ХВОРОБИ ОЗИМОГО ТРИТИКАЛЕ

Тритикале набуває дедалі більшої популярності в українських господарствах.
Відтак зростає і попит на відповідну технологічну інформацію. Хвороби озимого тритикале - чи є від них порятунок?

Поєднання в тритикале (Triticosecale Wittmack) хлібопекарських властивостей пшениці з високими адаптивними властивостями жита відкриває для цієї нової сільськогосподарської культури широкі можливості її практичного застосування. Вже нині вона цікава для кондитерської, пивоварної, спиртової та інших галузей промисловості. Створення сортів з поліпшеною клейковиною затверджує тритикале насамперед як хлібну культуру. Перспективним є виробництво хліба з суміші борошна тритикале та пшениці, що сприяє нормалізації реологічних показників тіста. Саме тому сорти тритикале з якіснішою та пружнішою клейковиною належать до сортів-поліпшувачів.
Тритикале — це ще й повноцінний за лізином, із доброю перетравністю корм. Вміст білка в ньому — 10–28%; жиру — 2,4; цукру — 6–10%. Це набагато більше, ніж у пшениці. Водночас у зерні тритикале міститься широкий набір вітамінів, а за амінокислотним складом білки мають вищу поживну цінність, ніж жито.
Нині існує значний сортовий склад тритикале, придатний для вирощування високих урожаїв зерна та використання в зеленому конвеєрі. За правильного його підбору з урахуванням комплексу біологічних особливостей можна істотно впливати на формування валового збору зернових культур. Потенціал урожайності озимих форм сягає 10–11 т/га, ярих — 7–8; врожайність зеленої маси озимого укісного тритикале — 30–35 т/гектар.
В екстремальних грунтово-кліматичних умовах тритикале в своєму розвитку переважає пшеницю — основну зернову культуру України. Завдяки поєднанню багатоколосковості жита та багатоквітковості пшениці для тритикале характерна вища зернова продуктивність, ніж у батьківських форм.
Потреба у вивченні фітопатогенного комплексу озимого тритикале постала з огляду на широкий вихід цієї культури в промислове виробництво. Проте нетривалий час культивування тритикале в Україні потребує вдосконалення технології вирощування цієї культури й, особливо, одного з важливих її елементів — захисту від хвороб. У захисті озимого тритикале важливе значення має вирощування

Бура листкова іржа

стійких сортів, оскільки з представленої на ринку України великої кількості фунгіцидів поки що жоден не зареєстровано на тритикале.
Чотирирічне (2004–2007 рр.) спостереження за культурою в Лісостепу України засвідчило, що вона уражується переважно тими самими хворобами, що зафіксовані в посівах пшениці та жита. Найбільшого поширення й розвитку в посівах озимого тритикале, за нашими даними, набувають бура листкова іржа, борошниста роса, септоріоз листя, фузаріоз колоса, кореневі гнилі та снігова пліснява. Розвиток хвороб значною мірою залежить від погодних умов і стійкості сорту.
У патогенному комплексі насіння переважають гриби роду Fusarium (близько 60%). Саме в насінні озимого тритикале нагромаджуються й зберігаються збудники альтернаріозу (Alternaria alternatа), гельмінтоспоріозу (Cochliobolus sativus), септоріозу (Stagonospora nodorum), різних плісняв: оливкової (Cladosporium herbarum), пеніцильозної (Penicillium glaucum), ризопусної (Rhizopus nigricans) і чорної (Aspergillus niger).

Бура листкова іржа
В умовах Лісостепу України однією з найпоширеніших і шкодочинніших хвороб зернових культур є бура листкова іржа. Перші симптоми цієї хвороби на озимому тритикале спостерігаються у фазі виходу рослин у трубку: з’являються поодинокі некрозні плями на листках. Згодом уражені рослини вкриваються подушечками (пустулами) різних відтінків рожевого або червоно-бурого кольору. Збудником хвороби є гриб Puccinia recondita f.sp. tritici. Пустули іржі на листках тритикале, на відміну від пустул на пшениці, дрібні. За сильного ураження пустулами вкривається весь листок і листкові піхви, він закручується і передчасно всихає. Хвороба проявляється, зазвичай, на верхньому боці листків. Шкідливість бурої іржі полягає в зменшенні асиміляційної поверхні рослин і підвищенні їхньої транспірації. Це призводить до порушення водного балансу, передчасного відмирання листків, зниження зимостійкості рослин. Хвороба може уразити 70% рослин.

