Міні-техніка великих можливостей

— Григорію Івановичу, я знаю, що нинішнє успішне підприємство ВАТ “Волиньагрореммаш”, яким Ви керуєте, створено на основі агротехсервісу. Як це було?
— Ми змогли об’єднати колектив заради спільної мети — збереження цілісності підприємства та його функцій. Придбали акції й створили відкрите акціонерне товариство “Волиньагрореммаш”, роботу якого побудували на зразок технічного центру з постачання й обслуговування сільськогосподарської техніки. Так і працюємо з 1991 року. А 1998 року було прийнято рішення створити обласний лізинговий фонд.
— На основі “Волиньагрореммаш”?
 — Так. У нас на той час накопичився величезний досвід роботи з різною технікою, ми мали висококласних спеціалістів, зберегли виробничі площі, майстерні. Треба зважити, що економіка країни переживала непрості часи, і область не могла отримати призначені їй дотаційні фінанси. Дозволили їх взяти технікою під наші замовлення, а заводам зарахувати ПДВ. Ми й скористались цією ситуацією. Я, не гаючи часу, поїхав на Харківський тракторний, Південний машинобудівний завод, “Червону зірку”, “Одесасільмаш”. Ми тоді одержали 160 тракторів ХТЗ, мабуть, у самій Харківській області їх було менше, ніж у Волинській. Ми їх віддали сільгоспвиробникам у лізинг на п’ять років. І це допомогло їм вистояти тоді, як інші “падали”. Я переконався, що протягом 2000–2002 років на полях області в основному працював оцей парк тракторів, тому що інша техніка вже була спрацьована, а нової ніхто не постачав. Практично за лізингом на 30 мільйонів гривень було поставлено техніку в 1998–2001 рр. І це мало свій позитив. Разом із обласним працював і державний лізинг. Технічне забезпечення ми встигли зробити відсотків на 20–25 і створили умови, щоб господарства втримались.
— На Вашу думку, наскільки сьогодні дієва система надання техніки в лізинг?
— Давайте порівнювати. Нині сільгосптоваровиробники мають 30-відсоткову компенсацію за придбану техніку. Це зовсім не вирішує питання. Тому що техніку ми повинні купувати на ту суму, на яку маємо амортизаційні відрахування на неї. У чому головна трагедія сільського господарства? В тому, що політика — і фінансова, й економічна, і ресурсна — ведеться так, що ми практично з року в рік вимиваємо з господарства всі оборотні кошти. Тому ні 30-відсоткова компенсація, ні навіть 50-відсоткова аграріїв не врятують. У нас низький рівень амортизації, щоб ми її віддали на придбання нової техніки. Тож в основному беремо кредит. А що таке кредит? Його завжди беруть на оборотні кошти, а не на основні засоби. Тому лізинг — правильний курс держави. Треба розвивати лізингові схеми як один із варіантів підтримки сільського господарства.
— І якими Ви їх бачите?
— Потрібно прорахувати, який для початку хочемо зробити рівень оновлення сільськогосподарської техніки: на один мільярд, два чи три мільярди. І закладати в бюджет саме цю потрібну суму.
Згадаймо 1999–2001 роки. Те, що господарства замовляли, те вони практично й отримували. Була дієва державна підтримка. 2001–2003 рр. — заявка і отоварення тієї заявки технікою задовольнялися все меншою мірою. У 2005 році взагалі на всю Україну Державний лізинговий фонд мав лише 240 млн грн. Потрібен хоча б один мільярд! Через рік, два, п’ять він повернеться. Це дасть роботу вітчизняним виробникам аграрної техніки, металургам. Відбудеться насичення сільгоспвиробників основними засобами, а далі лізингові схеми можна робити меншими. Якщо сьогодні для початку треба, щоб за лізингом господарство одержувало техніки хоча б 40 відсотків, з часом уже за рахунок амортизації можна вийти на оновлення машино-тракторного парку. Сьогодні ж господарства, якщо не можуть взяти техніку за лізингом, беруть її із 30-відсотковою компенсацією, якщо не можуть і цього, купують за свої обігові кошти, тому що без механізації в аграрному секторі робити нічого.
— Григорію Івановичу, але ж Ви й самі вирішили прискорити оснащення сільгоспвиробників технікою?
