Щеплення в овочівництві

Застосування щеплень було відоме ще народам стародавнього світу. У Китаї щеплення дерев проводили за кілька тисячоліть до нашої ери, а римський письменник Катон у роботі “Про землеробство” дає докладні настанови, як проводити його на груші, яблуні, сливі, оливі. Видатний Пліній рекомендує, як добирати виноградну лозу для щеплень та описує методи її збирання. Втім, то стосувалося плодових культур. Щеплення поступово стає потужним інструментом роботи у садівництві. Без нього вже неможливо уявити сучасного саду чи виноградника. Адже з насіння, узятого хай навіть з найбільшого яблука, виростає дерево дикої лісової яблуні з дрібними кислими плодами. Інакше кажучи, відбувається відхилення до диких форм.
Аби виправити становище, треба прищепити сіянець обов’язково в молодому віці. Тому й існують плодові розсадники, де сіянці прищеплюють і лише потім реалізують. У літературі XVI–XVIII століть описуються доволі цікаві факти зміни форми й розміру плодів прищепи під впливом різноманітних підщеп. (Академік Р. І. Шредер говорив: “Жодне питання в плодівництві не викликає такої жвавої дискусії, як питання про взаємодію підщепи і прищепи”.) Відомий учений І. В. Мічурін підхоплює та розвиває ці ідеї — і от радянська наука вже пишається холодостійкістю щепленого персика, пише про те, як білоплідна вишня Княжна півночі, щеплена на садову вишню, дає яскраво-червоні плоди, яблуня Антонівка на груші утворює плоди грушоподібної форми.

А от про щеплення овочевих, на відміну від плодових, мало кому відомо. Чому? Ще від сивої давнини овочі вирощували з насіння, то навіщо ускладнювати технологію вирощування проведенням трансплантацій на підщепу якихось овочевих? Адже людство завжди прагнуло спрощення технологій, механізації. Та якщо у плодівництві без нього ніде не дітися, то в овочівництві можна й обійтися…
Проте чому не вирощують з насіння картоплю? А головна причина — те саме спрощення технології. Адже насіння потрібно виділити з плоду, зірвавши ягоду, вимити, висушити. Далеко не всі сорти картоплі утворюють плід у наших умовах. Натомість бульбами садити легко, і механізувати цей процес теж неважко. До того ж, при вирощуванні з насіння відбувається розщеплення ознак (колір, форма, розмір тощо). Вегетативне ж розмноження бульбами закріплює цінні ознаки. Однак насіннєве вирощування — ефективний засіб проти виродження. Можливо, саме через це рослини пасльонових одними з перших почали випробовувати для щеплення. У 30-ті роки XX століття це почали робити в колишньому СРСР під керівництвом людини, яка завдала удару вітчизняній генетиці, та й не лише їй, — академіка Т. Д. Лисенка. Першим кинув камінь у розвиток щеплення овочевих, сам про це не здогадуючись, Ч. Дарвін. Досліджуючи щеплені гібриди плодових, він дійшов висновку, що вони утворюються “без участі статевих органів”. Узявши це за догму, Т. Д. Лисенко, проводячи міжвидові та навіть міжродові щеплення (наприклад, помідора на пасльоні чорному), нищівно критикує Г. Менделя. Пізніше, коли до генетики повернулися обличчям, про досліди зі щепленням почали забувати, оскільки вони не знаходили практичного застосування через їхню складність і неможливість їх механізувати.
У підручниках з овочівництва щепленню присвячували лише кілька слів, зазначаючи, що диня на гарбузі стає менш вимогливою до температури, огірок на ньому ж — стійким до фузаріозу (ідея полягала в заміні кореневої системи на більш сильну, з більшою кількістю активного (всисного) коріння). Деякі автори наводили інші приклади: прищеплення помідора до диких його форм дає підвищення стійкості до нематоди, а баклажана на помідорі — одержання більш продуктивних рослин. Та значного поширення у практиці ці досліди не мали.
Утім, сама ідея щеплення культур з природно слабкою кореневою системою на підщепу з високою енергією росту лишалася доволі привабливою, тим більше що це дало змогу збільшити їхню продуктивність. І от нещодавно щеплення почало входити в моду. На тепличних комбінатах світу почали застосовувати його на баклажанах, їх прищеплювали на помідор. Оскільки ринки збуту насичені традиційними культурами — помідорами та огірками, — ціни на них падають, тому овочівники дедалі більше вдаються до розширення їхнього асортименту, вирощуючи в закритому грунті перець, баклажани, гриби, квіти. Тож не випадково серед пошуку шляхів збільшення продуктивності баклажана повернулися до методу щеплення його на томат. Так, це процес трудомісткий, проте такий метод дає змогу збільшити врожай плодів і, як свідчить досвід, не такий уже й складний. Принаймні у світовій практиці вирощування баклажана — доволі поширений. Нещодавно почали застосовувати його і в Україні. Результати у ВАТ “Комбінат “Тепличний” позитивні, там планують проводити щеплення й надалі.
Сама операція щеплення має таку послідовність. Насіння баклажана висівають на 15 днів раніше, ніж насіння помідора, оскільки воно у перший період росте доволі повільно.
Щеплення розпочинають наступного дня після появи сходів помідора. Для цього томат і баклажан виймають з корінням із грунтосуміші, зрізують верхню частину рослин, щільно прикладають верхню частину баклажана до нижньої зрізаної частини помідора і загортають отриману рослину у тонкий шар вати. Щеплені рослини одразу ж висаджують у горщечки, на 3–4 дні притінюють та поливають. Повне зрощення спостерігається на 4–6-й день, після чого вату знімають, а на 14–16-й день рослину вже можна висаджувати в грунт.
Помідорна підщепа, як правило, не дає пагонів, а от баклажан починає буйно рости. Це пояснюється потужною кореневою системою томата, що сприяє більш швидкому і продуктивному розвиткові баклажанової прищепи. У результаті баклажан розвивається значно швидше, ніж на власному корінні, раніше утворює плоди, що також більші за розміром. Деякі дослідники стверджують, ніби продуктивність таких баклажанів зростає удвічі. Досліди у ВАТ “Комбінат Тепличний” не свідчать про це, проте продуктивність і скоростиглість баклажана справді значно підвищуються.
Залишається додати, що щеплення не вимагає великих затрат праці. Один робітник упродовж восьмигодинного робочого дня може зробити 800–1000 таких щеплень. Догляд за щепленими рослинами простіший, ніж за звичайними томатами й баклажанами, а приживлення сягає 100%.
Ю. Слєпцов,
Національний аграрний університет