Спецможливості
Статті

Українське хмелярство: губить людей не пиво

15.07.2008
642
Українське хмелярство: губить людей не пиво фото, ілюстрація
14 грудня в Інституті сільського господарства Полісся відбулася нарада з хмелярства. Під проводом заступника міністра агрополітики Сергія Мельника радилися керівники хмелярських господарств України, спеціалізованих підприємств, що займаються спорудженням хмелешпалер, галузеві чиновники обласного рівня.

Поговорити хмелярам було про що, адже, незважаючи на приріст валової продукції, що його засвідчив 2006 рік, галузь усе ще перебуває в тяжкому стані. Якщо 15 років тому Україна посідала п’яте місце в світі за виробництвом хмелепродукції, український хміль експортували до Європи, а російські пивовари варили пиво лише з нього, то нині стоїть питання про забезпечення самодостатності України щодо хмелю.
Нинішнє вітчизняне хмелярство є карликовою галуззю. Загальні площі плодоносних хмільників в Україні 2006 року становили 1112 га, що істотно не дотягує до розмірів одного середньостатистичного господарства. Валовий урожай сухих шишок — 700 т. Практично всю продукцію, яку виростили хмелярі, споживає одна галузь — пивоварна, але ще більше нашим пивоварам доводиться імпортувати. Як зазначила генеральний директор ЗАТ “Укрпиво” Галина Коренькова, “ціна на хміль на світових ринках швидко зростає, але ми змушені будемо й надалі завозити іноземну хмелепродукцію, бо вітчизняної немає”.
Водночас, як, напевно, в жодній іншій галузі, у хмелярстві великою є державна підтримка. За словами заступника міністра аграрної політики Сергія Мельника, рівень компенсації затрат господарствам на утримання й розвиток хмеленасаджень сягав 90, а подекуди — 98%! За 2006 рік на потреби хмелярства було виділено 12 млн грн, з яких, щоправда, господарства спромоглися освоїти лише 4 млн. З цього приводу на нараді неодноразово пролунало “Ганьба!”. Попри таку низьку використовуваність державної підтримки, на 2007 рік її рівень заплановано підняти до 27,5 млн грн.
За словами Галини Коренькової, українські пивовари змушені — звісно, не з доброго життя — купувати на зовнішньому ринку найдешевшу хмелепродукцію, а отже, зацікавлені в появі якісного вітчизняного хмелю. При цьому пивовари хотіли б бачити підтримку хмелярства ще більшою, адже сума їхніх відрахувань, згідно із законом про 1%-ий збір на розвиток садівництва, виноградарства й хмелярства, становила в 2006 р. 85–90 млн грн. Таким чином, пивна галузь більшою мірою підтримує сади й виноградники, а не хмільники, і Галина Коренькова висловила з цього приводу своє невдоволення.
Розвиваючи тему державної підтримки галузі, Сергій Мельник запропонував замислитися над такими фактами: держава майже повністю (як уже згадувалося, на рівні 90%) відшкодовує селянам затрати на хмелярство, проте, за даними обласних управлінь аграрного розвитку, прибутки від продажу господарствами шишок хмелю на розвиток матеріальної бази хмелевиробництва не йдуть. Отож, одержуючи за кожну реалізовану тонну врожаю по 20 тис. грн, господарства спрямовують отримані кошти на інші потреби. При цьому всі розуміють, що за нинішнього стану техніки і шпалер (здебільшого 20–30-річного віку) сформувати і “втримати на плечах” високий урожай неможливо.
Нашим хмелярам, мабуть, далася взнаки практика, що діяла в українському хмелярстві до 2005 року, коли кошти на розвиток галузі виділяли господарствам авансом. За визнанням Сергія Мельника, державні гроші тоді “освоювали” значно краще, але результат такого освоєння був сумний: молоді хмільники, що нібито були висаджені, вимерзали, їх з’їдали зайці або якимось іншим чином нищили. Як визнав заступник міністра, в хмелярстві, як у жодній іншій підтримуваній державою галузі, процвітало “ліве заробітчанство”. Але міністерство має надію, що ця практика нарешті припиниться: з 2006 року кошти відшкодовують лише за фактом виконання робіт.
Однак корупція все одно шукає шпарини. Недарма ж Сергій Мельник заявив учасникам наради: “Ніяких фондів у районах не повинно створюватися, ніяких відрахувань туди не повинно бути, і запам’ятайте — ніхто Мельнику не возить! Попереджаю: якщо хтось із чиновників примусить вас це робити, — нещадно... і ніхто не заступиться!”.