Борошниста роса

Борошниста роса
Борошниста роса проявляється на стеблах, листках і листкових піхвах у вигляді білого павутинного нальоту. Таке утворення являє собою міцелій і конідіальне спороношення збудника хвороби. Згодом наліт набуває борошнистого вигляду й розміщується на органах рослини щільними ватоподібними подушечками, які наприкінці вегетації стають жовто-сірими й на них утворюються дрібні чорні клейстотеції (плодові тіла збудника хвороби). Борошнистий наліт з плодовими тілами “оселяється” й на нижньому боці листкової пластинки, здебільшого в ділянці піхви листка. Збудник борошнистої роси озимого тритикале — гриб Erysiphe graminis f. sp. tritici. Джерелами інфекції є уражені посіви (в тому числі й пшениці), падалиця, дика злакова рослинність і клейстотеції на рослинних рештках (стерня, солома).
Перші симптоми хвороби спостерігаються у фазі осіннього кущіння. Максимального розвитку хвороба набуває у фазі молочно-воскової стиглості озимого тритикале й може сягати 30%.
Розвиток борошнистої роси значно варіює залежно від норм добрив. Розвитку хвороби сприяють азотні добрива, що стимулюють ріст рослин і загущення посівів. Унаслідок цього створюється сприятливий мікроклімат для розвитку збудника хвороби.
Борошниста роса негативно впливає на кількість і, як наслідок, на масу зерна з колоса. Недобір урожаю на високих фонах мінеральних добрив може сягати 17%.

Септоріоз
Перші симптоми септоріозу з’являються на сходах озимого тритикале восени у вигляді дрібних хлоротичних (коричневатих) плям. Згодом їхній центр набуває сіруватого забарвлення з чіткими хаотично розміщеними точками — пікнідами (плодовими тілами) збудника хвороби. Восени пікніди формуються на листках, що схиляються до землі, оскільки розвитку хвороби сприяє підвищена вологість повітря. Навесні плями розростаються, набувають світло-бурого забарвлення й розпливчастого продовгуватого вигляду без чіткої облямівки. Хвороба поширюється від основи рослини до прапорцевого листка. Максимального розвитку септоріоз набуває у фазі молочної стиглості й може перевищувати 70%. Уражене листя, зазвичай, всихає. На стеблах рослин ознак септоріозу не виявлено.
У посушливі весняні та літні періоди розвиток хвороби гальмується. При цьому на септоріозних плямах не утворюється спороношення (пікнід) гриба. Збудником септоріозу листя озимого тритикале є Septoria tritici.
Розвитку септоріозу озимого тритикале сприяють азотні добрива. Проте збалансоване комплексне внесення азотно-фосфорно-калійних добрив стримує розвиток хвороби.
Септоріоз негативно впливає на основні елементи структури врожаю озимого тритикале. Залежно від розвитку хвороби кількість зерен у колосі може зменшуватися на 10%, а маса 1000 насінин — на 13%. При цьому втрати врожаю можуть перевищувати 23%.
Фузаріоз колоса
Фузаріоз тритикале спричиняє загибель сходів рослин, відмирання продуктивних стебел, ураження колосу й зерна. Уражене насіння погіршує посівні якості культури, може бути джерелом захворювання рослин у місцях, в яких хвороби немає. Фузаріозне зерно не можна використовувати в харчових або кормових цілях, бо воно може спровокувати отруєння людей і тварин.
Уражений фузаріозом колос набуває світлого кольору (знебарвлюється) на верхівці та в центральній його частині. Розвитку хвороби сприяють висока вологість повітря й тепла погода. За таких умов на уражених колоскових лусках можна виявити спороношення

Кореневі гнилі

Fusarium spp. У цілому, озиме тритикале стійке проти фузаріозу колоса. Проте в окремі роки розвиток хвороби може перевищувати 20%.

