До останньої горошини

Якщо міркувати масштабами сезону, надлишків українського гороху на ринку, як водиться, ніколи не буває. Все, що виробляють, споживає внутрішній ринок або спрямовують на експорт.

Проблем зі збутом гороху в Україні ніколи не виникає. Звісно, мають бути й перехідні запаси — на мінімальному рівні. Внутрішній ринок використовує горох на продовольчі потреби та на корми. Причому на корми — значно більше. Вивозять з України теж переважно горох фуражної якості. Основні обсяги закуповують країни ЄС (здебільшого Італія й Іспанія) та Індія.
У минулому сезоні “популярність” фуражного гороху зросла через те, що на вивезення основних експортних культур було введено обмеження. Отже, якщо в 2004/05 та 2006/07 МР (липень-червень) за сезон гороху відвантажували близько 200 тис. т, то у 2006/07 МР — вже 270 тис. тонн.
Цього року інтерес експортно-орієнтованих компаній до гороху навряд чи послабшає. Бо з 1 липня п. р. фактично запроваджено заборону на вивезення товарної пшениці, жита, ячменю та кукурудзи. Щодо гороху — ніяких обмежень. Ані квот, ані вивізного мита.
На надходження на ринок гороху нового врожаю ринок миттєво відреагував зростанням цін (з кінця травня і до кінця червня ціни на нього були стабільними). Найстрімкіше підвищились ціни попиту від експортерів на фуражний горох (за першу-другу декади липня зросли на 210–225 грн/т — до 1125–1135 грн/т EXW). Цього року зростання цін посилюється ще й прогнозами/оцінками щодо валового збору, який, як очікується, на 100–120 тис. т поступатиметься торішньому.
Зауважимо, що курс на зростання цін фуражний горох “витримує” ще з початку минулого МР, а якщо не зважати на деякий сплеск (досить стрімке зростання) із подальшими тимчасовою стабілізацію та зниженням, які спостерігалися в квітні-травні 2006 р., — то й з початку жовтня 2005 р.
У 2006/07 МР не було навіть характерного для першої половини сезону (в липні-вересні, іноді цей період може зміщуватися на місяць раніше чи пізніше) сезонного зниження цін на горох: протягом усього періоду ціни, якщо й рухалися, то виключно вгору (періоди зростання цін перемежовувались із періодами стабілізації, але без “здачі позицій”).
Отже, перспективи товаровиробників заробити “на горосі” — дуже непогані.
Ми вже вказали, куди експортують український горох. Тепер приділимо увагу світовому ринку гороху в цілому.
Останніми роками площі під горохом на глобальному рівні зростають (на 100–200 тис. га за рік), а от зростання обсягів виробництва в цілому призупинилося, стабілізувавшись у межах 11,5–12 млн т. Близько 5% цього обсягу виробляють в Україні (у 2004/05–2006/07 МР Україна займала сьоме місце за обсягами виробництва цієї культури в світі). Найбільший світовий виробник — Канада — за рік виробляє понад 3 млн т гороху. Другий світовий виробник — ЄС. Тут основні обсяги виробляють Франція (приблизно 1,5 млн т), Німеччина (400 тис. т) і Великобританія (200 тис. т). Серед потужних світових виробників — Китай і Росія (із обсягами виробництва на рівні 1,2 млн т), Індія (800 тис. т) та США (близько 900 тис. т, обсяги дуже коливаються від сезону до сезону).
До п’ятірки головних постачальників гороху на експортний ринок входять Канада, Франція, Австралія, США й Україна.
Серед найбільших імпортерів — Іспанія, Індія, країни Бенілюксу (Бельгія та Нідерланди) і Бангладеш. Імпортують горох також Італія, Китай, Куба, Німеччина, Пакистан та інші країни.
Зауважимо, що десять років тому горох імпортували переважно європейські країни. Єдиним досить потужним неєвропейським імпортером була Індія. Проте за останнє десятиріччя частка азіатських країн помітно зросла. В Україні теж є досвід постачання гороху в країни Азії, причому не тільки в Індію (зокрема, в Пакистан і Бангладеш).
Використовують цю культуру в світі, як і в Україні, переважно на фуражні цілі, щоправда, на продовольчі теж спрямовують певні обсяги. Продовольче використання гороху найпоширеніше в країнах Латинської Америки та Азії.
Вважається, що горох можна використовувати ще й для виробництва біоетанолу та в паперовій промисловості. Вивчається можливість використання цієї культури у виробництві пластиків, що здатні до біологічного руйнування.

Марина Моісеєва