Спецможливості
Статті

"Тиха катастрофа" в Україні: де вихід? (повна версія)

05.06.2008
774
"Тиха катастрофа" в Україні: де вихід?   (повна версія) фото, ілюстрація
Маючи чи не найкращі в світі землі, ми, на превеликий жаль, не можемо нічого втішного сказати про їхню якість. Навпаки, протягом останніх років провідні вчені України, академіки В. Медведєв, В. Сайко, М . Роїк та багато інших висловлювали велику тривогу щодо сучасного стану наших грунтів.

На шостому з’їзді Українського товариства грунтознавців та агрохіміків, який відбувся в липні 2002 року, теж відзначено різке погіршення і подальше стрімке руйнування грунтів за майже повної байдужості як з боку владних структур, так і суспільства. Те, що відбувається з колись найкращими в світі грунтами, сьогодні визначають як “тиху катастрофу”. Факти погіршення родючості й прямого руйнування грунтів вражають. Щорічні втрати грунту в Україні досягають 600 млн т, у тому числі понад 20 млн т гумусу, який є головною природною “коморою” основних поживних речовин для рослин та головним стабілізуючим фактором сприятливого агрофізичного стану грунту. Протягом року на одному гектарі втрачається від 550 до 800 кг гумусу. Враховуючи те, що валові запаси гумусу на різних типах чорноземів оцінюються в межах 300–760 т/га, неважко уявити перспективи прийдешніх поколінь. Причому просте арифметичне обчислення в даному разі буде дуже далеким від істини. Ситуація значно складніша й драматичніша. Ще в далекому 1981 році на Всесоюзному з’їзді грунтознавців констатували, що за 70– 80 років валові запаси гумусу в грунтах колишнього СРСР скоротилися вдвічі. Зауважмо, що тоді вносили в середньому в десять разів більше органічних і мінеральних добрив, ніж тепер.


Деградаційні процеси охоплюють сьогодні понад 80% землі, що перебуває в обробітку, і площі деградованих грунтів в Україні щорічно зростають не менше як на 80 тис. га. Кожний третій гектар землі практично залишився без фосфору й калію.
Чим же зумовлено нинішній стан грунтів, і які перспективи його виправлення? Найпершим чинником називають неприпустимо високу й найбільшу в світі розораність території України, яка сягає 56,7%, тоді як у країнах ЄС вона не перевищує 25,6%, а у високорозвинутих країнах, зокрема у США, — 12%. Можна вважати, що дальший екстенсивний шлях використання землі в Україні вичерпано. Повноцінне господарювання на такій території обмежене вкрай слабкими фінансовими можливостями більшості сучасних сільськогосподарських підприємств і ускладнюється неприпустимими порушеннями в структурі вирощуваних культур. Фактично в переважній більшості господарств вирощують три культури: пшеницю, ячмінь і соняшник, а площі під головними грунтовідтворювальними культурами — багаторічними бобовими й злаковими травами та зернобобовими — зведено до мінімуму.
Отже, українська наука пропонує радикальні заходи щодо збереження грунтів та підтримання їх родючості на задовільному рівні, до яких має долучитися й держава. Пропонується вивести з активного обробітку близько 10 млн га найгірших земель і зосередити всі наявні ресурси на 24,2 млн га кращих. За розрахунками вчених, концентрація матеріальних і фінансових ресурсів на 24,2 млн га дає можливість повністю забезпечити населення країни продуктами харчування власного виробництва і мати сталий річний експорт зерна на рівні 7 млн т; олії — 1,35–1,78; м’яса — 1,0 млн т.
 Десять мільйонів гектарів, які пропонується вивести з активного обробітку, повинні бути залужені, а близько 2 млн га — поступово заліснені. Вирішальну роль у збереженні й підвищенні родючості грунтів мають відіграти багаторічні трави, зокрема люцерна, а також зернобобові культури. Причому люцерна повинна зайняти своє місце як у травосумішках на залужуваних землях, так і на землях, що залишаються в активному обробітку, де її площі мають становити близько 10% ріллі і ще 20% — площі зернобобових культур. За радянських часів посіви люцерни в Україні досягали близько 1,8 млн га (понад 5% ріллі), і ставилося завдання розширити їх до 3,0 млн га.


