Спецможливості
Агробізнес

Солодка арифметика, або чи стане український цукор конкурентоспроможним

05.06.2008
946
Солодка арифметика, або чи стане український цукор конкурентоспроможним фото, ілюстрація
Солодка арифметика, або чи стане український цукор конкурентоспроможним

Навесні цього року Мінагрополітики гучно презентував Програму розвитку бурякоцукрової галузі України на 2002 рік, але вже нині є підстави стверджувати, що згадану Програму повністю виконано не буде.
Так, Програмою на цей рік передбачалося виробити 19,2 млн т цукрових буряків, поліпшити їх якість, отримати 1,82 млн т цукру, забезпечити бурякоцукрову галузь якісним насінням.

Та пройшло півроку, і ось перші результати: “Вихід цукру становить нині 11,17% проти 11,41% у відповідний період минулого року. Крім цього, сировина, що надходить на заводи, погано зберігається: 4–5 днів — і починає псуватися. Фахівці Укрцукру не розраховують, що якість буряків поліпшиться, оскільки 50–60% площ буряків уражено різними хворобами. Якість буряків впливає на якість виробленої продукції і, за оцінками фахівців, 50% виробленого цукру не відповідає стандартам. Укрцукор прогнозує, що аграрії спишуть частину площ і реально на переробку може надійти 16–16,5 млн т цукрових буряків, з яких заводи розраховують виробити 1,65 млн т цукру” (“Українські Новини”, 24.09.2002).
Сподівання на те, що прийняття у 1999 році Закону “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру” вирішить проблеми галузі, не справдилися. Законом запроваджувалися мінімальна ціна на цукор і цукрові буряки, квоти на виробництво цукру. Результат — практично нульовий: не минає тижня, щоб якийсь цукровий завод не визнали банкрутом або не почали процедуру його банкрутства. У сезоні 2002/2003 років прогнозується робота 130 цукрових заводів із загальної кількості 192.
Влада на всіх рівнях докладає зусиль (хоча й марно), аби зберегти цукрові заводи; замість того, щоб вжити дієві заходи з оптимізації галузі, влада на всіх рівнях намагається зберегти її в існуючому вигляді. Чому?
Для багатьох невеличких міст та сіл цукровий завод є основним підприємством, на якому працюють багато мешканців міст і сіл, а на вирощуванні цукрових буряків — багато селян (у тому числі на таких “архаїчних” операціях, як ручне прополювання буряків), для яких це є чи не єдиним джерелом доходу. Здебільшого цукрові заводи є практично єдиними платниками податків до місцевих бюджетів. Від того, працюють заводи чи ні, залежить діяльність місцевої інфраструктури: дитячих садків, шкіл, лікарень.
Але, замість виведення застарілих і неефективних цукрових заводів з експлуатації, перепрофілювання їхньої діяльності, влада робить подальші й украй неефективні кроки.
“Кабмін вирішив створити інтервенційний фонд цукру з метою забезпечення цінової стабільності на ринку. Уряд планує закупити в цьому сезоні 300 тис. т цукру в інтервенційний фонд через підприємства Держрезерву” (“Українські Новини”, 28.08.2002).
Пройшов місяць, і ось результат: “Державний комітет із державного матеріального резерву має намір купити з метою поповнення мобілізаційних резервів держави 25 тис. тонн цукру з буряків урожаю 2002 року. Держрезерв не зможе купити, як планував Кабінет Міністрів, 300 тис. тонн цукру в інтервенційний фонд через відсутність бюджетного фінансування” (“Українські Новини”, 27.09.2002).
