік було вироблено майже 1,8 млн т м’яса, половина з якого — курятина. Щоб легше рахувати (та й виробництво зростає), запишемо: наступного року буде вироблено 2 млн т м’яса. Отже, потреба в комбікормах становить 5+3=8 млн тонн.
Протягом останніх років в Україні виробляли 13–14 млн т молока. Правда, на молокопереробні підприємства надходило лише 5 млн. Куди поділася решта молока, і чи було воно взагалі — ніхто не знає. Приміром, у Союзі молокопереробних підприємств України про це не мають жодного уявлення і вважають, що принаймні 5 млн т молока існують тільки на папері, оскільки перевірити це за нинішньої статистичної методології немає жодної можливості. Але припустімо, що реально в країні виробляють 10 млн т молока. Потреба в кормах на виробництво такого обсягу молока — 5 млн т комбікормів. Ми не враховуємо, що частина кормів — це “зелені корми”, але ми хочемо отримати найбільшу оцінку, маючи на увазі так званий “єфрейторський” запас.
Ага, ще є виробництво яєць. Держкомстат дані щодо витрат кормів на виробництво яєць не наводить і взагалі прирівнює їх до меду. Тому вважатимемо, що нам потрібно ще 2 млн т комбікормів на виробництво яєць.
Тепер потрібно перерахувати комбікорми в зерно. В комбікормах на зерно припадає 80%, тому із загальної потреби в комбікормах у 15 млн т на зерно припаде 12 мільйонів.
Загалом маємо: 5+12=17 млн т зерна. Оце й є потреба України в зерні, з яких 7 млн т припадає на зерно продовольче. Будьмо оптимістами й визнаймо, що реально треба 20 млн т зерна. А цьогорічний урожай плюс перехідні запаси — 32–34 млн т. Отже, можна сміливо згодувати всім бажаючим українські кормові одиниці в обмін на одиниці умовні в обсязі 10 млн т зерна.
Мінагрополітики та Кабінет Міністрів вийшли на цифру 5 млн т зерна для експорту, але й ті не дозволяють вивозити, аби чого не сталося. Та й, крім того, великий надлишок зерна на ринку сприяє зменшенню ціни на зерно (а отже, й на хліб), що є важливим політичним завданням напередодні позачергових виборів до Верховної Ради. А те, що від цього страждають виробники зерна, які недоотримують грошей за свій продукт, нікого не хвилює, бо переважна більшість “біомаси” мешкає в містах — її голоси на виборах є вдвічі ціннішими за голоси сільської “біомаси”.
У наведених вище розрахунках є одна вада: в них я заклав витрати кормів, “як треба”, а не так, як воно є насправді. Бо насправді витрати кормів на виробництво одиниці продукції в нашій країні є вдвічі, а то й утричі, більшими. Переважну частину ВРХ та свиней (близько 80%) утримують у приватних дворах, де про концкорми знають, але їх не бачать (принаймні там, де в сусідніх великих господарствах налагоджена система охорони приватної власності). А тому якість годівлі одним зерном є надзвичайно низькою.
З іншого боку, звідки в господарствах населення — зерно? Отримують його на паї. В Україні 23 млн га землі перебувають в оренді. Якщо навіть усю орендну плату видаватимуть зерном (візьмемо середню ціну 750 грн/т), то за розміру орендної плати в 1,5% від грошової оцінки землі власники особистих господарств одержать лише 5 млн т зерна — за потреби 10 млн. Купувати зерно вони не будуть, бо грошей немає, а тому влаштують гекатомбу — принесення тварин у жертву богам. (Насправді в Стародавньому світі богам приносили в жертву не самих тварин, а лише потрухи — саме ж м’ясо продавали або з’їдали). Тож нас чекає суттєве зростання пропозиції м’яса цього маркетингового року.
Чи будемо з м’ясом наступного року? А куди ж ми дінемося. Завезуть бізнесмени нелегально через вільні економічні зони, а може, Україна нарешті-таки вступить до Всесвітньої торговельної організації, і тоді вже легально завезуть потрібну кількість. Звідки візьмуться у. о. для сплати імпорту? Частково за рахунок експорту зерна, але переважна більшість у. о. надходить до країни від експорту сталі, хімікатів і електроенергії. Тож буде чим розрахуватися за імпорт харчів.
З іншого боку, зменшення поголів’я тварин у приватних дворах означає перехід до нормальної економіки, коли оптимальним вважається утримання стада в 400–2000 корів, де витрати комбікормів наближаються до світових показників.
Ну й, нарешті, коротко про врожайність. Геродот, який жив за п’ятсот років до народження Ісуса з Назарета, писав, що врожайність зернових у Стародавньому Єгипті становила “сам сто”, тобто приблизно 150 ц/га. Майже такі самі показники мають тепер передові фермери США, які вирощують кукурудзу.
В Україні ж на початку третього тисячоліття — 24–25 ц/га. І, як за радянських часів, причину називають одну — погана погода. І мало кого хвилює, що навіть нинішнього року в південних областях, які найбільше постраждали від посухи, були поля, врожайність зернових на яких перевищувала 50 ц/га. Тож справа зовсім не в погоді.
А причини ті ж самі: сіяли невчасно; сіяли не насіння, а сміття; добрива не вносили; пестицидами не обробляли... А потім знаходимо причину — вимерзло, вигоріло, потонуло, побив град. І чомусь ніхто не згадує, що в Європі, яка цього року стільки біди зазнала через повені, врожай зерна менший проти торішнього лише на 1,5%. Що в Австралії, незважаючи на посуху, значно сильнішу за нашу, врожай зерна — такий самий, як торік.
Висновок з цього лише один: що скоріше збанкрутують неефективні господарства, то більше зерна матиме країна для експорту, й тим більшими будуть валютні надходження в державну казну. А валютні надходження — це модернізація, інтенсифікація тощо.
Але якщо Мінагрополітики з КабМіном і надалі заборонятимуть торгувати зерном — чи то через загравання з “біомасою” в містах, чи то через те, що не вміють рахувати, — то й надалі матимемо витрати зерна вдвічі-втричі більші, ніж у “буржуїв”.

Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Нині соя — одна з головних культур у структурі посівних площ багатьох господарств в Україні. Чому так? Тому що соя — важлива сільськогосподарська культура, яку вирощують для отримання білка й олії. Унікальні властивості цієї культури... Подробнее
З кожним роком український агробізнес стає більш інноваційним, високотехнологічним та складним. Такі глобальні зміни у колись звичному й традиційному для України секторі вимагають від управлінця нових підходів до ведення бізнесу й... Подробнее

1
0