Чому саме люцерні відводиться така важлива роль у збереженні й підвищенні родючості грунтів? Будучи провідною кормовою культурою в світовому землеробстві (понад 35 млн га), люцерна має водночас і унікальні фітомеліоративні властивості. Серед усіх бобових культур вона є найпотужнішою азотфіксуючою рослиною, здатною нагромаджувати на одному гектарі не менше 250 кг легкодоступного азоту, а в сприятливих умовах — близько 400 кг. У перерахунку на аміачну селітру це дорівнює 0,75–1,2 т/га. Господарства, які відновлять посіви люцерни і зернобобових культур, можуть вважати, що одночасно одержали в подарунок і власні азотно-тукові заводи. Добре розвинутий травостій люцерни на другий-третій рік нагромаджує в орному шарі грунту 8–12 т/га кореневої маси та пожнивних решток, які за вмістом азоту, фосфору, калію та інших елементів живлення рівноцінні внесенню 40–60 т/га гною. Залежно від умов вирощування, люцерна створює на одному гектарі 0,5–1,5 т гумусу, забезпечуючи його бездефіцитний баланс. Крім цього, суцільне багаторічне покриття поверхні грунту рослинами люцерни запобігає водній та вітровій ерозіям. Але вирощування люцерни тільки для збереження і підвищення родючості грунту ніколи не було самоціллю. Люцерна була й залишається насамперед високопродуктивною і високоякісною кормовою культурою.


Створені в Селекційно-генетичному інституті — Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення УААН — і занесені до Державного реєстру сорти люцерни — Радуга, Зірниця, Мрія одеська, Єва і Світоч — здатні формувати врожай зеленої маси в умовах суходолу понад 500 ц/га, а зі зрошенням — близько 1000 ц/га, з якої можна виготовити 100–200 ц/га сіна. У перерахунку сіна на кормові одиниці це становитиме 49–98 ц/га (перетравного протеїну — 1,2– 2,3 т/га).
Відновлення і розширення посівних площ багаторічних трав, і передусім люцерни, дасть можливість вирішити два найважливіших питання: створити міцну кормову базу для розвитку тваринництва та зберегти й підвищити родючість грунтів. На жаль, дуже багато сільгосппідприємств знищили худобу й посіви багаторічних трав. Проблемою стала заготівля кормів і для особистих господарств населення, де нині утримується понад 50% усього поголів’я ВРХ і близько 70% корів. Селяни самі шукають насіння багаторічних трав, щоб засіяти хоч невеликі ділянки на власних наділах. Але насіння багаторічних трав теж стало дефіцитом, про що свідчить стрімке зростання цін на насіння люцерни — з 10–І 2 грн/кг до 25 і більше на початку 2005 року.
Активну позицію з виправлення окресленого становища має СГІ-НЦНС УААН. В інституті розроблено трирічну програму поновлення товарного насінництва люцерни, яка починає діяти в 2005 році. З нинішнього врожаю планується поставити на ринок України понад 50 т насіння люцерни, а через три роки довести річне його виробництво до 250–300 т, яких вистачить для щорічного збільшення посівів люцерни на І6–20 тис. га.


В. Петков,
канд. с.-г. наук,
заввідділом селекції
і насінництва кормових культур СГІ-НЦНС

Інтерв'ю
За високої інтенсивності інвазій паразитарні захворювання можуть завдавати господарствам чималого виробничого клопоту та призводити до вагомих економічних збитків. Так, за даними фахівців, втрати молочної продуктивності можуть сягати 20-60... Подробнее
Во­ло­ди­мир Яков­чук, ге­не­раль­ний ди­рек­тор Євраліс Се­менс Ук­раї­на
Ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Євраліс Се­менс Ук­раї­на» Во­ло­ди­мир Яков­чук розповідає про новинки французького насінницького бренда сезону-2017 та «закулісне» життя компанії.

1
0