— Поки що, на жаль, не всіх, а тих, хто отримав землю й господарює на ній самотужки. Дбаючи про забезпеченість технікою великих сільгоспвиробників, фермерів, ми залишили поза своєю увагою саме особисті сільські подвір’я. Пригадую, як Волинь пережила “конячий” бум. Але купити коня, то півсправи. А от прогодувати! Для цього потрібно виділити мінімум гектар поля, а на наших поліських землях і всі півтора. Тож я давно зрозумів, що у людей є велика потреба в міні-техніці. Так, якісь мотоблоки в Україні випускають, але вони, як то кажуть, для сильних рук. А їх у селі вже й не так багато. А що робити діду з бабою, які мають в обробітку землю? Тому торік у червні ми почали займатись цією проблемою і під кінець серпня вирішили її.
— Виявляється — все так просто й легко?
— Хто шукає, той знаходить. Нас цікавили трактори потужністю 12 кінських сил. Як з’ясувалось, Харківський тракторний уже зняв їх з виробництва, одна з причин — техніка складна в роботі. Ми на це зважили у подальших пошуках. У Білорусі — невеликий обсяг виробництва тракторів, що нас цікавили, та й ціна висока — 27 тисяч гривень. Сподобався російський трактор, так його вартість ще вища — 30 тисяч. А те, що шукали, побачили в Полтаві. Як з’ясувалось, китайського виробництва. Малогабаритні трактори потужністю від 12 до 24 кінських сил. В результаті переговорів з виробниками домовились, що комплектуючі нам постачатимуть за ціною, яка зробить випуск цієї техніки конкурентоспроможною.
 Під замовлення наших клієнтів завозимо необхідну кількість тракторокомплектів (10–20), збираємо, обкатуємо, беремо на себе сервіс, ремонт і доставку по всій Україні безплатно. Бо розуміємо: якщо ми його не привеземо, то для людини це буде непідйомна справа. І вже бачимо результати. Нас знають, питають, приходять люди. Ми даємо адреси тих, у кого вже працює така техніка. Щоденно продаємо два — чотири трактори, які коштують близько 20 тисяч гривень.
— А чи можна взяти їх у кредит?
— Кілька банків розробили під цю техніку фінансове забезпечення. Ми видаємо документи на трактор, покупець платить у банк 30–40% його вартості, а на решту суми надається кредит на 36 місяців під 17%. Заставою є сам трактор.
— Григорію Івановичу, я так думаю, що ваше підприємство може не лише збирати, а й виготовляти таку техніку?
— Так. Почали з того, що вже частину навісного обладнання, а це: плуг, сінокосарка, борона, сівалка, грунтофреза, причіп — робимо самі. До речі, цієї зими зробили лопату до трактора й таким бульдозером розчищали сніг на власній території. Але щоб налагодити серійне виробництво такого обладнання, треба продати тракторів 200–300, аби люди відчули в ньому потребу. Думаю, у наступному році будемо повністю випускати й трактори: попередні домовленості з китайськими виробниками цієї техніки вже є.
— Ви таки втілили в життя своє бажання допомогти, передусім господарям, які розраховують на просту й зручну техніку?
— Вважаю, що нам це вдалося. По-перше, трактори “Сінтай” і “Тайшань” можуть працювати на наших грунтах і виконувати будь-які сільгоспроботи. На площі від одного до трьох гектарів оптимальним є трактор у 18 кінських сил, яким за годину можна виорати п’ять соток. По-друге, робота на такій техніці не потребує великої науки. Її легко опановує і школяр, і жінка, і літня людина. Права тракториста-машиніста виписують за наявності прав водія автомобіля чи мотоцикла категорії А. По-третє, в разі ремонту не потребує спеціального приміщення і підйомних засобів. Трактор (його маса 800 кг) можна розібрати й скласти з допомогою домкрата. Він дуже простий в експлуатації.
 — За таку вигідну техніку, мабуть, і ціну можна було б більшу призначити?
 — Можна. Але весь світ заробляє кошти не на продажу техніки, а на її обслуговуванні. Цей шлях обрали й ми. У нас є три сервісні бригади, які виїжджають на перший же заклик про допомогу.

 — Григорію Івановичу, приємно було дізнатись, що є підприємство, де інтереси виробництва і потреби простого селянина вміло поєднали для обопільного економічного зиску. Успіхів Вам і Вашому колективу!