Європейська модель (інтервенційні фонди) не спрацьовує — в уряду немає коштів. Тепер цукровики пропонують звернутися до моделі американської — заставних закупівель. “Національна асоціація “Укрцукор” пропонує Кабінету Міністрів ввести заставні ціни на цукор на рівні мінімальної ціни — 2370 грн/т, щоб запобігти сезонним коливанням цін і забезпечити їхню стабільність. Укрцукор розробила положення про заставні ціни на цукор, аналогічне положенню про заставні ціни на зерно, що передбачає часткову компенсацію цукрозаводам процентних ставок при залученні ними кредитів. Механізм заставних цін передбачає гарантовану державою ціну, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати і забезпечує мінімальний прибуток” (“Українські Новини”, 24.09.2002).
(Отакий собі мінімальний прибуток: рентабельність вирощування цукрових буряків 40–90% і їх переробки — 50%! Але про це трохи далі.)
Незважаючи на те, що модель заставних закупок зерна не спрацювала, “Мінагрополітики України планує найближчим часом задіяти механізм заставних закупівель цукру. Це передбачено у відповідному Указі керівника держави” (“Укрінформ: новини агропромислового комплексу”, № 39, 30 вересня 2002 р.). Але ж грошей знову немає, тому навіть якщо заставні закупки цукру будуть санкціоновані, результат знову буде таким самим. Але навіть якщо гроші знайшлися б, то, може, їх було б краще спрямувати на створення нових робочих місць в інших галузях для працівників цукрових заводів, які необхідно закрити? Адже мова йде про бюджетні кошти на суму понад 700 млн грн.
Небездіяльною є і влада на місцях: “Щоб не допустити відтоку цукристих за межі Тернопільщини, як це сталося торік, коли було вивезено понад 200 тисяч тонн сировини, нині закрито всі приймальні пункти “чужих” цукрозаводів” (“Нова тернопільська газета”, 27.09.2002). Або ось ще: “Влада суворо забороняє вивозити з (Хмельницької) області буряк” (газета “Зеркало Недели”, № 37, 2002). І це — “створення прозорого ринкового середовища”, “недопущення втручання державних органів влади в підприємницьку діяльність”?
Чи є якісь альтернативні шляхи виходу цукробурякової галузі України з кризи? Є, але перед тим, як їх навести, потрібно зробити хоча б побіжний економічний аналіз стану галузі.
Згідно із Законом “Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру”, Кабінет Міністрів України щорічно на початку року встановлює мінімальні ціни на цукровий буряк і цукор. У 2001 та 2002 роках Кабмін установив ці ціни, відповідно, у 165 та 2370 грн/т, або 31 та 445 дол./т. Обгрунтування цих цін наводиться в уже згаданій Програмі.
Так, урожайність буряків — 40 т/га, ціна основної продукції — 165 грн/т, вартість основної продукції (врожайність помножена на ціну) — 6600 грн/га. При цьому витрати на вирощування 40 т/га цукрових буряків становлять 3080 грн/га, а прибуток — 3520 грн/га. Звідси випливає, що в Програму закладено рентабельність вирощування цукрових буряків у 115%. Але в Програмі взагалі зазначається: “при врожайності цукрових буряків 35–40 т/га забезпечується прибуток у розмірі 1,0–1,2 тис. грн/га з рентабельністю 40–90%”.
Загальні витрати на вирощування 16,3 млн буряків у Програмі на 2002 рік визначені у 1561,3 млн грн. Тобто собівартість однієї тонни буряків — 96 грн. За мінімальної ціни у 165 грн/т рентабельність виробництва цукрових буряків становить 72%.
Аби було зрозуміло, про що йде мова, зауважимо, що в США за такої самої середньої врожайності (40 т/га) та середньої собівартості вирощування цукрових буряків 40 дол./т рентабельність становить лише 3%.
У тій же Програмі зазначається, що вихід цукру становить 12–14%. Припустімо, що цукроваріння є настільки ефективним, що вихід цукру становить 14%. (Для порівняння: середній вихід цукру з цукрових буряків у США — 14,5%.) Тобто для отримання тонни цукру за такого виходу необхідно переробити 7 т буряків.
Витрати на виробництво цукру з 16,3 млн т цукрових буряків у Програмі заплановані в 3,8391 млрд грн. Віднімаючи від цього вартість буряків, маємо собівартість переробки буряків — 60,5 грн/т, звідки випливає ціна цукру — 1578,50 грн/т (297 дол./т), а норма прибутку цукрових заводів — 50%!