v v v



А тепер погляньмо уважніше, що ж коїться з українськими хмільниками.
Під час переможної ходи Україною аграрної реформи їх розпаювали. Це сталося всупереч законодавству, що забороняло паювати масиви багаторічних насаджень. Як наслідок, відповідального користувача було втрачено, а разом з ним — шпалери та техніку. Міністерство агрополітики, щоправда, сподівається повернути ці землі, проте попередній стан хмільників відновити вже не вдасться.
Серед тих хмеленасаджень, що залишилися, більшість зріджені на 20–30%, чистосортних дуже мало, а розсадництво хмелю, за оцінкою керівництва Мінагрополітики, перебуває в катастрофічному стані. У 2004 р. бюджет виділив підприємству Науково-технічний селекційний центр “Полісся” для виробництва саджанців хмелю методом “in vitro” 1,2 млн грн. Саджанці виростили й продали, а 68 га хмеленасаджень, створених на основі цих саджанців, виявилися сортосумішами, про що свідчать цьогорічні акти обстежень. Справу передано у правоохоронні органи.
Головне запитання, на яке сьогодні повинні відповісти українські хмелярі, — “яким же має бути вітчизняний хміль?”. Відповідь: не гіршим і не кращим, аніж описано в ДСТУ. Два державні стандарти щодо цієї продукції вже створено, проте з їх дотриманням є проблеми. Галина Коренькова нагадала з цього приводу директорові Інституту сільського господарства Полісся нещодавню з ним розмову: “Я сказала, що пивовари беруть тільки стандартну продукцію, а ви відповіли: “Не розказуйте про стандарти — беріть, що є”. Отож, якби хмелярі додержувалися хоча б двох наявних галузевих стандартів, — зазначила Галина Миколаївна, — то ситуація в хмелярстві була б значно кращою”.
Як відомо, 94% українського пива виробляють чотири пивоварні корпорації. Вони купляють лише ті сорти хмелю, які вказано в їхніх корпоративних переліках інгредієнтів, дозволених до використання. Дві з них — “Оболонь” і “Сармат” — частково використовують український хміль. “СанІнтербрю” та “Бі-Бі-Ейч” також не проти наших сортів, але тільки після процедури відповідного моніторингу. Тобто спочатку заявник має ознайомити пивоварну компанію з технологіями вирощування сорту, збирання й післязбиральної обробки сировини, її зберігання, виготовлення із шишок готової продукції. Потім хміль треба випробувати в дослідних та пробних варіннях пива, і вже потому може бути дано позитивний висновок щодо використання сорту у виробництві пива. Тривалість усього цього процесу — два-чотири роки.
Що тут можна порадити українським хмелярам? Насамперед садити тільки ті сорти хмелю, які затребувані споживачем. Адже нині в Україні зареєстровано понад 30 сортів цієї культури, і майже всі вони неконкурентоспроможні. Отже, є сенс зосередитися на п’яти-шести найкращих, у тому числі й іноземної селекції, а саме: на тих, що включені в технологічні карти пивзаводів.



v v v



Зі сказаного на нараді можна зробити такі висновки. Україна готується до вступу в СОТ, тому хмелярі мають модернізувати своє виробництво в напрямі підвищення врожайності та якості продукції до рівня світових стандартів. Для цього вони повинні якнайшвидше оновити галузеву матеріальну базу, хмеленасадження, ретельно додержуватись технології. Разом з тим панікувати перед глобальною конкуренцією нам не варто, оскільки, згідно з консолідованою тарифною угодою, мито на ввезення в Україну імпортної хмелепродукції залишається на попередньому рівні — 20%.
А ось на “візит” українського хмелю на зовнішній ринок наразі сподіватись не доводиться: жодного нашого сорту не внесено до реєстрів європейських пивоварних компаній як рекомендованих до використання. Через це “Бі-Бі-Ейч” та “СанІнтербрю” завозять хміль німецьких і чеських виробників, хоч він удвоє-втроє дорожчий.


Павло Коротич

Попередня стаття

Інтерв'ю
клубника
Ринок ІТ-рішень для сільського господарства у світі сягає $400 млрд. Застосування ІТ-технологій значно збільшує продуктивність аграрного виробництва.  
Останнім часом площа пустельних і непродуктивних земель в світі постійно зростає. Пустелі вже займають понад 17 млн км2 або близько 12% всієї поверхні суші. Вчені всього світу стурбовані такою

1
0