Кореневі гнилі
Кореневі гнилі проявляються протягом усієї вегетації рослин. Перші симптоми хвороби на озимому тритикале з’являються восени на початку фази кущіння у вигляді бурих плям або штрихів на первинних корінцях і підземних міжвузлях. Згодом це призводить до відмирання рослин, гнилі прикореневої частини стебла, надламування стебла, плюсклостіі зерна, пустоколосості.
Збудниками кореневих гнилей є кілька видів фітопатогенних грибів. Рослини озимого тритикале уражуються фузаріозною, звичайною і церкоспорельозною кореневими гнилями. Симптоми прояву цих хвороб, окрім останньої, схожі, й розрізнити їх лише за візуальним оглядом уражених органів дуже важко. Цим ускладнюється діагностика кореневих гнилей. Переважає фузаріозна коренева гниль: із загальної кількості виділених ізолятів частка грибів Fusarium spp. може становити близько 95%.
Найтиповіший прояв кореневих гнилей спостерігається у фазі молочно-воскової стиглості. В цей час біля основи стебла помітні продовгуваті жовто-коричневі плями. В окремих випадках у середині стебла може формуватися біло-рожевий міцелій гриба. За церкоспорельозної кореневої гнилі на першому міжвузлі рослин утворюються видовжені овальні плями з розпливчастою бурою облямівкою. У її центрі часто бувають потемніння. Ступінь розвитку кореневих гнилей озимого тритикале може сягати 40%.

Снігова пліснява
Однією з причин випрівання рослин озимих зернових культур може бути снігова пліснява. У сприятливі для розвитку хвороби роки вона призводить до значного зрідження посівів. Озиме тритикале найбільше уражується цією хворобою в зоні Лісостепу України.
Снігова пліснява проявляється рано навесні, як водиться, після танення снігу. На нижніх листках рослин з’являються жовті плями, що згодом набувають світло-коричневого забарвлення, оточені “водяною” облямівкою. Листки часто склеюються, всихають і відмирають. На плямах можна чітко побачити рожевий наліт — спороношення гриба (Fusarium nivale). Снігова пліснява може ушкодити понад 65% посівів озимого тритикале.
Інтенсифікація землеробства неможлива без використання елементів хімічної або біологічної систем захисту рослин. Це важливо

Снігова пліснява

враховувати під час вирощування озимого тритикале, оскільки складовою  патогенного комплексу культури є збудники найшкідливіших грибних хвороб. Особливо актуальне висівання знезараженого (протруєного) насіння, що зменшує інфекційне навантаження на грунт і кількість мікотоксинів патогенних грибів у зерні. Оздоровлення посівного матеріалу позитивно впливає на фітосанітарний стан посівів і майбутній урожай.
Застосування фунгіцидів на озимому тритикале має грунтуватися на основі результатів їхнього державного випробовування з урахуванням стійкості сорту, норм витрат препаратів і кратності обробок посівів.
Нами проведено дослід із знезараженням насіння озимого тритикале та обробки вегетуючих рослин сучасними фунгіцидами. З огляду на відсутність зареєстрованих препаратів для захисту тритикале від хвороб вибір препаратів пояснюється рекомендаціями щодо їх застосування в посівах пшениці та жита (згідно з “Переліком…”).
Аналіз результатів дає можливість виявити високу біологічну ефективність досліджених протруйників (табл. 1). Вона проявляється як в майже повному знищенні комплексу патогенів на насінні, так і у високих показниках посівних якостей сортів АДМ-11 і Поліський 7. Усі використані в досліді препарати для передпосівної обробки насіння різняться за складом діючої речовини.
Для вивчення шкідливості борошнистої роси і септоріозу листя як контроль використовували ділянки з дворазовою обробкою фунгіцидом Імпакт 25 SС, к.с. (діюча речовина — флутріафол, 500 г/л) з нормою витрати 0,5 л/га (табл. 2).
Інтенсивність ураження рослин в результаті застосування фунгіциду знизилась у посівах сорту Поліський 7 з 20,5 до 3,3% і з 18,0 до 4,0% — у сорту АДМ-11. Збереження врожаю при цьому сягало 10,0 і 7,0%, відповідно. Біологічна ефективність фунгіциду Імпакт 25 SС, к.с., була досить високою і становила проти борошнистої роси 83,9%, а проти септоріозу листя — 77,8 відсотка.
Отже, враховуючи високу біологічну ефективність досліджених фунгіцидів на озимому тритикале, є підстави рекомендувати науково-експертній раді з питань реєстрації пестицидів і агрохімікатів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України розширити зону застосування цих протруйників на культуру тритикале. 

О. Дерменко,
Національний аграрний університет