Цифри просто приголомшують! По-перше, фахівці з Національної асоціації цукровиків України наводять такі цифри: у 2001 році в Україні був лише один завод, на якому вихід цукру становив 14%, — Куп’янський (Харківська область). Фактичний середній вихід цукру в 2001 році становив 11,4%, а вартість переробки цукрових буряків за умов роботи заводу понад 60 діб — 77–85 грн/т (14,5–16 дол./т). Для порівняння: вартість переробки однієї тонни цукрових буряків у США — 17 дол./т, правда, у рафінований цукор. За цих умов собівартість українського цукру становить 2250 грн/т (423 дол./т).
Тепер можна накреслити і шляхи оптимізації галузі. Якщо вже встановлювати мінімальну ціну на цукрові буряки, то виходити треба з рентабельності не у 80 відсотків, а відсотків у десять. Тоді за врожайності 40 т/га мінімальна ціна цукрових буряків базових кондицій повинна становити 106 грн/т.
По-друге, дозволити переробляти цукрові буряки тільки тим заводам, на яких вихід цукру становить не менше 12% і які працюють не менше 60 діб. Таких заводів в Україні — десь 30–40, і ці заводи можуть повністю забезпечити внутрішні потреби. (Для довідки: в 1992 році в США працювало 34 бурякоцукрових заводи, які виробили 4,5 млн т цукру.) За таких умов витрати на переробку однієї тонни буряків становили приблизно 60 грн/т (11,25 дол./т), а собівартість цукру — 1380 грн/т (260 дол./т), що порівнянно зі світовими цінами.
По-третє, запровадити пільгову ставку оподаткування ПДВ на цукор в розмірі не більше 10%.
Нарешті, було б не зле, аби декларований урядом розвиток економіки України трансформувався в низькі банківські ставки по кредитах, що дало б змогу ще більше зменшити витрати на виробництво та переробку цукрових буряків.
Ось це і треба робити в першу чергу. І виходити не з гасел, що “гине бурякоцукрова галузь” і “треба соціально захистити працюючих в бурякоцукровому комплексі”, а із загальнонаціональних пріоритетів з урахуванням потреб усього населення України, а не тільки її невеликої частини. Зменшення ж ціни цукру матиме позитивний вплив на решту харчової промисловості (адже для неї цукор — це те ж саме, що електроенергія для всієї промисловості) та й на добробут усього населення України, адже зменшення цін на цукор привело б до зменшення цін практично по всій харчовій промисловості, до зменшення цін на продовольство, що є дуже важливим в умовах, коли 80% населення є малозабезпеченим. І чому, власне, пріоритетом має бути соціальний захист працюючих у бурякоцукровому комплексі, а не всього населення України?
У тому, що станеться саме так, немає жодного сумніву. Вступ України до Всесвітньої торгівельної організації вимагатиме лібералізації доступу іноземних товарів до українського ринку, в тому числі цукру. Вже нині уряд погоджується на запровадження квоти на імпорт цукру-сирцю в обсягах 260 тис. т щорічно із збільшенням у подальшому до 350 тис. т. Якщо український буряковий цукор не зробити конкурентоспроможним сьогодні, крах більшості українських цукрових заводів і виробників цукрових буряків виявиться швидким і безжальним.
Юрій Михайлов

Інтерв'ю
Новообрана Верховна Рада за швидкістю прийняття законів змагається з Верховною Радою УРСР комуністичних часів, коли будь-яке питання голосувалося за хвилину: «Хто за? Хто проти? Хто утримався? — Одноголосно». Блискавично розробили і внесли... Подробнее
У сезоні-2017 представництво Syngenta в Україні визнано низкою аналітиків та аграрних ЗМІ однією з найуспішніших транснаціональних компаній в державі. Syngenta Ukraine лідирує в сегменті продажів ЗЗР і насіння, надає консалтингову та... Подробнее

1
0